Ухвала суду № 57392186, 20.04.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Перепелюк І. Б., Савчук М. В.,

секретар Тодоряк Г. Д.

з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 березня 2016 року,

встановила:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.

Зазначав, що на підставі договору дарування від 04 травня 2006 року він є власником житлового будинку АДРЕСА_1

У житловому будинку зареєстровані, крім нього, дві його доньки та відповідачка ОСОБА_3, з якою він перебував у шлюбі. Шлюб з нею розірвано у серпні 2014 року.

Посилаючись на те, що відповідачка у спірному будинку не проживає з липня 2014 року, просив визнати її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 березня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку 3а з надвірними будівлями та господарськими спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, що стверджується копією договору дарування житлового будинку від 04 травня 2006 року, копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідачка ОСОБА_3 є колишнім членом сім'ї позивача, постійно проживала у спірному будинку, іншого постійного місця проживання немає.

Вимоги про визнання її такою, що втратила право користування житлом позивач обґрунтовує її непроживання у будинку з липня 2014 року.

За змістом ч. 1 ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Частиною 3 статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Отже, за змістом указаних норм можливість визнання особи такою, що втратила право користування житлом, пов'язується з непроживанням у житлі понад відповідний строк з неповажних причин.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Позивач у ході розгляду справи подавав докази факту непроживання відповідачки, проте ним не доведено, що ОСОБА_3 не проживає у спірному будинку з неповажних причин.

З досліджених в суді першої інстанції письмових доказів та з показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 убачається, що відповідачка не з власної волі залишила спірний будинок, а через конфліктні ситуації з колишнім чоловіком, який змінив замки у вхідних дверях до будинку, не допускає її у будинок для проживання.

Внаслідок цього відповідачка вимушена тимчасово проживати в орендованому житлі.

Крім того, між сторонами існує спір з приводу участі відповідачки у поліпшенні спірного будинку за час перебування сторін у шлюбі.

Встановивши такі фактичні обставини справи, суд першої інстанції підставно відмовив у позові.

У зв'язку з цим доводи апелянта про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

У поясненнях представник апелянта посилається на рішення Вижницького районного суду від 27 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, яким на думку апелянта було встановлено, що ОСОБА_3 з власної волі залишила спірний будинок.

У такому разі позивач звільняється від доведення непроживання відповідачки у спірному житловому будинку без поважних причин.

Проте цим судовим рішенням указана обставина не встановлена.

Згадана справа розглядалася у серпні 2014 року, тобто задовго до спливу річного строку, з яким позивач пов'язує втрату права відповідачки на користування житлом.

У позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_3 зазначала про неможливість спільного проживання з ОСОБА_1 через вчинення ним сварок та конфліктів.

Апелянт посилається на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, правової позиції Європейського суду з прав людини у певних справах щодо права позивача на повагу до житла, підстави для втручання держави.

Проте й відповідачка ОСОБА_3 користується такими ж правами, а в разі можливого задоволення позову її право на житло порушуватиметься.

Посилання представника апелянта на неповне з'ясування обставин справи, ненаведення судом першої інстанції доказів поважності причин непроживання відповідачки у спірному будинку спростовуються змістом самого рішення суду.

Наявним у справі доказам суд першої інстанції дав належну оцінку.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі належним чином з'ясованих обставин справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права, є по суті правильним, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування чи зміни.

На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1, відхилити.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 березня 2016 року у залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В. В. Яремко

Судді І. Б. Перепелюк

М. В. Савчук