Постанова № 57461143, 26.04.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2016 р.Справа № 916/1624/15-гКолегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

суддів: Гладишевої Т.Я., Ярош А.І.

Секретар судового засідання: Кіртока Л.В.

За участю представників сторін:

Прокурора Одеської області - Тунік В.М., за посвідченням № 031409 від 19.01.2015р.

від Одеської міської ради - ОСОБА_1 за довіреністю № 225исх-гс від 11.01.2016р.;

від ТОВ «ОПЕРА» - ОСОБА_2, за довіреність № б/н від 05.01.2016р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2016р.

по справі № 916/1624/15-г

за позовом Прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПЕРА»

про витребування майна з чужого незаконного володіння

Встановила:

У квітні 2015 року Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ОПЕРА про витребування на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежилих приміщень першого поверху загальною площею 143,8 кв.м та нежитлових приміщень першого та другого поверхів №810, загальною площею 590,2 кв.м, що розташовані по вул. Рішельєвська (вул. Леніна), 4, у м. Одесі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені приміщення передані відповідачу на підставі договорів купівлі продажу, укладених 12.11.2010 р. між ТОВ "ОПЕРА" (покупець) та ТОВ "АРТ" (продавець). Останнім, в свою чергу нежилі приміщення були отримані внаслідок приватизації на підставі п. 13 рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 "Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради", а також приватизаційних договорів міни та купівлі-і продажу.

Посилаючись на те, що постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014р. у справі № 916/2545/13 п. 13 рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 визнано недійсним, позивач вважає, що спірне майно вибило з володіння власника не з його волі, просив на підставі ст. 388 ЦК України витребувати спірне майно із чужого незаконного володіння.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОПЕРА" просило відмовити у позові з тих підстав, що є добросовісним набувачем майна.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.06.2015р. (суддя Никифорчук М.І.) у задоволенні позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.10.2015р. (колегія у складі суддів: Лавриненко Л.В., Пироговського В.Т., Жекова В.І.) рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2015 залишено без змін.

Місцевий та апеляційний господарські суди, відмовляючи прокурору в позові, виходили з того, що товариство з обмеженою відповідальністю "ОПЕРА" є добросовісним набувачем спірного майна, у зв'язку з чим відсутні підстави для його витребування в порядку ст. 388 ЦК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2016р. скасовано рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2015р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.10.2015р. у справі № 916/1624/15-г та справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Суд касаційної інстанції у постанові зазначив, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано, чи передавались ТОВ "ОПЕРА" у володіння об'єкти нерухомості комунальної власності, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 2011 року заступник прокурора Одеської області звертався з позовами до адміністративного та господарського судів про вирішення питання щодо повернення майна до територіальної громади міста Одеси, також було порушено кримінальне провадження відносно працівників Одеської міської ради за ознаками кримінального злочину.

Востаннє рішенням Господарського суду Одеської області від 15.03.2016р. (суддя Рога Н.В.) у задоволенні позову прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви прокуратури Одеської області, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність необхідних ознак, визначених у ст. 388 ЦК України, для здійснення віндикації у звязку з наявністю волі на відчуження спірного майна, яка виражена у рішенні Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010р., що виключає можливість його витребування у добросовісного набувача.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, Заступник прокурора Одеської області звернувся з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги заступник прокурора посилається на ст. ст. 203, 215, 316, 319, 328, 388 ЦК України, ст.ст. 10,60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постанову Пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 р. № 11, постанову Пленуму ВССУ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 р. № 5, а також на постанову Вищого господарського суду України від 16.10.2014 р. по справі № 916/2554/13, якою визнано недійсним п. 13 рішення Одеської міської ради "Про перелік обєктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради" від 14.04.2010 р. № 5649-V, а також визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ" м. Одеса шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 р. та договору купівлі продажу 23 обєктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

На думку апелянта, наведена постанова містить висновок про те, що повернення спірного майна до комунальної власності має бути здійснено власником, яким є територіальна громада м. Одеси та в інтересах якої звернувся прокурор, шляхом подання до суду віндикаційного позову (позову про витребування майна).

Більш детальніше доводи викладені у скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ОПЕРА» просило рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з пунктом 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010р. № 5649-V Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради доручено укласти договір купівлі-продажу об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси з Товариством з обмеженою відповідальністю АРТ, зокрема, щодо нежилих приміщень першого поверху загальною площею 143,8 кв. м та нежитлових приміщень першого та другого поверхів , загальною площею 590,2 кв. м, що розташовані по вул. Рішельєвська , 4, у м. Одесі.

12 серпня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяло Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю АРТ (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна , за умовами якого Одеською міською радою було передано у власність Товариству з обмеженою відповідальністю АРТ 23 об'єкти комунальної власності , в тому числі, нежилі приміщення першого поверху загальною площею 143,8 кв. м та нежитлових приміщень першого та другого поверхів , загальною площею 590,2 кв. м, що розташовані по вул. Рішельєвська , 4, у м. Одесі.

12 листопада 2010р., на підставі договору купівлі-продажу між Товариством з обмеженою відповідальністю АРТ (Продавець) та ТОВ „ОПЕРА (Покупець), було передано у власність ТОВ „ОПЕРА нежитлові приміщення першого та другого поверхів №810, загальною площею 590,2 кв. м, що розташовані по вул. Рішельєвська, 4, у м. Одесі. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 Договір зареєстровано в реєстрі за №1614.

Крім того, 12 листопада 2010р., на підставі договору купівлі-продажу між Товариством з обмеженою відповідальністю АРТ (Продавець) та ТОВ „ОПЕРА (Покупець), було передано у власність ТОВ „ОПЕРА нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 143,8 кв. м, що розташовані по вул. Рішельєвська , 4, у м. Одесі. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 Договір зареєстровано в реєстрі за №1609.

Таким чином, правовою підставою для набуття права власності ТОВ "ОПЕРА" на спірні приміщення були нотаріально посвідчені договори купівлі продажу.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 658 Цивільного кодексу України визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Судовою колегією встановлено, що постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014р. у справі №916/2545/13 визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради №5649-V від 14.04.2010р. Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради, визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та TOB АРТ шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010р. та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що був укладений 12.08.2010р.

Дані обставини зазначені прокурором як підстава витребування майна від добросовісного набувача.

Вирішуючи дане питання, судова колегія дійшла таких висновків.

В силу приписів статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна.

Проте, на момент укладення договору купівлі-продажу від 12.11.2010 р. а ні продавець ТОВ "АРТ", а ні покупець ТОВ „ОПЕРА не знали та не могли знати про те, що рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 року №5649-V буде в подальшому визнане незаконним, а дії посадових осіб відносно відчуження комунального майна на підставі постанови Приморського районного суду від 25.12.2013 р у справі №1522/18452/12 будуть кваліфіковані як протиправні з огляду на прийняття цих актів більш ніж через 3 роки після укладання договору купівлі-продажу.

ТОВ „ОПЕРА укладало договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна для задоволення свого матеріального інтересу, і визнання судом незаконним рішення органу місцевого самоврядування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту.

В силу положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У цій справі Європейський суд з прав людини дійшов такому висновку. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07, на підставі статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, застосував рішення Європейської суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даному випадку, з урахуванням положень діючого законодавства, практики Верховного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що при подачі позову прокурором не був забезпечений справедливий баланс між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідача як добросовісного набувача об'єкта нерухомості, який придбав його на відплатній основі.

У постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 року, висновки якого є обов'язковими для всіх судів України в силу приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником неодноразово відчуженого майна, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 Цивільного кодексу України. Крім того, під час розгляду спорів про витребування майна суди повинні встановити всі юридичні факти, визначені статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Водночас, частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача тільки при наявності визначених законодавцем підстав, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

В даному випадку, спірне майно вибуло з комунальної власності саме за рішенням Одеської міської ради, але в порушення порядку приватизації.

Порушення порядку приватизації не можна розцінювати у даному конкретному випадку як вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею.

Змістом діяльності місцевого самоврядування є вирішення питань місцевого значення в інтересах територіальної громади самою громадою самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування (стаття 2, 140 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади міст та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частинами 5, 6 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина 8 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування).

Відповідно до статті 1 Закону України Про приватизацію державного майна приватизація державного майна платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Положеннями частини 4 статті 3 Закону України Про приватизацію державного майна встановлено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування, а частина 7 статті 7 Закону затвердила положення, згідно з яким продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами.

Враховуючи наявність правомочностей у Одеської міської ради, наданих законом, на вирішення питань щодо розпорядження комунальною власністю, вираження волі на первісне відчуження об'єктів комунальної власності, але його прийняття з порушенням порядку приватизації, судова колегія вважає, що у даному спорі відсутні необхідні ознаки, визначені у статті 388 Цивільного кодексу України, для здійснення віндикації у звязку із наявністю волі на відчуження комунальної власності на момент укладання договору купівлі-продажу.

Щодо заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац 5 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав та свобод людини та здійснення принципу верховенства права, тому місцевий господарський суд при винесенні рішення повинен неухильно дотримуватись у відповідності до норм матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, які мають бути зясовані шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у справі.

Доводи апеляційної скарги відносно притягнення посадових осіб Одеської міської ради до кримінальної відповідальності як приклад вибуття власності не за волею власника майна , не приймаються до уваги, оскільки у постанові Верховного суду України від 14 березня 2007 р. у справі № 21-8 во07 зазначено, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначення умов і порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, порушуючи право власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Також у цьому ж рішенні Верховний суд України визначив, що " вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети на передачу майна у власність іншій особі, неприйняття ним будь - яких дій або заходів для досягнення мети і втрату майна в результаті здійснення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без узгодження з власником".

Судова колегія звертає увагу на позиції Європейського суду з прав людини у цьому питанні.

Відповідно до пункту 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" ( № 29979/04) від 20 жовтня 2011 року : "принцип належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуто особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. (Справа Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, п. 58; Гаші проти Хорватії та Тріо проти Хорватії).

Наведена правова позиція Європейського суду була імплементована в практику національного судочинства, що підтверджується постановами Вищого господарського суду України : від 01 квітня 2015 р. по справі № 910/9670/14; 20 січня 2015 року по справі № 912/2075/14; від 13 січня 2015 року по справі № 920/613/14; 31 липня 2014 року по справі № 910/ 1354/13.

Посилання апелянта на постанову ВГСУ від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 як правову підставу витребування майна не приймається судовою колегією до уваги на підставі такого.

Цією постановою жодним чином не спростовується а ні право Одеської міської ради на відчуження вищезазначеного майна (позаяк це право є законним та належить Одеської міської раді на підставі ст. 60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"), а ні наявність волі в Одеської міської ради здійснити відчуження цих об'єктів. Відповідно до цієї Постанови підставою для визнання недійсним пункту 13 рішення № 5649-У став саме спосіб відчуження нерухомого майна , яке перебувало у власності територіальної громади, а саме способом, забороненим Цивільним кодексом України. Тому не потрібно ототожнювати волю Одеської міської раді на відчуження майна з волею Одеської міської раді здійснити відчуження цього майна саме у спосіб, не передбачений чинним законодавством.

Доводи апелянта відносно історичного значення об'єктів нерухомості не приймаються до уваги, оскільки спірні об'єкти не включені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації від 23 вересня 2008 року. Крім того, зазначені доводи не були предметом обговорення судом першої інстанції.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд за результатами розгляду справи по суті дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову заступника прокурора Одеської області.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого суду, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його зміни чи скасування, відсутні.

У зв'язку з таким апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.99, 101, 103 п.1, 105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2016р. по справі № 916/1624/15-г- залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 28.04.2016р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя Т.Я. Гладишева

Суддя А.І. Ярош