Постанова № 57456131, 18.04.2016, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 рокум. Ужгород№ 807/1016/15

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С. А.

при секретарі судового засідання - Приходько Т.В.

за участю:

позивача: не з'явилась,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Васілинець Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області в особі Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області, Рахівського районного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В ході судового розгляду даної адміністративної справи, а саме: в судовому засіданні згідно протокольної ухвали від 23.09.2015 року неналежного відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області в особі Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області судом замінено на належного - Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області (далі - відповідач 1).

06.04.2016 року в судовому засіданні представником позивача було надано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить: визнати дії відповідача - Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області щодо розгляду заяви від 15.04.2015 року про виконання рішення Рахівського районного суду по цивільній справі №305/38/13-ц в частині повернення коштів протиправними, незаконними, зобов'язати поновити втрачені ними документи - оригінал рішення суду та оригінал квитанції про сплату коштів на рахунок суду та оригінал квитанції про сплату коштів на рахунок суду; стягнути з відповідачів у солідарному порядку 20000,00 грн. моральної шкоди, 3115,84 грн. матеріальної шкоди - завданих збитків внаслідок інфляційних втрат, розладу, викликаного неправомірними діями відповідачів, 182,70 грн. судового збору, 2400,00 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою суду від 18.04.2016 року провадження у даній справі в частині визнання дій Рахівського районного суду Закарпатської області (далі - відповідач 2) незаконними та неправомірними закрито.

В позові позивач зазначає, що відповідь відповідача 1 не відповідає вимогам Закону України "Про звернення громадян", порушує його конституційне право на звернення та відповідно є протиправною. Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області не повідомило причину невиконання заяви з посиланням на Закон. Крім того, зазначає, що Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області надало відповідь на заяву від 15.04.2015 року лише після повторного звернення 09.06.2015 року, не виконало рішення Рахівського районного суду від 13.08.2014 року по цивільній справі №305/38/13-ц в частині повернення із спеціального фонду Державного бюджету України сплачену суму 8556,13 грн. як компенсацію вартості нерухомого майна, втратило оригінали направлених йому документів.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

25.08.2015 року в судовому засіданні представником відповідача 1 надано письмові заперечення проти позову від 25.08.2015 року № 01.3-12-1/52-4425, в яких просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, мотивуючи це наступним. Так відповідач 1 зазначає, що Управлінням Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області, в межах строків, встановлених Законом України "Про звернення громадян", листом від 29.05.2015 року № 02-23/412 повідомлено ОСОБА_3 про результати розгляду її заяви від 15.04.2015 року, яка надійшла на адресу Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області 30.04.2015 року з поверненням їй доданих нею документів. Крім того, зазначає, що Типовою інструкцією з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою від 30.11.2011 року № 1242, не передбачено обов'язку органу державної влади відправляти поштову кореспонденцію рекомендованими повідомленнями та листами з оголошеною цінністю.

В судовому засіданні представник відповідача 1 проти позову заперечила та просила суд відмовити в його задоволенні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернулася до Рахівського районного суду Закарпатської області з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, рішенням якого від 13.08.2014 року по цивільній справі №305/38/13-ц вирішено, зокрема, повернути ОСОБА_3 із спеціального фонду Державного бюджету України в особі Рахівського районного суду Закарпатської області № доходного рахунку НОМЕР_4 код класифікації доходів бюджету НОМЕР_5 сплачену суму 8556,13 грн. як компенсацію вартості нерухомого майна.

12.03.2015 року ОСОБА_3 звернулася до Рахівського районного суду Закарпатської області із заявою про направлення на її адресу виконавчих листів на виконання рішення Рахівського районного суду від 13.08.2014 року.

Листом від 17.03.2015 № 997/2/305/22/14/2015-Вих. Рахівський районний суд Закарпатської області у відповідь на заяву ОСОБА_3 від 12.03.2015 року надіслав їй виконавчі листи від 13.08.2014 року на 2-х арк. по цивільній справі №305/38/13-ц.

У зв'язку з тим, що Рахівським районним судом Закарпатської області не було направлено на адресу ОСОБА_3 виконавчий лист на виконання рішення Рахівського районного суду від 13.08.2014 року в частині повернення із спеціального фонду Державного бюджету України сплачену суму 8556,13 грн. як компенсацію вартості нерухомого майна, така 24.03.2015 року повторно звернулася до Рахівського районного суду Закарпатської області із заявою про видачу та направлення на її адресу зазначеного виконавчого листа.

У відповідь на заяву ОСОБА_3 від 24.03.2015 року Рахівський районний суд Закарпатської області надіслав на її адресу лист від 10.04.2015 року № 1356/2/305/22/14/2015-Вих., згідно якого повернув їй оригінал квитанції, яким вона внесла вказані кошти на рахунок суду та повідомив, що для повернення сплаченої суми ОСОБА_3 необхідно звернутися до Управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі Закарпатської області.

Так, ОСОБА_3 на ім'я начальника управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі було надіслано засобами поштового зв'язку заяву від 15.04.2015 року з проханням виконати рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 13.08.2014 року по цивільній справі №305/38/13-ц, повернути їй із спеціального фонду Державного бюджету України сплачену суму 8556,13 грн. як компенсацію вартості нерухомого майна. До даної заяви було додано: оригінал квитанцій про сплату коштів на рахунок суду, оригінал рішення суду від 13.08.2014 року по цивільній справі №305/38/13-ц, банківські реквізити для повернення коштів, заява на адресу суду від 24.03.2015 року, лист-відповідь суду від 10.04.2015 року № 1356/2/305/22/14/2015-Вих.

Як вбачається з опису поштового вкладення на ім'я начальника управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі, заява ОСОБА_3 від 15.04.2015 року разом з додатками була прийнята працівником поштового відділення 27.04.2015 року, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на бланку опису, та відправлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі, згідно якого зазначений пакет документів був вручений під розписку 30.04.2015 року.

У зв'язку з тим, що станом на 05.06.2015 року начальником управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі відповіді на заяву ОСОБА_3 від 15.04.2015 року надано не було та їй не було повернуто кошти, така на ім'я начальника управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі повторно надіслала заяву від 05.06.2015 року з проханням негайно виконати рішення суду, яку згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення було вручено під розписку 09.06.2015 року.

Начальником управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі було надіслано ОСОБА_3 лист-відповідь від 09.06.2015 року № 02-23/437 на її заяву від 05.06.2015 року, в якому повідомлено, що у поданому пакеті документів відсутній оригінал виконавчого документа, у зв'язку з цим їй повернуто пакет документів на доопрацювання. Зазначений лист згідно відтиску поштового штемпеля на конверті було відправлено простою кореспонденцією 10.06.2015 року.

18.04.2016 року в судовому засіданні представником відповідача було надано лист від 29.05.2015 року № 02-23/412, в якому начальник управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі повідомив ОСОБА_3 про те, що розглянувши її заяву від 15.04.2015 року щодо виконання рішення Рахівського районного суду Закарпатської області 13.08.2014 року по цивільній справі №305/38/13-ц встановлено, що поданий пакет документів не відповідає вимогам п.6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845. У зв'язку з відсутністю в поданому пакеті документів оригіналу виконавчого документа управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі повертає їй документи.

В письмових запереченнях від 25.08.2015 року № 01.3-12-1/52-4425 представник управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі стверджує, що управлінням Державної казначейської служби України у Рахівському районі, в межах строків визначених Законом України "Про звернення громадян", листом від 29.05.2015 року № 02-23/412 повідомлено ОСОБА_3 про результати розгляду заяви від 15.04.2015 року, яка надійшла на адресу управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі 30 квітня 2015 року з поверненням поданих документів.

Однак, суд звертає увагу на те, що жодних доказів того, що лист начальника управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі від 29.05.2015 року № 02-23/412 як відповідь на заяву ОСОБА_3 від 15.04.2015 року був відправлений засобами поштового зв'язку або вручений позивачу особисто представником відповідача суду надано не було та в матеріалах справи такі докази відсутні. Крім того, при поданні письмових заперечень відповідачем лист від 29.05.2015 року № 02-23/412 не додавався, такий був поданий представником управління Державної казначейської служби України у Рахівському районі тільки в судовому засіданні 18.04.2016 року, що викликає у суду сумнів в тому, що такий лист існував станом на 29.05.2015 року, направлявся позивачу та був отриманий ОСОБА_3.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Слід зазначити, що згідно ст. 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дії Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області щодо не розгляду заяви ОСОБА_3 від 15.04.2015 року про виконання рішення Рахівського районного суду по цивільній справі №305/38/13-ц в частині повернення позивачу коштів є неправомірними, оскільки відповідач 1 не довів факт розгляду заяви позивача у строк, надіслання ОСОБА_3 відповіді на її заяву в межах строку, передбаченого Законом України "Про звернення громадян".

Стосовно посилання представника відповідача 1 в письмових запереченнях на Типову інструкцію з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою від 30.11.2011 року № 1242, якою, як зазначає представник відповідача 1, не передбачено обов'язку органу державної влади відправляти поштову кореспонденцію рекомендованими повідомленнями та листами з оголошеною цінністю, то суд звертає увагу на те, що це не звільняє Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області від обов'язку довести перед судом належними та допустимими доказами про розгляд заяви позивача, надання її відповіді у строки передбачені Законом України "Про звернення громадян" та отримання нею рішення за наслідками розгляду її звернення, тобто фактично належним чином повідомляти громадян про наслідки розгляду їх заяв (клопотань).

Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області поновити втрачені документи - оригінал рішення суду та оригінал квитанції про сплату коштів на рахунок суду та оригінал квитанції про сплату коштів на рахунок суду, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд констатує, що зобов'язати Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області у спосіб, який просить позивач, а саме: поновити втрачені ними документи, чинним законодавством України не передбачено, а тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки позивач як зацікавлена особа може самостійно відновити такі документи, а витрати які вона понесе за відновлення втрачених документів вона може стягнути з відповідача в судовому порядку.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення 629,00 грн. матеріальної шкоди у зв'язку з витратами на лікування із-за панічного розладу, викликаного неправомірними діями відповідачів та 20000,00 грн. моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Так, ст. 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно ч. 4 ст. 21 КАС вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Заподіяну позивачеві матеріальну шкоду, така пов'язує з витратами на лікування із-за панічного розладу, викликаного неправомірними діями відповідачів. Розмір своєї матеріальної шкоди ОСОБА_3 оцінила в сумі 629,00 грн., які вона витратила на лікування.

На підтвердження погіршення свого стану здоров'я ОСОБА_3 надала ксерокопію обстеження та встановленого діагнозу, призначеного лікування клініки "Гемо медика", діагноз "панічний розлад" із ускладненнями, вартість лікування згідно копій квитанцій становила 629,00 грн.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В даному випадку, на думку суду, відшкодування відповідачем вказаної позивачем майнової шкоди можливе тільки за умови завдання позивачу такої шкоди.

В той же час, позивач повинен доказати факт заподіяння їй такої шкоди саме відповідачем та її розмір і ця шкода має бути у причинно-наслідковому зв'язку з неправомірними діями відповідача.

Однак, з наданих позивачем доказів, зокрема: ксерокопії обстеження ОСОБА_3 в клініці "Гемо медика" та копій квитанцій, згідно яких така витратила на призначене клінікою лікування 629,00 грн., суд не може встановити причинний зв'язок між діями відповідача та спричиненням позивачу такої шкоди, оскільки суд не може встановити, що панічний розлад у ОСОБА_3 в даному випадку настав від дій саме відповідача в даній справі, а не з інших причин та обставин.

Що ж стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідачів моральної шкоди, то суд під час розгляду даної справи враховує Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", згідно п.4 якої позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови). Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, обов'язковими умовами відшкодування шкоди з державного бюджету згідно вказаних статей є неправомірність дій відповідного органу та наявність причинно - наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 629,00 грн. та моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн. задоволенню не підлягають, так як суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустими доказами, що така шкода завдана позивачу у зв'язку неправомірними діями відповідача, а спричинення даної шкоди перебуває у причинно - наслідковому зв'язку з діями відповідача.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди у вигляді інфляційних втрат.

Інфляційні витрати щодо грошового зобов'язання - це своєрідне "здешевлення", якого зазнає грошове зобов'язання внаслідок інфляції.

Згідно абз.1 п.5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

У відповідності до абз.7 Порядку № 787 заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням причини повернення коштів з бюджету та доданням до неї подання контролюючого органу, а також оригінал або засвідчену належним чином копії квитанції, яка підтверджує перерахування відповідних коштів.

Згідно п.17 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, стягувачі, на користь яких прийняті судові рішення про стягнення надходжень бюджету, подають до органу Казначейства, на рахунки в якому зараховані надходження бюджету, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, крім випадків, передбачених пунктом 23 Порядку № 845.

Пунктом 6 Порядку № 845 визначено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач надсилає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який перераховуватимуться кошти, якщо дані реквізити не зазначені у виконавчому документі, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів; оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

У разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу такий Управлінням Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області повертається.

Для застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, у відповідача повинно бути прострочене грошове зобов'язання перед стягувачем.

Судом встановлено, що позивачем не було подано до Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області пакет документів, як це передбачено Порядком № 787 та Порядком № 845.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

У відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання у порядку, встановленому ст. 11 ЦК України, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Виходячи з вищенаведеного, вимога позивача щодо компенсації матеріальної шкоди у вигляді інфляційних втрат задоволенню не підлягає, так як встановлено судом, що відповідач - 1 за поданими позивачем документами, був позбавлений можливості повернути позивачу кошти за рішенням суду у порядку передбаченому Порядком № 787 та Порядком № 845 і в даному випадку були відсутні передбачені законом підстави для повернення таких коштів за рішенням суду на підставі поданих позивачем документів, що спростовує позицію позивача, що їй завдана така шкода саме діями відповідача 1.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу.

Втрати на правову допомогу - це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв'язку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, котрі беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Компілюючи статті 16 та 90 КАС України можна дійти висновку, що до витрат на правову допомогу можуть відноситися витрати, пов'язані з оплатою іншого фахівця в галузі права, якщо ця допомога надавалась у випадках, встановлених законом.

Приписами ч. 3 наведеної норми передбачено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Стаття 2 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" передбачає, що у разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Для підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надаються: угода про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформлена довіреність, платіжне доручення або інший документ, який підтверджує сплату відповідних послуг, копії свідоцтва адвоката або оригіналу ордера адвоката, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Крім того, подаються звіти, калькуляції, акти приймання-передачі, рахунки тощо.

В той же час, як вбачається з наданих позивачем доказів, угода про надання правової допомоги укладена між ОСОБА_3 та приватним підприємцем ОСОБА_1, фахівцем у галузі права, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію серії НОМЕР_6. Натомість, в судових засіданнях ОСОБА_3 представляла ОСОБА_1 як фізична особа на підставі довіреності від 05.05.2014 року № 1240. При цьому, докази понесених позивачем судових витрат на правову допомогу, наданої ОСОБА_1 як фізичною особою, в матеріалах справи відсутні.

Крім того слід зазначити, що у частині 2 статті 16 КАС України зазначається, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Дана норма статті гарантує право позивача на правову допомогу, яка може надаватися як адвокатами, так і фахівцями в галузі права.

В той же час в даному випадку відсутній закон який чітко визначає, випадки коли правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права, а також врегульовує питання відшкодування позивачу витрат на правову допомогу надану їй іншим фахівцем у галузі права, а тому суд позбавлений можливості вирішувати питання з приводу віднесення юридичних послуг, наданих іншим фахівцем у галузі права, до витрат на правову допомогу у невстановлених законом випадках.

З урахуванням наведеного, витрати на правову допомогу в розмірі 2400,00 грн. відшкодуванню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення судового збору, суд виходить з наступного.

У відповідності до ч. 4 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи те, що судом позов задоволено частково та сплату позивачем судового збору згідно квитанцій № НОМЕР_1 від 15.06.2015 року в розмірі 182,70 грн., № НОМЕР_2 в розмірі 73,08 грн., № НОМЕР_3 від 26.06.2015 року в розмірі 73,08 грн., з урахуванням ст. 94 КАС України позивачеві присуджується до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в сумі 109 (сто дев'ять) грн. 62 коп.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Визнати неправомірними дії Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області щодо не розгляду заяви ОСОБА_3 від 15.04.2015 року про виконання рішення Рахівського районного суду по цивільній справі №305/38/13-ц в частині повернення позивачу коштів.

3. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної казначейської служби у Рахівському районі Закарпатської області на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в сумі 109 (сто дев'ять) грн. 62 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя C.А. Гебеш