Рішення № 57452585, 26.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3362/16

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Ступаков О. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А. суддів: Варикаші О.Д., Станкевича В.А.

при секретарі - Лопотан В.І.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи Служби у справах дітей Одеської міської ради, про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.02.2016 року,-

встановила:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом, який неодноразово уточнював та 28 липня 2015 року представником позивача була подана остання редакція уточненого позову, в якій представник позивача просить: надати ОСОБА_2 дозвіл на оформлення та виготовлення паспорту, проїзних та інших документів для тимчасового виїзду за межі України, малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на строк протягом одного року з моменту набрання рішення законної сили; надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі території України малолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, без згоди матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на строк протягом одного року з моменту набрання рішення законної сили.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги, та згідно з останньою редакцією просить суд: надати дозвіл ОСОБА_2 на оформлення та виготовлення паспорту, проїзних та інших документів для тимчасового виїзду за межі України, малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, без згоди матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на строк протягом трьох років з моменту набрання рішенням законної сили; надати дозвіл ОСОБА_2 на тимчасовий виїзд за межі України сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, без згоди та супроводу матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на строк протягом трьох років з моменту набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, який був розірваний на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси 23 грудня 2013 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився син ОСОБА_4, який після розірвання шлюбу залишився проживати з відповідачкою.

Після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем була досягнута усна згода щодо періодичних виїздів батька з дитиною за кордон для відпочинку та оздоровлення. Так, у червні 2015 року ОСОБА_2 з метою здійснення мрії дитини, придбав путівку до Діснейленду, однак ОСОБА_3 в останній момент не надала нотаріально посвідчену згоду на виїзд дитини за межі території України. Після даного випадку ОСОБА_2 придбав квітки та тур до ОСОБА_6 з метою культурного відпочинку та оздоровлення дитини у період з 30 липня по 6 серпня 2015 року, однак відповідачка знов відмовилася надати згоду на виїзд дитини за межі території України.

Позивач зазначений, що вимушений просити надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі території України малолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у його супроводі, без згоди матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на строк протягом трьох років з моменту набрання рішення законної сили, виходячи з того, що його заздалегідь заплановані і нібито узгоджені з відповідачкою поїздки не відбувалися саме з вини ОСОБА_3, що вимусило позивача нести значні грошові втрати, оскільки грошові кошти, витрачені на придбання квитків та путівок повернути не були, у зв'язку з тим, що скасування замовлень відбувалося в останній момент. Крім того, позивач посилається також на те, що він, як батько вже довгий час обіцяв своєму синові поїздку за межі України, однак у зв'язку з незрозумілою поведінкою відповідачки, він не має можливості здійснити мрію сина, у зв'язку з чим його відносини з ОСОБА_4 погіршуються.

Представник відповідачки ОСОБА_3 позов не визнав.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Одеської міської ради у судове засідання не з'явилась, надав до суду заяву, в якій просила суд розгляд справи провести за її відсутності, у вирішенні усіх питань покладається на розсуд суду, при прийнятті рішення по справі просила врахувати права та інтереси дитини.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10.02.2016 року позов задоволений частково.Надано ОСОБА_2 дозвіл на оформлення та виготовлення паспорту, проїзних та інших документів для тимчасового виїзду за межі України, малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, без згоди матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Наданий дозвіл на тимчасовий виїзд за межі території України малолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у супроводі батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, без згоди матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на строк протягом одного року з моменту набрання рішення законної сили.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду відповідач подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився ОСОБА_4, його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, шлюб між якими був розірваний на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2013 року.

ОСОБА_2 за період розгляду справи двічі намагався виїхати за межі території України, для чого були придбані квітки на літак та оплачено проживання в готелях з малолітнім сином ОСОБА_4 для спільного відпочинку, однак ОСОБА_3 згоди на це не надала.

Вищевикладені обставини, стали підставою для звернення ОСОБА_2 до суду з відповідним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до 2 принципу Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом та іншими засобами повинні бути забезпечені спеціальний захист та надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б йому розвиватися фізично, розумово, морально та духовно.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя і праці.

Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає: забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного, та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-педагогічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності.

На думку суду першої інстанції тимчасове перебування дітей в різних країнах світу, ознайомлення їх з різними культурами, огляд архітектурних та інших визначних пам'яток буде сприяти освітньому вихованню та культурному розвитку дітей. Крім того суд вважає, за необхідне зазначити, що відсутність спілкування онуків зі своїми бабами та дідами порушує основні принципи виховання дитини.

Згідно зі ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які ним уповноважені.

У відповідності до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані поважати дитину.

Згідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські праві не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України та виїзду в Україну громадян України» передбачено, що документом, який дає право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є, зокрема паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини.

Пунктом 4 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасово отримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 року (у редакції постанови КМУ від 24 березня 2004 року № 380) передбачено, що оформлення паспорта громадянам України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або їх законних представників у разі потреби самостійного виїзду таких осіб за кордон.

Згідно з п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови КМУ від 25 серпня 2010 року № 724), встановлено, що виїзд за межі громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків, піклувальників та в їх супроводі або у супроводі осіб, уповноважених ними.

Відповідно до п. 4 зазначених правил виїзд з України громадян України, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно з п.п. 17,18 даних правил оформлення і видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, у разі потреби самостійного виїзду дитини, яка постійно проживає в Україні, за кордон оформлюється проїзний документ.

Оформлення паспорта або проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків, а у разі коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного за батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Представником відповідача не надано жодного доказу в обґрунтування своїх посилань щодо наміру позивача забрати малолітнього сина та виїхати з ним за кордон.

Згідно з висновком Київської районної адміністрації Одеської міської ради за №2219/01-11 від 16.11.2015 року, місце проживання малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, визначено разом з матір'ю - ОСОБА_3.

Суд першої інстанції вважав за необхідне зазначити, що судом під час розгляду справи було задоволено клопотання ОСОБА_2 про виклик малолітньої особи ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 для спілкування у судовому засіданні, однак ОСОБА_3 категорично заперечила, малолітню дитину до суду не привела та надала до суду висновок психолога від 10.12.2015 року за результатами психологічної діагностики ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, згідно з яким встановлено відношення дитини до батька, а саме, що ОСОБА_4 кохає свого батька. Однак відчуває себе рядом з батьком невпевнено. Часто батьку не вірить із-за його постійних невиконаних обіцянок, критики. З батьком ОСОБА_8 хоче спілкуватися, зустрічатися, коли батько у хорошому настрої.

Згідно з вказаним висновком психолога, знайшли підтвердження пояснення позивача щодо того, що він, як батько вже довгий час обіцяв своєму синові поїздку за межі України, однак у зв'язку з незгодою відповідачки, він не має можливості здійснити мрію сина, у зв'язку з чим його відносини з ОСОБА_4 погіршуються.

Позивачем надано докази про бронювання поїздки с сином до Франції у період з 01 червня 2016 року по 07 червня 2016 року та до Чехії у період з 24 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2016 року.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції вважав за можливе надати ОСОБА_2 дозвіл на оформлення та виготовлення паспорту, проїзних та інших документів для тимчасового виїзду за межі України, малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, без згоди матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2; надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі території України малолітньому ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у супроводі батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, без згоди матері ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на строк протягом одного року з моменту набрання рішення законної сили, оскільки доказів для необхідності надання дозволу строком на три роки суду не надані, а докази підтверджуючи заплановані поїздки батька з сином надані терміном по жовтень 2016 року.

З зазначеними висновками суду першої інстанції колегія не погоджується.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

У підп. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Разом з тим суд першої інстанції залишив поза увагою, що після виїзду дітей за кордон у визначені судом періоди, відповідач буде повністю позбавлений спілкування з дітьми.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України суд першої інстанції не визначився з правовою підставою надання дозволу на виїзд дитини без згоди матері, не зазначили конкретну країну, до якої дозволяється виїзд дитини без згоди матері; не врахували визначеної ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» можливості ухвалення судом рішення на виїзд без згоди матері, не позбавленого батьківських прав та, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на виїзди дитини за кордон без згоди матері суперечить вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, чим фактично позбавили батька дитини можливості брати участь у його вихованні та можливості спілкування з ним.

Крім того,відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, малолітня дитина не повинна бути розлучена з матір'ю, окрім виняткових випадків. Надання позивачу дозволу на вивезення без згоди матері малолітньої дитини навіть на тимчасовий період за межі України приведе до розлучення малолітньої дитини з матір'ю, що буде порушенням принципу 6 Декларації прав дитини.

На підставі наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.02.2016 року скасувати.

Відмовити в задоволенні заявлених ОСОБА_2 позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді О.А. Ступаков

О.Д. Варикаша

В.А. Станкевич