Рішення № 57431650, 19.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2016Справа №910/3656/16

За позовомПриватного акціонерного товариства «Бахмацьке хлібоприймальне підприємство»доАграрного фондупростягнення 529491 грн. 33 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Догадіна С.О. - представник за довіреністю б/н від 14.04.2016;

від відповідача: Делявська Г.М. - представник за довіреністю № 520 від 06.10.2015

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.03.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства « Бахмацьке хлібоприймальне підприємство» з вимогами до Аграрного фонду про стягнення 529491 грн. 33 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору складського зберігання зерна № 79/11 від 19.05.2011 не сплатив грошові кошти за надані позивачем послуги із складського зберігання зерна за період з січня 2014 року по серпень 2014 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 529491 грн. 33 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 порушено провадження у справі № 910/3656/16 та справу призначено до розгляду на 25.03.2016.

21.03.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що він не отримував від позивача акти виконаних робіт, на підставі яких та розрахунків обсягів коштів зберігання зерна, відповідач повинен здійснювати оплату. При цьому, відповідач зазначив, що акти виконаних робіт, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи, не відповідають формі первинного документу, яка встановлено чинним законодавством, а тому не є документальними доказами у підтвердження заявлених позовних вимог.

Крім того, відповідач зазначив, що у зв'язку з неотриманням ним актів виконаних робіт у нього не виникло зобов'язання сплатити позивачу грошові кошти за зберігання зерна, а вимога позивача вих. № 02-37/94 від 15.01.2016, на думку відповідача, не є вимогою у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, а тому була залишена відповідачем без задоволення.

25.03.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення на відзив відповідача, в яких позивач зазначив, що акти виконаних робіт, які були підписано керівником позивача та скріплені печаткою Приватного акціонерного товариства « Бахмацьке хлібоприймальне підприємство», відповідачу направлялись поштою, та були отримані відповідачем, що підтверджується копіями відповідних рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи копії актів наявності зерна, закупленого до державного інтервенційного фонду та відповідності його кількісним та якісним показникам, копії дозволів на відвантаження зерна, копії актів відбору зразків продукції, які фактично підтверджують зберігання зерна у спірний період.

У судовому засіданні 25.03.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 08.04.2016.

У судовому засіданні 08.04.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 19.04.2016.

У судовому засіданні 19.04.2016 представник позивача подав додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, що частина актів виконаних робіт, копії яких долучено до позовної заяви, не підписана та на актах відсутня печатка Приватного акціонерного товариства « Бахмацьке хлібоприймальне підприємство», оскільки станом на дату подання позову до суду позивач перебуває в процесі ліквідації та у нього відсутня печатка юридичної особи. При цьому, позивач зазначив, що відповідачу відповідні акти були вручено у належній формі з підписами та печатками.

Крім того, у судовому засіданні 19.04.2016 представник позивача подав додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, що акти виконаних робіт за період з січня по червень 2014 року надсилались відповідачу поштою, а акти за липень-серпень 2014 року були вручено відповідачу нарочно, у зв'язку з чим докази їх отримання відповідачем у позивача відсутні.

У судовому засіданні 19.04.2016 представник відповідач подав письмові пояснення по справі, в яких, зокрема, зазначив, що зерно зберігалось позивачем до серпня 2014 року, у підтвердження чого долучив до матеріалів справи копії відповідних складських довідок.

Представник позивача у судовому засіданні 19.04.2016 подав додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.04.2016 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 19.04.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

19.05.2011 між Відкритим акціонерним товариством «Бахмацьке ХПП», яке змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство «Бахмацьке хлібоприймальне підприємство» (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець) укладено Договір складського зберігання зерна № 79/11, відповідно до умов якого поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим Договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим Договором та законодавством.

Відповідно до п. 3.1.5 Договору, зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів поклажодавця.

Згідно з п. 3.1.6 Договору, зерновий склад зобов'язується зберігати зерно протягом строку, визначеного в Договорі.

Відповідно до п. 3.3.2 Договору, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4 цього Договору.

Згідно з п. 4.1 Договору, розрахунки відшкодування витрат, по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Відшкодування витрат по зберіганню складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до п. 4.4 Договору, поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.

Відповідно до п. 7.1 Договору, строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.

Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред'явлення поклажодавцем вимоги про його повернення (п. 7.3 Договору).

Відповідно до п. 8.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і дії до 31.12.2011, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі. Дія цього договору розповсюджується на відносини між сторонами, що виникли з 01.03.2011.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором складського зберігання.

У відповідності до частини 3 та 4 статті 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статтею 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Бахмацьке хлібоприймальне підприємство» (зерновий склад) прийняло на зберігання від Аграрного фонду (поклажодавця) зерно, а саме: - жито 2 класу 2012 року урожаю загальним обсягом 2395,434 тон, що підтверджується складськими квитанціями на зерно АС№713054 від 02.08.2012, АС№713088 від 16.08.2012, АС№713126 від 29.10.2012, АС№713127 від 29.10.2012, АС№713128 від 29.10.2012, АС№713129 від 29.10.2012 (копії долучено позивачем до позовної заяви); - пшеницю 3 класу урожаю 2006 року обсягом 153,284 тони, що підтверджується простим складським свідоцтвом на зерно на пред'явника АА№028196 від 28.09.2006 (копія долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 19.04.2016); - жито 2 класу урожаю 2009 року обсягом 515,059 тон, що підтверджується складською квитанцією на зерно АТ№469351 від 24.09.2009 (копія долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 19.04.2016); - жито 2 класу урожаю 2008 року загальним обсягом 3001,650 тон, що підтверджується складськими квитанціями на зерно АТ№470665 від 24.11.2011, АС№712916 від 02.03.2009, АС№712939 від 16.03.2009, АС№712647 від 15.10.2008, АС№712663 від 20.10.2008, АС№712517 від 01.10.2008, АС№712645 від 15.10.2008, АТ№470905 від 10.04.2012 (копії долучені позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 19.04.2016).

Відповідно до п. 24 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Крім того, у судовому засіданні 19.04.2016 представник відповідача долучив до матеріалів справи копії складських довідок, виданих позивачем, про факт наявності відповідного зерна на зберіганні у позивача, зокрема, копію складської довідки вих № 98 від 04.10.2012 про те, що станом на 04.10.2012 на зерновому складі перебуває на відповідальному зберіганні жито 2 класу урожаю 2012 року обсягом 500,000 тон, яке є власністю Аграрного фонду; копію складської довідки вих № 1147 від 24.10.2012 про те, що станом на 24.10.2012 на зерновому складі перебуває на відповідальному зберіганні жито 2 класу урожаю 2012 року обсягом 279,776 тон, яке є власністю Аграрного фонду; копію складської довідки вих № 99 від 04.10.2012 про те, що станом на 04.10.2012 на зерновому складі перебуває на відповідальному зберіганні жито 2 класу урожаю 2012 року обсягом 250,000 тон, яке є власністю Аграрного фонду; копію складської довідки вих № 112 від 24.10.2012 про те, що станом на 24.10.2012 на зерновому складі перебуває на відповідальному зберіганні жито 2 класу урожаю 2012 року обсягом 425,000 тон, яке є власністю Аграрного фонду.

При цьому, через канцелярію суду 25.03.2016 та у судовому засіданні 08.04.2016 позивач долучив до матеріалів справи копії дозволів на відвантаження зерна, виданих Аграрним фондом, копії актів відбору зразків продукції, копії направлень Державної фінансової інспекції України для проведення зустрічної звірки щодо документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків з Державним фондом, копію довідки № 3-24/40 від 04.06.2014 зустрічної звірки документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків з Аграрним фондом, копії актів наявності зерна, закупленого до державного інтервенційного фонду та відповідності його кількісним та якісним показникам від 05.03.2014, від 07.05.2014, від 04.07.2014, від 04.06.2014, від 06.08.2014, які підтверджують факт наявності зерна у відповідних обсягах на зберіганні у зернового складу (позивача) у спірний період.

При цьому, відповідачем не заперечується факт перебування зерна (жита 2 класу урожаю 2009 року, жита 2 класу урожаю 2008 року, жита 2 класу урожаю 2012 року та пшениці 3 класу урожаю 2006 року) у спірний період (з січня 2014 року по серпень 2014 року) на зберіганні у позивача.

До того ж, у судовому засіданні 19.04.2016 представник відповідач подав письмові пояснення по справі, в яких, зокрема, зазначив, що зерно зберігалось позивачем до серпня 2014 року.

З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що у січні 2014 року на зберіганні у Приватного акціонерного товариства «Бахмацьке хлібоприймальне підприємство» перебувало 172,429 тон жита 2 класу урожаю 2009 року, 3001,650 тон жита 2 класу урожаю 2008 року, 2395,434 тон жита 2 класу урожаю 2012 року, 153,284 тони пшениці 3 класу урожаю 2006 року; у лютому 2014 року - 2984,710 тон жита 2 класу урожаю 2008 року, 2395,434 тони жита 2 класу урожаю 2012 року, 153,284 тони пшениці 3 класу урожаю 2006 року; у березні 2014 року - 2502,910 тон жита 2 класу урожаю 2008 року, 2395,434 тони жита 2 класу урожаю 2012 року, 153,284 тони пшениці 3 класу 2006 року; у квітні 2014 року - 2502,910 тон жита 2 класу урожаю 2008 року, 2395,434 тони жита 2 класу урожаю 2012 року, 153,284 тони пшениці 3 класу урожаю 2006 року; у травні 2014 року - 2502,910 тон жита 2 класу урожаю 2008 року, 2395,434 тони жита 2 класу урожаю 2012 року, 153,284 тони пшениці 3 класу урожаю 2006 року; у червні 2014 року - 2502,910 тон жита 2 класу урожаю 2008 року, 2395,434 тони жита 2 класу урожаю 2012 року, 153,284 тони пшениці 3 класу урожаю 2006 року; у липні 2014 року - 38,84 тони жита 2 класу урожаю 2008 року, 1550,154 тони жита 2 класу урожаю 2012 року, 153,284 тони пшениці 3 класу урожаю 2006 року; у серпні 2014 року - 177,788 тон жита 2 класу урожаю 2012 року, що відображено у таблиці (розрахунку) наявності на зберігання зерна та його відвантаження (долучений позивачем до матеріалів справи 08.04.2016), а також в актах виконаних робіт та розрахунках обсягів коштів за зберігання зерна за період з січня по серпень 2014 року, копії яких долучено позивачем до позовної заяви.

При цьому, згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України, якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Аналогічні положення викладені в п. 7.1. Договору складського зберігання зерна № 79/11 від 19.05.2011, а саме: строк зберігання зерна до пред'явлення вимоги поклажедавцем.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що продовження зберігання зерна після закінчення строку, встановленого договором (до 31.12.2011), дає зберігачу право вимагати оплати за весь фактичний час зберігання.

Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що розмір відшкодування витрат (разом з ПДВ) за зберігання зерновим складом зерна (за 1 тонну за 30 календарних днів) становить 17,50 грн.

Судом встановлено, що за період з січня 2014 року по серпень 2014 року позивачем були надані відповідачу послуги зі складського зберігання зерна у загальному розмірі 529491 грн. 33 коп. (виходячи із обсягу (ваги) зерна, яке зберігалось у спірний період за вищевказаними складськими квитанціями, тарифу зберігання - 17,50 грн за 30 календарних днів, який визначено п. 4.3 Договору, та враховуючи періодичне відвантаження зерна), у зв'язку з чим позивачем були складені розрахунки обсягів коштів за зберігання та акти виконаних робіт (по суті - акти наданих послуг) за період з січня по серпень 2014 року на загальну суму 529491 грн. 33 коп., а саме за січень 2014 року на суму 99305 грн. 83 коп., за лютий 2014 року на суму 92297 грн. 61 коп., за березень 2014 року на суму 88403 грн. 50 коп., за квітень 2014 року на суму 88403 грн. 50 коп., за травень 2014 року на суму 88403 грн. 50 коп., за червень 2014 року на суму 52269 грн. 91 коп., за липень 2014 року на суму 19738 грн. 77 коп. та за серпень 2014 року на суму 668 грн. 81 коп.

При цьому, позивачем були долучені до матеріалів справи копії відповідних актів та розрахунків обсягів коштів за зберігання зерна за період з січня 2014 року по серпень 2014 року.

Однак, судом встановлено, що акти виконаних робіт не підписані уповноваженим представником відповідача, та деякі акти - не підписані представником позивача та не містять відбитка печатки юридичної особи позивача.

У судовому засіданні 19.04.2016 представник позивача подав додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, що частина актів виконаних робіт, копії яких долучено до позовної заяви, не підписана та на актах відсутні відбитки печатки Приватного акціонерного товариства « Бахмацьке хлібоприймальне підприємство», оскільки станом на дату подання позову до суду позивач перебуває в процесі ліквідації та у нього відсутня печатка юридичної особи. При цьому, позивач зазначив, що відповідачу відповідні акти були вручено у належній формі з підписами уповноваженої особи позивача та печатками Приватного акціонерного товариства «Бахмацьке хлібоприймальне підприємство».

Позивач зазначив, що належним чином оформлені акти виконаних робіт направлялись (надавались) відповідачу у двох примірниках, однак відповідач не повернув позивачу один примірник відповідного акту.

Крім того, у судовому засіданні 19.04.2016 представник позивача подав додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, що акти виконаних робіт за період з січня по червень 2014 року надсилались відповідачу поштою, а акти за липень-серпень 2014 року були вручено відповідачу нарочно, у зв'язку з чим докази їх отримання відповідачем у позивача відсутні. При цьому, позивачем було долучено до матеріалів справи копії відповідних рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, що свідчать про направлення відповідачу та отримання відповідачем поштових відправлень.

21.03.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що він не отримував від позивача акти виконаних робіт, на підставі яких та розрахунків обсягів коштів зберігання зерна, відповідач повинен здійснювати оплату. При цьому, відповідач зазначив, що акти виконаних робіт, копії яких долучено позивачем до матеріалів справи, не відповідають формі первинного документу, яка встановлено чинним законодавством, а тому не є документальними доказами у підтвердження заявлених позовних вимог.

Крім того, відповідач зазначив, що у зв'язку з неотриманням ним актів виконаних робіт у нього не виникло зобов'язання сплатити позивачу грошові кошти за зберігання зерна, а вимога позивача вих. № 02-37/94 від 15.01.2016, на думку відповідача, не є вимогою у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, а тому була залишена відповідачем без задоволення.

Так, відповідно до п. 4.4 Договору, поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового регулювання.

Однак, суд зазначає, що складання акту виконаних робіт (наданих послуг) не є підставою для виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин у даному випадку, оскільки правовідносини виникають саме з договору між сторонами про надання послуг зі зберігання та з факту надання послуг зі зберігання, що підтверджується вищевказаними складськими квитанціями на зерно, складськими довідками, дозволами на відвантаження зерна, виданими Аграрним фондом, актами відбору зразків продукції, направленнями Державної фінансової інспекції України для проведення зустрічної звірки щодо документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків з Державним фондом, довідкою № 3-24/40 від 04.06.2014 зустрічної звірки документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків з Аграрним фондом, актами наявності зерна, закупленого до державного інтервенційного фонду та відповідності його кількісним та якісним показникам від 05.03.2014, від 07.05.2014, від 04.07.2014, від 04.06.2014, від 06.08.2014, копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, факт зберігання зерна позивачем у зазначеному ним обсязі у період з січня 2014 року по серпень 2014 року відповідачем не заперечувався.

Тобто, обов'язок відповідача як поклажодавця оплатити позивачу як зерновому складу послуги зі зберігання зерна виникає саме з факту надання таких послуг, та не залежить від складання акту виконаних робіт, який по суті є документом, який фіксує господарську операцію відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, суд зазначає, що вартість зі зберігання зерна погоджена сторонами у Договорі складського зберігання зерна № 79/11 від 19.05.2011 та становить 17,50 грн. за зберігання 1 тони зерна за 30 календарних днів, а отже була відомою відповідачу.

Крім того, умовами п. 4.4 Договору не встановлено обов'язку саме позивача складати та надавати відповідачу акти виконаних робіт, тобто, відповідач міг самостійно звернутись до позивача за необхідним актом.

При цьому, умова п. 4.4 Договору щодо оплати на підставі актів наданих послуг не встановлює строку виконання відповідачем свого обов'язку з оплати за надані позивачем послуги зі зберігання зерна, оскільки не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Крім того, суд зазначає, що ненадання акту наданих послуг не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; а отже, наявність або відсутність акту наданих послуг не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані позивачем послуги зі зберігання зерна.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку в необґрунтованості тверджень відповідача про неможливість ним здійснення оплат за відсутності актів виконаних робіт, з урахуванням погодження вартості послуг умовами договору.

Що стосується тверджень відповідача, що акти виконаних робіт, копії яких долучено позивачем до позовної заяви, не відповідають вимогам, які ставляться до первинних бухгалтерських документів, суд зазначає, що до предмету доказування у даній справі не входить встановлення відповідності чи невідповідності актів наданих послуг вимогам, які ставляться до первинних бухгалтерський документів, а входить встановлення наявності господарських правовідносин між сторонами, зокрема, факт надання позивачем послуг зі зберігання зерна та здійснення оплат відповідачем.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

З огляду на те, що умовами Договору складського зберігання зерна № 79/11 від 19.05.2011 сторони не визначили строки оплати відповідачем наданих позивачем послуг зі зберігання, 18.01.2016 позивач направив відповідачу лист-вимогу (вих. № 02-37/94 від 15.01.2016) на суму 529491 грн. 33 коп. (копія опису вкладення у цінний лист та копію фіскального чеку долучено позивачем до позовної заяви), в якій просив відповідача протягом семи днів з дня пред'явлення вимоги сплатити грошові кошти у розмірі 529491 грн. 33 коп. (відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 0402300071954, з якого вбачається, що відповідач отримав вимогу про сплату заборгованості у розмірі 529491 грн. 33 коп. 21.01.2016.

Згідно з п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був сплатити позивачу грошові кошти у розмірі 529491 грн. 33 коп. у строк до 28.01.2016 (включно), однак станом на дату розгляду справи у суді відповідач заборгованість позивачу у розмір 529491 грн. 33 коп. позивачу не сплатив.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Аграрного фонду у розмірі 529491 грн. 33 коп. за надані позивачем послуги зі зберігання зерна у період з січня 2014 року по серпень 2014 року підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 529491 грн. 33 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Бахмацьке хлібоприймальне підприємство» до Аграрного фонду про стягнення 529491 грн. 33 коп. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1; ідентифікаційний код: 33642855) на користь Приватного акціонерного товариства «Бахмацьке хлібоприймальне підприємство» (16500, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, м. Бахмач, вул. Калініна, буд. 87; ідентифікаційний код: 04544435) грошові кошти у розмірі 529491 (п'ятсот двадцять дев'ять тисяч чотириста дев'яносто одна) грн. 33 коп. та судовий збір у розмірі 7942 (сім тисяч дев'ятсот сорок дві) грн. 37 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 26.04.2016

Суддя І.М. Отрош