Рішення № 57419715, 19.04.2016, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/15591/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року Ужгородський міськрайонний суд

Закарпатської області

в складі: головуючого судді Семерака І.О.

при секретарі Віраг Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ужгороді справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним іпотечного договору від 14.02.2012 року, позовом третьої особи ОСОБА_4 з самостійними вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_5 та приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним та скасування іпотечного договору від 14.02.2012 року, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_3, Приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7 та Ужгородське міськрайонне управління юстиції в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, про визнання недійсним договору купівлі продажу домоволодіння від 07.03.2013 року та застосування наслідків недійсності правочину, а також позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5, треті особи: Приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7 та Ужгородське міськрайонне управління юстиції в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків нікчемного правочину договору дарування,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивуючи його тим, що 19.12.2008 року та 29.07.2009 року його батько - ОСОБА_5 подарував йому домоволодіння та земельну ділянку на якій воно розташоване, що знаходяться за адресою: Ужгородський район, с. Баранинці, вул. Миру, 22, про що між ними було укладено та нотаріально посвідчено відповідні договори дарування.

Вказує, що правомірність набуття ним права приватної власності на вказане домоволодіння підтверджено Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.10.2011 року та рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22.02.2011 року.

Однак, за час перегляду ВСС з розгляду цивільних та кримінальних справ рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20.05.2011 року у справі за позовом ОСОБА_5 про визнання вищевказаних договорів дарування недійсними, а саме 22.06.2011 року Ужгородським міськрайонним судом по справі №2п-4671/10 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за договором позики, затверджено мирову угоду між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, на підставі якої в рахунок погашення боргу ОСОБА_5 вищевказане будинковолодіння було передано ОСОБА_8 На підставі цієї ухвали останній зареєстрував за собою право власності на це будинковолодіння та в грудні 2011 року подарував його ОСОБА_2, про що було укладено нотаріально посвідчений договір дарування № 749 від 06.12.2011 року.

Він же, як законний власник вказаного нерухомого майна, звернувся з позовом в суд про витребування від ОСОБА_2 цього майна як добросовісного набувача. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2012 року, яке ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12.07.2012 року залишено без змін, його позов задоволено.

Однак, як виявилося, 14.02.2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір позики за № 437, згідно з яким ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 строком на 6 днів - до 21.02.2012 року у позику грошові кошти у розмірі 399000 грн. У забезпечення виконання вказаного зобовязання, в той же день остання уклала з ОСОБА_3 нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є будинковолодіння по вул.Миру, 22 в с.Баранинці.

ОСОБА_1 вважає, що оскільки вказане нерухоме майно, яке виступало предметом іпотеки, на час укладення цього договору іпотеки належало на праві власності саме йому, а не ОСОБА_2, що підтверджено вищезазначеними судовими рішеннями, і остання не могла здійснювати відчуження нерухомого майна - предмету іпотеки, тому даний договір є недійсним з моменту його укладення.

У звязку з цим, просить визнати недійсним договір іпотеки, укладений 14.02.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, предметом якого є домоволодіння в с.Баранинці, по вул. Миру, 22 Ужгородського району.

Третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якому, уточнивши позовні вимоги, просить визнати недійсним та скасувати вищезазначений договір іпотеки від 14.02.2012 року з аналогічних, наведених вище ОСОБА_1, підстав. Крім цього зазначає, що на даний час він являється власником будинковолодіння за адресою : Ужгородський район, с.Баранинці, вул. Миру, 22, на підставі договору купівлі-продажу укладеного 07.03.2013 року між ОСОБА_1 та ним, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрованого в реєстрі за №963. В державному реєстрі за №295648 від 07.03.2013 року за ним зареєстровано право власності на це домоволодіння. На момент укладення цього договору купівлі-продажу ОСОБА_1 являвся повноправним власником цього будинку. Договір же іпотеки від 14.02.2012 року укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 порушує його право власності.

В свою чергу ОСОБА_2 звернулася в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання недійсним вказаного договору купівлі продажу домоволодіння від 07.03.2013 року та застосування наслідків недійсності правочину. Позов мотивує тим, що 14.02.2012 року між ОСОБА_3 та нею був укладений Договір позики, що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно якого вона отримала у ОСОБА_3 у позику грошові кошти у сумі 399000 грн., що на той час становило 50000 доларів США

У якості забезпечення виконання зобов'язань по вказаному договору позики, того ж дня вона та ОСОБА_3 уклали Договір іпотеки, що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 438, згідно якого вона передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - будинковолодіння №22 по вулиці Миру в с. Баранинці Ужгородського району. Право власності на вказане майно зареєстроване в Ужгородському районному комунальному підприємстві бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, номер запису 299 в книзі 2. Також право власності на нерухоме майно зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером №6808212. Вказане домоволодіння в цілому 207,3 кв.м., житловою площею 86,6 кв.м., розташоване на земельній ділянці площею 0,24 га, кадастровий номер 2124880300:03:002:0012.

Однак, їй стало відомо з інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, довідки №35082426 від 07.08.2012 року, одержаної від Ужгородського районного комунального підприємства (бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на запит адвоката, що ОСОБА_1 набув право власності на вищезгадане домоволодіння згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2012р.

Також вона довідалась про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 07.03.2013 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки та розташованого на ній житлового домоволодіння за вищевказаною адресою, який посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_10 та зареєстровано в реєстрі за № 963.

Посилаючись на ч.3 ст.12 та ст.23 ЗУ «Про іпотеку», зокрема що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотеко держателя є недійсним, ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_1 не мав права на відчуження вказаного нерухомого майна, та зобовязаний був погодити таке відчуження з нею.

Також вважає, що при укладенні вказаного договору купівлі продажу від 07.03.2013 року продавець - ОСОБА_1 умисно приховав від покупця - ОСОБА_4 факти судових спорів щодо предмету цього договору та його іпотеки, оскільки на момент укладення цього договору було декілька судових проваджень по цьому майні та було накладено заборона на відчуження.

У звязку з цим, посилаючись на ч.ч.1, 5 ст.203, ст.ст. 215, 216, 228 та 236 ЦК України, ОСОБА_2 просить визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу домоволодіння, що знаходиться в с. Баранинці, вул. Миру, 22, Ужгородського району, Закарпатської області, та застосувати наслідки недійсності цього правочину, зокрема: кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

17.01.2014 року ОСОБА_9 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_5, про встановлення нікчемним договору дарування житлового будинку за адресою: Ужгородський район, с.Баранинці, вул.Миру, 22, що укладений 19.12.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, та застосування наслідків нікчемного правочину шляхом повернення майна в натурі ОСОБА_5, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 та реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_5 Позов мотивує тим, що ОСОБА_5 згідно вказаного договору подарував ОСОБА_1 житловий будинок в с.Баранинці, вул.Миру, 22, Ужгородського району, та на момент укладання договору дарування обдарований - ОСОБА_1 був неповнолітнім і в його інтересах діяла мати ОСОБА_11 01.10.2013 року Ужгородським міськрайонним судом винесено рішення за його ж позовом до виконкому Баранинської сільради, треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_1 яким визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Баранинської сільради №161 від 04.12.2008 року «Про надання дозволу на укладання договору дарування домоволодіння, право на який мають неповнолітні діти», а тому вважає, що договір дарування вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним і при укладанні договору дарування порушені права неповнолітнього відповідача ОСОБА_1 та його інтереси.

У звязку з цим, просить договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою: вул. Миру, 22, с.Баранинці Ужгородського району Закарпатської області, від 19.12.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 встановити нікчемним, застосувати наслідки нікчемного правочину, а саме зобов'язати ОСОБА_5 та ОСОБА_1 повернути один одному в натурі все, що ними одержано на виконання нікчемного правочину, а саме предмет договору дарування від 19.12.2008 року, зобов'язати Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції скасувати реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_1 та зареєструвати право власності на це нерухоме майно за ОСОБА_5

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 ОСОБА_12 первісний позов підтримав в повному обсязі та з підстав наведених в ньому просив його задовольнити. Також просив задовольнити позов ОСОБА_13 В той же час зустрічний позов ОСОБА_2 та позов ОСОБА_9 не визнав та просив у їх задоволенні відмовити, вважаючи такі безпідставними. При цьому пояснив, що на час укладення між ним та ОСОБА_4 оспорюваного договору купівлі-продажу домоволодіння по вул.Миру, 22, с.Баранинці Ужгородського району, так і укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оспорюваного договору іпотеки від 14.02.2012 року, ОСОБА_1 являвся законним власником цього майна. Укладеним же 19.12.2008 року договором дарування жодних прав ОСОБА_1 не порушено так як договір дарування відповідав інтересам останнього.

ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_14 в судовому засіданні свій позов підтримали та з підстав наведених в ньому просили його задовольнити. Також просили задовольнити первісний позов ОСОБА_1 В той же час зустрічний позов ОСОБА_2 не визнали та просили у його задоволенні відмовити, вважаючи такий безпідставним. При цьому пояснили, що на час укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 оспорюваного договору купівлі-продажу домоволодіння по вул.Миру, 22, с.Баранинці Ужгородського району, останній являвся законним власником цього майна. Також вважають безпідставним і позов ОСОБА_8 посилаючись на те, що останній не являється стороною договору дарування від 19.12.2008 року. Права ж неповнолітнього ОСОБА_1 цим договором жодними чином не були порушені оскільки правочин було вчинено на його користь, і договір дарування відповідав його інтересам, про що зазначив і сам ОСОБА_1 який на сьогоднішній день вже є повнолітнім.

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_15 в судовому засіданні свій позов підтримала в повному обсязі та з підстав наведених в ньому просила його задовольнити. В той же час первісний позов ОСОБА_1 та позов третьої особи ОСОБА_4 не визнала, вважаючи такий безпідставним, та просила у їх задоволенні відмовити. При цьому пояснила, що приватний нотаріус ОСОБА_10 пр. посвідченні договору купівлі-продажу від 07.03.2013 року порушив норми Закону. На момент укладення спірного договору іпотеки ОСОБА_2 не знала і не могла знати, що в майбутньому належне їй на праві власності майно за адресою с.Баранинці, вул.Миру, 22, буде в неї витребуване, а тому вважає, що договір іпотеки є дійсним. Крім цього вважають договір дарування від 19.12.2008 року домоволодіння за вказаною адресою нікчемним, а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не вправі предявляти до ОСОБА_2 позов. Позов ОСОБА_8 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків нікчемного правочину підтримала повністю. Враховуючи той факт, що вищевказаний договір дарування від 19.12.2008 року є нікчемним то і всі послідуючі правочини, що вчинялися від імені ОСОБА_1 після 19.12.2008 року є нікчемними.

Представник ОСОБА_9 та ОСОБА_3 ОСОБА_16 в судовому засіданні позов ОСОБА_9 підтримала та з підстав наведених в ньому просила його задовольнити. При цьому пояснила, що договір дарування будинковолодіння від 19.12.2008 року має відповідати не тільки волевиявленню на той час неповнолітнього обдарованого - ОСОБА_1, але і законність цього договору має бути безумовною та відповідати чинному законодавству України. Зазначила, що вказаний правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування, а тому він є нікчемним. Нікчемність зазначеного договору підтверджується рішенням суду від 01.10.2013 року. За законом нотаріус не вправі посвідчити договір дарування, в якому обдарована сторона на дату посвідчення договору є неповнолітньою без дозволу органу опіки та піклування. Виходячи з того, що рішенням суду від 01.10.2013 року такий дозвіл органу опіки та піклування був скасований, відповідно підтверджує і відсутність відповідного рішення на дату посвідчення договору, що є неприпустимим і слугує відмовою нотаріуса посвідчувати такий договір дарування. Дозвіл є правочином (актом), який у разі визнання його недійсним і скасованим втрачає чинність з моменту укладення (видачі), тобто з 04.12.2008 року. Щодо позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, то такі ОСОБА_16 не визнала та просила у їх задоволенні відмовити. При цьому пояснила, що укладаючи договір іпотеки з ОСОБА_2 та надаючи в останній позику грошові кошти, ОСОБА_3 керувалася гарантіями, які надала їй позичальниця та підтвердила документально, надаючи майно належне позичальниці на праві приватної власності стосовно чого було нотаріально посвідчене зобов'язання та гарантовано їй його виконання в повному обсязі. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 просила задовольнити, визнавши договір купівлі-продажу укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 недійсним.

Приватний нотаріус ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що ним, у відповідності до вимог Закону, було посвідчено укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір позики від 14.02.2012 року та оспорюваний договір іпотеки від 14.02.2012 року.

ОСОБА_5, приватний нотаріус ОСОБА_7 та Ужгородське міськрайонне управління юстиції в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, в судове засідання не зявилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно.

Також в ході судового розгляду справи приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_10 пояснив, що ним 07.03.2013 року, у відповідності до вимог Закону, було посвідчено договір купівлі-продажу будинковолодіння за адресою : Ужгородський район, с.Баранинці, вул. Миру, 22, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 На момент укладення цього договору купівлі-продажу ОСОБА_1 являвся повноправним власником цього будинку і були відсутні які-небудь заборони для відчуження ОСОБА_1 вказаного будинку.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Так, відповідно до ст.ст.10, 11, 59 , 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що 19.12.2008 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарований), що діяв зі згоди батьків - ОСОБА_5 та ОСОБА_11 уклали договір дарування домоволодіння, що знаходиться в с.Баранинці Ужгородського району Закарпатської області, вул.Миру буд.22. Домоволодіння, яке дарується за цим договором, складається з житлового будинку, який вказаний на плані під літерою А, загальною площею 207,1 кв.м, житловою площею 86,6 кв.м, господарського блоку, який вказаний на плані під літ. Б, огорожі №, споруди під літ. І.

24.07.2009 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарований), що діяв зі згоди батьків - ОСОБА_5 та ОСОБА_11 уклали договір дарування земельної ділянки площею 0,2400 га, що розташована в с. Баранинці Ужгородського району Закарпатської області, вул. Миру буд. 22. Цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Кадастровий номер земельної ділянки 2124880300:03:002:0012.

Вказані договори дарування посвідчені приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7

За цими правочинами право власності ОСОБА_5 на житловий будинок та земельну ділянку по вулиці Миру, 22 в с.Баранинці Ужгородського району припинилося, а ОСОБА_1 набув право власності на це ж нерухоме майно.

22.02.2011 року рішенням Ужгородського міськрайонного суду було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_11 про визнання недійсним вказаних договорів дарування від 19.12.2008 року та 24.07.2009 року. Також відмовлено у зустрічному позові ОСОБА_8 до ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_11 про визнання недійсним вищевказаного договору дарування від 19.12.2008 року.

20.05.2011 року рішенням апеляційного суду Закарпатської області вказане рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.02.2011 року скасовано та ухвалено нове яким позов ОСОБА_5 задоволено, визнано недійсним вказані договори дарування від 19.12.2008 року та 24.07.2009 року та скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: Ужгородський район, с.Баранинці, вул.Миру, 22, та свідоцтво про право власності на дане домоволодіння за ОСОБА_1

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.10.2011 року вказане рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20.05.2011 року скасовано, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.02.2011 року залишено в силі.

В силу вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, що встановлені судовими рішеннями не підлягають доказуванню.

Таким чином, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22.02.2011 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.10.2011 року, встановлено, що вказані вище договори дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою: Ужгородський район, с.Баранинці, вул.Миру, 22, від 19.12.2008 року та 24.07.2009 року укладені у законний спосіб, а тому єдиним законним власником домоволодіння по вул.Миру, 22, в с.Баранинці Ужгородського району з 19.12.2008 року являвся ОСОБА_1

Що ж стосується вимог ОСОБА_8 про встановлення нікчемності правочину договору дарування від 19.12.2008 року та застосування наслідків нікчемного правочину, суд зясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами приходить до наступних висновків.

Так, в обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_8 посилається на те, що вказаний договір є нікчемним в силу Закону оскільки в супереч вимогам ст..41 Конституції України, ч.3 ст.17, ч.ч.2, 3 ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства», ч.2 ст.12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст..177 СК України, ст.ст.203 ч.6, 224 ч.1, 405 ЦК України, абз.8 п.40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції №20/5 від 03.03.2004 року, такий був укладений на підставі визнаного на сьогоднішній день недійсним та скасованого дозволу органу опіки та піклування на укладення неповнолітнім ОСОБА_1 такого правочину.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За таких обставин, враховуючи зазначені норми законодавства, а також враховуючи те, що ОСОБА_8 на момент укладення договору дарування будинковолодіння №22 по вул. Миру в селі Баранинці Ужгородського району від 19.12.2008 року не мав жодного відношення до вказаного майна, суд вважає, що його вимоги про визнання нікчемним вказаного договору є безпідставними і в задоволенні його позову слід відмовити.

Також судом встановлено наступне.

22.06.2011 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду затверджено мирову угоду між сторонами - ОСОБА_5 та ОСОБА_8, на підставі якої в рахунок погашення боргу ОСОБА_5 перед ОСОБА_8 в розмірі 631,787 грн. було передано останньому ОСОБА_5 будинковолодіння №22 по вул. Миру в селі Баранинці Ужгородського району Закарпатської області.

На підставі цієї ухвали ОСОБА_8 зареєстрував за собою право власності на вказане будинковолодіння та 06.12.2011 року подарував його ОСОБА_2, про що між ОСОБА_8, від імені якого діяла ОСОБА_16, та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_17 та зареєстровано в реєстрі за №479. ОСОБА_2 в свою чергу також зареєструвала за собою право власності на вказане нерухоме майно, що стверджується витягом про державну реєстрацію прав №32435104 від 12.12.2011 року.

08.02.2012 року ухвалою апеляційного суду Закарпатської області скасовано ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 22.06.2011 року про затвердження мирової угоди між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, а питання передано до суду першої інстанції.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2012 року, яке ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12.07.2012 року залишено без змін, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна задоволено та витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 домоволодіння №22 по вул. Миру в селі Баранинці Ужгородського району та зобовязано Ужгородське районне КП БТІ та реєстрації права власності на нерухоме майно скасувати реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2 та провести реєстрацію цього майна за ОСОБА_1

В силу вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, що встановлені судовими рішеннями не підлягають доказуванню.

Таким чином, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.03.2012 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 12.07.2012 року встановлено, що подальше вибуття з власності ОСОБА_1 вказаного будинковолодіння за договором дарування між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 від 06.12.2012 року відбулося в супереч волі власника, а саме ОСОБА_1, і відповідно до ст.388 ЦК України вказане майно було витребувано ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння, а саме у ОСОБА_2

В той же час 14.02.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 399000 грн. строком до 21.02.2012 року.

З метою забезпечення виконання зобовязань за вказаним договором позики 14.02.2012 року між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_3 (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі правочинів під №459. Предметом іпотеки в даному договорі є домоволодіння по вул.Миру, 22, в с.Баранинці, Ужгородського району.

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч.1 ст.3 цього Закону іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст.5 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Статтею 6 ЗУ «Про іпотеку» встановлені умови передачі нерухомого майна в іпотеку, зокрема: якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані. Після звернення стягнення на передану в іпотеку земельну ділянку, на якій розташовані будівлі (споруди), що належать іншій, ніж іпотекодавець, особі, новий власник земельної ділянки зобов'язаний надати власнику будівлі (споруди) такі ж умови користування земельною ділянкою, які мав іпотекодавець.

Виходячи з вищевказаних норм, а також вимог ст..55 ЗУ «Про нотаріат» при укладанні договору іпотеки житлового будинку нотаріус повинен пересвідчитись щодо правового статусу земельної ділянки на який розташований цей житловий будинок і приймати рішення про посвідчення договору іпотеки з врахуванням цього правового статусу оскільки відповідно до норм ЗУ «Про іпотеку», ст.120 ЗК України, а також ст.377 ЦК України, до особи яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруди, переходить право власності, право користування земельної ділянки на якій вони розміщені без змін її цільового призначення в обсязі та на умовах встановлених для попереднього власника землекористувача. При цьому в ч.2 ст.377 ЦК України зазначено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки право на яку переходить у звязку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці обєкти.

Таким чином, передача в іпотеку житлового будинку без вирішення питання щодо земельної ділянки на якій знаходиться вказаний житловий будинок, що є істотною умовою правочину, є таким , що суперечить вимогам Закону.

Відповідно до ч.1 ст.316 та ст.317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом ч.ч.1-3 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття зміну або припинення цивільних прав та обовязків , і зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.202, ч.1 ст.203 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що було встановлено судом з мотивів наведених вище, а саме, що єдиним законним власником будинку №22 по вул.Миру в с.Баранинці Ужгородського району за договором дарування будинку від 19.12.2008 року, а також за договором дарування земельної ділянки по вказаній же адресі від 29.07.2009 року є ОСОБА_1, договір іпотеки від 14.02.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений в порушення вимог ст.ст. 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України, ст.6 ЗУ «Про іпотеку», суд приходить до переконання, що вказаний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України), а відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином позов ОСОБА_1 та позов третьої особи ОСОБА_4 підлягає до задоволення.

При цьому суд враховує і свій попередній висновок про безпідставність позовних вимог ОСОБА_8 щодо встановлення нікчемності правочину договору дарування від 19.12.2008 року.

В той же час ОСОБА_2 звернулася з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння від 07.03.2013 року та застосування наслідків недійсності правочину мотивуючи його тим, що 14.02.2012 року вона отримала у ОСОБА_3 у позику грошові кошти у сумі 399000 грн., про що був укладений відповідний договір позики, та у якості забезпечення виконання зобов'язань по вказаному договору позики, того ж дня вона та ОСОБА_3 уклали оспорюваний договір іпотеки, згідно якого вона передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно - будинковолодіння №22 по вулиці Миру в с. Баранинці Ужгородського району. Однак, їй стало, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 07.03.2013 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки та розташованого на ній житлового домоволодіння за вищевказаною адресою, без її згоди, як іпотекодержателя. Також вказує на те, що при укладенні спірного договору купівлі продажу продавець умисно приховав від покупця факти судових спорів щодо предмету цього договору та його іпотеки. Крім цього вказує на дію ухвали суду від 04.02.2013 року про забезпечення позову якою було накладено арешт на майно, що було предметом вказаного договору купівлі-продажу.

Посилаючись на ч.3 ст.12 та ст.23 ЗУ «Про іпотеку», ч.ч.1, 5 ст. 203, ст.ст. 215, 216, 228 та 236 ЦК України, ОСОБА_2 просить визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу та застосувати наслідки недійсності цього правочину.

Судом встановлено, що 07.03.2013 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_10 під реєстровим №963, за яким, продавець передав, а покупець прийняв у власність земельну ділянку площею 0,2400 га кадастровий номер 2124880300:03:002:0012 та розташоване на ній домоволодіння, яке знаходиться за адресою: Ужгородський район, с.Баранинці, вулиця Миру, 22.

15.10.2013 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду заяву ОСОБА_3 було задоволено та по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про звернення стягнення за договором позики на предмет іпотеки замінено боржника у виконавчому провадженні №38800690 ОСОБА_2 на ОСОБА_4

Однак, ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20.12.2013 року вказану ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 15.10.2013 року скасовано та у задоволенні заяви ОСОБА_3 про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено.

Враховуючи, що суд, як було попередньо зазначено, прийшов до висновку про недійсність іпотечного договору від 14.02.2012 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ґрунтуються на тій позиції, що вказаний будинок на момент договору купівлі-продажу був переданий в іпотеку відповідно до договору від 14.02.2012 року, то в задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити оскільки ці вимоги є взаємовиключними.

Також є безпідставними посилання ОСОБА_2 на дію ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 04.02.2013 року по справі №308/135/13-ц про забезпечення позову, оскільки як вбачається з матеріалів справи заходи забезпечення позову вжиті цією ухвалою були скасовані 15.02.2013 року цим же судом.

Суд також вважає, що у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України, підлягають до солідарного стягнення з відповідачів за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом понесені останнім та документально підтверджені судові витрати по справі, які складають з 114,70 грн. судового збору.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст.1, 3, 5, 6, 12, 23 ЗУ «Про іпотеку», ст.55 ЗУ «Про нотаріат», ст.120 ЗК України, ст.ст.15, 203, 215, 216, 224, 228, 236, 316, 317, 319, 321, 328, 377 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 59, 60, 61, 88, 212, 213, 215, 294 ЦПК України, суд, -

Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним іпотечного договору від 14.02.2012 року задовольнити.

Позов третьої особи ОСОБА_4 з самостійними вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_5 та приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним та скасування іпотечного договору від 14.02.2012 року, задовольнити частково.

Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 14.02.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, предметом якого є домоволодіння, що знаходиться в Ужгородському районі, с.Баранинці, вул.Миру, 22, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №459.

В задоволенні решти вимог третьої особи ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 114,70 грн. судового збору

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_3, Приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7 та Ужгородське міськрайонне управління юстиції в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, про визнання недійсним договору купівлі продажу домоволодіння, що знаходиться в Ужгородському районі, с.Баранинці, вул.Миру, 22, укладеного 07.03.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, та застосування наслідків недійсності правочину, відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5, треті особи: Приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_7 та Ужгородське міськрайонне управління юстиції в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків нікчемного правочину договору дарування житлового будинку, що знаходиться в Ужгородському районі, с.Баранинці, вул.Миру, 22, укладеного 19.12.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Закарпатської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення рішення без участі особи, яка її оскаржує, протягом десяти днів з дня його отримання.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_18