Ухвала суду № 57458050, 27.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2016 року м. Київ К/800/3659/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року

у справі № 826/12170/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Укртехнопром"

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Укртехнопром" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 05 серпня 2014 року № 0009152203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт № 107/26-54-22-03-07/33056631 від 06 лютого 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 135.1, п. 135.2, пп. 135.5.4, пп. 135.4.1, пп. 135.5.12, пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 3818581,00 грн.

Підставою для вказаних висновків стало, на думку відповідача, невключення позивачем до доходів сум безповоротної фінансової допомоги, роялті, а також непідтвердження понесених витрат на послуги з транспортування товару.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05 серпня 2014 року № 0009152203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4403454,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 3618252,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 785202,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем до складу витрат включено суми, сплачені за транспортні перевезення. На підтвердження реального надання вказаних послуг позивачем надано: товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, видаткові накладні, докази оплати.

Посилання відповідача на неточності в окремих товарно-транспортних накладних колегія суддів до уваги не бере, оскільки формальні помилки та неточності в окремих первинних документах не можуть свідчити про те, що господарська операція фактично не відбулась, натомість її оцінка повинна здійснюватись на підставі комплексного, всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій.

Щодо доводів відповідача про неправомірне невключення позивачем до доходу отриманої безповоротної фінансової допомоги у розмірі 11212482,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем видано прості векселі ТОВ «Хімбізнес Плюс», ТОВ «Український Брокерський Дім», ТОВ «Дельта Брокер», ЗАТ «Атланта Капітал» на загальну суму 11212482,00 грн. Відповідно до додаткових угод про продовження термінів погашення простих векселів, термін погашення: векселя АА 0360203 продовжено до 04 грудня 2012 року, векселя АА 0360263 продовжено до 25 квітня 2018 року, векселя АА 0360262 продовжено до 12 лютого 2018 року, векселя АА 0360261 продовжено до 02 квітня 2018 року. векселя АА 0360264 продовжено до 13 червня 2018 року, векселя АА 0360789 продовжено до 28 березня 2018 року, векселя АА 0360788 продовжено до 18 березня 2018 року, векселя АА 0360259 продовжено до 12 березня 2012 року.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року №3480-IV, вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Статтею 34 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією від 07 червня 1930 року (приєднано до якої Законом України № 826-XIV 06 липня 1999 року), передбачено, що переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами. Трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Згідно зі ст. 70 вищезгаданого Уніфікованого Закону, позовні вимоги до акцептанта, які випливають з векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Як вже вище зазначалось, строк пред'явлення відповідних простих векселів до виконання встановлено з 2012 року до 2018 року, тобто на час проведення відповідачем перевірки трирічний строк на погашення векселів не минув, а тому відсутні підстави вважати відповідні суми безповоротною фінансовою допомогою.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ліквідація контрагентів позивача не є підставою вважати, що строк позовної давності за вказаними векселями сплив, оскільки пред'явити вексель до оплати може будь-яка особа протягом встановленого строку.

Щодо невключення позивачем до складу доходу сум роялті, отриманих від ТОВ «ТД «АТОН» за ІІ - ІV квартали 2012 року, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «ТД-«АТОН» укладено ліцензійний договір № 01-10 від 01 квітня 2010 року. Правовідносини позивача з ТОВ «ТД-«АТОН» в рамках вказаного ліцензійного договору мали місце протягом ІІІ кварталу 2011 - І кварталу 2012, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30 вересня 2011 року № ОУ-20 та № ОУ-16, від 30 грудня 2011 № ОУ-32, від 31 березня 2012 року № ОУ-49. При цьому, термін дії вказаного договору - 31 березня 2012 року. Вказане спростовує доводи відповідача про невключення позивачем до доходу сум роялті за ІІ - ІV квартали 2012 року, оскільки господарські відносини позивачем з ТОВ «ТД-«АТОН» у вказаному періоді не здійснювались.

Щодо неправомірності включення позивачем до витрат третього кварталу 2011 року 2031666,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем шляхом подання уточнюючої декларації неправомірно включено до витрат третього кварталу 2011 року суму в розмірі 2031666,00 грн., оскільки зазначений період вже було перевірено відповідачем в рамках перевірки, результати якої оформлено актом № 509/23-2/33056631.

Колегія суддів не бере до уваги вказані доводи відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до п. 50.1 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 50.3 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що подання платником податків уточнюючої декларації за вже перевірений період, не свідчить про неправомірність формування суб'єктом господарювання відповідних показників податкової звітності, а є лише підставою для проведення податковим органом позапланової перевірки платника податків. При цьому, акт перевірки не містить зауважень до первинних документів, на підставі яких сформовано витрати в сумі 2031666,00 грн., а відповідач посилається лише на факт ревізії податкового періоду, за який подано уточнюючу декларацію.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року у справі № 826/12170/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна