Постанова № 57456197, 27.04.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2016 року 810/5609/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне об'єднання "Енергія"доВишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне об'єднання "Енергія" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2013 №0004182201 та №0004192201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2014, позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 №0004182201 та №0004192201.

Відповідач, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, оскаржив їх у касаційному порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.03.2016 постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2014 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанцій на новий розгляд.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія Вищого адміністративного суду України зауважила, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У той же час, суди попередніх інстанцій наведеному уваги не надали та, здійснюючи оцінку наслідкам відображення позивачем в податковому обліку вартості ремонтних послуг, які відображені в податковому обліку, належним чином не перевірили реальності господарських операцій та не з'ясували чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача.

Так, в акті перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані акти індивідуальної дії, відповідач в обґрунтування позиції щодо безпідставного відображення в податковому обліку наслідків господарських операцій з контрагентом послався на податкову інформацію, здобуту в ході проведеної зустрічної звірки контрагента позивача та досудового розслідування кримінального провадження №3201211009000000086, порушеного, зокрема по факту фіктивності ТОВ "БК "Палаццо", про те, що останнє, по-перше, згідно пояснень свідків, використовувалось для конвертації грошових коштів та мінімізації податкових зобов'язань, по-друге, за адресою реєстрації не знаходиться і ніколи не знаходилось.

Однак, попередні судові інстанції, в порушення принципу офіційного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, не здійснили заходів щодо перевірки вказаних доводів відповідача, а відтак, висновки про фактичне здійснення господарських операцій зроблені без дослідження всіх доказів, на підставі яких встановлюються обставини, що входять до предмету доказування для цілей вирішення вказаного спору.

Крім того, суд касаційної інстанції акцентував увагу на тому, що відображені платником податків в податковому обліку господарські операції з суб'єктами господарювання мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, тобто мають бути пов'язані з господарською діяльністю, однак, наявні у матеріалах справи докази не дають можливості перевірити дотримання позивачем вказаної вимоги.

Таким чином, вказані обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

За результатом автоматичного розподілу справа передана на розгляд судді Балаклицькому А.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2016 адміністративну справу №810/5609/13-а прийнято до провадження та призначено її до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит та визначено валові витрати. Проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та ТОВ "БК "Палаццо" і неправомірно нарахував грошові зобов'язання по податку на додану вартість та по податку на прибуток. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій. Крім того, позивач звертав увагу на те, що не може нести відповідальність за можливі дії інших суб'єктів господарювання та/або його керівних органів. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи, проте письмових пояснень або заперечень проти позову до суду не надав.

У судове засідання, призначене на 04.04.2016, з'явився представник позивача та до початку розгляду справи подав до суду письмове клопотання про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

Відповідач, належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явку свого представника до судового засідання не забезпечив, із клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач був повідомлений про розгляд справи не пізніш як за три дні до судового засідання, як визначено ч. 3 ст. 35 КАС України, що підтверджується розпискою від 29.03.2016 про отримання копії ухвали, та суд вважає, що у відповідача було достатньо часу для підготовки та надання до суду доказів по справі.

Крім того, суд не знаходить підстав для визнання причини неприбуття представника відповідача у судове засідання поважними, оскільки поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі дій.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відтак, неможливість прибуття у судове засідання представника відповідача не є підставою для відкладення розгляду справи.

Частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне об'єднання "Енергія" зареєстровано як юридичну особу 28.07.2009, про що внесено запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №13341020000003112. Як платник податків перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби з 29.07.2009 за №1537-ТОВ. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Основним видом діяльності позивача є ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування.

В період з 30.08.2013 по 10.09.2013 посадовою особою Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області на підставі наказу від 30.08.2013 №72 та згідно п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового Кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Науково-технічне об'єднання "Енергія" (код за ЄДРПОУ 36445169) з питань правильності нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "БК "Палаццо" (код за ЄДРПОУ 31748459) за період з 01.04.2012 по 31.03.2013.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 10.09.2013 №1015/22-00/36445169 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "Науково-технічне об'єднання "Енергія" вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 204256,00 грн., в тому числі по періодам: І-ІІ квартали 2012 року - 45992,00 грн. (II квартал 2012 року - 45992,00 грн.); І-ІІІ квартали 2012 року - 101860,00 грн. (III квартал 2012 року - 55868,00 грн.); I-IV квартали 2012 року - 153103,00 грн. (IV квартал 2012 року - 51243,00 грн.); І квартал 2013 року - 51153,00 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 194531,00 грн., в тому числі по періодам: квітень 2012 року - 9937,00 грн.; травень 2012 року - 19260,00 грн.; червень 2012 року - 14607,00 грн.; липень 2012 року - 23785,00 грн.; серпень 2012 року - 9923,00 грн.; вересень 2012 року - 19500,00 грн.; жовтень 2012 року - 19563,00 грн.; листопад 2012 року - 14576,00 грн.; грудень 2012 року - 14663,00 грн.; січень 2013 року - 9858,00 грн.; лютий 2013 року - 19441,00 грн.; березень 2013 року - 19418,00 грн.

Такі висновки податковий орган пов'язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ТОВ "Науково-технічне об'єднання "Енергія" та ТОВ "БК "Палаццо". На думку перевіряючого, контрагент позивача взагалі не мав реальних можливостей для здійснення господарських операцій з виконання комплексу робіт з ремонту електричних двигунів та здійснювати поставку кабельної продукції.

В обґрунтування правомірності таких висновків податковий орган в Акті перевірки зазначив наступне.

Так, при проведенні аналізу господарських операція позивача з ТОВ "БК "Палаццо" податковим органом використано Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "БК "Палаццо" щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.01.2011 по 30.04.2013, в якому зазначено, що при перевірці ТОВ "БК "Палаццо" було використано наступні документи:

- лист СВ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 19.04.2013 №1091/07-09/086 про порушення кримінальної справи за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України щодо ряду фіктивних підприємств, у тому числі ТОВ "БК "Палаццо";

- Акт Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС від 09.04.2013 №113/22-4/31748459 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "БК "Палаццо" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.05.2012 по 30.06.2012";

- Акт Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС від 17.04.2013 №131/22-4/31748459 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "БК "Палаццо" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за листопад 2012 року".

Так, в Акті перевірки зазначено, що на момент проведення перевірки первинні та інші документи по ТОВ "БК "Палаццо" відсутні, а посадові особи за юридичною адресою не знаходяться.

Крім того, слідчим СВ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС надано лист від 19.04.2013 №1091/07-09/086, в якому зазначено, що в провадженні слідчого відділу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №320121100900000086 від 26.03.2013.

Так, досудовим слідством по кримінальному провадженню встановлено, що група осіб у складі гр. ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4. тривалий час надавали послуги по конвертації грошових коштів з безготівкової форми в готівкову, використовуючи реквізити суб'єктів господарської діяльності з ознаками фіктивності, у тому числі ТОВ "БК "Палаццо". В ході проведення оперативно слідчих заходів по кримінальному провадженню були встановлені та вилучені печатки підприємств, які згідно показів свідків використовувались вказаними особами для конвертації грошових коштів та мінімізації податкових зобов'язань, у тому числі ТОВ "БК "Палаццо".

Внаслідок встановлених обставин, звіркою не підтверджено реальність здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) ТОВ "БК "Палаццо" у контрагентів-постачальників та з продажу товарів на адресу контрагентів-покупців за період з 01.01.2011 по 30.04.2013

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину з ТОВ "БК "Палаццо" без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- від 24.09.2013 №0004192201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 255320,00 грн., з яких: 204256,00 грн. - за основним платежем; 51064,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 24.09.2013 №0004182201, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 243164,00 грн., з яких: 194531,00 грн. - за основним платежем; 48633,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Так, судом встановлено, що ТОВ "Науково-технічне об'єднання "Енергія" мало взаємовідносини з ТОВ "БК "Палаццо".

02 квітня 2012 року між ТОВ "Науково-технічне об'єднання "Енергія" (Замовник) та ТОВ "БК "Палаццо" (Виконавець) укладено договір №Ен-1, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання комплексу робіт з ремонту електричних двигунів та поставку кабельної продукції.

На підтвердження виконання умов цього договору позивачем надано суду належним чином засвідчені копії документів: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. І а.с.77-116); податкові накладні (т. І а.с.117-156); банківські виписки, які підтверджують оплату отриманих послуг (т. І а.с.157-202).

При цьому, судом встановлено, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких наявні в матеріалах справи, підписані сторонами договору та засвідчені їх печатками, а податкові накладні, які були оформлені ТОВ "БК "Палаццо" на користь позивача, відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів.

Як вбачається з Акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції ТОВ "БК "Палаццо" відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по податковим накладним до складу податкового кредиту та визначення валових витрат за перевіряємий період.

В той же час, як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "БК "Палаццо" робіт з ремонту електричних двигунів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначеного правочину, ТОВ "БК "Палаццо" було зареєстроване як юридична особа та було платником податку на додану вартість.

Також, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "БК "Палаццо" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "БК "Палаццо" робіт з ремонту електричних двигунів.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "БК "Палаццо" не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань, а лише для збільшення витрат та податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ "БК "Палаццо", недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "БК "Палаццо", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.

Акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію і свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента позивача - ТОВ "БК "Палаццо" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договору, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, судом не встановлено дефектів у юридичному статусі контрагента позивача, отже, на момент здійснення господарських операцій і видання податкових накладних, контрагент позивача був платником податку на додану вартість, який був зареєстрований відповідно до положень статті 183 Податкового Кодексу України.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ "БК "Палаццо", з підстав відсутності реальності надання послуг, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основним видом діяльності позивача за КВЕД є ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірного правочину є купівля робіт з ремонту електричних двигунів, які були використані позивачем у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "БК "Палаццо" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище отримані роботи були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалось належної перевірки первинно-бухгалтерських документів ТОВ "БК "Палаццо"; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

В той же час, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "БК "Палаццо" щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.01.2011 по 30.04.2013, в якому зазначено, що при перевірці ТОВ "БК "Палаццо", Акт Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС від 09.04.2013 №113/22-4/31748459 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "БК "Палаццо" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.05.2012 по 30.06.2012" та Акт Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС від 17.04.2013 №131/22-4/31748459 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "БК "Палаццо" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за листопад 2012 року".

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту вказаних актів перевірок та податкової інформації вбачається, що предметом перевірок були господарські відносини ТОВ "БК "Палаццо" із його контрагентами. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаного підприємства та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказані акти, податкова інформація не є належними та допустимим доказами у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ "БК "Палаццо" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірок про те, що діяльність контрагента позивача - ТОВ "БК "Палаццо" була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням остатньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З приводу доводів відповідача, що у контрагента позивача відсутні необхідні ресурси для здійснення господарської діяльності та виконання умов договорів, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "БК "Палаццо" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "БК "Палаццо". Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, суд також не приймає до уваги як доказ у справі посилання відповідача в Акті перевірки на пояснення осіб, що ТОВ "БК "Палаццо" використовувалось для конвертації грошових коштів та мінімізації податкових зобов'язань, оскільки вказані документи в силу приписів кримінального-процесуального законодавства України є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, а наявність порушеної кримінальної справи, до моменту прийняття судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину. Слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. Зокрема, аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.08.2012 № К-39842/10.

Таким чином, факт проведення правоохоронними органами досудового розслідування за фактом створення і діяльності фіктивних підприємств не є належним доказом у справі. При цьому, відповідачем не надано суду відомостей щодо прийняття процесуальних рішень у даному досудовому розслідуванні, а також вироку суду, який би набрав законної сили щодо створення і діяльності саме ТОВ "БК "Палаццо".

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, суд звертає увагу на те, що анулювання свідоцтва платника ПДВ, ліквідація юридичної особи або відсутність юридичної особи за місцезнаходженням самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Відповідно до частини 2 статті 70 КАС сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Тобто, податковий орган повинен надати суду відповідні докази, які підтверджують доводи щодо відсутності господарських операцій між позивачем та ТОВ "БК "Палаццо", правомірності прийнятих ним оспорюваних рішень.

В свою чергу, суд констатує, що фактичне здійснення господарських операцій між цим контрагентом підтверджується приведеними вище первинними та іншими документами.

Таким чином, позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання податковим органом права на податковий кредит та висновок про завищення валових витрат є безпідставними.

При цьому, суд звертає увагу на те, відповідач в акті перевірки вказує на господарські відносини ПАТ "Запорізький хлібзавод №3" та ТОВ "Шовковіта", проте позивач не мав фінансово-господарських взаємовідносин із вказаними підприємствами.

Протилежного відповідачем суду не надано.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідач не надав жодних доказів того, що позивача відповідно до положень пункту 201.6 Податкового кодексу України було повідомлено про наявність розбіжностей в задекларованих податкових зобов'язаннях і кредитах Підприємства та вказаного контрагента, тоді як позивачем доведено правомірність та своєчасність відображення податкового кредиту за наслідками відповідних фінансово-господарських взаємовідносин у звітних документах.

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин із ТОВ "БК "Палаццо", суду доведено.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах із вказаним контрагентом.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу "Інтерспав" проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що ТОВ "БК "Палаццо", можливо, порушує вимоги податкового законодавства, зокрема, щодо подання податкової звітності, відсутності за юридичним місцезнаходженням тощо, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та завищення валових витрат.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру правочину, укладених між позивачем та ТОВ "БК "Палаццо", доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаного контрагента первинних документах сум податку на додану вартість та віднесення сум до валових витрат; суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 14, 69-71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне об'єднання "Енергія" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 24.09.2013 №0004182201 та №0004192201.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.