Рішення № 57409388, 21.04.2016, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа №201/13671/15-ц Провадження № 2/201/533/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2016 року місто Дніпропетровськ

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Батмановой В.В.,

при секретарі Гоц Г.Ю.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» ДОР» Державної установи «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся із позовом до відповідачів, мотивуючи свої вимоги тим, що з раннього дитинства вона хворіє низкою хронічних захворювань. З того часу перебуває на диспансерному обліку у лікарів ревматолога та кардіолога. Пізніше було встановлено інші захворювання, що призвело до того факту, що з 02.03.95 по 01.04.98 позивачу було встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням. Певний період часу позивач мешкала в Російській Федерації, тому не мала можливості повторно проходити комісію на предмет продовження їй другої групи. Після повернення в Україну позивачу 29.12.2002 було встановлено третю групу інвалідності , загальне захворювання, строком на один рік. Також ця група була продовжена в 2003 та 2004 роках. 20.10.2005 на спільному засіданні кардіологічної МСЕК № 2 та обласної МСЕК № 2 позивачу було встановлено другу групу інвалідності з дитинства строком на один рік. В подальшому вказана група інвалідності продовжувалась до 2011 року. 17.10.2011 обласна МСЕК № 3 на підставі рекомендацій, наданих ДУ «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» винесла рішення про встановлення позивачеві третьої групи інвалідності, причиною ж інвалідності було зазначено загальне захворювання. При цьому не було прийнято до уваги діагнозів, встановлених травматологом та невропатологом. З цього часу позивач просила відповідачів привести свої рішення у відповідність її стану здоровя, неодноразово перебувала на лікуванні у стаціонарах. Лише 16 жовтня 2014 року, після численних скарг і звернень до органів влади, позивачу знову було встановлено другу групу інвалідності «з дитинства загальне захворювання опорно-рухового апарату». Група була встановлена безстроково. Позивач вважає, що незаконна та протиправна бездіяльність відповідачів, спричини їй моральні страждання. Представники відповідачів постійно виражали до позивача зневагу, принизливо дорікали тим, що вона вигадує собі хвороби, щоб бути інвалідом, аби не працювати, приймали рішення про невідповідну групу інвалідності. Шкоду, заподіяну відповідачами, позивач оцінила в десять мінімальних заробітних плат з кожного відповідача.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові, просили його задовільнити.

Представник Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» ДОР» позов не визнала, наголосила на тому, що відповідач виконував свої обовязки відповідно до вимог законодавства, яке регулює діяльність МСЕК.

Представник Державної установи «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» позов не визнала, просила в його задоволенні відмовити, наголосила на тому, що консультативні висновки були зроблені відповідно до нормативних документів, що регламентують встановлення інвалідності в Україні та носять для МСЕК виключно рекомендаційний характер.

Суд, заслухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, матеріали медико-експертної справи позивача, дослідивши докази в їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (961-15) у ст. 1 встановлено, що інвалідність означає міру втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до виникнення в особи обмеження життєдіяльності, тобто здатності організму особи здійснювати повсякденну діяльність у спосіб і в межах, звичайних для людини, що в свою чергу передбачає будь-яку втрату (помірно виражену, виражену, значно виражену) внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами.

Згідно до ст. 7 зазначеного Закону медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями, якими залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму визнаній інвалідом особі визначається інвалідність першої, другої чи третьої групи, а також встановлюється її причина та час настання.

Медико-соціальні експертні комісії визначають причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою, а також встановлюють компенсаторно-адаптаційні можливості особи, складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації інваліда і здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; вивчають виробничі, медичні, психологічні, екологічні, соціальні причини виникнення інвалідності, її рівня і динаміки та беруть участь у розробленні комплексних заходів щодо удосконалення реабілітаційних заходів;, забезпечують своєчасний огляд (переогляд) повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, інвалідів.

Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності визначаються медико- соціальними експертними комісіями у відповідності до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317,з урахуванням внесених змін.

Причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.

В особливо складних випадках обласна Центральна медико-соціальна експертна комісія ГУ МОЗ, направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ), який є у справі другим відповідачем, або до Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця). Консультативні висновки зазначених установ для Медико-соціальної комісії мають рекомендаційний характер.

Критеріями для встановлення третьої групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому І ступені, зокрема: обмеження самообслуговування І ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися І ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до трудової діяльності І ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії).

Інваліди другої групи мають виражене обмеження життєдіяльності, а інваліди третьої групи - помірне обмеження життєдіяльності, і, хоча одні й інші можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності. Проте, одні для цього потребують створення неоднакових за організацією умов. Якщо першим необхідне забезпечення засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, то для інших потрібне незначне, і то у разі потреби, забезпечення засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму. До того ж, в обох випадках потрібне здійснення реабілітаційних заходів, але відповідних втратам, що настали.

З 2011 року до 2013 року хвороби позивача в своїй сукупності не надавили їй права на отримання другої групи інвалідності, відповідно до наданих суду матеріалів.

Позивачу встановлені, відповідно до матеріалів експертної справи, у 2013 році захворювання, які суттєво не змінилися у 2014 році значно обмежували її життєдіяльність, оскільки викликали необхідність для повної компенсації втрат здоровя використання допоміжних засобів і допомоги інших осіб, що визначає встановлення саме другої групи інвалідності, що і відбулося тільки 16 жовтня 2014 року.

За правилами ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

За приписом ст. 280 ЦК, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Згідно до положень ст. 283 ЦК фізична особа має право на охорону її здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом. У відповідності з положенням ч. 1 ст. 284 ЦК фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Зазначені норми закону передбачають своєчасне і відповідне стану здоровя людини надання медичної допомоги та встановлення за відповідними медико-соціальними критеріями групи інвалідності.

Згідно п.3 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За таких підстав суд вважає протиправною бездіяльність Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» ДОР» щодо встановлення ОСОБА_1 протягом 2013 року другої групи інвалідності загального захворювання, що безумовно вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню - в розмірі 5000,00 грн.

Що стосується стягнення шкоди з Державної установи «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України», суд вважає за необхідне відмовити позивачу в цій частині, враховуючи той факт, що відповідно до п. 24 Положення про порядок , умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 « в особливо складних випадках …медико-соціальна комісія МОЗ ….можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного дослідження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпропетровськ) …Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для комісії носять рекомендаційний характер».

Відповідно до статті 88 ЦПК України судовий збір щодо пропорційна задоволених майнових вимог у розмірі 243,60 грн. слід стягнути з відповідача на користь держави..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 76, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» ДОР», Державної установи «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» про визнання бездіяльності протиправною та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» ДОР» щодо встановлення ОСОБА_1 протягом 2013 року другої групи інвалідності загального захворювання.

Стягнути з Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» ДОР» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 (пяти тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального закладу «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи» ДОР» на користь держави судовий збір в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Жовтневого районного

суду м. Дніпропетровська В.В.Батманова