Рішення № 57378065, 19.04.2016, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/13823/15-ц

Провадження №: 2/752/1525/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2016 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.

за участі секретаря судового засідання Лебедєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна приватною власністю,

в с т а н о в и в :

26.08.2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя до ОСОБА_2

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 31.08.2010 року. Шлюб розірвано 15.08.2015 року. За час перебування у шлюбі з відповідачем ними був придбаний автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який було зареєстровано на ім»я відповідача ОСОБА_2 Після розірвання шлюбу автомобіль використовується ОСОБА_2 Приблизна вартість зазначено автомобіля складає 250 000, 00 грн. Вирішити питання про добровільний поділ спільного майна не вдалося, тому просила припинити право спільної сумісної власності на автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що зареєстрований на ім»я ОСОБА_2, виділити із спільного майна подружжя ОСОБА_2 автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості ? частини Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

У судовому засіданні 16.10.2015 року до провадження прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна приватною власністю. В обґрунтування зустрічних позовних вимог, відповідачем зазначено, що ним дійсно, під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 було придбано автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, однак цей автомобіль не є їх спільною сумісною власністю, оскільки придбавався не за кошти з сімейного бюджету. Зазначив, що 14.10.2013 року він позичив у свого батька ОСОБА_4 грошові кошти для придбання автомобіля, які зобов»язався повернути до 14.06.2015 року. 15.10.2013 року між ним та АТ «Українська автомобільна Корпорація» було укладено попередній договір № 214273-Y01514, відповідно до якого ціна автомобіля становила 160 130, 00 грн. 23.06.2015 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір про реструктуризацію заборгованості. ОСОБА_3 не брала участі в придбанні автомобіля, оскільки останній придбаний для роботи, зареєстрований на його ім.»я, кошти на придбання автомобіля також позичав самостійно. Тому автомобіль є його приватною власністю та не підлягає поділу. Крім того, зазначив, що є ФОП та здійснює діяльність щодо підготовки водіїв транспортних засобів, а тому автомобіль придбавався виключно для робочих потреб. Відповідно до Звіту № 4179 «Про визначення ринкової вартості КТЗ (автомобіля)» від 21.09.2015 року, вартість автомобіля Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 становить 180 116, 48 грн. Просив визнати за ним право приватної власності на автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, стягнути з ОСОБА_3 на його користь судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.

У судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали з зазначених у позовній заяві підстав, просив задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Відповідач ОСОБА_2 проти первісного позову заперечував, зазначив, що автомобіль був придбаний ним виключно для роботи. Позивач ОСОБА_3 не брала жодної участі у його придбані. Спільних коштів за час подружнього життя для придбання автомобіля не було. Взяв позику у батька, яку має віддати на підставі розписки та договору про реструктуризацію заборгованості. Просив відмовити у задоволенні первісного позову, визнати спірний автомобіль його приватною власністю, задовольнити його зустрічну позовну заяву.

Заслухавши думку учасників судового розгляду справи, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку що позовні вимоги позивача ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 31.08.2010 року, який було розірвано 15 серпня 2015 року (а.с.12,13).

За даними свідоцтва про розірвання шлюбу між чоловіком ОСОБА_2 і дружиною ОСОБА_3, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві 18.08.2015 року, після державної реєстрації розірвання шлюбу присвоєно прізвище їй - ОСОБА_1 (а.с.13),

Судом також встановлено, що 29.10.2013 року на ім»я ОСОБА_2 було зареєстровано на праві власності транспортний засіб - автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.14).

Державна реєстрація права власності ОСОБА_3 на транспортний засіб автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 мала місце під час перебування сторін у справі в офіційно зареєстрованому шлюбі.

За правилами ст.ст. 60, 61, 70, 71 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що спірний автомобіль ним було придбано за позичені грошові кошти у його батька та для здійснення підприємницької діяльності, а тому не може бути предметом поділу, оскільки є його приватною власністю.

За правилами ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги, а правилами ст. 10 цього ж Кодексу визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Як видно зі змісту попереднього договору № 214273-Y01514 від 15.10.2013 року, укладеного між АТ «Українська автомобільна корпорація» в особі директора АТ «Українська автомобільна корпорація» Філія «Автоцентр на Московському» ОСОБА_5 (надалі продавець) та фізичною особою ОСОБА_2 (надалі покупець), враховуючи виявлений намір покупця придбати у продавця автомобіль - марки Opel, модель Astra , виробник Adam Opel GmdH, колір gaz 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; на дату підписання попереднього договору ціна автомобіля з ПДВ - 160 130 грн. 00 коп.; для продажу продавцем автомобіля покупцю необхідний строк для виготовлення та\або поставки автомобіля продавцю від виробника чи іншої третьої особи; покупець та продавець взяли на себе зобов»язання укласти договір купівлі-продажу автомобіля (а.с.52-53).

23.06.2015 року ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_4 (позикодавець) уклали договір № 1 про реструктуризацію заборгованості (а.с.54-55).

Умовами зазначеного вище договору № 1 про реструктуризацію заборгованості встановлено, що позичальник зобов»язався готівкою або шляхом безготівкового переказу на відомий позичальнику поточний рахунок позикодавця повернути позикодавцю в гривнях суму позики (суму заборгованості) з дотриманням встановленого цим же договором графіку.

Як видно зі змісту, укладеного 23.06.2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договору № 1 про реструктуризацію заборгованості, підставою для його укладення стало те, що 14.10.2013 року позичальник отримав від позикодавця до 14.06.2015 року безпроцентну грошову позику на загальну суму 160 000, 00 грн. та отримання позичальником від позикодавця 14 червня 2015 року вимоги про негайне повернення позики.

Будучи допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 пояснив суду, що у 2013 році він позичив своєму сину ОСОБА_2 під розписку 160 000, 00 грн. для придбання автомобіля. Грошові кошти у нього були від продажу спадщини. Автомобіль було придбано для роботи, ОСОБА_2 було відкрито ФОП, він займався підготовкою водіїв транспортних засобів. Крім того, автомобіль було переобладнано спеціально для здійснення зазначеної діяльності. Син повернув йому невелику частину коштів у січні 2014 року. Де розписка, він не пам»ятає, однак стверджував, що він не міг знищити розписку.

Відповідно до правил статей 1047, 1051 ЦК України: договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей; якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Приймаючи до уваги, що договір позики на який посилається відповідач ОСОБА_2 в обґрунтування зустрічних позовних вимог про отримання ним позики для здійснення підприємницької діяльності у розмірі 160 000, 00 грн. мав бути укладений у письмовій формі, укладення такого договору не визнано позивачем ОСОБА_3, а також те, що позичальник за договором ОСОБА_2 вказав суду, що розписка про отримання ним позики була знищена при укладенні договору про реструктуризацію боргу, а позикодавець ОСОБА_4 під час допиту у якості свідка, присягнувшись говорити суду правду, стверджував, що він не міг знищити розписку, йому тільки невідомо де вона знаходиться, то суд не може прийняти до уваги свідчення ОСОБА_4, як належний доказ на підтвердження отримання ОСОБА_2 позики у ОСОБА_4 у розмірі 160 000, 00 грн.

Крім того, при вирішенні спору заявленого в зустрічних позовних вимогах суд не може прийняти до уваги твердження відповідача, що транспортний засіб, який позивач просить визнати її та його спільною сумісною власністю є його особистою приватною власністю.

Як видно зі змісту рекомендацій, що містяться у п. 29 постанови Пленуму Верховного суду України № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року, відповідно до положень статей 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України, майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об»єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності. від доходів

Позивач у справі визнали, що відповідач є фізичною особою-підприємцем, здійснює діяльність шкіл із підготовки водіїв транспортних засобів, однак стверджувала, що під час їх спільного проживання однією сім»єю, спірний автомобіль використовувався виключно для потреб сім»ї, як транспортний засіб для підготовки водіїв не використовувався.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що автомобіль, з приводу якого заявила спір позивач використовувався ним виключно для здійснення підприємницької діяльності від якої він отримував дохід.

У той же час, надані відповідачем докази на підтвердження обставин за яких ним придбавався автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 підтверджують, що він придбавався ОСОБА_2, як фізичною особою, а не фізичною особою підприємцем.

Отже, суд не може прийти до висновку, що спірний автомобіль є особистою власністю ОСОБА_2, як фізичної особи - підприємця, а тому при вирішенні спору керується правилами ч. 4 ст. 61 СК України з приводу того, що речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а правилами ч. 2 ст. 52 ЦК України визначено, що фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

За огляду на викладене, суд приходить до висновку, що транспортний засіб автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 з зазначених у зустрічній позовній заяві підстав не може бути визнаний судом особистою приватною власністю ОСОБА_2, а є спільною сумісною власністю сторін у справі, як колишнього подружжя і підлягає поділу між ними.

За правилами ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного суду України № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Звертаючись в суд з позовом, позивач просила припинити її та відповідача право спільної сумісної власності на транспортний засіб - автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, належну їй частку цього ж автомобіля виділити у власність ОСОБА_2, стягнувши на її користь з відповідача компенсацію вартості ? частку цього ж автомобіля, що складає 125 000, 00 грн. на підтвердження чого надала дані про вартість аналогічних транспортних засобів, отриману з мережі інтернет.

Однак, надані суду позивачем докази щодо ринкової вартості спірного автомобіля спростовані даними звіту № 4179 про визначення ринкової вартості КТЗ (автомобіля) - Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_1 від 21.09.2015 року, що наданий суду відповідачем.

За даними звіту № 4179 про визначення ринкової вартості КТЗ (автомобіля) - Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_1 від 21.09.2015 року, складеного 20.09.2015 року ФО-П ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_2, ринкова вартість досліджуваного транспортного засобу станом на 21.09.2015 року склала 180 116, 48 грн. (а.с.59-75).

Оскільки позивач визнала у судовому засіданні звіт про ринкову вартість автомобіля з приводу якого нею заявлено спір, наданий суду відповідачем, відповідно при визначенні належної їй компенсації ? частки автомобіля Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_1 від 21.09.2015 року, суд приймає до уваги вартість визначену в розмір 180 116, 48 грн., 1\2 часта від якого буде складати 90 058, 24 грн., а тому в рахунок компенсації належної позивачу 1\2 частки зазначеного автомобіля на користь останньої з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню 90 058, 24 грн.

Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню відповідачем в межах задоволених позовних вимог відповідно до правил ст. 88 ЦПК України, а понесені судові витрати відповідачем за зустрічним позовом не підлягають відшкодуванню з огляду на висновки суду про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 57, 60, 61, 70, 71 СК України, ст.ст. 52, 183, 369, 372 ЦК України, ст. ст.3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 88, 208, 213, 218 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

позові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на транспортний засіб - автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований на ім»я ОСОБА_2.

Транспортний засіб автомобіль Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований на ім»я ОСОБА_2 виділити - ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля Opel Astra 1.6 І, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, в сумі 90 058, 24 грн., понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 958, 24 грн., що разом складає належну до стягнення суму в розмірі 90 958 (дев»яносто тисяч дев»ятсот п»ятдесят вісім) грн. 82 коп.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна приватною власністю, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду протягом десяти днів з дня його проголошення або отримання копії, через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Плахотнюк К.Г.