Рішення № 57452586, 22.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3183/16

Головуючий у першій інстанції

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

з участю секретаря судового засідання - Лопотана І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Южного міського суду Одеської області від 17.02.2016 року,

встановила:

05.06.2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідачів, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є її батьками, ОСОБА_4 є її сестрою. Відповідно до розпорядження органа приватизації м.Южне від 28.11.1997 року №878 сторонами була приватизована квартира АДРЕСА_1, на підтвердження чого було видане свідоцтво про право власності №878 від 28.11.1997 року, згідно з яким кожному з них належить на праві власності по 1/4 частки вищевказаної квартири, яка складається з приміщень, які відображенні в технічному паспорті, а саме трьох ізольованих житлових кімнат: НОМЕР_2, площею 12,5 кв.м., НОМЕР_1 -9,1 кв.м., НОМЕР_3 - 17,1 кв.м., коридору - 9,2 кв.м.. вбудованої шафи - 0,5 кв.м., туалету - 0,1 кв.м. ванної кімнати - 2,6 кв.м., кухні - 9,6 кв.м. і балкону (лоджії) - 2,6 (5,6) кв.м. Згідно спільної домовленості (за умовчанням) сторін відповідно до ч.1,2 ст.358 ЦК України сторони користувалися квартирою наступним чином: позивач особисто користувався кімнатою НОМЕР_2, площею 12,5кв.м., ОСОБА_4 кімнатою НОМЕР_1 - 9,1кв.м, батьки кімнатою НОМЕР_3 - 17,1кв.м., а всіма іншими приміщеннями квартири сторони користувалися спільно. ОСОБА_4 вже біля трьох років проживає у цивільному шлюбі з чоловіком за іншою адресою, але її кімната зберігається за нею, тобто цією кімнатою ніхто з сторін не користується. Позивач все своє життя проживає в цій квартирі, за виключенням трьох років, коли проживала в цивільному шлюбі в орендованій по сусідству квартирі. Приблизно з 2009 року, коли позивач повернулася з орендованої квартири, ОСОБА_2 періодично почала вимагати, щоби позивач пішла з квартири, пояснюючи це тим, що вона є власницею всієї квартири і зайві люди їй в квартирі не потрібні. З осені 2014 року ОСОБА_2 постійно стала вчиняти скандали та вимагати, щоб позивач виселилася з квартири. Іншого житла на праві власності у позивача не має. У зв'язку з вищевикладеним позивач просила суд встановити запропонований порядок користування спірною квартирою.

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 17.02.2016 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Встановлено порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2. Виділено у користування ОСОБА_1 кімнату площею 12,5 кв. м., ОСОБА_4 виділено у користування кімнату площею 9,1 кв.м., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділено у користування кімнату площею 17,1 кв.м., інші приміщення квартири залишено у в спільному користуванні.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що міський суд при ухваленні рішення не було враховано те, що кожному з сторін належить на праві власності по 1/4 частки вищевказаної квартири, отже доля житлової площі кожного з співвласників становить 9,675кв.м., тому позивач має право на окреме користування кімнатою площею 9,1кв.м.та виділення останній у користування житлової площі, яка набагато більше її частки у праві спільній власності приведе по погіршення прав інших співвласників. Також зазначила, що суд першої інстанції за відсутності спору між відповідачами виділив у користування ОСОБА_4 кімнату площею 9,1 кв.м., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кімнату площею 17,1 кв.м., чим порушив права відповідачів як співвласників житла на добровільне визначення порядку користування іншими житловими приміщеннями. Крім того, ОСОБА_2 вказала, що судом першої інстанції застосовано закон, який не поширюється на спірні правовідносини, а саме ст.ст. 48, 63 ЖК України та постанови виконкому Одеської обласної ради народних депутатів та президії обласної ради федерації профспілок №378 від 17.09.1991 року, адже спірні правовідносини, на її думку, регулюються нормами ЦК України. Також ОСОБА_2 вважає, що висновок міського суду стосовно того, що внаслідок добровільно встановленого порядку користування у спірній квартирі позивачка користувалась кімнатою площею 12,5 кв.м. не відповідає матеріалам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення міського суду в повній мірі не відповідає.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін впливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до розпорядження органа приватизації м.Южне від 28.11.1997 року №878 сторонами була приватизована квартира АДРЕСА_1, на підтвердження чого було видане свідоцтво про право власності №878 від 28.11.1997 року, згідно з яким кожному з них належить на праві власності по 1/4 частки вищевказаної квартири, яка складається з приміщень, які відображенні в технічному паспорті, а саме трьох ізольованих житлових кімнат: НОМЕР_2, площею 12,5 кв.м., НОМЕР_1 площею 9,1 кв.м., НОМЕР_3 площею 17,1 кв.м., коридору площею 9,2 кв.м.. вбудованої шафи площею 0,5 кв.м., туалету площею 0,1 кв.м. ванної кімнати площею 2,6 кв.м., кухні площею 9,6 кв.м. і балкону площею 2,6 кв.м. та лоджії площею 5,6 кв.м.

Правильно встановивши зазначені обставини, наявність між сторонами спору щодо порядку користування спірною квартирою, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку щодо необхідності встановлення порядку користування цією квартирою.

Однак встановлений міським судом порядок користування квартирою не відповідає вимогам закону та обставинам справи з наступних підстав.

Згідно ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі ч. 1, 3, 4 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Згідно технічного паспорту, житлова площа спірної квартири становить 38,7 кв. м., кожна сторона по справі має рівні права у спільній частковій власності, отже доля житлової площі кожного із співвласників квартири становить 9,675 кв.м. (38,7 кв. м. житлова площа : 1/4 частини = 9,675 кв.м.).

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.95 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 04.10.91 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

Колегія суддів вважає, що виділивши ОСОБА_1 у користування житлову кімнату площею 12,5 кв.м., яка набагато більше її частки у праві спільної власності, суд першої інстанції погіршив права інших співвласників.

Крім того, враховуючи положення ч.3 ст. 358 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 необґрунтовано звернулася з позовними вимогами щодо виділення у користування певних житлових приміщень для інших співвласників, а міський суд дійшов невірного висновку про задоволення цих вимог, адже між відповідачами відсутній спір, вони як співвласники мають право на добровільне визначення порядку користування іншими житловими приміщеннями.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вищенаведене та помилково встановив невірний порядок користування спірною квартирою, що відповідно до п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Ухвалюючи нове рішення, колегія суддів враховує те, що частка позивача становить 9,675 кв.м, що приблизно дорівнює кімнаті, площею 9,1 кв.м., а тому саме ця кімната має бути виділена їй у користування, а також те, що між відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсутній спір щодо визначення порядку користування житловими приміщеннями та вони, маючи разом 3/4 частки спірної квартири, що становить 29,025 кв.м. житлової площі, добровільно визначили між собою порядок користування належними їм житловими приміщенями, а саме: ОСОБА_4 виділити у користування кімнату площею 12,5 кв.м., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як подружжю виділити у користування кімнату площею 17,1 кв.м. На думку колегії суддів такий порядок користування квартирою, буде відповідати часткам сторін у спільній частковій власності та не буде порушувати нічиїх прав.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню і ухваленню нового рішення.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, п.3 ч.1 309, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 17.02.2016 року- скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою - задовольнити частково.

Встановити порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2.

Виділити у користування ОСОБА_1 кімнату площею 9,1 кв. м., ОСОБА_4 виділити у користування кімнату площею 12,5 кв.м., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділити у користування кімнату площею 17,1 кв.м., інші приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_2 залишити у в спільному користуванні.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.М.Таварткіладзе

С.О.Погорєлова