Постанова № 57456146, 30.03.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2016 року 810/101/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лапія С.М., суддів: Балаклицького А.І., Щавінського В.Р., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом ТОВ «Вітаполіс» до Державної фіскальної служби України, ГУ ДФС у Київській області, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення (лист) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 10.06.2015 №7108/10/10-13-11-02-10;

- визнати незаконним та скасувати рішення ГУ ДФС у Київській області про результати розгляду скарги від 27.07.2015 №2022/10/10-36-11-01-10;

- визнати незаконним та скасувати рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 19.10.2015 №21979/6/99-99-11-02-02-15;

- зобов'язати ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області включити відомості з поданої ТОВ "Вітаполіс" податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2015 року (з доповненнями та додатками до неї) до облікових даних позивача в інформаційних базах даних ДФС України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області в прийнятті податкової декларації з ПДВ за травень 2015 року, поданої в паперовій формі, є протиправною, не відповідає законодавству та порушує права та інтереси позивача, оскільки ст. 48 Податкового кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких податкова декларація не вважається податковою звітністю. Крім того, позивач зазначив, що ст. 49 Податкового кодексу України визначає право подання податкової звітності з податку на додану вартість як в електронній формі, так і в паперовій формі, а тому вказані ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області в рішенні (листі) від 10.06.2015 №7108/10/10-13-11-02-10 порушення є формальними та не відносяться до вичерпного переліку підстав, за яких може бути відмовлено у прийнятті такої податкової декларації.

Також позивач зазначив про неправомірність прийняття ГУ ДФС у Київській області рішення про результати розгляду скарги від 27.07.2015 №2022/10/10-36-11-01-10 та рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 19.10.2015 №21979/6/99-99-11-02-02-15, оскільки вказані органи державної влади не наділені повноваженнями щодо перегляду рішень територіальних органів ДФС.

Крім того, позивач зауважив, що зазначені рішення відповідних органів ДФС не містять мотивів та висновків, які б підтверджували правомірність рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області щодо відмови в прийнятті поданої позивачем податкової звітності.

Позивачем також зазначено, що ДФС України порушено порядок продовження розгляду скарги позивача, оскільки рішення від 17.09.2015 про продовження строку розгляду скарги було прийнято ДФС України, а не керівником, його заступником або уповноваженою посадовою особою, як це визначено п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України, що в свою чергу свідчить про задоволення скарги ТОВ "Вітаполіс".

Відповідачі позов не визнали, надали суду письмові заперечення, в яких просили суд у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування заперечень зазначили, що податкова декларація з податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" за травень 2015 року, яка була подана в паперовій формі, не може бути визнана податковою звітністю, так як з січня 2015 року податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі всіма платниками податку на додану вартість з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Відповідачі вважають, що ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області правомірно було відмовлено позивачу у прийнятті відповідної податкової звітності, оскільки останнім не було дотримано вимог п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України.

Крім того, відповідачі зазначили, що ТОВ "Вітаполіс" було укладено з ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області договір про визнання електронних документів від 13.01.2015, відповідно до якого позивач має можливість подавати податкову звітність засобами телекомунікаційного зв'язку, а тому, на думку відповідачів, позивач зобов'язаний подавати податкову звітність саме у електронній формі.

Представник відповідачів надав суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" зареєстроване як юридична особа 25.05.2006, як платник податків, зборів та обов'язкових платежів перебуває на податковому обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області. Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість.

ТОВ "Вітаполіс" 09.06.2015 подало до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2015 року разом із додатками.

Також разом з податковою декларацією позивачем були подані доповнення до податкової декларації від 09.06.2015 за вих. №36/15, в яких позивач зазначив про те, що товариство позбавлено можливості скласти звітність за травень 2015 року в електронному вигляді через відсутність електронного шаблона цієї звітності.

Судом встановлено, що вказана податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2015 року була зареєстрована контролюючим органом 09.06.2015 року за реєстраційним №1500027861.

ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області листом від 10.06.2015 №7108/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" повідомила позивача про те, що податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2015 року від 09.06.2015 за реєстраційним №1500027861 вважається не визнаною як податкова звітність у зв'язку з тим, що вона подана з порушенням вимог п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України.

Також у зазначеному листі податковим органом було запропоновано позивачу надати податкову декларацію з податку на додану вартість за відповідний період у спосіб, який передбачений чинним законодавством.

Вважаючи прийняте ДПІ у Києво-Святошинському районі рішення протиправним, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління ДФС у Київській області про результати розгляду скарги від 27.07.2015 №2022/10/10-36-11-01-10 рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 10.06.2015 №7108/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" залишено без змін, а скаргу позивача залишено без задоволення.

Позивач оскаржив спірне рішення до Державної фіскальної служби України.

Рішенням ДФС України від 17.09.2015 №19900/6/99-99-11-02-02-15 продовжено строк розгляду скарги позивача до 02.11.2015.

Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 19.10.2015 №21979/6/99-99-11-02-02-15 залишено без змін рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 10.06.2015 №7108/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" та рішення Головного управління ДФС у Київській області від 27.07.2015 № 2022/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги, а скаргу позивача залишено без задоволення.

Вважаючи відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ за травень 2015 року протиправною та такою, що порушує права та законні інтереси підприємства, а також не погоджуючись із рішеннями про результати розгляду скарг, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно п. 46.5 ст. 46 Податкового кодексу України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов'язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Відповідно до пунктів 48.1-48.2 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно пункту 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Відповідно до п.п.48.5.1 п. 48.5 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається ст. 49 Податкового кодексу України.

Так, зокрема, п. 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Матеріалами справи підтверджується, що 09.06.2015 ТОВ "Вітаполіс" було подано до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період травень 2015 року разом із додатками у паперовій формі.

В той же час, відповідачі, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначили про те, що подана позивачем податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2015 року подана всупереч встановленому порядку, адже остання подана в паперовій, а не в електронній формі.

Однак, суд не погоджується із такими доводами відповідачів з огляду на наступне.

Пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з п. 49.9 ст. 49 Податкового кодексу України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою; у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Відповідно до п. 49.10 ст. 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Згідно з п. 49.11 ст. 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

Отже, з аналізу наведених норм податкового законодавства слідує, що податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу.

При цьому, підставою для відмови у прийнятті податкової декларації згідно з пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України є виключно допущення платником податків порушень вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу при її заповненні, тобто відсутність в ній обов'язкових реквізитів.

Судом встановлено, що подана позивачем податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2015 року в повній мірі відповідає вимогам статті 48 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим мала бути прийнята контролюючим органом як податкова звітність.

Більш того, податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2015 року за своєю формою відповідає вимогам, встановленим Наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року №13).

Суд зазначає, що пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України не встановлює наслідків подання платником податків декларації з податку на додану вартість в паперовій, а не електронній формі, зокрема, що у прийнятті такої декларації має бути відмовлено, у зв'язку з чим, враховуючи закріплене в п. 49.10 ст. 49 Податкового кодексу України положення про заборону контролюючим органам відмовляти у прийнятті податкової декларації з будь-яких причин, не визначених цією статтею, податкова інспекція за місцем обліку платника податків зобов'язана прийняти таку декларацію.

При цьому, судом не приймаються до уваги заперечення відповідачів про те, що у зв'язку з внесенням змін до Податкового кодексу України з 01.01.2015 до подачі декларацій з податку на додану вартість ТОВ "Вітаполіс" має застосовуватись виключно положення п.49.4 ст. 49 Податкового кодексу України, а не п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України, оскільки норми п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України не було скасовано.

Крім того, згідно пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Також слід зазначити, що стадія прийняття податкової декларації податковим органом є по суті формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник податкового органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.

Таким чином, не подання податкової звітності в електронній формі не є порушенням вимог п. 48.3 та п. 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 48.7 ст. 48 Податкового кодексу України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Таким чином, подання податкової звітності в паперовій формі відповідає положенням Податкового кодексу України та не може бути підставою для відмови у прийнятті такої податкової звітності.

З огляду на викладене, відмова ДПІ у Києво-Святошинському районі у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2015 року з підстав невідповідності поданої податкової звітності нормам п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України є протиправною.

Відповідно до п. 49.13 ст. 49 Податкового кодексу України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Задоволення судом позовних вимог щодо визнання протиправною відмови прийняти податкову декларацію означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України. Тому в такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 15.06.2012 №1503/12/13-12 резолютивна частина постанови адміністративного суду про задоволення позовних вимог у справі, предметом оскарження в якій є протиправність відмови податкового органу у прийнятті податкової декларації має містити висновок про визнання протиправною відмову податкового органу прийняти податкову декларацію, а податкової декларації такою, що подана платником податків у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (із зазначенням дати).

Оскільки судом встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом у прийнятті декларацій з ПДВ за червень 2015 року, суд приходить до висновку, що така податкова декларація з додатками до неї вважається поданою у момент її фактичного отримання ДПІ у Києво-Святошинському районі, тобто 09 червня 2015 року.

В той же час суд вважає, що позовна вимога про зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області включити відомості з поданої ТОВ "Вітаполіс" податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2015 року (з доповненнями та додатками до неї) до облікових даних позивача в інформаційних базах даних ДФС України є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 49.8, 49.9 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу, податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою.

З наведених правових норм вбачається, що податкова декларація реєструється та приймається саме податковим органом, після перевірки наявності та достовірності заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Оскільки подана ТОВ "Вітаполіс" податкова декларація з податку на додану вартість за травень 2015 року не перевірялася податковим органом щодо відомостей, зазначених у ній, а позовні вимоги не зачіпають цього питання, суд не може брати на себе повноваження податкового органу.

Щодо позовних вимог в частині скасування рішення ГУ ДФС у Київській області про результати розгляду скарги від 27.07.2015 №2022/10/10-36-11-01-10 та рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 19.10.2015 №21979/6/99-99-11-02-02-15, суд зазначає наступне.

Пунктом 56.2 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня зі скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з пунктом 56.3 Податкового кодексу України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку (пункт 56.8 статті 56 Податкового кодексу України).

Пунктом 56.9 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Матеріали справи свідчать про те, що скарга ТОВ "Вітаполіс" на рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі від 10.06.2015 №7108/10/10-13-11-02-10 подана до ГУ ДФС у Київській області 16.07.2015 за вих. №53/15 (зареєстрована 22.07.2015 вх. №4829/10).

Рішенням ГУ ДФС у Київській області про результати розгляду скарги від 27.07.2015 №2022/10/10-36-11-01-10 рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 10.06.2015 №7108/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" залишено без змін, а скаргу позивача залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням ГУ ДФС у Київській області, ТОВ "Вітаполіс" оскаржило його до ДФС України.

З матеріалів справи вбачається, що скарга ТОВ "Вітаполіс" на рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі від 10.06.2015 №7108/10/10-13-11-02-10 та рішення ГУ ДФС у Київській області від 27.07.2015 №2022/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги подана до ДФС України 09.09.2015.

Рішенням ДФС України від 17.09.2015 №19900/6/99-99-11-02-02-15, яке підписано головою вказаної служби Насіровим Р.М., строк розгляду скарги було продовжено до 02.11.2015 включно.

Рішення про результати розгляду скарги прийнято ДФС України 19.10.2015, тобто з дотриманням строків, встановлених статтею 56 Податкового кодексу України.

При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви, оскаржуючи рішення ГУ ДФС у Київській області та ДФС України про результати розгляду скарг, ТОВ "Вітаполіс" фактично не погоджується зі змістом даних рішень по суті та з результатами розгляду скарг.

Позивач, зокрема, на обґрунтування протиправності оскаржуваних рішень ГУ ДФС у Київській області та ДФС України про результати розгляду скарг, посилається на їх невмотивованість та необґрунтованість, оскільки вважає, що скарги мали бути задоволені.

Суд зазначає, що у відповідності до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Суд не наділений правом оцінювати повноту дослідження контролюючим органом обставин, викладених платником податків у скарзі на рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про відмову у прийнятті податкової звітності.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства повноваження ГУ ДФС у Київській області та ДФС України щодо прийняття рішень за результатами розгляду скарг платника податків є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноважених органів.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Отже, суд не може оцінювати повноту розгляду ГУ ДФС у Київській області та ДФС України скарг позивача та вмотивованість і обґрунтованість рішень про результати їх розгляду.

Доводи позивача, викладені у скарзі, мають оцінюватися судом під час розгляду справи щодо оскарження рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 10.06.2015 №7108/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності". Саме такий спосіб захисту порушеного права передбачено нормами Податкового кодексу України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача. У разі незгоди з діями чи рішенням контролюючого органу вимога щодо скасування рішення про результати розгляду скарги не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача.

Вказане рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору у порядку досудового врегулювання, не покладає на платника податків будь-якого обов'язку.

Таке рішення не створює для позивача юридичних наслідків, отже, за результатами вирішення податкового спору в порядку адміністративного оскарження, та не є актом реалізації контролюючими органами повноважень у сфері управлінської діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в судових рішеннях Вищого адміністративного суду України від 27.10.2014 №К/9991/59435/12, від 27.10.2014 №К/800/281/14, 27.10.2014 №К/800/60766/13.

Стосовно посилання позивача на те, що скарга товариства вважається повністю задоволеною, оскільки рішення ДФС України від 17.09.2015 про продовження строку розгляду скарги було прийнято ДФС України, а не керівником, його заступником або уповноваженою посадовою особою, як це визначено п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що рішення ДФС України від 17.09.2015 про продовження строку розгляду скарги було підписано головою Державної фіскальної служби України Насіровим Р.М., що відповідає вимогам п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України.

З приводу доводів позивача, що у ДФС України на момент прийняття рішення про результати розгляду скарги були відсутні повноваження здійснювати перегляд рішень територіальних органів ДФС під час проведення процедури адміністративного оскарження, то суд вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Пунктом 56.3 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 (далі - Положення №236), Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно з п. 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 №446/2011 (далі - Положення №446/2011), Мінфін України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики (крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики), політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Одним з основних завдань Мінфіну України, згідно з п. 3 Положення №446/2011, є формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики, крім адміністрування податків, зборів, митних платежів та реалізації податкової і митної політики.

Таким чином, за твердженням позивача, Державна фіскальна служба України є органом, який лише реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, проте не забезпечує її формування (таким органом є Мінфін), а тому позбавлений права на розгляд скарг, поданий платниками податків в порядку статті 56 Податкового кодексу України.

Проте, суд не може погодитися з таким тлумаченням позивачем норм чинного законодавства та зазначає, що згідно з вищевказаним Положенням №446/2011 Мінфін України не забезпечує формування державної податкової і митної політики, а формує її та забезпечує її реалізацію, у той час як відповідно до п. 3 Положення №236 одним з основних завдань ДФС є, зокрема, внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи.

Таким чином, відповідні висновки позивача засновані на невірному тлумаченні правових норм, адже саме Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, а тому уповноважений на розгляд в порядку статті 56 Податкового кодексу України скарг на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до вимог статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки вимог про відшкодування судових витрат позивач і відповідачі не заявляли, судові витрати стягненню на користь сторін не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69-71, 97, 122, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 10.06.2015 №7108/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності".

Вважати податкову декларацію з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" за травень 2015 року (вх. №1500027861 від 09.06.2015) такою, що подана до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області 09 червня 2015 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Судді: Лапій С.М.

Балаклицький А.І.

Щавінський В.Р.