Постанова № 57456359, 07.04.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2016 року 810/314/16

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління МВС в Київській області, Відділення поліції в аеропорту "Бориспіль", Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС в Київській області про поновлення на роботі,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі відповідач-1), Головного управління МВС в Київській області (далі - відповідач-2), Відділення поліції в аеропорту "Бориспіль", Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС в Київській області, в якому просив (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління МВС України в Київській області від 06.011.2015 № 591 о/с в частині його звільнення, за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» Головного управління МВС України в Київській області;

- поновити його на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Відділення поліції в аеропорту «Бориспіль» Головного управління Національної поліції в Київській області з 06 листопада 2015 року;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.11.2015. по час фактичного поновлення мене на роботі, але не більш як за один рік;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач не дотримався правових процедур, встановлених пунктами 9,10,11 розділу XI Закону України від 02.07.2015. № 580-VIII «Про національну поліцію» (далі - Закон "Про національну поліцію"), а тому вважає його звільнення, під час знаходження на лікарняному, зі служби безпідставним та незаконним. Вказує, що мав стабільний заробіток, 25.09.2015 уклав шлюб та очікує народження дитини. Звільненням позбавлений можливості забезпечувати свою сім'ю матеріально, можливості працювати, отримувати винагороду за працю, чим поставлений у скрутне матеріальне становище та змушений докладати додаткових зусиль для відстоювання своїх прав та забезпечення сім'ї, що достатньо негативно впливає на його внутрішній емоційний і психічний стан, призводить до моральних страждань. У зв'язку із зазначеним, просить суд задовольнити адміністративний позов та стягнути на його користь моральну шкоду.

Письмові заперечення відповідача-2 обгрунтовуються тим, що навіть якщо працівник подав заяву з проханням про звільнення з роботи, в порядку переведення, за Законом передбачена альтернатива вибору для відповідача-1 працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Тому, скориставшись правом вибору, Головне управління Національної поліції в Київській області не прийняло на службу ОСОБА_2 Вказує, що пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про національну поліцію» встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Із викладеного, робить висновок про необгрунтованість позовних вимог і просить суд відмовити у їх задоволенні.

Відповідач-1 виклав свої заперечення письмово, у яких зазначив, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 ліквідовано юридичну особу публічного права ЛВ в а/п «Бориспіль» ГУМВС України в Київській області а наказом МВС України № 1388 від 06.11.2015 скорочено всі міліцейські посади ГУМВС України в Київській області (у тому числі посаду позивача ОСОБА_2), виходячи з чого, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засідання позивач заявив клопотання, в якому просить суд подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження за наявних в матеріалах справи доказів. Представник відповідача-1 не заперечив проти заявленого позивачем клопотання.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому вирішив розгляд справи проводити в порядку письмового провадження на основі наявних у матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач у березні 2014 року був прийнятий на службу до Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» на посаду оперуповноваженого сектора карного розшуку.

Верховною Радою України прийнятий 02.07.2015 Закон «Про Національну поліцію». Набрання чинності вищевказаного закону відтерміновано до 07.11.2015, що визначено розділом ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, однак пункти 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 цього розділу набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а опублікований цей Закон 06.08.2015 в газеті «Голос України». Тобто вказані пункти набули чинності 07.08.2015.

Позивач вказує, що 4 листопада 2015 року працівників Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль», у тому числі і позивача, зібрали в актовому залі де кожен з них подав по дві заяви: одна - про звільнення з ОВС у зв'язку з перейменуванням міліції в поліцію, а друга - про прийняття на службу в Національну поліцію. Позивач, також, написав ці заяви та подав керівництву Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль». Зазначені обставини не спростовувались у судовому засіданні представником відповідача-2.

Міністерством внутрішніх справ України Наказом від 06.11.2015 №1388 про організаційно-штатні питання було вирішено: уважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України.

Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 № 591 о/с, під час знаходження позивача на лікарняному, що підвереджується листком непрацездатності від 10.11.2015 серія №АГФ237146, виданого Бориспільською центральною районною лікарнею, був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, згідно з пунктом 10 та пунктом 11 розділу XI Закону «Про національну поліцію» та відповідно до пункту 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення).

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши та оцінивши докази, що містяться у справі, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для повного задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Законодавством про працю врегульовано трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст. 3 Кодекс законів про працю України).

Відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку відбуття змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За наявності даних обставин розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням передбаченого статтею 49-2 Кодексу законів про працю України порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право й перевага перед іншими у залишенні на роботі.

При цьому, звільнення за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, згідно до роз'яснень пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року №9, якщо дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, за наявності доказів щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника без його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Кабінет Міністрів України Постановою від 2 вересня 2015 р. № 641 постановив: утворити Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" постановлено: утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції; ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обгрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Згідно з частинами другою та третьою статті 36 Кодексу законів про працю України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Частина 3 статті 8 Конституції України встановлює, що норми Основного Закону є нормами прямої дії.

Прямими нормами закону, а саме абзацами 1 та 5 статті 43 Конституції України передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 2 статті 41 Кодексу законів про працю України, яка є загальною нормою права, передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний суд України у постанові від 28 жовтня 2014 року в справі №21-484а14.

З пояснень представника відповідача-2 було встановлено, що Головне управління МВС у Київській області не ліквідовано, а перебуває на стадії ліквідації, надане до суду рішення про скорочення штатів не містить вказівки на те, що скорочується посада саме позивача, також не надано представником відповідача-2 доказів того, що у новоутвореному органі відсутня аналогічна займаної позивачем посади.

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію", які є спеціальним нормами, що регулюють такі правовідносини, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно до пункту 9 Розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Аналіз зазначених норм законодавства приводить суд до висновку, що законодавцем спеціальними нормами визначено підстави для реалізації працівниками міліції свого права, передбаченого частиною 2 статті 41 Кодексу законів про працю України, це виявлення бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських. До того ж, суд наголошує на тому, що законодавство не визначено порядок чи чіткі вимоги до форми виявлення такого бажання, яке, зокрема, було виявлено і позивачем, що було встановлено в судовому засіданні та не спростовувалось відповідачами.

Відповідно до пункту 10 Розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Слід зазначити, що вказаний у цьому пункті тримісячний термін слід розуміти як строк, оскільки, відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України, строк - це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а термін - це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Пунктом 1 статті 255 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Зазначене приводить суд висновок, що оскільки тримісячний термін (строк) почав свій перебіг з дня набранням чинності Закону України "Про Національну поліцію", а саме 07.08.2015, тому закінчився він 06.11.2015 включно. Отже, вказані судом обставини дають підстави вважати, що до настання 07.11.2015 всі працівники міліції могли виявити бажання проходити служби в поліції, як наслідок, - звільнення позивача за скороченням штатів є передчасним.

Згідно із абз. 2 пункту 10 та пункту 11 Розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Суд, аналізуючи зазначене, приходить до висновку, що право відповідача-2 на вивільнення працівників міліції на підставі "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію" (за скороченням штатів) настало лише 07.11.2015, тому 06.11.2015 року відповідач-2 мав право здійснювати вивільнення працівників міліції лише на підставі Положення та інших законів України, які були чинні у цей день.

Виходячи з приписів статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже зазначалось, позивач виявив згоду про проходження подальшої служби в органах Національної поліції, що не спростовувалось відповідачами, однак не зважаючи на це відповідач-2 звільнив позивача через скорочення штатів. До того ж, під час судового розгляду судом було встановлено, що відповідач-2 не тільки не здійснив можливе переведення позивача в поліцію, а й не надав можливості такого переходу на підставі проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Тому суд, заважуючи на те, що відповідачем при винесенні оскаржуваного наказу не дотримано меж та способу дій, передбачених йому законом, дійшов висновку про протиправність такого рішення, а тому вважає його таким, що підлягає скасуванню.

Водночас, згідно із статтею 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

До того ж, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Однак, стаття 240-1 Кодексу законів про працю України передбачає, що у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Аналогічна позиція закріплена в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року №9.

Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію України" набрав чинності 07.11.2015 року, а до моменту звільнення, а саме 06.11.2015 позивач не був прийнятий до новоутвореного центрального органу виконавчої влади - Національної поліції України, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, тому суд вважає позовну вимогу про поновлення позивача в Національну поліцію такою, що не може бути задоволеною.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зазначене дає підстави суду дійти до висновку, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суду необхідно вийти за межі позовних вимог та поновити позивача саме на посаду оперуповноваженого сектора карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ГУ МВС у Київський області та зобов'язати ліквідатор відповідача-2 виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд не вбачає підстав для її задоволення, з огляду про наступне.

Відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (далі - Постанова №4) передбачено, що при вирішенні спору пре відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно п. 9 Постанови №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Водночас, позивачем не надано належних доказів на підтвердження погіршення його стану здоров'я після звільнення, характеру та обсягу страждань, не вказано з яких саме міркувань він виходив, визначаючи розмір суми відшкодування моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Також, не надано доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між наведеними вище обставинами та діями відповідачів, у зв'язку із звільненням позивача з посади, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову, а відтак керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254,256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління МВС України в Київській області від 06.011.2015 № 591 о/с в частині звільнення ОСОБА_1, за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» Головного управління МВС України в Київській області;

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Відділення поліції в аеропорту «Бориспіль» Головного управління МВС України в Київській області з 06 листопада 2015 року;

4. Стягнути з Головного управління МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.11.2015. по час винесення цієї постанови в сумі 17250 (сімнадцять тисяч двісті пятдесят) грн. 05 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Відділення поліції в аеропорту «Бориспіль» Головного управління МВС України в Київській області.

Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Головного управління МВС України в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 3450(три тисячі чотириста п'ятдесят) грн. 01 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Терлецька О.О.