Ухвала суду № 57381275, 29.03.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 300/406/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

29 березня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Леска В.В.

суддів - Кожух О.А., Кондора Р.Ю.

при секретарі - Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Воловецького районного суду від 25 грудня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

18 травня 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, який обгрунтувала тим, що з 3 листопада 1997 року працювала у відповідача на різних посадах, зокрема, з 1 січня 2010 року на посаді інженера з організації виробничих процесів електрозв'язку в Закарпатській філії ПАТ «Укртелеком».

Наказом відповідача від 16 квітня 2015 року №118 ОСОБА_1 звільнена з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 16 квітня 2015 року.

Вважаючи, що при проведенні звільнення відповідач порушив її права та норми чинного законодавства, оскільки не врахував її переважне право на залишення на роботі, позивачка просила суд ухвалити рішення, яким поновити її на посаді інженера електрозв'язку в Закарпатській філії ПАТ «Укртелеком» або іншій посаді, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, розмір якої визначила в сумі 12 000 грн..

Рішенням Воловецького районного суду від від 25 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укртелеком» про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення із-за порушення норм матеріального та процесуального права, неповного встановлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, просила скасувати оскаржуване нею рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Межі доводів апеляційної скарги - суд не прийняв до уваги доводи позивачки про переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками, які також займали інженерні посади, від запропонованої роботи ОСОБА_1 не відмовлялась. Крім того, в період скорочення штату працівників, 4 грудня 2015 року, відповідач провів конкурс на заміщення вакантної посади, що є порушенням вимог колективного договору та трудового законодавства.

В запереченні представник ПАТ «Укртелеком» Меренич О.І. просить апеляційну скаргу позивачки відхилити як необгрунтовану та безпідставну і залишити без змін рішення суду першої інстанції, ухвалене з дотримання вимог закону.

Позивачка підтримала апеляційну скаргу.

Представник ПАТ «Укртелеком» Меренич О.І. вважає, що звільнення позивачки проведено з дотриманням вимог закону, підстав для скасування рішення і поновлення на роботі в апеляційній скарзі не наведено.

Заслухавши доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання колегії суддів оскаржуване рішення суду повністю відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки проведено з дотриманням норм чинного законодавства.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працювала на посаді інженера з організації виробничих процесів електрозв'язку в Закарпатській філії ПАТ «Укртелеком» з 1 січня 2010 року (Т-1 а.с.200-202).

Наказом Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком» №118-0 від 16 квітня 2015 року про припинення трудового договору, цех телекомунікаційних послуг № 4 (смт. Воловець) Дільниця технічної експлуатації станційних споруд, ОСОБА_1 звільнена з 16 квітня 2015 року з посади інженера з організації виробничих процесів електрозв'язку у зв'язку із скороченням штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України) (Т-1а.с.4).

Підставою для звільнення позивачки був наказ Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком» від 7 листопада 2014 року № 532 «Про попередження працівників про майбутнє звільнення», виданий на виконання наказу ПАТ «Укртелеком» від 31 жовтня 2014 року № 583 «Про скорочення чисельності та штату працівників ПАТ «Укртелеком», з якого вбачається, що з 10 листопада 2014 року вносяться зміни до штатного розпису ПАТ «Укртелеком» (в частині філій ПАТ «Укртелеком»), затвердженого наказом ПАТ «Укртелеком» від 10 січня 2014 року № 6 «Про затвердження штатного розпису ПАТ «Укртелеком» станом на 1 січня 2014 року, а саме: вивести структурні підрозділи та посади згідно з додатками із штатного розпису, в тому числі Закарпатська філія (додаток № 6) (а.с. 45, 59).

Вищезгадані накази підтверджують той факт, що у відповідача мало місце скорочення чисельності та штату працівників. Серед посад, які були скорочені та виведені зі штатного розпису філії, рахується і посада, на якій працювала позивачка.

Позивачка була письмово ознайомлена з вказаними наказами та попереджена про її майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату, з 12 січня 2015 року, з яким ОСОБА_1 була ознайомлена 12 листопада 2014 (Т-1а.с. 62).

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

З моменту попередження ОСОБА_1 про майбутнє звільнення (з 12 листопада 2014 року та до моменту самого зільнення 16 квітня 2015 року) позивачку ознайомлювали з переліком вакантних посад у ПАТ «Укртелеком» з метою надання можливості вибору підходящої роботи в товаристві. 12 листопада 2014 року ОСОБА_1 обрала посади за № 1 - оператор комп'ютерного набору 2 кат., № 2 - електромеханік електрозв'язку та № 10 - бухгалтер з обліку запасів (Т-1а.с. 63,64).

Згідно пропозиції відповідача від 26 листопада 2014 року позивачці пропонували переведення на посаду № 10 «Бухгалтер обліку запасів» Групи бухгалтерського обліку, робоче місце в м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 4. Позивачка зробила запис про те, що від посад не відмовляється, якщо такі будуть збережені у новому штатному розписі з 1 січня 2015 року (а.с. 83).

Встановлено, що 2 грудня 2014 року ОСОБА_1 була ознайомлена з пропозицією відповідача про участь 4 грудня 2015 року у конкурсі на заміщення вакантної посади - 1) інженер групи експлуатації підключень бізнес-сегмента відділу експлуатації мережі технічної служби Закарпатської філії; 2) спеціаліст з продажу та обслуговування клієнтів сегменту малого та середнього бізнесу ЦОА м. Ужгород відділу продажів бізнес сегменту Закарпатської філії. Пропозиція містить застереження, що неприйняття участі в конкурсі вважатиметься відмовою від наданої пропозиції (Т-1а.с.84). Згідно протоколу від 4 грудня 2014 року проведення конкурсу на заміщення вакантної посади ОСОБА_1 на конкурс не прибула (Т-1а.с. 85).

Від підпису про ознайомлення з іншими вакансіями станом на 10 грудня 2014 року позивачка відмовилась, про що було складено відповідний акт від 10 грудня 2015 року (Т-1а.с. 75, 82).

Встановлено, що 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 ознайомилась із списком вакантних посад ЗМР ПАТ «Укртелеком», про що свідчить власноручний запис позивачки, яка також просила інформувати її до 12 січня 2015 року про всі вакансії ЗФ відповідно до штатного розпису (Т-1а.с. 80).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові № 6-40цс15 від 01.04.2015, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Таким чином, відповідач, належно виконуючи покладені на нього законом обов'язки, дотримався приписів чинного законодавства щодо процедури звільнення позивачки, у тому числі п. 1 ст. 40 КЗпП України та ст. 49-2 КЗпП України.

Більш того, чинне законодавство не передбачає порядок надання пропозиції іншої роботи шляхом прив'язки списків вакансій до штатного розпису товариства чи його структурних підрозділів, як і не передбачає чіткий механізм і порядок оформлення самої пропозиції. Сам факт надання пропозиції (перелік вакантних посад) є свідченням чинності та достовірності даних вакансій.

Щодо відмови в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки не було встановлено порушення трудових прав позивача, то й підстави для відшкодування моральної шкоди, відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України, відсутні.

Таким чином доводи апелянта про порушення відповідачем ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України, не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять посилань на будь-які порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, з огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Воловецького районного суду від 25 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: