Постанова № 57372217, 25.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2016 р. Справа № 592/7242/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Старостіна В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Григорець А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.03.2016р. по справі № 592/7242/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України Сумської Митниці Державної фіскальної служби до в.о. начальника Шуть Сергія Петровича

про скасування постанови про адміністративне стягнення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України Сумської Митниці ДФС до в. о. начальника Шуть Сергія Петровича (далі - відповідач), в якому просив суд поновити строк на оскарження постанови № 0298/80502/15 від 13.05.2015 року в.о. начальника Державної фіскальної служби України Сумської митниці ДФС Шуть С. П. у зв'язку з пропуском з поважних причин; визнати протиправною та скасувати постанову № 0298/80502/15 від 13.05.2015 року в. о. начальника Державної фіскальної служби України Сумської митниці ДФС Шуть Сергія Петровича про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 3 ст. 470 МК України у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн; провадження у адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 3 ст. 470 МК України закрити.

Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.03.2016 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.03.2016 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі. Вказує, що 18.10.2014 року ним через Сумську митницю ДФС пункт пропуску "Юнаківка-Суджа" було ввезено ТЗ "ВМW", реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов (VIN) № НОМЕР_2, для особистого управління та комерційного використання на територію України (польської реєстрації, випуск 20.04.1999 року). Переміщення ТЗ на митну територію України було здійснено за спрощеною процедурою на підставі Стамбульської Конвенції "Про тимчасове ввезення" від 26.06.1990 року та ст. 189 МК України. Автомобіль "ВМW525 tds", реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов (VIN) № НОМЕР_2, який належить на праві власності підприємству - фірма "Генесія Груп" ТОВ, що підтверджується реєстраційними документами серія НОМЕР_3. ТЗ було надано йому, ОСОБА_1, в особисте управління на підставі Договору доручення № 07/10/2014 від 07.10.2014 року в офіційному перекладі на закордонний паспорт на ім'я ОСОБА_1, з польської фірмою ТОВ "Генесія Груп". Під час проходження митного контролю ним було заявлено про режим ввезення "тимчасове ввезення ТЗ" на підставі міжнародної Конвенції "Про тимчасове ввезення" від 26.06.1990 року терміном на 1 рік, для здійснення міжнародного безоплатного перевезення вантажів та пасажирів для польської фірми ТОВ "Генесія Груп" та її представництва, яке зареєстрована на території України. Будь-яких зауважень з боку працівників митниці щодо правомірності в'їзду на територію України для комерційного використання в інтересах фірми "Генесія Груп" ТОВ в митному режимі "тимчасове ввезення" заявлено не було, декларування та внесення грошової застави він не здійснював. За таких обставин, враховуючи надану Митним кодексом України можливість усного декларування точних відомостей про товар, мету його переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення його митного контролю та митного оформлення, позивач вважає, що підстави для притягнення його до відповідальності за порушення митного режиму транзиту відсутні, оскільки вищевказаний автомобіль у даному режимі митний кордон України не перетинав.

Представник відповідача надав до суду апеляційної інстанції письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Згідно ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 20.04.2015 року нарядом співробітників ДПС при УДАІ УМВС України в Сумській області був зупинений в м. Суми (блокпост "Рубіж 1") автомобіль "ВМW 525", реєстраційний номер НОМЕР_4, кузов (VIN) № НОМЕР_5 під керуванням громадянина України ОСОБА_1

За результатами проведеної Сумською митницею ДФС перевірки встановлено, що згідно автоматизованої системи митного оформлення "Інспектор-2006" (перетин кордону транспортним засобом) та Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби (пошук автотранспорту, номерних вузлів та агрегатів) автомобіль "ВМW 525", реєстраційний номер НОМЕР_4, кузов (VIN) № НОМЕР_5 під керуванням громадянина ОСОБА_1 18.10.2014 року був ввезений на митну територію України через пункт пропуску "Юнаківка" Сумської митниці ДФС у митному режимі "Транзит" на строк встановлений ст. 95 МК України. Взятого зобов'язання ОСОБА_1 не виконав та порушив строк транзитних перевезень більш ніж на десять діб.

Постановою № 0298/80502/15 від 13.05.2015 року в. о. начальника Державної фіскальної служби України Сумської митниці ДФС Шуть С. П. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення ч. 3 ст. 470 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.

Не погодившись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ввіз на митну територію України у режимі "транзит" автомобіль "ВМW525 tds", реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов (VIN) № НОМЕР_2, який мав вивезти за межі митної території України в десятиденний строк, однак свого обов'язку не виконав, станом на 13.05.2015 року автомобіль за межі митної території України не вивіз, до митних органів із заявою про зміну митного режиму не звернувся, будь-яких документів щодо цього митним органам не надав, а тому в його діях вбачаються ознаки порушення митних правил, зокрема, порушення передбаченого ч. 3 ст. 470 МК України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 25 ст. 4 Митного кодексу України термін "митний режим" визначено, як комплекс взаємопов'язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.

Положеннями ст. 71 Митного кодексу України "Вибір та зміна митного режиму" передбачено, що декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом. Митний режим, у який поміщено товари, може бути змінено на інший, обраний декларантом відповідно до частини першої цієї статті, за умови дотримання заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, встановлених відповідно до закону для товарів, що поміщуються у такий інший митний режим.

Згідно з ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

З цього випливає, що Митним кодексом України передбачена можливість усного декларування точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Митний кодекс України від 13 березня 2012 року містить главу 17 "Транзит" та статті 90-102, норми яких встановлюють конкретний правовий порядок застосування норм митного режиму транзиту.

Відповідно до ст. 90 цього Кодексу транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома митними органами України або в межах зони діяльності одного митного органу без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Положеннями ч.4 ст. 92 Митного кодексу України" умови поміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митний режим транзиту" визначено, що для поміщення товарів та/або транспортних засобів комерційного призначення у митний режим транзиту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна: 1) подати митному органу митну декларацію (документ, який відповідно до статті 94 цього Кодексу використовується замість митної декларації), товарно-транспортний документ на перевезення та рахунок-фактуру (інвойс) або інший документ, який визначає вартість товару; 2) у випадках, визначених законодавством, надати митному органу дозвільний документ на транзит через митну територію України, який видається відповідними уповноваженими органами; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, забезпечити виконання зобов'язання із сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 94 цього Кодексу "Документи, що використовуються для декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у митний режим транзиту" для декларування у митний режим транзиту товарів, що переміщуються будь-яким видом транспорту, крім випадків, визначених цією статтею, використовується митна декларація (у тому числі попередня митна декларація).

Відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, під час розгляду справи відповідач, всупереч цим вимогам ст. 71 КАС України, не надав належних та допустимих доказів правомірності притягнення позивача до відповідальності та не надав доказів правомірності винесення оскаржуваної постанови про порушення митних правил № 0298/80502/15 від 13.05.2015 року.

Відповідно до ст. 103 Митного кодксу України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Згідно ст. 105 Митного кодексу України у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами поміщуються виключно товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у статті 189 цього Кодексу та в Додатках В.1-В.9, С, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), на умовах, визначених цими Додатками, а також повітряні судна, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу. У разі порушення умов митного режиму тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов'язана сплатити суму податкового зобов'язання та пеню відповідно до Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що позивач під час в'їзду на територію України дотримався вимог ст.103 Митного кодексу України та "Конвенції про тимчасове ввезення", оскільки в'їхав на територію України для виконання своїх службових обов'язків на автомобілі комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення.

Згідно з реєстраційного документу серії НОМЕР_6, автомобіль "ВМW525 tds", реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов (VIN) № НОМЕР_2, належить на праві власності підприємству - фірма "Генесія Груп" ТОВ.

Відповідно укладеного Договору доручення на комерційне використання транспортного засобу № 07/10/2014 від 07.10.2014 року, між Фірмою "Генесіа Груп Сп. з о.о" (замовник) та фізичною особою - громадянином України ОСОБА_1 (виконавець), замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання на регулярній основі виконувати за вказівками замовника та/або представництва завдання, з використанням транспортного засобу замовника для здійснення, в рамках Конвенції про тимчасове ввезення комерційного безоплатного перевезення вантажів, належних замовнику та/або представництву, а також комерційного безоплатного перевезення вантажів, які призначаються для замовника та/або для представництва, на територію України, через територію України, з території України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 "Конвенції про тимчасове ввезення" кожна із Договірних Сторінзобов'язується надавати згоду на тимчасове ввезення товарів (у тому числі транспортних засобів), зазначених у Додатках до цієї Конвенції. Україна з 22 вересня 2004 року стала однією із Договірних Сторін "Конвенції про тимчасове ввезення" на підставі Закону України "Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення" від 24 березня 2004 року № 1661-IV.

Тому, згідно ч.1 ст.2 "Конвенції про тимчасове ввезення" Україна, як Договірна Сторона Конвенції про тимчасове ввезення, зобов'язана надавати згоду на тимчасове ввезення транспортних засобів.

Положеннями ч. 2 ст. 2 "Конвенції про тимчасове ввезення" передбачено, що режим тимчасового ввезення надається з загальним умовним звільненням від ввізного мита і податків та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру. У додатку С до ст.2 цієї Конвенції передбачено, що правом на тимчасове ввезення відповідно до ст. 2 Конвенції користуються транспортні засоби комерційного використання.

Колегія суддів зазначає, що транспортний засіб, на якому позивач в'їхав на митну територію України, є транспортним засобом комерційного призначення у розумінні Митного кодексу України та Стамбульської конвенції, що підтверджується наступним.

Згідно ст.4 Митного кодексу України транспортні засоби комерційного призначення - це будь-яке судно (у тому числі самохідні та несамохідні ліхтери та баржі, а також судна на підводних крилах), судно на повітряній подушці, повітряне судно, автотранспортний засіб (моторні транспортні засоби, причепи, напівпричепи) чи рухомий склад залізниці, що використовуються в міжнародних перевезеннях для платного транспортування осіб або для платного чи безоплатного промислового чи комерційного транспортування товарів разом з їхніми звичайними запасними частинами, приладдям та устаткуванням, а також мастилами та паливом, що містяться в їхніх звичайних баках упродовж їхнього транспортування разом із транспортними засобами комерційного призначення.

Відповідно до ст. 4 Митного кодексу України транспортні засоби особистого користування - це наземні транспортні засоби, які використовуються виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно.

Відповідно до Додатку С до Конвенції "Про тимчасове ввезення" "комерційне використання" означає - платне перевезення осіб або промислове чи комерційне платне або безоплатне перевезення вантажів.

У матеріалах справи наявні достатні, належні та допустимі докази того, що автомобіль позивача є транспортним засобом комерційного призначення, що в'їхав на територію України в режимі тимчасового ввезення.

Жодних доказів того, що автомобіль використовувався позивачем в особистих цілях відповідач суду не надав, у матеріалах справи таких доказів не має.

Згідно з ст. 458 Митного кодексу України порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх митним органам для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на митні органи цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що митний режим транзиту до автомобілю марки "ВМW525 tds", реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов (VIN) № НОМЕР_2, як транспортного засобу комерційного призначення, відповідачем був застосований безпідставно, а отже і штраф за порушення строку доставки такого транспортного засобу (строку транзитного перевезення), передбачений частиною 3 статті 470 МК України, також не мав бути застосований до позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вбачає підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в цій частині.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про закриття провадження у даній адміністративній справі відсутні.

Частиною 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд закриває провадження у справі, а саме: 1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Враховуючи той факт, що у спірних правовідносинах такі обставини не виникали, позивачем не наведено обґрунтованих доказів на підтвердження їх існування, колегія суддів вважає за необхідне в цій частині в позові ОСОБА_1 відмовити.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.03.2016р. по справі № 592/7242/15-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову № 0298/80502/15 від 13.05.2015 року в. о. начальника Державної фіскальної служби України Сумської митниці ДФС Шуть Сергія Петровича про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 3 ст. 470 МК України у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн (вісім тисяч п'ятсот) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бегунц А.О.Судді Рєзнікова С.С. Старостін В.В.

Повний текст постанови виготовлений 26.04.2016 р.