Рішення № 57388250, 26.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1003/16 Справа № 190/1148/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Резніченко М. С. Доповідач - Ремез В.А.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді - Ремеза В.А.

суддів - Міхеєвої В.Ю., Свистунової О.В.,

за участю секретаря - Синенка Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту ПАТ КБ «ПриватБанк»),

на рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015р. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, і просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 15 629,14 доларів США, що за курсом 21,20 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26.06.2015р. складає 331 276,28грн., та судові витрати по справі, посилаючись на те, що заборгованість виникла за кредитним договором № DNJPG100001940 від 07.09.2007р.

29.07.2015р. представником позивача Титенко І.С. позовні вимоги уточнені, до участі у справі залучено ОСОБА_3, який є поручителем за боржника, і заборгованість за кредитним договором Банк просив стягнути з відповідачів солідарно.

Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області 29 жовтня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 9 305,80 доларів США заборгованості за кредитним договором, що дорівнює еквіваленту 197 189,91грн. за курсом Національного Банку України станом на 26.06.2015р., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту в сумі 3 575,09 доларів США, еквівалент 75 756,16грн.; заборгованості по процентах за користування кредитом - 443,30 доларів США, еквівалент 9 393,53грн.; заборгованості по комісії за користування кредитом - 277,31 доларів США, еквівалент 5 876,20грн.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань - 4 254,63 доларів США, еквівалент 90 155,61грн.; штрафу (фіксована частина) 11,79 доларів США, еквівалент 249,83грн.; штрафу (процентна складова) 743,68 доларів США, еквівалент 15 758,58грн., а також по 985,95 грн. з кожного сплаченого судового збору, а всього 199 161,81грн.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду змінити в частині зменшення заборгованості за тілом кредиту та процентам та ухвалити в цій частині нове рішення, стягнувши в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту та процентами, в решті рішення залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду в оскаржуваній частині винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню з ухваленням по справі нового рішення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції встановив, що 07.09.2007р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNJPG100001940, згідно якого Банк зобов'язався надати ОСОБА_2 кредитні кошти на строк з 07.09.2007р. по 07.09.2012р. включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 8 500 доларів США, з яких 8000 доларів США на купівлю житлового будинку і 500 доларів на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

22.11.2011р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода до вказаного кредитного договору, згідно якої було викладено п.7.1 Договору в наступній редакції:

Банк зобов'язується надати на строк з 07.09.2007р. по 10.09.2018р. включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 14 636,98 доларів США, з яких 8 000 доларів США на купівлю житла, а 6 636,98 доларів США на сплату страхових платежів у випадках, передбачених п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Таким чином починаючи з 10.11.2011р. ОСОБА_2 повинен був сплачувати Банку за додатковою угодою від 22.11.2011р. кошти (щомісячний платіж) у сумі 264,74 долари США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди, комісії.

При цьому, сторони визначили у терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 50 років.

Зобов'язання за даним договором було забезпечено договором поруки, який було укладено між Банком та поручителем ОСОБА_3 17.11.2011р., згідно якого поручитель поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Пунктом 2 Договору сторони визначили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання вказаних зобов'язань в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» були внесені зміни до Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, статтю 11 вказаного Закону, і згідно абзацу 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 22 вересня 2011 року надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється.

Відповідно до роз'яснень п.13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012р., відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином колегія суддів вважає, що відсутність позову ОСОБА_2 про визнання додаткової угоди до кредитного договору від 22.11.2011р. недійсною, не може бути перешкодою для неврахування інтересів ОСОБА_2 при вирішенні спору про стягнення заборгованості, оскільки додатковою угодою від 22.11.2011р. в порушення вимог чинного законодавства було збільшено суму кредиту з 8 000 доларів США до 14 636,98 доларів США, та відповідного збільшення у зв'язку з цим щомісячних платежів з 194,63 долара США до 264,74 долара США, а тому укладена додаткова угода від 22.11.2011р. є нікчемною, а тому визнання такої угоди недійсною в судовому порядку чинним законом не вимагається.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішуючи питання про стягнення заборгованості правильно розрахував виниклу заборгованість за кредитним договором № DNJPG100001940 від 07.09.2009р. станом на 26.06.2015р., яка складається з заборгованості по тілу кредиту в сумі 3 575,09 доларів США, еквівалент 75 756,16грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом 443,30 доларів США, еквівалент 9 393,53грн.; заборгованості по комісії за користування кредитом 277,31 доларів США, еквівалент 5 876,20грн., а всього 4 295,70 доларів США, що складає еквівалент станом на 26.06.2015р. (за курсом НБУ 100 доларів США - 2 119,6069грн.) - 91 051,95грн., і колегія суддів вважає, що в цій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги про незаконність в цій частині судового рішення не заслуговують уваги, оскільки чинним на час укладення додаткової угоди до кредитного договору від 22.11.2011р. законодавством було заборонено надання споживачам кредитних коштів в іноземній валюті, а тому укладена додаткова угода є нікчемною, та не породжує для відповідача будь яких додаткових зобов'язань, і крім того сам представник позивача під час розгляду справи в апеляційній інстанції зазначив, що відповідач не отримував коштів за вказаною додатковою угодою від 22.11.2011р.

Що ж стосується рішення суду в частині стягнення пені та штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору, то в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення з наступних підстав.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів за порушення умов договору слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України від 21.10.2015р. № 6-2003цс15.

Крім того Банк звернувся до суду з вимогами про стягнення пені за порушення умов укладеного кредитного договору в іноземній валюті, нарахувавши пеню за порушення умов укладеного кредитного договору в сумі 4 254,63 доларів США, що складає еквівалент 90 155,61грн.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки.

Враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов'язання за укладеним кредитним договором, майновий стан відповідача, та те що розмір нарахованої пені значно перевищує розмір збитків, колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені до 20 000грн.

Таким чином, згідно вищевказаного розрахунку, станом на 26.06.2015р. заборгованість за тілом кредиту складає - 3 575,09 доларів США, еквівалент 75 756,16грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 443,30 доларів США, еквівалент 9 393,53грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом 277,31 доларів США, еквівалент 5 876,20грн., а всього 4 295,70 доларів США, що складає еквівалент 91 051,95грн., а також пеня 20 000грн.

Вирішуючи питання про стягнення суми заборгованості за кредитним договором з боржника та поручителя ОСОБА_3 в солідарному порядку, суд виходив з того, що ОСОБА_3 як поручитель ОСОБА_2 також повинен відповідати в солідарному порядку за борговими зобов'язаннями перед кредитором, оскільки від 17.11.2011р. уклав з Банком договір поруки.

Як вже було зазначено, ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

При цьому колегія суддів вважає, що відсутність позову ОСОБА_3 про визнання договору поруки від 17.11.2011р. недійсним, не може бути перешкодою для неврахування його інтересів при вирішенні спору про стягнення заборгованості.

Враховуючи, що ОСОБА_3 поручався перед Банком за належне виконання боржником умов кредитного договору, отриманого ОСОБА_2 на споживчі цілі, і зазначений договір поруки між Банком та ОСОБА_3 був укладений після внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів», про заборону надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України за споживчим кредитом, саме на виконання боргових зобов'язань ОСОБА_2 з урахуванням додаткової угоди від 22.11.2011р., а тому такий договір є нікчемним з моменту його укладення.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню.

Оскільки судом під час ухвалення рішення не були враховані наведені обставини, та норми права, якими регулюються виниклі між сторонами правовідносини, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню, на підставі ст. 309 ЦПК України, з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Банку до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та відмовою у задоволенні інших позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми заборгованості та судових витрат скасувати.

ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми заборгованості змінити, виклавши резолютивну частину рішення в цій частині в іншій редакції.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNJPG100001940 від 07.09.2007р. станом на 26.06.2015р. у розмірі 4 295,70 доларів США еквівалент 91 025,89грн., та 20 000грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 3 575,09 доларів США, еквівалент 75 756,16грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 443,30 доларів США, еквівалент 9 393,53грн.; заборгованості по комісії за користування кредитом 277,31 доларів США, еквівалент 5 876,20грн., а також пені в сумі 20 000грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в рахунок повернення судових витрат 1971,90грн.

В іншій частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 відмовити.

В іншій частині рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду вступає в силу з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: