Рішення № 57395479, 19.04.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3012/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Колеснікова Г.Я.,

суддів Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 районної державної адміністрації Одеської області про стягнення безпідставно набутих коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 жовтня 2015 року

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 районної державної адміністрації про стягнення безпідставно набутих 640600 грн. з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Зазначала, що 16 жовтня 2013 року між нею та ТОВ «Буковина» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого товариство передало їй право вимоги щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 районної державної адміністрації 640600 грн., які були сплачені за договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 20 березня 2008 року між ТОВ «Буковина» та ОСОБА_3 районною державною адміністрацією.

У звязку із розірванням вказаного договору купівлі-продажу на підставі рішення господарського суду Одеської області від 01 листопада 2010 року позивач, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, просила стягнути з відповідача на її користь суму основного боргу в розмірі 646600 грн., інфляційни втрати-31455,78 грн., 3% річних-57609,40 грн., судовий збір-3441 грн., а всього 739106,18 грн.(т.1 а.с.2-4).

Справа розглядалась судами неодноразово (т.1 а.с.46-48,111-115,161-164).

Останнім рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (т.2 а.с.83-90).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.

Неправільність рішення суду першої інстанціїї обгрунтувала порушенням норм матеріального і процесуального права (т.2 а.с.95-98).

Позивач ОСОБА_2 та її представник в судове засідання не зявились, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у їх відсутність (т.2 а.с.121,122).

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення на апеляційну скаргу представників ОСОБА_3 районної державної адміністрації та прокуратури Одеської області, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 20 березня 2008 року між ТОВ «Буковина» таОСОБА_3 районною державною адміністрацією укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,1675 га (т.1 а.с.62-65).

Відповідно до умов договору вартість земельної ділянки становила 1638000 грн., з яких 300000 грн. ТОВ «Буковина» зобовязалося сплатити у десятиденний термін з дня підписання угоди, а решту 1338000 грн. мало оплатити до 01 липня 2008 року.

За умовами цього договору товариством у 2008 році було сплачено 646600 грн.

Внаслідок невиконання ТОВ «Буковина» своїх зобовязань за вказаним договором, рішенням господарського суду Одеської області від 17 червня 2009 року, яке набрало законної сили та до теперішнього часу є чинним, з ТОВ «Буковина» на користь Білгород Дністровської районної державної адміністрації стягнута заборгованість в загальному розмірі 1224679,93 грн.( т.1 а.с.8-10).

На виконання зазначеного рішення господарським судом Одеської області 02 липня 2009 року видано наказ №24/35-09-1409, який предявлено до виконання (т.1 а.с. 31).

Згідно пояснень старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби ОСОБА_3 міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4, допитаного судом першої інстанції в якості свідка, та наявним у справі копіям документів виконавчого провадження, судове рішення про стягнення з ТОВ «Буковина» вказаної вище суми не виконано.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27 червня 2013 року, яка набрала законної сили, ТОВ «Буковина» відмовлено у задоволенні заяви про визнання таким, що не підлягає виконанню вказаний вище наказ господарського суду (т.1 а.с.74).

Також встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 01 листопада 2010 року, яке набрало законної сили, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня 2008 року між ТОВ «Буковина» таОСОБА_3 районною державною адміністрацією розірвано у звязку із порушенням покупцем умов договору та зобовязано товариство повернути до державної власності земельну ділянку площею 1,1675 га на користь Білгород Дністровської районної державної адміністрації ( т.1 а.с.11-14).

На виконання зазначеного рішення в частині повернення земельної ділянки господарським судом Одеської області 16 листопада 2010 року видано наказ №19/128-10-3949, який згідно поясненням представника ОСОБА_3 районної державної адміністрації в суді апеляційної інстанції виконано.

16 жовтня 2013 року між ТОВ «Буковина» та позивачем ОСОБА_2, у порушення вимог ч.1 ст.513 ЦК України, укладено письмовий договір про відступлення останній права вимоги 640600 грн. від ОСОБА_3 районної державної адміністрації за розірваним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня 2008 року ( т.1 а.с.22).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався нормами ч.4 ст.653 ЦК України, згідно якої позивач не має права вимагати повернення того, що було виконане ТОВ «Буковина» за зобовязанням до моменту розірвання договору, та виходив з того, що посилання позивача на норми ст.1212 ЦК України є помилковим.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч.4 ст.653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобовязаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами договору купілі-продажу від 20 березня 2008 року, а також законом не встановлено порядку повернення того, що було виплачено в якості виконання грошового обовязку до розірвання договору. Тобто, сторона, яка виконала умови договору, хоч і частково, не має права вимагати повернення того, що було нею передано в якості такого виконання до моменту розірвання договору.

Стосовно п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України, яким передбачається застосування цієї статті до відносин повернення виконаного однією із сторін у зобовязанні, апеляційний суд враховує наступне.

Колегія суддів звертає увагу на логічну несумісність між ч.4 ст.653 ЦК України і п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України: перше законодавче положення не допускає повернення того, що було виконане, а інше - допускає.

Тому суперечність між цими двома законодавчими положеннями має вирішуватись за правилом про переважне застосування спеціальних правових приписів перед загальними.

Частина 4 ст.653 ЦК України формулює спеціальне правило, що регулює відносини, які виникають унаслідок розірвання договору.

Пункт 3 ч.3 ст.1212 ЦК України формулює загальне правило, яке стосується повернення виконаного у зобовязанні, якщо виконання було безпідставним або втратило підставу згодом.

Враховуючи зазначене, а також те, що у даній справі зобов'язання припинилися у звязку з розірванням договору, суд першої інстанції дійшов обгрунованого висновку про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року (справа №6-88 цс 13) та постанову Вищого господарського суду України від 07 лютого 2007 року (справа №31/215-06) є помилковими, оскільки суди у вказаних справах розглядали спори , хоча із застосуванням норм ст.1212 ЦК України, проте, не у подібних правовідносинах.

Разом з тим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні, оскільки суд першої інстнції помилково виходив з того, що позов ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів заявлено, крім ОСОБА_3 районної державної адміністрації Одеської області, ще й до ОСОБА_3 міжрайонної прокуратури Одеської області.

Керуючись ст.ст. 303, п. 3 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 жовтня 2015 року змінити.

Виключити із вступної, описової та резолютивної частин рішення посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_2 заявила позов до ОСОБА_3 міжрайонної прокуратури Одеської області.

В іншій частині рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 жовтня 2015 року залишити без зміни.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_5