Ухвала суду № 57405082, 21.04.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/2453/15-ц Головуючий у І інстанції Міланіч А. М.Провадження № 22-ц/780/2249/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 6 21.04.2016

УХВАЛА

Іменем України

21 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 08 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними рішення сільської ради та державних актів на право власності на земельні ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом, мотивуючи його тим, що рішенням Блиставицької сільської ради Бородянського району Київської області від 11 січня 2002 року їй була надана в користування земельна ділянка площею 0,17 га по вул. Петровського, 59-а, у с. Блиставиця, Бородянського району, Київської області, а суміжна земельна ділянка за тією ж адресою належала на праві власності ОСОБА_5, спадкоємцями якої є відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на підставі рішення Блиставицької сільської ради від 01 квітня 1994 року.

Вказує, що рішенням Блиставицької сільської ради від 24 червня 2015 року їй було відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,17 га, оскільки актом від 07 квітня 2015 року було встановлено, що її земельна ділянка фактично є меншого розміру, а саме 0,13 га, тому вважає, що ОСОБА_5 неправомірно приватизувала свою земельну ділянку на підставі рішення сільської ради від 1 квітня 1994 року, яке підписала як голова сільської ради ОСОБА_6, яка, на її думку, на той час не мала на це повноважень, а саме рішення завірене печаткою, якою рада не могла користуватись в 1994 році, виготовлене на новому бланку, крім того зазначає про наявність розбіжностей в розмірі та адресі зазначених земельних ділянок в технічній документації та державних актах, що, на її думку, вказує на порушення земельного законодавства при отриманні ОСОБА_5 своїх земельних ділянок.

Враховуючи викладене, просила визнати недійсними рішення Блиставицької сільської ради від 1 квітня 1994 року про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_5 та державні акти на право власності на земельні ділянки від 27 лютого 2004 року, видані на її імя.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 08 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне зясування судом усіх обставин справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірне рішення сільської ради було складене з порушенням вимог закону, та не було доведено порушення вказаним рішенням та спірними державними актами її майнових прав, через що дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням чотирнадцятої сесії двадцять першого скликання Блиставицької сільської ради від 01 квітня 1994 року ОСОБА_5, спадкоємцями якої є відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, була передана безкоштовно у власність земельна ділянка загальною площею 0,37 га у с. Блиставиця, Бородянського району, Київської області (а. с. 70-82).

27 лютого 2004 року на підставі вищевказаного рішення сільської ради ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 039342 площею 0,2283 га, надану для обслуговування житлового будинку, та державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 039343 площею 0,135 га, надану для ведення особистого підсобного господарства, які розташовані по вул. Петровського, 59 у с. Блиставиця, Бородянського району, Київської області (а. с. 91-109).

Рішенням девятнадцятої сесії двадцять третього скликання Блиставицької сільської ради від 11 січня 2002 року ОСОБА_2 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,17 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і допоміжних споруд, що розташована за вищевказаною адресою (а. с. 21).

Разом з тим, рішенням Блиставицької сільської ради від 24 червня 2015 року ОСОБА_2 було відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,17 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по вул.Петровського, 59-а в с. Блиставиця, Бородянського району, Київської області, так як актом виїзної комісії від 07 квітня 2015 року не було підтверджено розмір її земельної ділянки (а. с. 25).

Також, з матеріалів справи вбачається та визнається сторонами, що судовими рішеннями Бородянського районного суду від 10 листопада 2010 року та Апеляційного суду Київської області від 8 червня 2011 року у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення порушень права власності на земельну ділянку, відновлення межових знаків та скасування тих же державних актів, виданих на імя ОСОБА_5, було відмовлено (а. с. 34-40), через що обставини, встановлені зазначеними судовими рішеннями, не доказуються при розгляді цієї справи.

Так, вищевказаним рішенням апеляційного суду було встановлено зокрема те, що фактичні межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_2, узгоджуються з межами зазначеними у технічній документації та державному акті на право власності та не пересікаються з межами земельної ділянки, що належали ОСОБА_5, розміри та фактичні межі якої відповідають розмірам та межам земельної ділянки, що виділялась ОСОБА_5 у користування та відповідають розмірам і межам, що закріплені у державних актах, та інших розбіжностей не існує (а. с. 36).

Відповідно до ч.2 ст..152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст.378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Поряд з цим, державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою № 6-93цс13).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначив предмет доказування у справі, повно та всебічно дослідив обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень,перевірив їх наданими доказами, які оцінив у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, тадійшов до обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування у частині передачі у власністьОСОБА_5 спірної земельної ділянки права ОСОБА_2 не порушуються, через що дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта про те, що відсутність погодження з нею зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_5П є підставою для скасування спірних державних актів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відсутність такого погодження, а також можливе існування накладення меж земельних ділянок сторін не може бути підставою для скасування державних актів повністю, оскільки вказане порушення, якщо воно наявне, стосується вимог з виконання землевпорядних робіт по передачі у приватну власність особі спірних земельних ділянок, разом з тим, правові підстави набуття ОСОБА_5 права власності на спірні земельні ділянки матеріалами справи не спростовані.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, то і не можуть бути підставами для його скасування, через що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 08 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: