Ухвала суду № 57458613, 14.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2016 року м. Київ К/9991/8303/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Сіроша М.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі № 2-а-23739/10/0570

за позовом Державного підприємства «Шахтарськантрацит»

до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Шахтарськантрацит» (далі по тексту - позивач, ДП «Шахтарськантрацит») звернулось до суду з позовом до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі по тексту - відповідач, Шахтарська ОДПІ Донецької області) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 13.10.2010 №000005131543/1/685.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2010, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010 №000005131543/1/685 про нарахування штрафних санкцій з земельного податку у розмірі 34445,26 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ДП «Шахтарськантрацит» з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання з земельного податку, за наслідками якої складено акт від 16.08.2010 №1054/15/32299510.

На підставі акту перевірки та у відповідності до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі по тексту - Закон №2181-III) відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.08.2010 №000005131543/0, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50 % з земельного податку у сумі 34445,26 грн.

Позивач скористався правом на адміністративне оскарження, за наслідками якого було винесено податкове повідомлення-рішення від 13.10.2010 №000005131543/1/685.

З матеріалів справи вбачається, що нарахування штрафних санкцій було здійснено відповідачем в автоматичному режимі на підставі даних особового рахунку позивача. При цьому, сплачені частково позивачем кошти з земельного податку: за квітень 2010 року у розмірі 8491,76 грн., за травень 2009 року у розмірі 8319,64 грн., за липень 2010 року у розмірі 52079,12 грн. зараховані відповідачем на погашення попереднього податкового боргу позивача.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Порядок обчислення і сплати земельного податку, визначення суб'єктів плати за землю врегульовано спеціальним законом, яким є Закон України «Про плату за землю».

Відповідно до преамбули Закону України «Про плату за землю» він визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про плату за землю» платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Згідно ст. 17 Закону України «Про плату за землю» податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Судами вірно зазначено, що орган державної податкової служби України, відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не має права визначати або змінювати призначення платежу при сплаті платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань.

Згідно п.7.7 ст. 7 вказаного Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях.

Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п.7.1 ст.7 Закону №2181 та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону.

Відповідно до п.п. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону №2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з п. 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням п.п. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону №2181-ІІІ слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом №2181-ІІІ, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

З огляду на зазначене колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.В. Сірош