Рішення № 57423298, 25.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/101/16-ц 25.04.2016 25042016 25.04.2016

Провадження №22-ц/784/1033/16

Справа № 486/101/16-ц Головуючий в 1 інстанції Франчук О.Д.

Провадження № 22ц/784/1033/16 Доповідач Маляренко І.Б.

Категорія: 48

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі :

Головуючого: Маляренко І.Б.

Суддів: Темнікової В.І., Прокопчук Л.М.

За участю секретаря: Андрієнко Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що з лютого 1996 року він перебував у близьких стосунках із відповідачкою ОСОБА_4, з якою 01 жовтня 1999 року зареєстрував шлюб. До укладення шлюбу, а саме, 15 травня 1997 року, у відповідачки народився син ОСОБА_5. Позивач вважав себе батьком дитини, і на підставі спільної заяви його та відповідачки, 01.10.1999 року Відділом реєстрації актів громадянського стану м. Южноукраїнська Миколаївської області було внесено зміни до актового запису про народження дитини. Прізвище дитини було змінено з Демура на Пікалін та по-батькові з Ігорович на Володимирович.

Посилаючись на те, що він не є біологічним батьком дитини, про що дізнався нещодавно, позивач просив виключити відомості про його батьківство з актового запису №304 від 19 вересня 1997 року про народження дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, складеного Відділом реєстрації актів громадянського стану м. Южноукраїнська Миколаївській області на підставі ст.136 СК України.

Посилаючись на вищевикладене і уточнивши заявлені вимоги, позивач просив вирішити спір на підставі норм Кодексу України про шлюб та сімю, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та виключити запис про нього як батька дитини з актового запису про народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі ставить питання про його скасування у звязку з допущеним судом порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції встановив, що 15 травня 1997 року відповідачка, що мала на той час прізвище ОСОБА_6, народила сина ОСОБА_7.

01.10.1999 року Відділом реєстрації актів громадянського стану м. Южноукраїнська Миколаївської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, актовий запис № 236.

01.10.1999 року на підставі спільної заяви позивача та відповідачки, тим же Відділом РАГСу було внесено зміни до актового запису про народження дитини. Прізвище дитини було змінено з Демура на Пікалін та по-батькові з Ігорович на Володимирович.

Заперечуючи проти позову, відповідачка ОСОБА_3 зазначила, що біологічним батьком її дитини є ОСОБА_8, з яким вона до знайомства з позивачем перебувала у близьких стосунках, з позивачем вони познайомились у 1998 році, і йому було відомо, що у неї є дитина від іншого чоловіка.

Як вбачається з Історії пологів, батьком ОСОБА_5 у ній записаний ОСОБА_8Ю.(а.с.54-57).

Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (а.с.6) батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, за вказівкою матері записаний ОСОБА_9 (її батько).

На підтвердження своїх доводів відповідачка надала суду, крім вищезазначеного витягу з Державного реєстру та Історії пологів, також фотографії (а.с.58-60), на яких ОСОБА_8 знятий з відповідачем ОСОБА_2 у малолітньому віці.

Доводи відповідачки щодо того, що на час одруження з позивачем у 1999 році вона мала дитину від ОСОБА_8, і позивачу про це було відомо, підтвердили також свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11

Ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтвердили його доводи про те, що вони з відповідачкою підтримували близькі стосунки з лютого 1996 року, що на час вчинення актового запису про народження дитини вони з відповідачкою стосунків тимчасово не підтримували.

Пояснення свідка ОСОБА_12, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, щодо того, що відповідач ОСОБА_2 приходив до нього на роботу і казав працівникам, що він є сином позивача, вищезазначеного не спростовують. А при недоведеності позивачем того, що на час оформлення стосунків з відповідачкою ОСОБА_3 і внесення змін до актового запису про народження ОСОБА_2 він не знав, що не є біологічним батьком дитини, ці пояснення на увагу не заслуговують.

Проте колегія суддів погоджується з доводами апелянта стосовно порушення судом при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального права.

Так, відмовляючи у задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, суд першої інстанції, проаналізувавши надані сторонами докази, виходив з положень Сімейного кодексу України, зокрема, його ст. 136, а також розяснень Верховного Суду України, викладених у постанові його Пленуму від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Проте суд не взяв до уваги наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, у березні 2016 року ОСОБА_1 уточнив заявлені вимоги і просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити цей строк; виключити відомості про батька ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, з актового запису № 304 від 19 вересня 1999 року про народження дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4. При цьому просив застосувати до правовідносин, які склалися, положення ст. 56 КпШС , яка діяла на час складення спірного актового запису.

Згідно з п.1 Прикінцевих положень СК України 2004 року цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року і за загальним правилом застосовується до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності.

За такого норми ст.136 СК України на правовідносини сторін про оспорювання батьківства щодо дитини, яка народилась у 1997 році і щодо якої у 1999 році було вчинено спірний актовий запис, не поширюються.

Згідно зі ст. 56 КпШС особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або як мати, була неповнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнадцяти років.

Особа, записана батьком дитини за її заявою або за спільною заявою з матір'ю дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що вона фактично не є батьком цієї дитини.

Згідно із розясненнями Верховного Суду України, викладеними у п. 15 постанови його Пленуму від 12.06.98 року N 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», що була чинною на час виникнення між сторонами відповідних правовідносин, судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 56 КпШС в судовому порядку батьківство (материнство) може бути оспорено як у випадках, коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб, так і тоді, коли батьками дитини при реєстрації встановлення батьківства на підставі спільної заяви батька й матері дитини записано осіб, які в шлюбі не перебувають.

Оскільки перебіг встановленого ст. 56 КпШС річного строку на оспорювання батьківства починається з того часу, коли особа, яка з її відома записана батьком дитини, дізналась або повинна була дізнатися про вчинення запису, та обставина, що особа, з відома якої вчинено запис, дізналася, що вона не є батьком дитини, після закінчення цього строку, не змінює порядок його обчислення, але може бути врахована при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку.

Проведення судово-генетичної експертизи за КпШС України при вирішенні даної категорії спорів не вимагалось.

Посилання суду на ст. 56 КпШС України стосується не вирішення спору, а її аналізу як норми матеріального права, на яку послався позивач. При цьому не можна погодитись і із зробленим судом аналізом, оскільки застосований у даній статті термін «досягнення повноліття» стосується не дитини, а особи, записаної її батьком.

Відповідно до ст.309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки судом першої інстанціїдопущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 14 березня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини - відмовити.

Рішення набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: