Рішення № 57465008, 25.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2016Справа №910/20702/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"доПублічного акціонерного товариства "Київенерго"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на сторонівідповідача1. Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" 2. Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" 3. Київська міська державна адміністрація 4. Дніпровська районна в місті Києві державна адміністраціяпровизнання недійсними додаткових угод, стягнення безпідставно отриманих коштівСуддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Тарасенко Ю.Д. - представник за довіреністю;

від відповідача: Стефієнко І.М. - представник за довіреністю;

від третіх осіб: не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання недійсними додаткових угод до договору №252 від 14.02.1990 та стягнення 4497,35 грн. безпідставно одержаних коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 у справі №910/20702/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції із зазначенням про те, що суди попередніх інстанцій визнали спірні угоди недійсними на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України у зв'язку з тим, що спірні угоди були укладені позивачем під впливом помилки, яка позивачем в якості підстави позовної вимоги не заявлялась.

Крім того вказано, що поза увагою судів залишились обставини правових підстав укладення між сторонами у справі спірних угод. А саме, не з'ясовано на якій підставі ТОВ "Перший український експертний центр", який не приймав ні в управління, ні на баланс житлові будинки по вул. Запорожця, 13 та вул. Микитенка, 9 в місті Києві, уклало з відповідачем трьохсторонню додаткову угоду від 01.11.2012 та додаткову угоду від 01.03.2013 до договору про постачання електричної енергії № 252 від 14.02.1990, та прийняло на себе всі права та обов'язки споживача електричної енергії, визначені договором про постачання електричної енергії № 252 від 14.02.1990 та додатками до нього.

Також наголошено на необхідності вирішення питання щодо залучення до участі у справі в якості третіх осіб ПАТ "ХК "Київміськбуд", КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", Київської міської державної адміністрації та Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, а також з'ясування - чи укладало КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", як балансоутримувач зазначених будинків, договір на постачання електричної енергії з ПАТ "Київенерго", якщо укладало, то з якої дати та чи виконувався такий договір.

Судом касаційної інстанції зауважено і про те, що спірні угоди до договору про постачання електричної енергії №252 від 14.02.1990 закінчили термін своєї дії, тривалий час - з 01.11.2012 виконувались їх сторонами і лише в жовтні 2013 позивач звернувся до відповідача з листом №4167 від 16.10.2013 про припинення розрахунків за лічильниками по об'єктам за адресами: вул. Запорожця, 13 та вул. Микитенка, 9 в місті Києві, та направлення представника для закриття розрахунків. Однак, суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку вказаному листу, а також наявним в матеріалах справи доказам, в т.ч. звітам про використану електроенергію, актам про використану електроенергію, актам приймання-передавання товарної продукції, підписаним між сторонами, рахункам на оплату спожиту електроенергії та банківській виписці по рахунку на предмет виконання сторонами своїх зобов'язань за спірними угодами, та зокрема їх схвалення позивачем.

Відповідно до розпорядження №04-23/358 від 24.02.2016 призначено повторний автоматичний розподіл справи між суддями.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 24.02.2016 справу №910/20702/15 передано на розгляд судді Грєховій О.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 прийнято справу №910/20702/15 до провадження та призначено до розгляду на 21.03.2016.

21.03.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він зазначив, що не приймав на обслуговування та експлуатацію будинки за адресами: вул. П. Запорожця, 13 та вул. Микитенка, 9-б, не був балансоутримувачем цих будинків, власником чи орендарем. Отже, підписання будь-яких угод про надання послуг за вказаними будинками з боку позивача є неправомірним, а такі правочини є недійсними в силу того, що їх зміст суперечить закону.

Відповідач 21.03.2016 подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2016 розгляд справи відкладено на 11.04.2016; залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд", Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", Київську міську державну адміністрацію та Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію.

31.03.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 21.03.2016.

11.04.2016 відповідач подав через відділ діловодства суду письмові пояснення по справі, в яких проти позову заперечив у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2016 розгляд справи відкладено до 25.04.2016.

21.04.2016 Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" через відділ діловодства суду подало письмові пояснення по справі, в яких вказало, що об'єкти житлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, в тому числі житлові будинки по вул. П.Запорожця, 13 та вул. І.Микитенка, 9 у м. Києві, закріплені за ним на праві господарського відання з 01.04.2015.

25.04.2016 позивач через відділ діловодства суду подав уточнену позовну заяву, відповідно до якої в якості підстав недійсності вказаних угод позивач окрім ст. 203 ЦК України та послався також і на ч. 1 ст. 229 ЦК України.

Дослідивши подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог, суд дійшов наступного висновку.

Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (п. 3.11., 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Подана Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" заява про уточнення позовних вимог за своєю правовою природою є заявою про зміну підстав позову.

Отже, оскільки суд не перейшов до розгляду справи по суті, а заява позивача за формою і змістом узгоджується із статтями 54, 57 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" про зміну підстав позову.

Представник позивача в судовому засіданні 25.04.2016 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У свою чергу представник відповідача в засіданні господарського суду проти позову заперечив.

Треті особи в судове засідання своїх представників не направили, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 25.04.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.02.1990 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", як постачальником, та Дочірнім підприємством "Екос", як споживачем, укладено договір про постачання електричної енергії №252.

29.10.2010 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" та Дочірнім підприємством "Екос" укладено додаткову угоду до договору №252 від 14.02.1990, відповідно до додатку №1 якої договір про постачання електричної енергії №252 викладений у новій редакції.

Згідно з п. 1 договору в редакції додаткової угоди від 29.10.2010, постачальник (АЕК "Київенерго") продає електричну енергію споживачу (ДП "Екос") для забезпечення потреб електроустановок споживача за об'єктами споживача згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною.

Приєднана та дозволена потужність у точці підключення визначена в додатку "Перелік об'єктів споживача" (Додаток 4А), відповідно до якого електрична енергія постачалась до об'єктів по вул. П. Запорожця, 13 та вул. І. Микитенка, 9.

01.11.2012 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (сторона-1, відповідач), Дочірнім підприємством по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового значення "Екос" Публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (сторона-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (сторона-3, позивач) було укладено додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії № 252 від 14.02.1990, за умовами якої сторона-2 (ДП "Екос") передала позивачу, а позивач прийняв всі права та зобов'язання, визначені договором №252 від 14.02.1990 та додатками до нього.

У пункті 3 додаткової угоди сторона-1 - ПАТ "Київенерго" погодила зміну сторони договору №252 від 14.02.1990.

Пунктом 4 додаткової угоди визначено термін дії договору № 252 від 14.02.1990 - до 01.03.2013.

01.03.2013 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" укладено додаткову угоду до договору №252 від 14.02.1990 про постачання електричної енергії, за умовами якої сторони домовились зокрема продовжити строк дії договору до 01.07.2013.

16.10.2013 позивач звернувся до відповідача з листом № 4167 від 16.10.2013, в якому просив припинити розрахунок за лічильниками, розташованими по вул. П. Запорожця, 13 та вул. І. Микитенка, 9, по особовому рахунку №3510252, а також просив направити представника для закриття розрахунків.

Звертаючись з даною позовною заявою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" зазначає, що додаткові угоди від 01.11.2012 та від 01.03.2013 є недійсними в силу ст. 203 та ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України. Крім того, ТОВ "Перший український експертний центр" просить стягнути з відповідача грошові кошти, отримані останнім без достатньої правової підстави.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Як роз'яснено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Статтею 179 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 6 ст. 24, ч. 1 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на такій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії, крім випадків, якщо відсутня технічна можливість. Споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Відповідно до п. 3 ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Як передбачено в п. 1.6. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року N 28 (далі - Правила) договір про постачання електричної енергії на основі типового договору (додаток 3) укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Пунктом 5.5. Правил визначено, що договір про постачання електричної енергії містить такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей: 1) найменування постачальника електричної енергії та споживача; 2) місце і дату укладення Договору про постачання електричної енергії; 3) договірні величини споживання електричної енергії, договірні величини споживання електричної потужності (помісячно); 4) величини дозволеної та приєднаної потужності; 5) клас напруги споживача за точкою продажу, порядок застосування тарифів на електричну енергію, що використовується на потреби струмоприймачів різних тарифних груп тощо; 6) режим роботи електроустановки споживача. У разі укладення одного договору про постачання електричної енергії за двома або більше об'єктами споживача значення величин дозволеної та приєднаної потужності, режим роботи електроустановок споживача визначаються за кожним з об'єктів споживача; 7) значення показників якості електричної енергії (ПЯЕ); 8) узгоджений рівень надійності електропостачання (за категорією надійності); 9) порядок обліку перетікання реактивної електричної енергії, порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії (у разі приєднання електроустановок споживача безпосередньо до мереж постачальника електричної енергії за регульованим тарифом); 10) режими постачання, розрахунковий облік споживання електричної енергії та величини потужності, контролю показників якості електричної енергії, порядок розрахунків за спожиту електричну енергію; 11) порядок погодження, встановлення, перегляду та коригування договірних величин; 12) заходи з підтримання стійкості енергосистеми, порядок введення обмежень та відключень при дефіциті енергії та потужності в енергосистемі; 13) відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування; 14) зобов'язання сторін у разі порушення договірних величин; 15) порядок зняття показів розрахункових засобів обліку, порядок надання та підтвердження інформації щодо даних розрахункового обліку електричної енергії, порядок та строки проведення розрахунків; 16) строк дії договору; 17) умови та порядок розірвання договору; 18) місцезнаходження, банківські реквізити сторін.

Невід'ємними частинами договору про постачання електричної енергії є: 1) акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2) відомості про розрахункові засоби обліку активної та реактивної електричної енергії (точка встановлення, тип, покази на момент укладання договору тощо); 3) схема електропостачання споживача із зазначенням ліній, що живлять електроустановки споживача, і точок їх приєднання; 4) повідомлення про граничні величини споживання електричної потужності та години контролю максимального навантаження енергосистеми; 5) за необхідності до договору про постачання електричної енергії додаються: а) акти екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання споживача; б) порядок розрахунку технічних втрат електричної енергії в електричних мережах; в) перелік випадків, коли постачання електричної енергії може бути обмежене споживачу, та порядок обмеження (п. 5.6. Правил).

Дослідивши зміст спірних додаткових угод до договору та власне самого договору про постачання електричної енергії №252 від 14.02.1990, суд відзначає, що сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов для даного виду договору, виконано вимоги, передбачені п. 5.6 Правил.

Щодо тверджень позивача про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" будь-яких повноважень на підписання спірних договорів які стосуються надання послуг в будинках по вул. П.Запорожця, 13 та І.Микитенка, 9-б у м. Києві, суд зазначає наступне.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут (п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними").

Судом встановлено, що тривалий час - з 01.11.2012 спірні угоди до договору про постачання електричної енергії №252 від 14.02.1990 виконувались їх сторонами, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами про використану електроенергію, актами про використану електроенергію, актами приймання-передавання товарної продукції, які підписані між сторонами без заперечень, рахунками на оплату спожитої електроенергії та банківськими виписками по рахунку.

При цьому позивач лише в жовтні 2013 року звернувся до відповідача з листом №4167 від 16.10.2013 (т.1, а.с. 169) про припинення розрахунків за лічильниками по об'єктам за адресами: вул. Запорожця, 13 та вул. Микитенка, 9 в місті Києві, та направлення представника для закриття розрахунків.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" вчинялися дії які свідчать про схвалення спірних правочинів.

Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2015 у справі №910/17315/14, яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2016, встановлено факт поставки Публічним акціонерним товариством "Київенерго" електричної енергії Товариству з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" за договором №252 від 14.02.1990, а також факт порушення останнім своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати електроенергії.

Наведеним спростовуються твердження позивача про те, що спірні додаткові угоди, які є додатками до договору №252 від 14.02.1990 не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом встановлено і те, що в період дії спірних правочинів Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не укладало з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" договорів на постачання електричної енергії до будинків по вул. Запорожця, 13 та вул. Микитенка, 9 в місті Києві.

Так, в матеріалах справи наявний лист №048/611/12592 від 09.10.2012, яким ПАТ «Київенерго» повідомило голів районних в м. Києві державних адміністрації про необхідність якомога раніше розпочати роботу з оформлення договірних відносин для запобігання відключень об'єктів житлового фонду від електропостачання.

У листі №048/611/12591 від 09.10.2012 з (т. 1 а.с. 84) відповідач повідомив ПАТ «ХК «Київміськбуд», ЖУ «Лівобережне ДП «Екос» та ЖУ «Південне» ДП «Екос» про необхідність укладення нових договорів про електропостачання для забезпечення безперервного електропостачання мешканців будинків до моменту фактичної передачі об'єктів житлового фонду.

В подальшому, в листі №42/030/47 від 08.01.2013 на ім'я Голови Київської міської державної адміністрації ПАТ «Київенерго» повідомляє, що до цього часу підприємство не отримало повної інформації про визначення нових балансоутримувачів та про передавання житлових будинків від територіальної громади міста Києва до спеціалізованих обслуговуючих підприємств із складанням актів приймання-передавання. Крім того, відповідач в листі зазначає, що для запобігання проведенню відключень будинків, а також враховуючи, що створене ТОВ «Перший український експертний центр» взяло на себе зобов'язання з обслуговування частини житлових будинків до чинних договорів, укладених з ДП «Екос», були внесені зміни в частині заміни сторони договору.

За таких обставин, відповідачем доведено, що саме у зв'язку з відсутністю договору з КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" на постачання електричної енергії до будинків по вул. Запорожця, 13 та вул. Микитенка, 9 в місті Києві, з метою запобігання відключення цих будинків від електроенергії, між ПАТ «Київенерго», ДП «Екос» і ТОВ «Перший український експертний центр» були укладені трьохсторонні додаткові угоди від 01.11.2012 та від 01.03.2013 до договору про постачання електричної енергії № 252 від 14.02.1990.

Стосовно посилань Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" на те, що спірні правочини були укладені під впливом помилки, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України визначено: якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача (п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними").

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під час розгляду даної справи позивачем не доведено, а судом не встановлено, що на час вчинення спірних додаткових угод Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" помилялося щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

При цьому обставини, на які посилається позивач звертаючись до господарського суду, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладених між сторонами додаткових угод недійсними, оскільки не узгоджуються з приписами чинного законодавства та матеріалами справи.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 4497,35 грн. як безпідставно отримані грошові кошти.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Банківськими виписками по рахунку відповідача від 09.08.2013 та 05.09.2013 підтверджується що ТОВ «Перший український експертний центр» оплатило електричну енергію за липень та серпень 2013 року, а також пеню згідно з рахунком №3510252/8/2 від 14.08.2013 на загальну суму 4497,35грн.

Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 №6-88цс13 у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Оскільки суд не вбачає підстав для визнання додаткових угод до договору №252 від 14.02.1990 недійсними, вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 4497,35 грн. задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Отже, судовий збір покладається на позивача та складає 9804,90 грн. за розгляд справи в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" (04060, м. Київ, вулиця Берлінського, будинок 15, ідентифікаційний код 36844047) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 00131305) 9804 (дев'ять тисяч вісімсот чотири) грн. 90 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 29.04.16

Суддя Грєхова О.А.