Ухвала суду № 57401234, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року м. Київ К/800/40175/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В.,

розглянувши касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року

та постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року

по справі № 821/4975/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод»

до Бериславського відділення Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Бериславський машинобудівний завод» звернулось до суду з позовною заявою до Бериславського відділення Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.08.2014 року №№ 0001632200, 0001642200.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Бериславський машинобудівний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з контрагентами: ПП «Вімакс-Юг» за липень-листопада 2012 року; ТОВ «Станко ресурс» за липень 2012 року; ТОВ «Ілліс» за липень, листопад 2012 року; ПП «НВО «Механік» за липень-серпень 2011 року; ТОВ «Енергообладнання» за жовтень 2011 року; ПП «Южагротранс» за березень 2012 року; ТОВ «Дніпро ТМ» за період жовтень-листопад 2013 року, лютий 2014 року; ТОВ «Меганом транс» за січень 2014 року; ТОВ «Твінінг Тайм» за березень 2014 року; ТОВ «Компанія Гранд Лада» за жовтень 2013 року; ПП «БК «Проект реконструкція» за жовтень 2012 року; ПП «Украсвіт» за лютий-березень 2012 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт № 151/21-02-22-014/00211004 від 07.08.2014 року, згідно із висновками якого встановлено порушення з боку позивача вимог пп. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ всього на суму 396823,00 грн., п. 138.2 ст. 138, пп.14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 273954,00 грн.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки відповідачем 22.08.2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001642200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 595235,00 грн., в тому числі, основний платіж - 396823,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 198412,00 грн., № 0001632200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 401017,00 грн., в тому числі, за основним платежем - 273954,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 127063,00 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто, з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти надання робіт (послуг), специфікації, дефектні акти, локальні кошториси, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт, рахунки-фактури, платіжні доручення, видаткові, товарно-транспортні та податкові накладні, прибуткові ордери, інвентарні картки обліку основних засобів, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, картки обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристосувань, накладні на внутрішнє переміщення матеріалів (допоміжного цеху), відомості про виплату грошей, накази про відрядження працівників заводу, посвідчення про відрядження, робочий проект «Часткова реконструкція заводських електромереж з обладнанням ТП АТ «Бериславський машинобудівний завод», лімітні карти на відпуск матеріалів, вимоги, журнали обліку масла, сертифікати, паспорта якості та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто, мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року та постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року по справі № 821/4975/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.Ухвала складена у повному обсязі 22.04.2015 р.