Ухвала суду № 57451487, 25.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/77/15-ц 25.04.2016 25.04.2016

Провадження №22-ц/784/934/16

Категорія 27 Єдиний унікальний номер 473/77/15-ц

Номер провадження 22-ц/784/934/16

Головуючий у І інстанції Висоцька Г.А.

Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого судді Прокопчук Л.М.,

Суддів: Маляренко І.Б., Темнікової В.І.

Із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.

за участю представника прокуратури Миколаївської області ОСОБА_2В

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічною позовною заявою Вознесенського міжрайонного прокурора в інтересах недієздатної ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

08 січня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20.05.2008 року у розмірі 22956,56 грн. Позивач зазначав, що 20 травня 2008 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 5400 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У звязку з порушенням відповідачем строків сплати за кредитним договором станом на 30 листопада 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 22956,56 грн. Просив її стягнути та понесені судові витрати (а.с. 2-5). В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути заборгованість в сумі 9067,28 грн., оскільки раніше рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07.10.2011 року з відповідача вже була стягнута заборгованість (а.с. 30-32)

07 квітня 2015 року Вознесенський міжрайонний прокурор в інтересах недієздатної ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним, оскільки він укладений з особою, яка на час його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Посилався на те, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в психіатричному кабінеті з 29.03.1984 року, є інвалідом 1 групи внаслідок органічного ураження мозку, 18 разів лікувалася в психіатричній лікарні, рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 12.02.2013 року визнана недієздатною; рахувати, читати не вміє (а.с. 80-83).

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2016 року в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано договір без номеру, укладений між Закритим публічним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_4 20 травня 2008 року недійсним. (а.с. 158-159).

В апеляційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішення суду в частині незадоволення судом наслідків недійсності нікчемного правочину та просить ухвалити в цій частині нове рішення, яким застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину кредитного договору, укладеного між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_4 посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права (а.с. 165-169).

Належно повідомлені про час та місце судового розгляду, сторони в судове засідання апеляційного суду не зявились.

Прокурор просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 травня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого банк надав останній в кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 5400 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07.10.2011 року з відповідача була стягнута заборгованість за кредитним договором станом на 31.05.2011 року в розмірі 13435,92 грн. Згідно довідки МСЕК від 08.10.1998 року ОСОБА_4 є інвалідом 1 групи з дитинства, потребує постійного стороннього догляду і нагляду. Відповідно до рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12.02.2013 року ОСОБА_4І визнано недієздатною, встановлено над нею опіку та призначено її опікуном ОСОБА_5

Посилаючись на вище зазначені обставини та на висновок судово-психіатричної експертизи, відповідно до якого відповідач на час укладення кредитного договору не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд прийшов до висновку про недійсність укладеного між сторонами кредитного договору.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального та процесуального права. В поданій апеляційній скарзі вони не оспорюються позивачем.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не застосовані наслідки визнання недійсності нікчемного правочину. На думку апелянта з ОСОБА_5 опікуна відповідача підлягає стягненню майно, одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином, чого в даному випадку не було здійснено судом.

Але з доводами апеляційної скарги погодитись не можна.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до абзацу другого частини пятої статті 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до частини першої статті 1057-1 ЦК України, якою врегульовані правові наслідки недійсності кредитного договору, у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 зазначеного Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до розяснень п.п.4-7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

За цими ж правилами розглядаються зазначені вимоги і в разі, якщо стороною правочину є суб'єкт владних повноважень, крім вимог про визнання недійсним адміністративного договору.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Аналіз вищенаведених норм матеріального та процессуального права, а також судової практики свідчить про те, що наслідки визнання недійсним кредитного договору застосовуються за заявою сторони.

З матеріалів справи вбачається що спірний кредитний договір визнано судом недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 225 ЦК України. Висновки суду про визнання кредитного договору недійсним із зазначених підстав позивачем не оспорюються

Заява сторони про застосування наслідків визнання недійсним кредитного договору, укладеного між сторонами та визнанного судом недійсним за оспорюваним рішенням суду, в матеріалах справи відсутня.

Посилання в апеляційній скарзі на застосування до спірних правовідносин вимог ч.1 ст. 226 ЦК України є помилковим, оскільки зазначеною статтею врегульовані правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою, в той час як відповідач не час вчинення правочину не була визнана недієздатною.

На підставі викладеного ст. 308 ЦПК України рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді