Ухвала суду № 57458235, 28.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року м. Київ К/800/18105/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.,за участю секретаря:Латишевої Л.П.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:Бідзян А.К.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року

у справі № 804/7667/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проско Ресурси»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Проско Ресурси» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 18 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року, адміністративний позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 23 травня 2013 року №0001731501 та №0001741502. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи контролюючого органу у період з 11 березня 2013 року по 19 квітня 2013 року провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, про що склали акт від 26 квітня 2013 року №2495/22-2/35202094, яким, зокрема, встановили порушення позивачем вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивач занизив податок на прибуток у розмірі 6 796 077,00 грн.; пункту 198.1, підпункту 198.3, підпункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занизив податок на додану вартість на 4 292 496,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 23 травня 2013 року №0001731501, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 7 019 727,00 грн., з яких 6 796 077, грн., за основним платежем та 223 650,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0001741502, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 438 744,50 грн., з яких 4 292 496,00 грн. за основним платежем та 2 146 248,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартості товару (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс» та ПП «Полтава-Проект-Монтаж», за нікчемними правочинами.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевірений період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс» та ПП «Полтава-Проект-Монтаж», за результатом виконання яких сформував валові витрати та податковий кредит.

Так, між позивачем (покупець) та ТОВ «Матадор» (продавець) 10 жовтня 2011 року було укладено договір купівлі-продажу №602, за умовами якого продавець зобов'язався передати, а покупець - прийняти та сплатити товарно-матеріальні-цінності, згідно Специфікацій. Товари були поставлені позивачу згідно відповідних податкових накладних та товарно-транспортних накладних. За поставлені товари покупцем здійснено розрахунки у безготівковій формі, що підтверджується відповідними платіжним дорученнями, а також у вексельній формі.

Також, між вказаними сторонами укладено аналогічні договори від 01 листопада 2011 року №658 та від 28 листопада 2011 року №740, виконання яких підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, товарно-транспортними накладними. Розрахунок за придбані товари проведено у вексельній формі.

Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ «Ривс» було укладено ряд договорів на виконання ремонтних робіт від 27 жовтня 2011 року №458, від 01 жовтня 2011 року №445, виконання яких підтверджується видатковими та податковими накладними, актами виконаних робіт. Розрахунки між сторонами проведені у безготівковій та вексельній формі.

Між зазначеними сторонами укладено договір купівлі-продажу від 29 листопада 2011 року №602, на виконання якого продавець поставив позивачу товарно-матеріальні цінності, що підтверджується видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними. Розрахунок проведено у безготівковій та вексельній формі.

Також, згідно договору підряду від 03 грудня2012 року №108, ПП «Потава-Проект-Монтаж» (підрядник) зобов'язалось виконати позивачу (замовник) монтаж пресс-фільтрів ЛФА - 1250, а замовник зобов'язався прийняти такі послуги та оплати їх. Виконання робіт підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та податковими накладними, актами виконаних робіт, розрахунки між сторонами проведені в безготівковій формі.

Вказаний контрагент також продав позивачу класифікатор спіральний 1 КСП-20 і виконав монтажні роботи згідно договору від 10 грудня 2012 року №118, про що свідчать податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт. Розрахунок між сторонами здійснено у вексельній та безготівковій формі.

Судами попередніх інстанцій встановлено фактичне отримання позивачем, придбаних у зазначених контрагентів товарів (робіт, послуг) та використання їх у власній господарській діяльності позивача.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів та у зв'язку з оплатою цим підприємствам вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту спірного періоду суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередньої інстанції таких обставин не встановлено.

При цьому, не заслуговують на увагу посилання контролюючого органу на акти перевірок контрагентів, якими встановлено порушення ведення господарської діяльності, що, на думку відповідача, свідчить про неправомірність включення позивачем спірної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат. Так, чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами здійснення господарської діяльності з ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс» та ПП «Полтава-Проект-Монтаж», а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток та податку на прибуток.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року у справі № 804/7667/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М Судді:Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.