Рішення № 57435801, 21.04.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/927/15-ц Головуючий у І інстанції Чирка С. С.Провадження № 22-ц/780/2659/16 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л. М.Категорія 26 21.04.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

21 квітня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Білоконь О.В., Савченка С.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

встановила:

У серпні 2014 року ПАТ «КБ «Надра» звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачки, який обґрунтовує тим, що 11 вересня 2008 року ВАТ КБ «Надра» уклав з ОСОБА_3 кредитний договір №208/56/2008-840, за умовами якого позивач надав, а відповідачка отримала кредит у розмірі 198135,00 доларів США строком до 09.09.2033 року зі сплатою процентів у розмірі 14,99% річних, комісій та можливих штрафних санкцій у порядку та розмірах, встановлених у кредитному договорі.

У зв'язку з невиконанням відповідачкою взятих на себе зобов'язань за даним кредитним договором станом на 25.06.2014 року заборгованість відповідача складає 415294,37 доларів США, що еквівалентно 934494,06 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 198135,00 доларів США, що дорівнює 2354224,02 грн.; заборгованості за відсотками у розмірі 174175,06 доларів США, що дорівнює 2069533,95 грн.; пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 23170,81 доларів США, що дорівнює 275313,69 грн.; штрафу у розмірі 19813,50 доларів США, що дорівнює 235422,40 грн.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачкою укладено договір іпотеки від 11.09.2008 року, за умовами якого відповідачка передала в іпотеку ВАТ КБ «Надра» нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,1500 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована за адресою АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений 11 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №1798.

Тому в рахунок погашення боргу за кредитним договором позивач просив звернути стягнення на зазначену земельну ділянку шляхом її продажу ПАТ «КБ «Надра» з застосуванням процедури, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу нерухомого майна із будь-якою особою-покупцем за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, на умовах та в порядку, передбаченому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», з наданням ПАТ «КБ «Надра» всіх повноважень продавця предмету іпотеки.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2015 рокупозовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без задоволення.

У апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, яке полягає в тому, що судом не було враховано положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку». Крім того, суд не звернув уваги на те, що згідно п. 3.1.12 договору іпотеки на відповідача було покладено обов'язок отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, що є предметом іпотеки та зареєструвати право власності на неї та надати позивачу докази на підтвердження виконання даного обов'язку.

Судом не було враховано п. 2.1.2 договору іпотеки, відповідно до якого предмет іпотеки переданий у власність відповідача подавцем по договору купівлі-продажу земельної ділянки і останній не має до відповідача жодних майнових чи інших вимог або претензій.

Також необґрунтованим є посилання в рішенні суду на ст. 125 ЗК України в редакції, яка є чинною з 01.05.2009 року, оскільки вказаний кодекс зворотної сили в часі не має.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам не відповідає, оскільки суд належним чином не встановив характер правовідносин сторін, зміст позовних вимог та правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Так, відмовляючи в задоволенні позову, суд обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач не набув право власності на земельну ділянку, а у ПАТ «КБ «Надра» відповідно не виникло право іпотеки цього об'єкту нерухомого майна. Тому суд вважає, що підстави для звернення стягнення на зазначену земельну ділянку відсутні.

Крім того, звернення стягнення на цю земельну ділянку без волевиявлення її власника, який не є іпотекодавцем, суперечить ч.1 ст.319 ЦК України. Ця обставина є додатковою підставою для відмови в задоволенні позову.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Встановлено, що 11 вересня 2008 року ВАТ КБ «Надра» уклав з ОСОБА_3 кредитний договір №208/56/2008-840, за умовами якого позивач надав, а відповідачка отримала кредит у розмірі 198135,00 доларів США строком до 09.09.2033 року зі сплатою процентів у розмірі 14,99% річних, комісій та можливих штрафних санкцій у порядку та розмірах, встановлених у кредитному договорі.

У зв'язку з невиконанням відповідачкою взятих на себе зобов'язань за даним кредитним договором станом на 25.06.2014 року заборгованість відповідача складає 415294,37 доларів США, що еквівалентно 934494,06 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 198135,00 доларів США, що дорівнює 2354224,02 грн.; заборгованості за відсотками у розмірі 174175,06 доларів США, що дорівнює 2069533,95 грн.; пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 23170,81 доларів США, що дорівнює 275313,69 грн.; штрафу у розмірі 19813,50 доларів США, що дорівнює 235422,40 грн.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачкою укладено договір іпотеки від 11.09.2008 року, за умовами якого відповідачка передала в іпотеку ВАТ КБ «Надра» нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,1500 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована за адресою АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений 11 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим №1798.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що порушення відповідачкою зобов'язань за кредитним договором знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, у зв'язку з чим позивач має право застосувати правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою, тобто в даному випадку позивач набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до вимог ст. ст. 589, 590 ЦК України та ст. ст. 7, 33 Закону України «Про іпотеку».

Суд першої інстанції на зазначені обставини та вимоги ст. 23 Закону України «Про іпотеку» уваги не звернув і дійшов безпідставного висновку про відмову в позові з тих підстав, що відповідач не набув право власності на земельну ділянку, а у ПАТ «КБ «Надра» відповідно не виникло право іпотеки цього об'єкту нерухомого майна.

Проте із матеріалів справи встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2010 року задоволено позов Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3 про розірвання договору та стягнення заборгованості. Розірвано кредитний договір №208/56/2008-840 від 11 вересня 2008 року, укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість в сумі 1977616,17 грн. за рахунок іпотеки: земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_1. (а. с. 35-36).

Крім того, як убачається з матеріалів справи, відповідачка у жовтні 2014 року подала в суд першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі, в якому також просила врахувати те, що позивачем пропущено строк позовної давності. (а. с. 33-34).

Суд першої інстанції на зазначені обставини також не звернув уваги, не з'ясував та не перевірив чи дійсно позовна давність спливла до даної додаткової вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та чи є підстави для застосування до даних правовідносин позовної давності.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до вимог ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно роз'яснень п .11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення в цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК) .

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2010 року розірвано кредитний договір від 11 вересня 2008 року, укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3, та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість в сумі 1977616,17 грн. за рахунок іпотеки. Дане рішення набрало чинності 11.05.2010 року. (а. с. 36).

Отже, початок перебігу позовної давності для звернення позивача до суду з даною вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки починається з 11.05.2010 року.

Однак, з даним позовом позивач звернувся до суду 05.08.2014 року, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції Бориспільського міськрайонного суду Київської області, клопотань про поважність причин пропущення позовної давності позивач не заявляв. (а. с. 1).

Таким чином, оскільки відповідно до вказаних норм ЦК України право позивача на пред'явлення даного позову до ОСОБА_3, яка подала заяву про застосування позовної давності, виникло у 2010 році, коли йому стало відомо про розірвання судом кредитного договору, укладеного між сторонами 11 вересня 2008 року, та про стягнення з ОСОБА_3 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості в сумі 1977616,17 грн. за рахунок іпотеки, і строк позовної давності за цими вимогами сплив у 2013 році, то до даних правовідносин слід застосувати наслідки спливу позовної давності.

З урахуванням наведеного, в позові Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки слід відмовити за спливом позовної давності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія судів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Стрюкової Ірини Олександрівни задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді