Ухвала суду № 57422053, 11.04.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/7686/15 Головуючий у 1 інстанції: Радченко Е.А.

Провадження № 22-ц/783/2205/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Д. І.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю представника ПАТ «АБ «УКООПСПІЛКА» - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 січня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

04 вересня 2015 року ПАТ «АБ «Укоопспілка» звернулось в суд із вищезазначеним позовом, з урахуванням уточнень якого, просить стягнути з відповідача у свою користь 32176,59 дол. США та 4 544,47 грн. Вимоги мотивує тим, що 17.06.2003 року між ПАТ «Акціонерний банк «Укоопспілка» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, зобовязання за яким ОСОБА_3 не виконує, в результаті чого виникла заборгованість на загальну суму 32176,59 дол. США та 4 544,47 грн., яку просить стягнути з позичальника.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (код ЄДРПОУ 21536532) згідно кредитного договору № 25 від 17 червня 2003 року заборгованість в розмірі 756029 (сімсот пятдесят шість тисяч двадцять девять) гривень 90 копійок; пеню в розмірі 4544 (чотири тисячі пятсот сорок чотири) гривні 47 копійок, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України 3% річних в розмірі 248 (двісті сорок вісім) гривень 67 копійок; загалом 760823 (сімсот шістдесят тисяч вісімсот двадцять три) гривні 04 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) на користь держави судовий збір в розмірі 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) гривні.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що 24 червня 2014 року між ним та ПАТ «АБ» «Укоопспілка» укладено договір банківського вкладу, згідно якого він розмістив у ньому депозит на суду 300500,00 грн. Сума цього депозиту та частина відсотків йому не виплачена. Обґрунтовує апеляційну скаргу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку», яким частину другу статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» доповнено пунктом 8. Вказує що, листом від 27 листопада 2015 року ним було скеровано прохання зарахувати неповернутий йому депозитний вклад в рахунок часткового погашення його заборгованості за кредитним договором. Відповідь на цей лист він не отримав, однак в оскаржуваному рішенні зазначено, що ці кошти є забезпечення іншого кредитного договору без зазначення доказів, якими цей факт підтверджується. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів. Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповноважними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Про судове засідання, яке відбулось 12 січня 2016 року він не був належним чином повідомлений, неявка не була повторною, отже судом допущено грубе порушення вказаних вище процесуальних норм. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Відповідач ОСОБА_3, він же апелянт, в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, хоча належним чином за вказаною нею адресою був повідомлений про дату судового засідання, проте поштове відправлення із повісткою повернулося без вручення адресату з незалежних від суду причин - за закінченням терміну зберігання (а.с. 106, 107), тому відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України вважається, що така повістка вручена належним чином. Також повідомлений належним чином ОСОБА_4 (а.с. 104), який представляє інтереси відповідача ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності (а.с. 51), що у відповідності до ч. 5 ст. 76 ЦПК України вважається врученням повістки і ОСОБА_3

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «АБ «УКООПСПІЛКА» - ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК (відповідним пунктом) та нормою ЦПК, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право визначення підстав і предмета позову належить позивачеві (ст. ст. 3, 10, 31 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається наступне.

17.06.2003 року між Акціонерним банком «Укоопспілка», правонаступником якого є позивач, та відповідачем укладено Кредитний договір № 25, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 60000,00 доларів США на умові сплати процентів за користування кредитом в розмірі 11% річних на строк до 16.06.2006 року. Позичальник зобовязався повертати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом в строки, передбачені договором (а.с. 17).

16.06.2006 року між сторонами укладено додатковий договір № 1 до Кредитного договору, яким дію Кредитного договору продовжено до 16.06.2008 року (а.с. 18).

Додатковим договором № 2 від 16.06.2008 року змінено розмір відсотків з 11% на 12,5% та дію Кредитного договору продовжено до 17.06.2009 року (а.с. 19).

17.06.2009 року між сторонами укладено додатковий договір № 3, яким дію Кредитного договору продовжено до 16.06.2010 року (а.с. 20).

Додатковим договором № 4 від 16.06.2010 року дію Кредитного договору продовжено до 15.06.2012 року, а додатковим договором № 5 від 15.06.2012 року - до 13.06.2014 року (а.с. 21, 22).

Додатковими договорами № 6 від 11.10.2013 року та № 7 від 14.02.2014 року змінено порядок нарахування відсотків за користування кредитом (а.с. 23, 24).

29.08.2014 року між сторонами укладено додатковий договір № 8, яким дію Кредитного договору продовжено до 14.08.2015 року та встановлено графік повернення кредиту і сплати відсотків (а.с. 25-26).

Пунктом 4.3 Кредитного договору (а.с. 17) передбачено, що за порушення строків повернення кредиту і відсотків позичальник зобовязується сплатити Банку пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення платежу, але не більше облікової ставки Національного Банку України, яка буде діяти у період, за який сплачується пеня.

24 червня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ «АБ» «Укоопспілка» укладено договір банківського вкладу, згідно якого він розмістив у ньому депозит на суду 300 500,00 грн. (а.с. 62-64).

23.04.2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АБ «Укоопспілка», запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку (а.с. 35).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Згідно цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошима, боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 ч. 1 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного судочинства

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями ст. 1054 ЦК України визначено, що предметом кредитного договору можуть бути лише грошовi кошти.

Вiдповiдно при вирiшеннi спору, повязаного з неналежним виконанням зобовязання, що випливає iз зазначеного договору, пiдлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно п. 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобовязань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобовязання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобовязань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що: за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку; кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком. Зазначені операції у будь-якому разі заборонені за договорами, укладеними з повязаними з банком особами.

Відповідно до матеріалів справи, а саме розрахунку заборгованості за Кредитним договором вбачається, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3умов Кредитного договору виникла заборгованість по кредиту, пені та 3% річних від заборгованої суми. Представлені позивачем суду розрахунки їх нарахування, повністю відповідають умовам Кредитного договору.

З розрахунку заборгованості по Кредитному договору, наданого позивачем вбачається, що станом на 17.08.2015 року загальна сума заборгованості складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 32 166,01 дол. США, що підтверджується і випискою з особового рахунку; пені на загальну суму 4 544 грн. 47 коп.; та 3% річних в розмірі 10,58 дол. США.

Будь-яких належних доказів на спростування розміру заборгованості по тілу кредиту, пені та 3% річних відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не представлено.

З матеріалів справи також вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини за двома різними договорами, а саме за договором кредиту так і за договором банківського вкладу.

З листа ПАТ «АБ «Укооспілка» від 15 грудня 2015 року за № 1486, адресованого ОСОБА_3(а.с. 76) вбачається, що вклад за договором депозиту, на підставі договору застави майнових прав № 1 від 27.06.2014 року, є предметом застави за кредитними зобовязаннями юридичної особи, а саме за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 1, укладеним між банком та ТОВ «ТУР».

В спростування вищевказаного ОСОБА_3 будь-яких доказів ні в суді першої інстанції, ні при подачі апеляційної скарги так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не представлено.

Крім того необхідно зазначити, що з позовною вимогою про часткове погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом зарахування суми депозитного вкладу ОСОБА_3 не звертався, в тому числі і під час розгляду даної справи в суді першої інстанції.

Про судове засідання, яке відбулось 12 січня 2016 року ОСОБА_3був належним чином повідомлений 26.12.2015 року (а.с. 83), неявка була повторною (а.с. 75).

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до переконання, що сума заборгованості, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 760 823,04 грн. і така складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 32 166,01 дол. США, що підтверджується випискою з особового рахунку, і за офіційним курсом Національного Банку України на день ухвалення рішення судом першої інстанції еквівалентно 756 029 грн. 90 коп. (з розрахунку 23 грн. 50 коп. за 1 долар); пені на загальну суму 4 544 грн. 47 коп.; та 3% річних в розмірі 10,58 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України на день ухвалення рішення судом першої інстанції еквівалентно 248 грн. 67 коп.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Під час звернення до суду позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки з 23.04.2015 року розпочато процедуру ліквідації банку, запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оскільки позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Колегія суддів погоджується з висновками районного суду, оскільки суд вірно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно зясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення, тому підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

РішенняСихівського районного суду м. Львова від 12 січня 2016 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

ОСОБА_5