Рішення № 57423227, 13.04.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1391/2016 Справа № 490/1453/16-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

13 квітня 2016 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А.

при секретарі Гудковій Є.С. ,

без участі представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним третейського застереження, -

ВСТАНОВИВ :

В лютому 2016 року позивач звернувся до суду із зазначеними вимогами , мотивуючи їх тим, що 24 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір № 640\793-К793, згідно з умовами якого банк надав позивачеві грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 59 500,00 доларів США на строк до 23 березня 2023 року зі сплатою 14,5% процентів за користування кредитом.

У відповідності до п.п. 6.2 Договору у випадку немождливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 ЗУ Про третейські судидомовилися про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банков , що знаходиться за адресою в м.Києві, вул. М.Раскової, 15 . У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським судом, спір розглядається іншими визначеними суддями у порядку черговості, або суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту суду.

Незважаючи на внесення змін до ст. 6 ЗУ Про третйські суди , щодо заборони третейським судам розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживасів, утому числі споживачів послуг банку, у серпні 2013 року Банк звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовною заявою до позивача про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Рішенням теретейського суду від 11 квівтня 2014 року позов задоволено, стягнуто на користь Банку солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за вказаним кредитним договором в сумі 530 702,78 грн.

У звязку з тим, що банк знехтував винятком Закону стосовно розгляду справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку та у серпні 2013 року звернувся до третейського суду з позовом про стягнення заборгованості , позивач дізнався про порушення своїх прав , що змусило його звернутися до суду з даним позовом.

Як на правову підставу для задволення позовних вимог позивач посилається на ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, оскілки третейське застереження у договрі суперечить ст. 9 Конституції України, ст. 533 ЦК України, ст. 7 Дектрету КМУ Про систему валютного регулювання і валютного контролю , оскільки не дозволяє віднести даний спір до спорів суто приватного характеру між приватними особами , які могли б розглядатися третейськими судами, як це передбачено змістом ст. 1,2,6 ЗУ Про третейські суди

В судове засідання представник позивача надав заяву про розгляд справи у його відсутність та просив задовольнити позов в повному обсязі з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, повідомлявся судом неодноразово належним чином , про причини неявки суду не повідомив, письмових заперечень не надав.

Ухвалою суду справу розглянуто за відсутності сторін, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін, в порядку заочного розгляду.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що між АКБ соціального розвитку Укрсоцбанк (правонаступником якого є відповідач) та ОСОБА_1 Бельським 24 вересня 2008 року укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 640/793-К793 , згідно із умовами якого Банк надав останньому кредит у розмірі максимального ліміту заборгованості 59 500 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредит в строк до 23 березня 2023 року та сплатити відсотки за користування ним у розмірі 14,5 % річних. В п. 1.2 кредит надається позичальнику на наступні цілі : поточні потреби.

З метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору24 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки , відповідно до умов якого остання зобов'язалася в повному обсязі солідарно відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1 зобовязань за вищевказаним договром кредиту.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банков від 11 квітня 2014 року за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість по договру кредиту в сумі 530 702 грн. 78 коп. , а також третейській збір в сумі 5707,02 грн. З рішення третйського суду вбачається, що справа відповідно до ст. 1,5,6,12-14,27 ЗУ Про третейські суди підвідомча третейському суду, та згідно п.6.2 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 670\793-К793 від 24.09.2008 року , п. 5.2 Договору поруки , що були укладені між сторонами спору підлягає розгляду Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків.

Відповідно ч. 1ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановленихстаттею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом

Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону передбачено, що після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту справ споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.

З матеріалів справи вбачається, що рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту з позивача ухвалено 11 квітня 2014 року, тобто після внесення зазначених змін до Закону України «Про третейські суди».

Як зазначено в правовій позицій Верховного Суду України у справі № 6-2712цс15 ( що є обовязковою для застосування судами України при вирішення спорів у подібних правоівдносинах відповідно до ст. 360-7 ЦПК України) , відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобовязання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобовязується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Незалежно від предмета й підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Як зазначено в правовій позицій Верховного Суду України у справі № 6-831цс14, відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» іноземна валюта як засіб платежу може використовуватися лише у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту. Такі розрахунки повинні здійснюватися лише через уповноважені банки в порядку, встановленому Національним банком України. Розрахунки іноземною валютою між резидентами допускаються лише в магазинах безмитної торгівлі, а також під час реалізації товарів на шляху руху транспортних засобів при міжнародних перевезеннях.

За змістом статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди» підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права. До сфери компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами з питань, які не торкаються публічно значимих відносин. Спір, що має публічно-правове значення, не підлягає вирішенню третейським судом.

Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті регулюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Цей закон установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ в регулюванні валютних операцій, права й обовязки субєктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Норми цього закону, спрямовані на регулювання порядку проведення розрахунків іноземною валютою, носять імперативний характер, вони вкрай обмежують свободу резидентів при здійсненні таких розрахунків. Статтею 16 Декрету встановлено фінансові санкції, які застосовуються до резидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання. Згідно з ч. 1 ст. 16 Декрету незаконне використання валютних цінностей як засобу платежу тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Отже, норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб забезпечення стабільності української грошової одиниці гривні.

Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку третейськими судами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України та п. 1 ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону

Оскільки спірне рішення третейського суду ухвалене після внесення змін до Закону України «Про третейські суди», а ОСОБА_4 є споживачем послуг банку, спір виник щодо стягнення з неї заборгованості за кредитом та щодо проведення розрахунку за укладеним резидентами кредитним договором, предметом якого була іноземна валюта долари США, то третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 цього Закону така справа не підвідомча.

Законом № 2983-VI частину першу статті 6 Закону № 1701-IV «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). ОСОБА_5 набрав чинності 12 березня 2011 року.

Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2983-VI передбачено, що після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, про те що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання цього договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону № 1701-IV, незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Разом з тим, на час укладення оспорюваного договору - 24 серпня 2008 року діяла інша редакція ЗУ "Про третейські суди", відповідно до якої така умова договору споживчого кредиту, як розгляд спору за домовленістю сторін у третейському суді, не суперечила вимогам законів України , а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що не дає підстав для визнання п.6.2 зазначеного договору недійсним на підставі ст. 203 ЦК України.

На підставі вищевикладеного та враховуючи те, що суд повинен вирішувати справу про визнання правочинів недійсними за положеннями нормативно-правових актів, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, обраний позивачем спосіб порушеного права не відповідає належному способу захисту , що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів після проголошення рішення.

Суддя Гуденко О.А.