Ухвала суду № 57458343, 14.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2016 року м. Київ К/800/34294/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.за участю секретаря:Латишевої Л.П.,за участю представників позивача:Півака О.А.,відповідача:Шипілової С.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року

у справі № 2а-16460/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса»

до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 20 березня 2013 року, залишеною без змін Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Крім того, відповідачем було заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Міжрегіональне Головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

У період з 25 квітня 2012 року по 17 липня 2012 року податковим органом проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дікомп Україна» за період з 01 липня 2011 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 24 липня 2012 року №726/39-10/36483471, яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток від усіх видів діяльності за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на 483 574,00 грн.; пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 податкової Декларації з податку на додану вартість) за вересень 2011 року на суму 200 613,00 грн.

Крім того, у період з 08 серпня 2012 року по 10 серпня 2012 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань визначення впливу взаємовідносин з ТОВ «Дікомп Україна» на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток позивача за період з 01 липня 2011 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 17 серпня 2012 року №804/39-10/36483471, яким встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток від усіх видів діяльності за ІІ-ІІІ квартали 2011 року на суму 359 149,00 грн.

На підставі зазначених актів перевірок відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 05 вересня 2012 року №0003733910, яким за порушення вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 359 149,00 грн., а також №0003713910, яким за порушення пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 200 613,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, оскільки за відсутності факту придбання товару, послуг або в разі якщо придбані товари, послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту та до валових витрат, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено договір з ТОВ «Дікомп Україна» від 07 липня 2011 року № 1916, за умовами якого останній зобов'язався поставити товар згідно заявок покупця - позивача, а останній зобов'язався прийняти цей товар.

У підтвердження реальності виконання договірних відносин позивач надав суду видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, чеки на реалізацію товару та документи щодо розповсюдження товару по торговій мережі позивача.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Дікомп Україна» не могло поставити товар позивачу, оскільки спроможності на його придбання і перевезення воно не мало, а відомості первинних документів, долучених до матеріалів справи, не відповідають за своїм змістом показанням свідків, позивачем не доведено виконання господарських зобов'язань та реальність поставки товару за договором з ТОВ «Дікомп Україна» та використання його у господарській діяльності позивача, внаслідок чого відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що товар, отриманий позивачем, не відповідає товарній номенклатурі, оскільки товар, який ТОВ «Дікомп Україна» поставляло позивачеві, було придбано по ланцюгу постачання у ФГ «Рубас», яке згідно результатів перевірки його господарської діяльності постачало сільськогосподарську продукцію - гречку та картоплю власного виробництва та не могло бути постачальником електропобутових товарів, телерадіотоварів та комп'ютерної техніки.

Судами попередніх інстанцій також не встановлено і належного постачання, придбаного позивачем товару.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Тобто, на підтвердження даних податкового обліку слід приймати лише достовірні первинні документи, які складені саме у разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що судами з метою перевірки факту здійснення позивачем господарських операцій, які стали підставою для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток, було досліджено первинну документацію та інші документи, надані позивачем як докази у даній справі на предмет їх відповідності вимогам податкового законодавства України, правомірності їх складання, що дозволили їм дійти висновків стосовно того, що ТОВ «Дікомп Україна» фактично не поставлялись товари, зазначені в наведеному договорі, кошти оплачувались без мети реального настання правових наслідків, з метою несплати податків, що свідчить про те, що суми податку, віднесені позивачем до податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських операцій з вказаним контрагентом не знайшли свого підтвердження.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Міжрегіональне Головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків на Міжрегіональне Головне управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року у справі № 2а-16460/12/2670 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.