Ухвала суду № 57468144, 27.04.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 378/767/15-ц Головуючий у І інстанції Потеряйко С.А.Провадження № 22-ц/780/2689/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 46 27.04.2016

УХВАЛА

Іменем України

27 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Верланова С.М., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря: Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 26 жовтня 2015 року про закриття провадження у справі за позовом прокурора Ставищенського району в інтересах держави до ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа: реєстраційна служба Ставищенського районного управління юстиції про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Київській області та договорів оренди земельних ділянок,-

встановила :

у серпні 2015 року прокуратура Ставищенського району в інтересах держави звернулась до Ставищенського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа: реєстраційна служба Ставищенського районного управління юстиції про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Київській області та договорів оренди земельних ділянок.

Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 10.09.2015 року відкрито провадження у справі.

Після задоволення відводів (самовідводів) суддів Ставищенського районного суду, неможливо було утворити новий склад суду.

Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 30.09.2015 року справу направлено до Таращанського районного суду Київської області для подальшого розгляду по суті.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 20.10.2015 року, дану справу прийнято до свого провадження та призначено справу до попереднього розгляду.

Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 26 жовтня 2015 року закрито провадження у справі за позовом прокурора Ставищенського району в інтересах держави до ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа: Реєстраційна служба Ставищенського районного управління юстиції в частині визнання недійсними наказів Головного управління Держгземагенства у Київській області від 20.10.2014 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 на території Сніжківської сільської ради Ставищенського району та 24.11.2014 року про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду даних земельних ділянок ОСОБА_2

Залишено без розгляду позов прокурора Ставищенського району в інтересах держави до ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа: Реєстраційна служба Ставищенського районного управління юстиції в частині визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 16.12.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та ОСОБА_2 ( в кількості шість штук).

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, постановленої з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 26 жовтня 2015 року та передати справу до першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції постановив ухвалу з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Також, закриваючи провадження в частині визнання недійсним наказів, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, провадження в частині визнання недійсними договорів оренди землі залишено без розгляду, тому що прокурор не наділений повноваженнями щодо оспорювання в суді права власності на землю та захист інтересів держави.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі суд першої інстанції виходив із того, що питання щодо визнання недійсними та скасування наказів Головного управління Держземагенства у Київській області від 20 жовтня 2014 року та 24 листопада 2014 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для фермерського господарства ОСОБА_2 на території Сніжківської сільської ради Ставищенського району орієнтовною площею 58,0000 га., 3,7000 га., 42,5000 га., 0,7000 га., 35,0000 га., 11,5000 га. та затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду даних земельних ділянок ОСОБА_2, підлягає розгляду в адміністративному судочинстві, а не в цивільному.

Залишаючи без розгляду позов прокурора в частині визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, суд першої інстанції виходив із того, що в даній цивільній справі відсутній позивач, тобто орган, в інтересах якого прокурор пред'явив позов та не надав документи, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення до суду, для захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Проте, з такими висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та не узгоджуються з вимогами закону з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на яку гарантується і використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст.2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1 березня 2013 року, при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), а також Рішення Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177,181,324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно - правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

У п. 6,7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» визначено:

- земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК України, статті 2,5 ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16,21,393 ЦК України, статтею 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

- спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи не вирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118,123,128,131,144,146,147,149,151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року №1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210,211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Подібну позицію щодо підсудності справ у спорах, що виникають із земельних відносин викладено у розділі 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Зокрема, у п.п.1.2.2 вказаної Постанови зазначено, що справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам. А згідно п.п.1.2.4. за змістом статей 13,14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123,124,127,128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно - правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Таким чином, положеннями постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» та положеннями постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3 «Про деякі березня питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» визначено, що через те, що земля (земельна ділянка) є об'єктом права власності та органи місцевого самоврядування та органи державної влади, приймаючи рішення щодо земельних ділянок, виступають в якості власників, то земельні спори про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи не вирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею в залежності від суб'єктного складу підлягають розгляду або в порядку господарського судочинства, або в поряду цивільного судочинства.

Крім цього, незважаючи на те, що у позовній заяві прокурор посилався на вимоги ст.23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, як підставу для представництва інтересів громадянина або держави в суді, суд першої інстанції мотивуючи оскаржуване рішення посилався на норми не чинного на даний час і на час подання позову до суду Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, зокрема ст.ст. ст.20,35-36-1, 56. Вказаний Закон втратив чинність 15.07.2015 року на підставі Закону №1697-VII від 14.10.2014 року.

Також, у позовній заяві прокурор, крім вищевказаних норм нового Закону України «Про прокуратуру» посилається на вимоги ч.2 ст.45 ЦПК України, як на підставу звернення до суду та на те, що відповідно до статті 188 ЗК України, державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Зазначає, що таким законом є Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», відповідно до ст.5 якого, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Посилається на те, що центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України за №459/2011 від 13.04.2011 року «Про Державну інспекцію сільського господарства України» є Держсільгоспінспекція України.

Однак ні у вищевказаному Законі, ні в Указі Президента України Держсільгоспінспеції не надано права звертатись до суду із заявами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння, що вказує на відсутність повноважень у даного державного органу на звернення до суду і відповідно дає право прокурору звертатись до суду з цивільним позовом та виступати в якості позивача.

Оцінюючи докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув, у зв'язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303,307,311,312,313-315,317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити. Ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 26 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді