Ухвала суду № 57445208, 21.04.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження 22ц/790/2364/16 Головуючий 1 інстанції - Гетьман Л.В.

Справа № 628/1062/14-ц Доповідач Кірсанова Л.І.

Категорія кредитні

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді: Кірсанової Л.І.

суддів: Трішкової І.Ю., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря - Гребенщикової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Куп»янського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними положень договорів та стягнення моральної шкоди та за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій, що суперечать умовам кредитного договору,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».

В обгрунтування свого позову вказує на те, що 30 листопада 2007 року міжним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № НАRОGК01270044. Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору 30.11.2007 року було укладено договір іпотеки квартири, за яким ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» прийняв в іпотеку нерухоме майно- квартиру № 79 в будинку 12, с. Ківшарівка Куп»янського району Харківської області. Вважає, що в кредитному договорі встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Банку забороняється як користувачу передавати третім особам інформацію про заборгованість позичальника. В договорі строк позовної давності не відповідає вимогам ст.ст. 257, 258 ЦК України, банк не має права на використання, розповсюдження або передачу третім особам інформації щодо позичальника. Тому просить визнати недійсними пункти 2.3.1, 2.3.9, 4.5, 6.1 вказваного Кредитного договору з моменту внесення змін до ЦК України на підставі Закону України № 661-VІ від 12.12.2008 року. Просить визнати недійсними пункт 16.11 договору іпотеки квартири від 30.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк », який дублює п.2.3.9 кредитного договору, п. 19.1 . договору іпотеки про встановлення вимоги щодо сплати непропорційно великої суми компенсації, п. 22 договору іпотеки відносно ціни продажу предмета іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна., п. 24 договору іпотеки т.я. вважає, не відповідає ст. 36 ч.4 Закону України «Про іпотеку». Надавши доповнення до позовної заяви з урахуванням Закону України «Про мораторій на стягнення згромадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», просить також визнати недійсним п. 7 договору іпотеки квартири в частині визнання ціни та умов, визначених на власний розсуд іпотекодержателем. Також просить стягнути з відповідача на користь позивача 5000 грн. моральної шкоди.

Треття особа ОСОБА_3 звернувся з самостійним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій, що суперечать умовам кредитного договору. Вказав, що він є поручителем ОСОБА_4 по зазначеному кредитному договору. Вважає, що предмет іпотеки - квартира, розташована м.Куп'янськ. с.Ківшарівка, 6уд.12., кв.79 - була реалізована лише у квітні 2012 року , продаж квартири було здійснено за ціною, значно нижчою від її ринкової вартості, що його порука за кредитним договором була надана виключно з огляду на те, що виконання зобовязань було забезпечено іпотекою, а не лише порукою.

Рішенням Куп»янського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним положень договорів та стягнення моральної шкоди відмовлено.

Відмовлено також в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій, що суперечать умовам кредитного договору .

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на незаконність та необгрунтованість рішення суду, не повне з»ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує на ті ж обставини, що і в суді першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними положень договорів, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був належним чином повідомлений про кредитні умови, режим сплати, зміни та нарахування відсотків, нарахування та сплати пені, тобто одержав необхідну, доступну, достовірну інформацію про наданий кредит. Що в свою чергу забезпечило для позивача повну і доступну інформацію про наданий йому кредит. Позивач був належним чином проінформований про права і обов»язки, ознайомлений зі змістом договору, повідомлений про відповідальність, яка може настати у разі порушення зобов»язань за кредитним договором та договором іпотеки, у зв'язку з чим добровільно підписав дані договори.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як вказаний висновок є обгрунтованим, відповідає обставинам справи, вимогам закону та зібраним у справі доказам.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, коли мають місце підстави звільнення її від доказування. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Матеріали справи свідчать, що між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» 30.11.2007 р. було укладено кредитний договір № НАRОGК01270044. /а.с.26-28 т. 1/

Цільове призначення даного кредиту згідно до п.7.1. Кредитного договору придбання нерухомості, оплата страхових платежів.

Після отримання кредитних грошових коштів ОСОБА_2 сплатив продавцям квартири грошову суму в розмірі 50500 гривень, яку заборгував за договором купівлі продажу квартири, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою продавців /а.с.24-25 т.1/

Пунктом 7.3. кредитного данного договору встановлено, що забезпеченням виконання позичальником зобовязань за договором виступає іпотека 2-кімнатної квартири загальною площею 43,20 кв,м„ що знаходиться за адресою: Харківська область, Куп»янський район, АДРЕСА_1,а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані банку з метою забезпечення зобовязань за даним договором.

Відповідно до даного пункту кредитного договору 30.11.2007 року було укладено договір іпотеки квартири, за яким ЗАТ КБ «ПриватБанк» прийняв в іпотеку зазначену квартиру / а.с.29-36 т.1/

Договір іпотеки і договір купівлі-продажу квартири було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_5 Цим же нотаріусом 30.11.2007 року було посвідчено іпотечний договір та внесено відомості про іпотеку до Державного реєстру іпотек за реєстраційним номером обтяження 6134643, розмір основного зобовязання 13175,00 доларів США. /а.с.37 т.1/

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 11054- 1055),статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Із відповіді ПАТ КБ "ПриватБанк" вбачається, що на теперішній час договір купівлі - продажу квартири № 79 в будинку 12, без назви не зберігся. / а.с. 94 т.2/

Відповідно до розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку ОСОБА_2 вбачається, що 26.04.2012 року в рахунок погашення заборгованості з реалізації квартири було зараховано суму 5884,05 дол. США(еквівалент 47000 грн. за курсом 7,9877 грн, за 1 дол. США). / а.с. 97 т.2/

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки

З пояснень в суді апеляційної інстанції представника відповідача вбачається, що з метою уникнення збільшення заборгованості за кредитним договором у боржника, банком було вирішено зазначену суму зарахувати в погашення саме "тіла кредиту, а не пені, комісії та відсотків. Позивач та його представник не заперечували проти таких стверджень.

Згідно п.22 договору іпотеки квартири від 30.11.2007 року при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 50% від його вартості згідно п. 11 цього договору, іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною зазначеною в цьому пункті.

Відповідно п.27 цього договору зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержатедя може бути здійснено в позасудовому порядку, в тому числі шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах визначених на власний розсуд іпотекодержателя.

Згідно до п. 33.4. зазначеного договору іпотеки квартири сторони дійшли згоди, що вартість предмета іпотеки складає 85850 грн.

П. 18.9. договору іпотеки квартири встановлено, що іпотекодавець зобов'язаний забезпечити сприяння у реалізації повноважень іпотекодержатедя.

Згідно ст. 1056-1 Цивільного кодексу України - процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору від 21.12.2007 р. банк має право збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні. При цьому Банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну відсоткової ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Про підвищення відсоткової ставки ОСОБА_2 відповідачем був направлений лист від 03.10.2008 р.

Згідно реєстру поштових відправлень повідомлення позивачу було відправлене 08.10.2008 р./ а.с. 98 т.2\

Зміна процентної ставки в односторонньому порядку була здійснена банком до набрання чинності Законом України № 661-VI від 12.12.2008 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.І ст.212 ЦК України особи, які вчиняють правочин мають право зумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Зазначене свідчить, що кредитний договір та договір іпотеки укладені в письмовій формі, вони підписані повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.

Оспорювані договори були укладені позивачем саме на викладених в ньому умовах, які його влаштували і заперечень не викликали, про що свідчить власноручний підпис позивача у цих договорах. Зазначене підтверджується матеріалами справи та не спростовано ОСОБА_4 та його представником.

Відповідно ч.1 ст. 259 ЦК позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Сторони дотрималися умов законодавства, оскільки посвідчили своїм підписом кредитний договір, договір іпотеки, отже збільшення строку позовної давності щодо стягнення заборгованості по кредиту є законним.

Суд першої інстанції відповідно до вимог закону визнав, що чинним законодавством не заборонено збільшення строків позовної давності у кредитних договорах і вважати п. 4.5 Договору недійсним , так як він встановлений лише на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» та не був встановлений на користь позичальника є необгрунтованим, оскільки відповідач належним чином виконав всі умови кредитного договору, тобто надав кредит ОСОБА_2 у розмірі передбаченому договором, тому у позичальника відсутні підстави на звернення до суду з приводу не належного виконання кредитором своїх зобов»язань за кредитним договором.

Крім того, згідно п.З ст.203 ЦК України для чинності правочину необхідно, щоб волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало його внутрішній волі, вільне волевиявлення проявляється в тому, що позивач добровільно звернувся до банку про надання йому кредиту на суму та у валюті, яка зазначена в кредитному договорі.

Згідно п.4. ст. 203 ЦК України для чинності правочину, необхідно, щоб він був вчинений у формі, встановленій п.З ст. 208 ЦК України - правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі, між банком (відповідачем) та позивачем було укладено кредитний договір у письмовій формі, пунктами якого передбачалося те, що сторони домовилися вважати, що уклавши договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами договору, підтверджує свої права та обов'язки за договором, та що всі умови договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього.

В зв»язку з наведеним слід дійти до висновку, що позивач був належним чином повідомлений про кредитні умови, режим сплати, зміни та нарахування відсотків, нарахування та сплати пені, тобто одержав необхідну, доступну, достовірну інформацію про наданий кредит. Що в свою чергу забезпечило для позивача повну і доступну інформацію про наданий йому кредит.

Позивач був належним чином проінформований про права і обов»язки, ознайомлений зі змістом договору, повідомлений про відповідальність, яка може настати у разі порушення зобов»язань за кредитним договором та договором іпотеки, у зв'язку з чим добровільно підписав дані договори.

За таких обставин суд першої інстанції обгрунтовано відмовив ОСОБА_4 в задоволенні позову про про визнання недійсними положень кредитного договору та договору іпотеки.

Крім того, районним судом правильно відмовлено позивачу і в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди в зв»язку з наступним.

Відповідно до п. 5 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року з послідуючими змінами та доповненнями споживачі мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією, у випадках, передбачених законом.

Разом з тим, ні норами ЦК України, ні Законом України «Про захист прав споживачів» не передбачено відшкодування моральної шкоди в даних спірних відносинах.

Крім того, умовами кредитного договору, укладеного між сторонами, також не передбачено, відшкодування моральної шкоди.

Згідно з ст.ст. 10, 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Проте позивач та його представник не надали належних доказів про те, що позивачу діями відповідача завдано моральної шкоди.

ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не оскаржив.

Слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що він ніякого відношення до договору іпотеки квартири від 30.11.2007 року не має, він не є стороною договору, а тому і права на визнання дій банку щодо належного (неналежного) виконання умов договору іпотеки квартири у нього відсутні.

Колегією суддів не встановлено таких порушень норм процесуального та матеріального права, які могли стати підставою відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України для перегляду рішення суду першої інстанції та ухвалення нового.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції правильно досліджені і оцінені обставини по справі, надані сторонами докази. Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, вони повторюють викладене в позовній заяві.

За таких обставин підстав для зміни або скасування судового рішення судова колегія не вбачає. Відповідно, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Куп»янського міськрайонного суду Харківської області від 21 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: