Ухвала суду № 57372023, 21.04.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2016 р.Справа № 638/964/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.02.2016р. по справі № 638/964/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач), в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії за вислугу років, зобов'язати відповідача перерахувати та поновити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1, починаючи з 21.05.2010 року, та зобов'язати надати звіт про виконання постанови після набрання нею законної сили.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 лютого 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 в частині вимог за період з 21 травня 2010 року по 29 червня 2015 року - залишено без розгляду.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду від 09.02.2016 р., а справу направити для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 21.04.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу після виїзду з України на постійне місце проживання до Ізраїлю та виплати пенсії за шість місяців, подальшу виплату пенсії було припинено.

21.05.2013 р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії.

Листом ГУ ПФУ в Харківській області від 22.05.2013 року позивача повідомлено про неможливість поновлення виплати пенсії, оскільки заява про поновлення раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто за місцем проживання (реєстрації). Фактичним місцем проживання позивача є Ізраїль, тому підстави для поновлення раніше призначеної пенсії відсутні.

08 червня 2015 р. представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 повторно звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії за віком в розмірах відповідно чинного законодавства (Додаток 2 до Порядку № 22-1).

Листом № 963/К-14 від 25.06.2015р. ГУ ПФУ в Харківській області зазначено, що між Україною та Ізраїлем нема будь-якого міжнародного договору щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців.

Не погодившись з відмовою відповідача про поновлення виплати пенсії, позивач звернувся до суду.

Приймаючи ухвалу про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності та спонукання до вчинення дій в частині вимог за період з 21.05.2010 року по 29.06.2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено, встановлений ч. 2 ст. 99 КАС України, строк звернення до суду з адміністративним позовом та згідно з положеннями частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 31.12.2015 року (згідно штемпеля відділення зв'язку на конверті) із вимогами щодо захисту його порушених прав, що мали місце з 21.05.2010 року.

Позивач та його представник, наполягаючи на задоволенні позову, посилались на рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Визначаючи неконституційними вищенаведені окремі положення Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Конституційний суд України в рішенні констатує про те, що положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечать приписам Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості (стаття 3, частини перша, друга статті 24, частина третя статті 25, частина перша статті 46, частина перша статті 64 Основного Закону України).

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 було опубліковано в Офіційному віснику України 02.11.2009 року.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, слід враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Вищенаведене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 06.10.2015 року по справі № 308/1088/14-а, які в силу ч.1 ст.244-2 КАС України є обов'язковими для всіх судів України.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та спонукання до вчинення дій в частині вимог за період з 21.05.2010 року по 29.06.2015 року.

Виходячи із зазначених обставин справи, колегія суддів вважає, що судом при ухваленні рішення було порушено приписи ст.ст.99, 100 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

Згідно з п.4 ч.1 ст.204 КАС України порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції неправомірно залишив заяву ОСОБА_1 без розгляду за період з 21.05.2010 року по 29.06.2015 року, чим порушив при винесенні рішення норми процесуального права, тому ухвала від 09.02.2016 р. підлягає скасуванню на підставі п.4 ч. 1 ст. 204 Кодексу адміністративного судочинства України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 199,п.4 ч. 1 ст. 204, ст.ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.02.2016р. по справі № 638/964/16-а скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та в силу ч. 2 ст. 211 КАС України оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Чалий І.С. Зеленський В.В. Повний текст ухвали виготовлений 26.04.2016 р.