Рішення № 57460859, 26.04.2016, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2016 р. Справа № 926/1560/15За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» м.Київ

До відповідача за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛБІСАГРО» смт.Глибока Чернівецької області

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО»

Про стягнення заборгованості в сумі 145582,03 грн. шляхом звернення стягнення на майно

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛБІСАГРО» смт.Глибока Чернівецької області

До відповідача за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» м.Київ

Про визнання недійсними п.п.1.3, 1.3.1, 1.3.2 Загальних умов кредитного договору № 50001635 від 27.05.2011р.

Головуючий суддя С.М. Гушилик

Судді: О.В.Гончарук

ОСОБА_1

За участю представників:

Від позивача за первісним та відповідача за зустрічним позовом: не зявився

Від відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_2 представник (дов. від 11.08.2015р.)

Від третьої особи не зявився

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» м.Київ 28.09.2015 року звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛБІСАГРО» смт.Глибока Чернівецької області про стягнення заборгованості в сумі 145582,03 грн., з яких сума основного боргу 56564,35 грн., штраф 53707,66 грн., пеня 7810,48 грн., 3% річних 505,50 грн., інфляційні 3201,48 грн. та збитки 23792,56 грн., яка вникла внаслідок порушення умов Кредитного договору № 50001635 від 27.05.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 27.05.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір № 50001635 (далі - Договір), відповідно до якого позивач взяв на себе зобовязання надати відповідачу кредит у сумі 248315,20 грн., строком на 48 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням для придбання автомобіля марки VW, модель Passat NF, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 1798 куб.см., рік випуску 2011 (далі автомобіль), а відповідач зобовязався прийняти, належним чином використовувати і повернути відповідачеві кредит у повному обсязі. Сплата платежів за користування кредитом відбувається відповідно до графіку погашення, за користування кредитом сплачуються проценти.

Позивач свої зобовязаня по договору виконав в повному обсязі. Проте відповідач порушив умови договору щодо сплати щомісячних платежів, а саме прострочення терміну їх виплати. Так, платіж за березень 2015 року частково непогашений - борг на суму 1851,37 грн., платежі за квітень та травень 2015 року несплачені - борг за квітень на суму 19388,20 грн. та за травень 2015 року на суму 17396,58, що призвело до виникнення заборгованості на загальну суму 38636,15 грн.

У звязку з систематичним невиконанням умов Договору, позивач направив відповідачу листи щодо сплати заборгованості, а саме: від 17.02.2015р., від 04.03.2015р., від 18.03.2015р., від 03.04.2015р., від 17.04.2015р. від 05.05.2015р. від 19.05.2015р. При цьому, разом з листом від 19.05.2015р. відповідачу 27.05.2016 року було направлено вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, яка була отримана останнім 02.06.2015р., що підтверджується відміткою у повідомленні про вручення поштового відправлення.

З розрахунку позивача станом на 27.08.2015 року сума кредиту за період з 01.06.2015р. по 27.08.2015р. (87 днів), яка підлягає поверненню, становить еквівалент 816,36 доларів США, що відповідно до обмінного курсу валют ПАТ «Креді ОСОБА_3» складає 17509,29 грн., розмір процентів за користування кредитними коштами становить 418,91 грн. (17509,29 *9,9%*87/360).

За порушення умов п.3.3 Договору позивач, на підставі п.8.2 Договору, нарахував відповідачу штраф в сумі 49663,04 грн., за порушення статтей 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.2 відповідачем своїх зобовязань. На підставі п.8.3 Договору позивачем були застосовані штрафні санкції на загальну суму 4044,62 грн. за направлення листів щодо сплати заборгованості по рахункам, з яких: по рахунку від 18.03.2015р. в сумі 845,72 грн.; по рахунку від 03.04.2015р. в сумі 874,44 грн., по рахунку від 17.04.2015р. в сумі 754,65 грн.; по рахунку від 05.05.2015р. в сумі 838,09 грн.; по рахунку від 19.05.2015р. в сумі 731,72 грн.

У відповідності до п. 8.1. Договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно, яка склала 7810,48 грн. Також позивачем у відповідності до вимог ст.625 ЦК України було нараховано 3% річних за період з 15.03.2015 року по 27.08.2015 року в сумі 505,50 грн. та загальна сума втрат від інфляційних процесів за аналогічний період складає 3201,48 грн.

Крім того, позивач у відповідності до п.8.5 Договору нарахував відповідачу збитки в сумі 23792,56 грн., які були ним понесені внаслідок того, що він звертався до спеціалізованих організацій з метою супроводження процесу стягнення заборгованості.

Таким чином, згідно розрахунку позивача загальна сума основного боргу по сплаті кредиту, дострокове повернення кредитних коштів та процентів складає 56564,35 грн. (38636,15+17509,29+418,91), загальна сума штрафних санкцій становить 53707,66 грн. (49663,04 грн.+ 4044,62 грн.), сума пені становить 7810,48 грн., сума 3% річних становить 505,50 грн. і сума інфляційних становить 3201,48 грн., а також збитки в сумі 23792,56 грн.

Ухвалою суду від 28.09.2015 року порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 12.10.2015 року.

Ухвалою суду від 12.10.2015 року розгляд справи було відкладено на 02.11.2015 року в звязку з незявленням представника відповідача.

23.10.2015 року від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, а саме: позивач просить в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем звернути стягнення на предмет застави.

Ухвалою суду від 02.11.2015 року зазначена заява позивача про зміну предмету позову була повернута позивачу без розгляду.

02.11.2015 року від відповідача ОСОБА_4 «ОЛБІСАГРО» надійшов зустрічний позов до ОСОБА_4 «Порше Мобіліті» про визнання недійсними п.п.1.3, 1.3.1, 1.3.2 Загальних умов кредитного договору № 50001635 від 27.05.2011р.

В обґрунтування свого зустрічного позову ОСОБА_4 «ОЛБІСАГРО» посилається на те, що п.п.1.3, 1.3.1, 1.3.2 Загальних умов кредитування суперечать Постанові Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін», якою встановлено, що формування, встановлення та застосування субєктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.

Ухвалою суду від 02.11.2015 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_4 «ОЛБІСАГРО» до ОСОБА_4 «Порше Мобіліті» про визнання недійсними п.п.1.3, 1.3.1, 1.3.2 Загальних умов кредитного договору № 50001635 від 27.05.2011р. для спільного розгляду з первісним позовом по справі № 926/1560/15. Цією ж ухвалою суду розгляд справи відкладено на 11.11.2015 року.

04.11.2015 року від первісного позивача надійшла заява про зміну предмета позову, а саме: позивач просить в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем звернути стягнення на предмет застави.

09.11.2015 року від позивача ОСОБА_4 «Порше Мобіліті» надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалами суду від 11.11.2015 року заяву про зміну предмету позову було повернуто позивачу без розгляду та в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Відповідач за первісним позовом проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що у нього відсутня заборгованість, що підтверджено довідкою позивача, тоді як він заявляє про стягнення з нього заборгованості по кредиту в сумі 56564,35 грн., всі платежі ним здійснювались вчасно та відповідно до графіку, вимоги про дострокове повернення кредиту не було, в договорі та додатках відсутні посилання на фінансову установу, обмінний курс якої буде використовуватися при обрахуванні відсотків, збитки, які просить стягнути позивач за первісним позовом не обґрунтовані.

Ухвалами суду від 11.11.2015 року та від 17.11.2015 року за клопотанням представника позивача розгляд справи було відкладено.

23.11.2015 року від позивача за первісним позовом надійшла заява про зміну предмета позову, а саме: позивач просить в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем звернути стягнення на предмет застави.

Враховуючи, що розгляд справи по суті не почався ухвалою суду від 24.11.2015 року задоволено заяву позивача про зміну предмета спору, відтак розглядається спір про стягнення з відповідача в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 «ОЛБІСАГРО» перед ОСОБА_4 «Порше Мобіліті» відповідно до кредитного договору № 50001635 від 27.05.2011р. на загальну суму 145582,03 грн. звернути стягнення на предмет застави: автомобіль марки VW, модель Passat NF, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 1798 куб.см., рік випуску 2011, згідно Договору застави транспортного засобу № 50001635 від 31.05.2011р., шляхом його реалізації на публічних торгах відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

Цією ж ухвалою задоволено заяву позивача про продовження строку розгляду споруна 15 днів, а розгляд справи відкладено на 03.12.2015 року.

ОСОБА_4 «Порше Мобіліті» проти зустрічних позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що Постанова КМУ від 18.12.1998р. № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін», на яку посилається позивач за зустрічним позовом, жодним чином не регулює здійснення кредитних правовідносин в Україні, а тому при регулюванні даних відносин, що виникли з кредитного договору № 50001635 від 27.05.2011р. слід керуватися нормами Цивільного кодексу України. Крім того, продовжує відповідач за зустрічним позовом, положення чинного законодавства не містять заборони на визначення грошового еквіваленту зобовязання в іноземній валюті.

В судовому засіданні, яке відбулося 03.12.2015 року позивач за первісним позовом звернувся із клопотанням про створення колегії суддів господарського суду Чернівецької області у справі № 926/1560/15 у звязку з її складністю.

Ухвалою від 03.12.2015 року прийнято рішення по колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 03.12.2015 року визначено наступний склад колегії суддів: Гушилик С.М. (головуючий), ОСОБА_5, ОСОБА_6

Ухвалою від 03.12.2015 року розгляд справи у складі колегії призначено на 22.12.2015 року.

Для зясування всіх обставин справи та наданням сторонами додаткових доказів ухвалами суду розгляд справи неодноразово було відкладено.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.02.2016 року замінено суддю Миронюка С.О. у звязку з його перебуванням у відпустці на суддю Гончарука О.В.

Ухвалою суду від 19.02.2016 року у звязку з відсутністю представника позивача за первісним позовом та неподанням витребуваних судом розгляд справи відкладено на 01.03.2016 року.

Ухвалою суду від 01.03.2016 року до участі у справі залучено ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та розгляд справи відкладено на 15.03.2016 року.

У своїх додаткових поясненнях позивач за первісним позовом наголосив на тому, що всі нарахування передбачені умовами договору, заборгованість у відповідача виникла внаслідок несплати щомісячних платежів за договором, що стало підставою для нарахування останньому штрафних санкцій, виставлення вимоги про дострокове повернення кредиту, нарахування збитків, на момент виставлення рахунку щомісячних платежів відповідно до Графіку погашення кредиту застосовувався діючий безготівковий курс банку ПАТ «Креді ОСОБА_3», всі рахунки були виставлені відповідачу, нарахування страхових платежів, штрафних санкцій та пені, а також інших витрат.

Ухвалою суду від 12.04.2016 року задоволено клопотання сторони про продовження строку розгляду справи та розгляд спору відкладено на 20.04.2016 року.

Ухвалою від 20.04.2016 року розгляд справи перенесено на 26.04.2016 року.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.04.2016 року замінено суддю Ніколаєва М.І. у звязку з його перебуванням у відпустці на суддю Швеця М.В.

Представник третьої особи в судовому засіданні, яке відбулося 26.04.2016 року не зявився, причини незявлення суду не повідомив.

У судове засідання, яке відбулося 26.04.2016 року, представник позивача за первісним позовом не зявився, натомість від нього надійшло клопотання про проведення засідання без його участі, при цьому він зазначив, що свої позовні вимоги, підтриму в повному обсязі, просить відшкодувати судові витрати та заперечує проти задоволення зустрічних позовних вимог.

У свою чергу представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом, який був присутній в судовому засіданні заперечив проти первісних позовних вимог з підстав викладених у письмовому відзиві на позов та підтримав свої вимоги за зустрічним позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.05.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (Компанія) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛБІСАГРО» (Позичальник) укладено Кредитний договір № 50001635 (далі договір).

Відповідно до договору Компанія взяла на себе зобовязання надати Позичальнику кредит у сумі 248315,20 грн. (еквівалент 31039,40 доларів США) строком на 48 місяців зі змінною процентною ставкою (далі - Кредит), з цільовим призначенням для придбання автомобіля марки VW, модель Passat NF, кузов № НОМЕР_1, обєм двигуна 1798 куб.см., рік випуску 2011 (далі - Автомобіль), сторонами погоджено курс для обчислення відповідно до обмінного курсу валют ПАТ «Креді ОСОБА_3 банку», а відповідач зобовязався прийняти, належним чином використовувати і повернути кредит у повному обсязі.

Пунктом 1.1 загальних умов кредитування визначено, що в кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, прийнятній для сторін.

Згідно із умовами Кредитного договору процентна ставка становить 9,9%, відповідно до статті 2.3 загальних умов кредитування, які є додатком до кредитного договору (далі - умови кредитування).

Пунктом 1.3 умов кредитування сторони погодили, що кошти у повернення кредиту Позичальником відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання Компанією очікуваної станом на дату сплати таких коштів на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі.

Відповідно до п. 1.3.1. умов кредитування розмір платежів, що підлягають сплаті Позичальником у повернення кредиту, визначено в гривні на день укладання договору у графіку погашення кредиту, який є невідємною частиною договору. В подальшому Позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених Компанією рахунків в гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного в договорі.

Пунктом 1.3.2 умов кредитування передбачено, що у часткову зміну зазначених вище положень цього пункту, Компанія матиме право вимагати, щоб платежі у погашення кредиту були розраховані за обмінним курсом (про який було повідомлено банком за 2 дні до дати виставлення рахунку) іншого банку (НБУ або іншого Українського комерційного банку) замість обмінного курсу банку, вказаного вище. Сторони погоджуються, що така вимога може бути поставлена на власний розсуд Компанією і без обмежень щодо кількості таких вимог на протязі дії кредитного договору, і для цього не вимагатиметься згода Позичальника. Компанія повинна повідомити Позичальника про свій намір щодо зміни обмінного курсу за 7 днів до дати відповідного платежу, який має бути сплачений Позичальником. Новий обмінний курс, про який повідомити Компанія в подальшому буде застосовуватися до усіх наступних платежів, які підлягають сплаті Позичальником до того моменту, коли Компанія повідомить про інше у такому ж порядку.

Надання кредиту здійснюється починаючи з дати укладення кредитного договору. Датою надання кредиту є дата списання коштів у розмірі Суми кредиту з рахунку Компанії відповідно до умов кредитного договору (п.1.4.1 умов кредитування).

Згідно п.1.4.2 умов кредитування повернення кредиту здійснюється Позичальником у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких цими загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту (стаття 3).

До 10 числа кожного місяці Компанія надсилає Позичальнику відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до графіку погашення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті у строк, передбачений графіком погашення кредиту. У разі, якщо Позичальник не отримав рахунок для сплати чергового платежу, Позичальник, не пізніше 3 робочих днів до настання відповідного строку сплати платежу у повернення кредиту, звертається до Компанії за рахунком, в якому визначається розмір платежів. Компанія має право надсилати рахунки за поштовою адресою Позичальника, а також електронною поштою, а Позичальник зобовязується забезпечити отримання рахунків та їх вчасну сплату (п.1.4.3 умови кредитування).

У відповідності до п.1.7 умов кредитування повернення заборгованості: за домовленістю сторін будь-які кошти отримані Компанією від Позичальника будуть зараховуватись у виконання зобовязань Позичальника у наступному порядку: черги 1а-пеня та штрафні санкції відповідно до статті 8; 2а- прострочені комісії 1 разова комісія за переказ грошей; 3а- сплачені Компанією страхові платежі у порядку, передбаченому п.5.6 Договору; 4а-прострочені проценти; 5а-строкові комісії; 6а-строкові проценти; 7а-прострочена сума боргу; 8а-строкова сума боргу; 9а-інші вимоги та витрати Компанії.

В п. 2.1. умов кредитування вказано, що за використання кредиту в межах встановленого терміну кредитування Позичальник сплачує Компанії проценти за процентною ставкою, визначеною в договорі.

За п. 2.4. умов кредитування нарахування процентів здійснюється щомісячно 15 числа поточного місяця. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом « 30/360» (для цілей розрахунку один календарний місяць складається з 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів). Проценти нараховуються на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою, відповідно до графіку погашення.

Відповідно до 3.2.1. умов кредитування у випадку порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту на строк більше ніж 30 (тридцять) календарних днів, Позивач мав право визнати термін повернення кредиту таким, що настав.

Пунктом 3.3. умов кредитування сторони погодили, що термін дострокового повернення кредиту вважатиметься таким, що настав, а кредит таким що підлягає поверненню протягом 5 (пяти) календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу відповідачем. У цей термін (якщо інший термін не буде вказано у письмовій вимозі позивача) Відповідач зобовязаний повернути позивачеві в повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, які підлягають застосуванню (сума повернення розраховується позивачем і вказується у повідомлені).

У разі порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту відповідно до графіку погашення кредиту, Позичальник сплачує Компанії пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. Сплата пені не звільняє Позичальника від сплати процентів за фактичний термін користування кредитом (п.8.1 умов кредитування).

Згідно п. 6.3. умов кредитування у разі неналежного виконання Позичальником зобовязань за договором, Компанія має право вживати необхідних, на її розсуд, заходів для забезпечення прав позивача, в тому числі, але не виключно, направляти повідомлення, іншим чином контактувати з Компанії. Витрати Компанії на такі дії підлягають відшкодуванню Позичальником у повному обсязі.

Відповідно до п. 8.1. умов кредитування, у разі порушення Позичальником терміну оплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту Позичальник сплачує Компанії пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно.

Пунктом 8.2. умов кредитування передбачено, що у випадку порушення терміну повернення кредиту, визначеного в п. 3.3. договору (протягом пяти календарних днів з дня одержання Позичальником відповідної письмової вимоги) за винятком умови порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту відповідно до графіку погашення кредиту, передбаченої ст.3.2.1, Позичальник сплачує Компанії штраф у розмірі 20% від суми кредиту

Згідно п. 8.3. умов кредитування за кожен випадок порушення Позичальником умов статей 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 8.2 Позичальник сплачує Компанії штраф у еквіваленті 15 євро чи 20 доларів США відповідно до еквіваленту суми кредиту у Кредитному договорі на момент направлення першої вимоги щодо сплати, та відповідно, еквівалент 20 євро чи 25 дол. США за направлення другої вимоги щодо сплати, та еквівалент 25 євро чи 30 дол. США за направлення третьої вимоги щодо сплати.

У відповідності до п.8.5 Умов кредитування збитки заподіяні у звязку з неналежним виконанням кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції.

Для забезпечення виконання зобовязань за договором між позивачем (Заставодержатель) та відповідачем (Заставодавець) було укладено договір застави транспортного засобу № 50001635 від 31.05.2011 р., за яким відповідачем було передано у заставу автомобіль марки VW, модель Passat NF, кузов № НОМЕР_2, обєм двигуна 1798 куб.см., рік випуску 2011.

Відповідно до п. 2.1.1. договору застави, Заставодержатель має право, у разі не виконання Заставодавцем зобовязань за Договором, зазначеним у п. 1.3. цього договору, задовольнити у повному обсязі за рахунок предмету застави свої вимоги у порядку, зазначеному в розділі 5 цього Договору, включаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, неустойки, необхідні витрати на отримання предмету застави та його реалізацію.

Відповідно до п. 5.4. Договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису, при цьому п. 5.4.1. Договору застави передбачено, що реалізація Предмета застави, на який звернено стягнення, проводиться шляхом продажу з публічних торгів.

14.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 було вчинено виконавчий напис № 982 щодо звернення стягнення на Предмет застави з метою задоволення вимог позивача за Договором, на підставі якого 29.07.2015 року ВДВС Глибоцького управління юстиції було відкрито виконавче провадження.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 01.10.2015р. у справі № 926/1352/15 виконавчий напис, вчинений нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі за №982 від 14.07.2015р. за договором застави транспортного засобу про стягнення із ОСОБА_4 «ОЛБІСАГРО» на користь ТОВ «Порше Мобіліті» грошових коштів у розмірі 216168,00 грн. визнано таким, що не підлягає виконанню.

Як вбачається з пояснень представників сторін та матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти на придбання автомобіля, вказаний факт не заперечується представниками жодної з сторін.

У відповідності до умов договору, відповідач сплачував щомісячні платежі в розмірах, встановлених Графіком погашення згідно виставлених позивачем рахунків у розмірах, обрахованих згідно умов кредитного договору та Загальних умов кредитування. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями відповідача, рахунками-фактурами позивача.

Позивач за первісним позовом, посилається на те, що починаючи з вересня 2014 року, в порушення вимог чинного законодавства та умов Договору, ОСОБА_4 «ОЛБІСАГРО» не виконував належним чином взяті на себе зобовязання за Договором, що призвело до виникнення заборгованості по щомісячним платежам в сумі 38636,15 грн., заборгованості по поверненню кредиту в сумі 17509,29 грн., процентів за користування кредитними коштами в сумі 418,91 грн., за порушення умов договору йому було нараховано штраф в сумі 49663,04 грн. та в сумі 4044,62 грн., пеню в сумі 7810,48 грн., 3% річних за період з 15.03.2015 року по 27.08.2015 року в сумі 505,50 грн., інфляційних витрат за аналогічний період в сумі 3201,48 грн. та збитки в сумі 23792,56 грн.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що сторонами виконувались умови кредитного договору з додатками щодо надання, використання та сплати кредиту та нарахованих відсотків.

Позивачем при виставленні рахунків відповідачу нараховувалась сума до сплати, виходячи з розміру чергового платежу у доларах США, зазначеному у графіку погашення заборгованості з перерахування у національну валюту за курсом Банку, визначеного сторонами, станом на час виставлення рахунку, при цьому, позивачем здійснювалось коригування вказаних суми та стягувалось з відповідача суми нарахованих штрафних санкцій, відшкодування страхових платежів та інших витрат.

Наданий позивачем розрахунок платежів, не відповідає по розмірам сплачених сум з даними вказаними в платіжних дорученнях відповідача та умовам кредитного договору.

Так, судом встановлено, що нарахування та виставлення Позичальнику до сплат сум за кредитним договором, перевищувало встановлений кредитним договором, а саме: з платежів Позичальника суми списувались з перевищенням та з порушенням умов договору, так позивачем за період дії договору нараховано 435257,75 грн., згідно платіжних доручень відповідач за вказаний період сплатив 406828,21 грн., отже борг відповідача становить 28429,54 грн. Таким чином, позивач (за первісним позовом) неправомірно просить стягнути з відповідача заборгованість по сплаті чергових платежів в сумі 28134,81 грн. (56564,35-28429,54).

Відповідно і нарахування штрафів за несплату щомісячних платежів позивачем завищено.

У силу приписів ч.2 ст.1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина друга ст.1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до ст.1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права. Тобто, у випадку невиконання боржником зобов'язання з повернення частини кредиту, у кредитора виникає право вимоги від боржника дострокової сплати всієї суми заборгованості, а також сплати процентів за користування такими коштами.

Проте, як встановлено судом, позивач звернувся із вимогою про дострокове повернення кредиту 27.05.2015 року, тобто саме в день закінчення строку дії договору, отже штраф в сумі 49663,04 грн., який нарахований за порушення п.3.3 договору, задоволенню не підлягає.

Стосовно вимоги позивача про стягнення штрафу в сумі 4044,62 грн. за направлення листів в кількості 5 штук, слід зазначити, що ним не враховано, що, пунктом 8.3 договору передбачено направлення лише трьох листів - вимог щодо оплати, а не 3-го листа в кількості 5 штук з нарахуванням почергово штрафів та пені.

Отже, стосовно вказаної вимоги про стягнення штрафу в сумі 4044,62 грн., слід задовольнити на суму 1987,50 грн. (20, 25, 30 доларів США), тобто за 3 листа.

Згідно ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 2 ст.551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Разом з тим, правило названої норми, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоч би вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу України. Наведене стосується Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобовязання мало бути виконано.

Отже, яким б способом не визначався у договорі розмір та строк неустойки, він не може перевищувати той розмір і строк, який встановлений законом як граничний. Так, якщо вказаним Законом встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки) та граничний строк нарахування, то у більшому розмірі та за більш тривалий період вона не може бути стягнута.

Судом перевірений розрахунок, наданий позивачем, та встановлено, що розрахунок пені здійснено без урахування положень зазначених норм законодавства і не враховано сплату платежів, тому суд вважає за можливе задовольнити суму пені лише в частині на суму 1028,60 грн. (за порушення строків платежів за березень 2014р. в сумі 163,25 грн., за квітень 2014р. в сумі 73,83 грн., за травень 2014р. в сумі 75,70 грн., за жовтень 2014р. в сумі 109,77 грн., за березень 2015р. в сумі 446,70 грн., за квітень 2015р. в сумі 159,35 грн.), в частині ж пені в сумі 6781,88 грн. позивачу слід відмовити.

Крім того, суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування надані позивачем, 3% річних в розмірі 505,50 грн. та інфляційних в розмірі 3201,48 грн., та враховуючи суму заборгованості 28429,59 грн., суд приходить до висновку, що даний розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства нарахований не вірно, а відтак слід задовольнити лише 3% річних за період з травня по серпень 2015 року в сумі 243,01 грн. та відмовити в задоволенні інфляційних за зазначений період.

Стосовно вимоги позивача за первісним позовом про стягнення збитків заподіяних відповідачем у звязку з неналежним виконанням ним умов Договору в сумі 23792,56 грн., які позивач поніс звернувшись до спеціалізованих організацій ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі», з метою супроводження даними організаціями процесу стягнення заборгованості відповідно до Кредитного договору, вчинення виконавчого напису нотаріуса, звернення стягнення на Предмет застави, а також звернення до спеціалізованої організації ТОВ «Юридична фірма Вернер» з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді, слід зазначити наступне.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Слід також зазначити, що надання правової допомоги учасникам судового процесу (склад учасників процесу визначений ст.18 ГПК України) при розгляді спорів в господарських судах передбачено, перш за все, статтею 59 Конституції України, в якій вказано, що кожен має право на правову допомогу та кожен є вільним у виборі захисника своїх прав і в даному випадку позивач використав таке право.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.11.2000 року по справі №1-17/2000 визначено, що положення частини першої ст. 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав» треба розуміти як конституційне право, з метою отримання правової допомоги, вибирати захисником своїх прав, крім адвоката, ще й особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, особисто чи за дорученням юридичної особи.

В силу статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Представництво інтересів сторони у господарському суді іншими, ніж зазначено у ч. ч. 1, 2 ст. 28 ГПК України, особами не носить обов'язкового характеру і пов'язано лише з волевиявленням самої сторони.

Таким чином держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Правову допомогу можуть надавати, як адвокати, так і особи, які є фахівцями у галузі права і за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Витрати на правову допомогу, які є предметом даного спору, позивач як вже зазначалося вище, відносить до збитків.

Так, відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Однак, в силу ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права закон відносить до витрат на правову допомогу.

Оскільки оплата юридичних послуг віднесена законодавством до судових витрат, то дана категорія послуг не може бути ні матеріальною шкодою, ні тим більш, збитками, з огляду на приписи ст. 225 ГК України, яка прямо вказує що саме відноситься до збитків. Оплата юридичних послуг під визначення збитків не підпадає.

Таким чином, позивачем не доведено існування наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, заявлені позивачем 23792,56 грн. не є збитками, у зв'язку з чим вимоги про їх стягнення не підлягають задоволенню.

За таких обставин та враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню частково на загальну суму 31688,65 грн., в частині стягнення позивача в сумі 113893,38 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

Що ж стосується зустрічних позовних вимог слід відмітити наступне.

Заявлені вимоги про визнання недійсним п.п.1.3, 1.3.1, 1.3.2 Загальних умов кредитного договору № 50001635 від 27.05.2011р., позивач стверджує, що вони суперечать Постанові Кабінету Міністрів України від 12.12.1998р. № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін», оскільки в даних пунктах фактично здійснюється формування певної частини ціни в еквіваленті іноземної валюти, що вже було враховано при формуванні ціни на придбаний товар (автомобіль).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України також передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цим кодексом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За загальним правилом Господарського кодексу України гсподарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно зі ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вже було зазначено вище, сторони визначили, що у кредитному договорі встановлюють еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін.

У відповідності до ст.524 Цивільного кодексу України, зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті.

Крім того, згідно з ч.1-2 ст.533 ЦК України, грошове зобовязання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземні валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Кредитний договір № 50001635 від 27.05.2011р. підписаний уповноваженими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛБІСАГРО» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та скріплений печатками юридичних осіб, а відтак - позивач визнав для себе прийнятними умови вказаного договору та погодився їх дотримуватись.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземні валюті, що і було встановлено сторонами в Договорі.

Таким чином, при регулюванні відносин, що виникли з Кредитного договороу № 50001635 від 27.05.2011р. слід керуватись нормами Цивільного кодексу України та умовами договору, а не постановою КМУ від 12.12.1998р. № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін».

Водночас, суд відзначає, що зазначена ОСОБА_4 «ОЛБІСАГРО» постанова Кабінету Міністрів України від 12.12.1998р. № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін», як підстава для визнання пунктів договору недійсними, жодним чином не регулює здійснення кредитних правовідносин в Україні, а була прийнята з метою стабілізації цін на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монопольними проявами та захисту інтересів вітчизняного виробника і населення.

Тож, приймаючи до уваги вищенаведені обставини, оцінку яких здійснено судом за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, виходячи зі змісту норм Цивільного кодексу України, Господарського суду України та прийнятих у відповідності до них нормативних актів, суд дійшов висновку що умови п.п.1.3, 1.3.1, 1.3.2 Загальних умов кредитного договору № 50001635 від 27.05.2011р. не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку, що доводи позивача за зустрічним позовом не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у справі доказами.

Таким чином, позов Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛБІСАГРО» не підлягає задоволенню.

Отже, враховуючи вище викладене суд прийшов до висновку, що позовні вимоги за первісним позов слід задовольнити частково, а в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом слід відмовити.

В своїй заяві від 26.01.2016 року позивач за первісним позовом просив відшкодувати за рахунок відповідача за первісним позовом судові витрати, які складаються із сплаченого судового збору в розмірі 5321,04 грн. та витрат, повязаних з явкою представника у засідання господарського суду у розмірі 1512,49 грн.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Як встановлено судом, позивачем до матеріалів справи не представлено належних доказів на підтвердження понесених ним витрат на відрядження представника, зокрема, до матеріалів справи надані лише засвідчені світлокопії проїзних квитків, які не підтверджують, що витрати на придбання проїзних квитків понесені саме позивачем та що відносяться ці витрати саме до розгляду місцевим господарським судом даної справи.

Крім того, суд відзначає, що наказом Міністерства фінансів України від 21.06.2011 № 738 з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність із Податковим кодексом України визнано таким, що втратив чинність, наказ Державної податкової адміністрації України від 28.07.1997 № 260 «Про затвердження форми посвідчення про відрядження».

За правилами ст. 170.9 Податкового кодексу України належними доказами направлення працівника у службове відрядження, в т. ч. і для визначення добових, зокрема, у межах України, є наказ про відрядження та відповідні первинні документи.

Отже, клопотання позивача про відшкодування витрат, повязаних з явкою представника у засідання господарського суду, в сумі 1512,49 грн. задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати за розгляд первісного позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати за розгляд зустрічної позовної заяви покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги по первісному позову задовольнити частково.

2. В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛБІСАГРО» смт.Глибока Чернівецької області, вул. Алекулова, 26, (код 36751031) перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» м.Київ, проспект Павла Тичини, буд.1-В, офіс «В» (код 36422974) відповідно до кредитного договору № 50001635 від 27.05.2011р. на загальну суму 31688,65 грн. звернути стягнення на предмет застави: автомобіль марки VW, модель Passat NF, кузов № НОМЕР_2, обєм двигуна 1798 куб.см., рік випуску 2011, згідно Договору застави транспортного засобу № 50001635 від 31.05.2011р., шляхом його реалізації на публічних торгах відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛБІСАГРО» смт.Глибока Чернівецької області, вул. Алекулова, 26, (код 36751031) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» м.Київ, проспект Павла Тичини, буд.1-В, офіс «В» (код 36422974) 1158,45 грн. судового збору.

4. В решті первісних позовних вимог відмовити.

5. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 28.04.2016 року

Головуючий суддя С.М.Гушилик

Судді О.В.Гончарук

ОСОБА_1