Рішення № 57394387, 20.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №483/2074/15-ц 20.04.2016 20.04.2016 20.04.2016

Провадження №22-ц/784/949/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 483/2074/15-ц Головуючий першої інстанції: Шевиріної Т.Д.

Провадження №22ц/784/949/16 Доповідач апеляційного суду: Буренкова К.О.

Категорія: 19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої: Буренкової К.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Кутової Т.З.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,

за участі: позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс»

на рішення Очаківського міськрайонного суду від 11 березня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» (далі - ТОВ «Гранфінресурс») про визнання договору недійсним та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Гранфінресурс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Позивачка зазначала, що 18 вересня 2012 року вона уклала з ТОВ «Ганфінресурс» договір № 209471 з метою отримати на умовах діяльності програми «Альянс Україна» позику у розмірі 250 000 грн. Для отримання цих коштів на вимогу товариства вона 18 вересня 2012 року сплатила на користь останнього одноразовий комісійний внесок у розмірі 8750 грн., в подальшому на протязі 2012 - 2015 років сплачувала щомісячний чистий внесок в розмірі 1388 грн. 89 коп., а також щомісячні адміністративні витрати в розмірі 1050 грн.

Проте позику вона не отримала, хоча домовленість була отримати її через декілька днів.

Посилаючись на положення ст. ст. 203, ч.2 ст. 215, ст. 216, ч.2 ст. 625 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», позивачка просила визнати вказаний правочин недійсним та стягнути на її користь з відповідача сплачені нею кошти в розмірі 95116 грн. 71 коп. та 8750 грн. єдиного внеску, а всього - 103866 грн. 71 коп. Крім цього, позивачка просила про стягнення з відповідача втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та 3% річних, що становить 20104 грн. 18 коп.

В лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про збільшення позовних вимог, відповідно до яких на підставі ст. ст. 229, 230 ЦК України просила визнати недійсним оспорюваний договір як вчинений під впливом обману та стягнути на її користь сплачені на виконання умов договору кошти в подвійному розмірі, що складає 207733 грн. 42 коп.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду від 11 березня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Постановлено:

-визнати недійсним договір № 209471 від 18 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Гранфінресурс»;

- стягнуто на користь ОСОБА_2 з ТОВ «Гранфінресурс» 207733 грн. 42 коп. збитків.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Гранфінресурс» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Відповідач посилається на те, що позивач не довела належними доказами обставини щодо навмисного введення її відповідачем в оману при укладенні оскаржуваної угоди та застосування нечесної підприємницької діяльності з боку останнього.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню із таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що спірний договір є таким, що вводить позивачку в оману, оскільки не містить конкретної та зрозумілої інформації щодо строків отримання позики, чим порушує її права. А тому, як зазначив суд, це є нечесною підприємницькою діяльністю відповідача та відповідно до ст. 19 Закону «Про захист прав споживачів», ст. 230 ЦК України підставою для визнання цієї угоди недійсною із застосуванням наслідків, визначених частиною другою ст. 230 ЦК України.

Проте із таким висновком суду не можна погодитись із таких підстав.

Судом встановлено, що 18 вересня 2012 року між ТОВ «Гранфінресурс» та ОСОБА_2 було укладено договір №209471 (з додатками до нього), за умовами якого ТОВ «Гранфінресурс» як адміністратор за згодою позивачки як учасника зобов'язався вчиняти від імені та за рахунок учасника певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару або відповідної суми у позику, зазначеної у додатку №1 до даного договору, на умовах діяльності Програми «Альянс Україна», що міститься в додатку №2, що є невід'ємною частиною цього договору, в тому числі :

сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування;

організовувати та проводити захід по розподілу грошового фонду, здійснити оплату товару на користь учасника або надати учаснику відповідну суму у позику;

надавати інші послуги і здійснювати інші правочини погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цим договором.

Відповідно до положень даного договору та додатків до нього позивачка як учасник зобов'язалась: сплатити одноразовий комісійний внесок у день підписання сторонами даного договору та адміністративний платіж, який сплачується не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання дозволу; своєчасно не пізніше 15 числа кожного місяця, сплачувати загальний платіж, який включає чистий внесок, за рахунок якого адміністратор здійснює оплату вартості товару чи надає відповідні суми у позику та адміністративні витрати, що є платою за послуги адміністратора і організації діяльності Програми ( ст. 2 Договору).

Позивачка як учасник доручила адміністратору використовувати суми чистих внесків для формування Фонду Реєстру та його розподілу, а також здійснювати оплату товару на користь учасників реєстру чи надавати відповідні суми у позику (п.1.3 Договору).

Оплата товару здійснюється за кошти, внесені учасниками програми і в подальшому учасник, який отримав товар, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам програми, тобто один учасник програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику програми.

Згідно п.4.1 Умов Програми «Альянс Україна», що є додатком № 2 до договору від 18 вересня 2012 року, коли Фонд Реєстру є достатнім, у відповідності до ст. 1 договору, адміністратор організує комітет по розподілу грошового фонду.

Після вчасної сплати чергового загального платежу, учасник програми набуває право брати участь у найближчому заході. Захід по розподілу грошового фонду проводиться комітетом по розподілу грошового фонду, який утворено наказом адміністратора (п.4.3 додатку № 2 до Договору).

Тобто, виконання послуг відповідачем полягає в тому, що учасник сплачує передбачені договором кошти, а відповідач формує групу осіб, за рахунок чистих внесків яких здійснюється захід по розподілу грошового фонду групи, за результатами якого надається дозвіл, тобто право на отримання ним коштів. Фактично учасник одержує відповідну суму у позику відповідно до методів визнання права на отримання ним коштів, передбачених договором і таке визнання права здійснює ТОВ «Гранфінресурс» на власний розсуд. Згідно Умов Програми «Альянс України», які підписані позивачкою, право на отримання коштів мають не всі учасники програми, а лише ті, які згідно умов договору зробили найбільшу кількість внесків.

На виконання умов вказаного Договору, 18 вересня 2012 року ОСОБА_2 сплатила на користь відповідача одноразовий комісійний внесок у розмірі 8750 грн. В подальшому на протязі 2012 - 2015 років сплачувала щомісячний чистий внесок 1388 грн. 89 коп., а також адміністративні витрати в розмірі 1050 грн. щомісячно.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до положень, закріплених у частині першій, пункті 7 частини третьої, частині шостій статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, згідно з пунктом 7 частини третьої статті 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької практики, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому в зазначеному Законі нормативне визначення поняття «пірамідальної схеми» не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до «пірамідальної схеми».

Аналіз пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення оплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак у сукупності.

Відсутність будь-якої з указаних ознак виключає можливість визнання схеми як «пірамідальної», тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Висновок про саме таке застосування статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» міститься в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (справа № 6-40цс13).

Так, пірамідальній схемі властива сплата коштів за можливість одержання окремим учасником грошової компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

Між тим за умовами укладеного сторонами договору позивач щомісячно сплачує внески за отримання позики, яка передається йому після одержання дозволу на її отримання.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів виходить з того, що предметом оспорюваної угоди є надання учаснику програми "Альянс Україна" адміністративних послуг фінансового характеру з метою отримання заявленої до надання грошової суми чи товару в майбутньому.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 25 червня 2014 року (справа № 6-74цс14) та 03 вересня 2014 року (справа № 6-98цс14) надання установою послуг з адміністрування активів, створених за рахунок залучених періодичних внесків учасників групи з метою об'єднання їхніх коштів і спрямованих на почергове придбання кожним із них певних товарів, що обумовлені в договорі, є правомірною діяльністю з надання фінансових послуг (за умови отримання ліцензії), яка передбачена статтею 1 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», а не нечесною підприємницькою практикою в розумінні пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», наслідком якої є визнання угоди недійсною.

За умовами оспорюваного договору діяльність відповідача полягає у створення та адмініструванні (обслуговуванні) системи самофінансування учасників Програми «Альянс України». ТОВ «Гранфінресурс» виступає посередником між учасниками, допомагаючи організувати касу взаємодопомоги, тобто із свого боку лише контролює процеси взаємовідносин учасників.

Наведене свідчить, що відповідач є адміністратором соціальної програми для населення, яка полягає в адмініструванні грошових коштів учасників. Основним напрямком діяльності ТОВ «Гранфінресурс» є комерційна діяльність, а тому відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» це товариство не є фінансовою установою і його діяльність не підлягає ліцензуванню.

Відповідно до частини першої ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Аналізуючи наведені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачка не довела належними доказами, як це передбачено ст. ст. 58, 60 ЦПК України, навмисне введення її в оману щодо умов оспорюваної угоди. Навпаки матеріали справи свідчать, що умовами оспорюваного договору, умовами Програми «Альянс України» передбачені чіткі та визначенні права та обов'язки сторін, які протягом з 2012 року по 2015 рік виконувала позивачка. Тому посилання суду в оскаржуваному рішенні на те, що укладена між сторонами угода вводить позивачку в оману, оскільки не містить конкретної та зрозумілої інформації щодо строків та умов отримання коштів є безпідставними.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув належної уваги на характер спірних правовідносин, умови оспорюваної угоди, якою чітко визначені права та обов'язки сторін, а тому прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для визнання цієї угоди недійсною та застосування наслідків недійсності цього правочину, передбачених ч. 2 ст. 230 ЦК України. Наведене відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, яким в позові ОСОБА_2 слід відмовити за безпідставністю вимог.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ТОВ «Гранфінресурс» задовольнити.

Рішення Очаківського міськрайонного суду від 11 березня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_2 до ТОВ «Гранфінресурс» про визнання угоди недійсною відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: К.О. Буренкова

Судді: Т.В. Крамаренко

Т.З. Кутова