Ухвала суду № 57442334, 14.03.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/13972/14-ц

Провадження № 2/344/1098/16

У Х В А Л А

14 березня 2016 м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.

за участі секретаря Прокопів С.Р.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про відвід судді в справі за позовом ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

представник відповідача подав заяву про відвід головуючого судді з підстави не задоволення судом його заяви про закриття провадження в цій справі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав заяву.

В судовому засіданні представник позивача заперечила заяву про відвід головуючого з тієї підстави, що відмова в заяві про закриття провадження в справі не є підставою для відводу головуючого судді; незважаючи на існування судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідача позивач не просив суд про вирішення такого спору, а просив про стягнення грошових коштів, що також було встановлено в ухвалі Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ від 26/10/2011 р.

При цьому представником позивача повторно було заявлено клопотання про закриття провадження та з тих самих підстав, що раніше вже було заявлено і вирішено судом. В свою чергу ухвалу про задоволення аналогічного клопотання вже було скасовано апеляційним судом.

Однак представник відповідача оскаржив ухвалу про відмову в клопотанні про закриття провадження, яка втім не підлягає оскарженню окремо від судового рішення.

Підстави для відводу судді передбачено в ст. 20 ЦПК України.

Незадоволення представником відповідача про відмову в клопотанні про закриття провадження в справі не передбачено в якості такої підстави.

Представник відповідача подає аналогічні клопотання про закриття провадження, що має своїм наслідком лише затягування судового розгляду.

Так само подання заяви про відвід головуючого судді на підставі не задоволення клопотання про закриття провадження, що раніше також було предметом розгляду апеляційного суду вказує на продовження дій щодо затягування судового розгляду.

Однак суд не є засобом для сторін та не сприяє в їх зловживанні правами. Тому національним законом та міжнародно-правовими зобов`язаннями представнику відповідача не гарантовано право на затягування судового розгляду у спосіб подання аналогічних за змістом і підставами клопотань про закриття провадження в справі.

Так само представнику відповідача не гарантовано право на затягування судового розгляду у спосіб подання заяв про відвід головуючого з підстав не задоволення заяви про відмову у закритті судового розгляду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі субєктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі обєктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-¬які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (див., серед іншого, рішення у справі Фей проти Австрії (Fey v. Austria,) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 і 30, Series A, no. 255, і рішення Ветштайн проти Швейцарії (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000¬XII). Таким чином, у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі Пуллар проти Сполученого Королівства (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38)

У контексті субєктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного (див. вищевказане рішення у справі Ветштайн проти Швейцарії (Wettstein v. Switzerland), п. 43).

У контексті обєктивного критерію у цій справі окремо від поведінки суддів слід визначити,чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання обєктивно обґрунтованими (див. вищевказане рішення у справі Ветштайн проти Швейцарії (Wettsteinv. Switzerland), п. 44; та рішення у справі Ферантелі та Сантанжелопроти Італії (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 poку, п. 58 Reports of Judgments and Decisions, 1996).

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

ПОСТАНОВИВ:

в задоволенні заяви представника відповідача про відвід головуючого відмовити.

Ухвала не підлягає оскарженню окремо від судового рішення.

Головуючий суддя С.О. Бородовський