Постанова № 57370587, 20.04.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 квітня 2016 р. № 820/737/16

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГО ТЕЛЕКОМ" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 29.09.2015 року № 0000662201, № 0000672201, № 0000682201, № 0000692201 та від 03.03.2016 року №0000131401 Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представники позивача за довіреністю Ігнатенко О.А. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Губська В.В. проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області в період з 19.08.2015 року по 09.09.2015 року була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої було складено акт № 669/20-30-22-01/36989226 від 16.09.2015 року, в якому зафіксовані порушення податкового законодавства України, а саме:

- пп. 138.1.1 п.138 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, п.2.8., п.2.10 Постанови Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні".

25 вересня 2015 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000682201, яким за порушення п.2.8 п.2.10 Постанови правління НБУ від 15.12.2004 року №637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» до позивача було застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 62 692,70 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000662201, яким за порушення п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України визначено збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 159 821,00 грн. та застосовано штрафних санкцій у розмірі 39 955,25 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000692201, яким за порушення пп.20.1.15 п.20.1 ст.20, п.44.1, п.44.6 ст.44, п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України визначено збільшення суми грошового зобов'язання та застосовано штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000672201, яким за порушення п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України визначено збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 6 719 217,00 грн. та застосовано штрафних санкцій у розмірі 3 359 608,50 грн.

Окрім того, податковим органом стосовно позивача також було прийнято податкове-повідомлення рішення № 0000131401 від 03.03.2016 року на підставі акту перевірки № 669/20-30-22-01/36989226 від 23.02.2016 року та на підставі акта перевірки № 669/20-30-22-01/36989226 від 16.09.2015 року та згідно з рішенням ДФС України від 11.02.2016 року № 2819/6/99-99-ДФС-1 про результати розгляду скарги ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ". Даним рішенням за порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПКУ, позивачеві зменшено суму грошового зобов"язання за платежем ПДВ у сумі 19 285 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 4 820,25 грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Судом встановлено, що перевіркою відображених у рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» показників за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року у загальній сумі 36 281 729,00 грн. на підставі наданих до перевірки первинних документів встановлено, що ТОВ «ВАГО ТЕЛЕКОМ» здійснювало операції з придбання та виготовлення активного, пасивного обладнання для інтернет провайдеру, а саме: кабельно-провідникової продукції, антивандальних шаф, поштових скриньок тощо.

До перевірки підприємством було надано всі первинні бухгалтерські документи. Що, зокрема підтверджується актом надання документів для перевірки від 24.08.2015 року.

Позивачем надані письмові відповіді на кожний з запитів ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова (копії відповідей залучені до матеріалів справи).

Однак, в акті зазначено, що перевірка правильності та правомірності відображення сум собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) не може бути проведена лише на підставі первинних документів та даних бухгалтерського обліку. А тому, податковий орган дійшов висновку, що позивачем в порушення п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, безпідставно завищено суму собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) в розмір 36 281 729,00 грн., в тому числі за 2013 рік в розмірі 18 850 607,0 грн. та за 2014 рік в розмірі 17 431 122,00 грн., з чим суд не погоджується та зазначає про таке.

Дане порушення вимог податкового законодавства в акті перевірки не обгрунтовано, оскільки просто зазначена сума, а які саме документи чи факти це підтверджують не наведено.

У зв"язку з чим, суд вважає за необхідне вказати на те, що під господарською діяльністю, відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ, розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, господарська діяльність є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Прибуток (доход) суб'єкта господарювання, в розумінні ст. 142 Господарського кодексу України, є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Таким чином, прибуток (доход) - це мета всієї діяльності та є показником діяльності за певний період, і береться до уваги дохід та витрати за звітний період, а не результат (доход) кожної окремої операції, яка здійснюється в процесі цієї діяльності, як помилково, не спираючись на норми права, вважає ДПІ.

Отримання підприємством доходу (прибутку) завжди пов'язане з проведенням визначених витрат. Кожне підприємство діє на свій розсуд, воно самостійно планує свою діяльність, розпоряджується своїм майном, несе відповідальність перед кредиторами, тощо.

Згідно з ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

В свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У силу підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну)

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі Закон №996-XIV).

Частиною 2 статті 3 Закону №996-XIV встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що інформація, яка міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

За визначенням, наведеним у пункті 3.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (далі Положення №88) облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Отже, записи у регістрах бухгалтерського обліку проводяться на підставі первинних облікових документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а інформація про господарські операції, здійснені підприємством, за звітний період, з облікових регістрів переноситься до фінансової звітності.

Відповідно до пункту 3.6 Положення №88 форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробки та використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.

Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №893/4186, затверджено Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (далі - Інструкція №291).

Інструкція №291 спрямована на забезпечення єдності відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках і субрахунках. Інструкцією встановлені призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб.

Інструкцією №291 передбачено, що для узагальнення інформації про витрати операційної, інвестиційної, фінансової та іншої діяльності підприємства застосовуються рахунки класу "Витрати діяльності".

За дебетом рахунків цього класу відображаються суми витрат, за кредитом - списання суми витрат у кінці звітного року або щомісяця на рахунок 79 "Фінансові результати".

Для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг передбачений рахунок 90 "Собівартість реалізації".

За дебетом рахунку 90 "Собівартість реалізації" відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), страхові виплати відповідно до договорів страхування, за кредитом - списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 "Фінансові результати".

Рахунок 90 "Собівартість реалізації" має такі субрахунки:

901 "Собівартість реалізованої готової продукції"

902 "Собівартість реалізованих товарів"

903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг"

904 "Страхові виплати".

На субрахунку 901 "Собівартість реалізованої готової продукції" ведеться облік виробничої собівартості реалізованої готової продукції.

На субрахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів" відображається собівартість реалізованих товарів, яка визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

На субрахунку 903 "Собівартість реалізованих робіт і послуг" ведеться облік собівартості реалізованих за звітний період робіт і послуг.

На субрахунку 904 "Страхові виплати" підприємства, які є страховиками відповідно до Закону України "Про страхування", узагальнюють інформацію про страхові суми і страхові відшкодування за умовами договору страхування (перестрахування) при настанні страхового випадку.

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду - 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності".

Облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування ведеться на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати".

За дебетом рахунку 91 "Загальновиробничі витрати" відображається сума визнаних витрат, за кредитом - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 "Виробництво" та 90 "Собівартість реалізації". Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, центрами і статтями (видами) витрат.

Загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства, відображаються на рахунку 92 "Адміністративні витрати".

До загальногосподарських витрат, зокрема, належать витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, витрати на їх службові відрядження, витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, комунальні послуги), охорона, юридичні, аудиторські, транспортні послуги, поштово-телеграфні, канцелярські витрати, сума податків, зборів (обов'язкових платежів).

На рахунку 93 "Витрати на збут" ведеться облік витрат, пов'язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг.

За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат на збут, за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

До витрат на збут, зокрема, належать витрати пакувальних матеріалів, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, витрати на оплату праці й комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.

Згідно частини 1 статті 11 Закону №996-XIV на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Основними нормативними документами, регулюючими організацію бухгалтерського обліку в Україні, є Закон України від 16.07.99 р. N 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996), Методичні рекомендації по застосуванню регістрів бухгалтерського обліку, затверджені наказом Мінфіну України від 29.12.00 р N 356 (далі - Методичні рекомендації), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95 р N 88 (далі - Положення N 88).

Причому відповідно до п. 5 ст. 8 Закону N 996, підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Принципові питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві відображаються в обліковій політиці - наказі про облікову політику.

Згідно з Положенням N 88, облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку.

Суд зазначає, що ТОВ "Ваго Телеком" як до перевірки так і до суду надано наступні регістри синтетичного та аналітичного обліку, ведення яких передбачено обліковою політикою підприємства:

- обороти по рахунку 10;

- обороти по рахунку 30;

- обороти по рахунку 31;

- оборотно-сальдові відомості по рахунку 372;

- обороти по рахунку 65:

- обороти по рахунку 66;

- аналіз рахунку 70;

- аналіз рахунку 90;

- аналіз рахунку92;

- аналіз рахунку 93;

- аналіз рахунку 94;

- аналіз рахунку 95.

Крім того, ТОВ "Ваго Телеком" були також надані наступні регістри синтетичного та аналітичного обліку, ведення яких не передбачено обліковою політикою підприємства та не є обов'язковим на підставі п. 5 ст. 8 Закону N 996:

- оборотно-сальдова відомість по рахунку 71;

- оборотно-сальдова відомість по рахунку 231;

- оборотно-сальдова відомість по рахунку 91.

Як свідчать докази справи витрати, зазначені у деклараціях з податку на прибуток підприємства позивача формувались на підставі первинних документів, згрупованих та узагальнених в аналізах рахунків 90 (собівартість), 92 (адміністративні витрати), 93 (витрати на збут), 94 (інші витрати операційної діяльності), 95 (фінансові витрати). Усі зазначені регістри бухгалтерського обліку передбачені у обліковій політиці позивача та були надані для ознайомлення перевіряючим та залучені до матеріалів справи.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, суд зауважує на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Всі надані до перевірки та залучені до матеріалів справи первинні документи за своєю формою і змістом відповідають вимогам чинного законодавства України, засвідчують факт дотримання ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" вимог Податкового кодексу України.

Первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. ст. 44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4. Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Крім того, суд вважає за необхідне відмітити той факт, що відповідно до Положення № 88, облікові регістри - це носії спеціального формату (бумажні, машинн) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм, що призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групіровки та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Облікові регістри самі по собі не є документами, що пов'язані з нарахуванням та сплатою податків. Документами, що пов'язані з нарахуванням та сплатою податків, є первинні документи-письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції (накладні, акти приймання товарів, робіт, послуг, банківські виписки тощо).

Оскільки облікові регістри не є документами, що пов'язані з нарахуванням та сплатою податків, податковий орган не має права вимагати їх надання.

Також, згідно висновків акту перевірки, податковим органом було встановлено порушення ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, а саме: завищення сум податкового кредиту в розмірі 159 821,00 грн., в тому числі за листопад 2013 року в сумі 11 693 грн., за січень 2014 року в сумі 21 685 грн., за лютий 2014 року в сумі 74 549 грн., за березень 2014 року в сумі 46 051 грн., за червень 2014 року в сумі 5 843,0 грн.

З цього приводу судом було встановлено наступне.

Між ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" та ФОП ОСОБА_3 (постачальник) в період з серпня 2013 року по березень 2014 року існували господарські взаємовідносини щодо поставки товарів (листів металевих), в ході яких ФОП ОСОБА_3 (постачальник) здійснив поставку товару (листів металевих) на адресу підприємства позивача на загальну суму 959 835,73 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 159 972,62 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними ( № 28/08 від 28.08.2013 року, №28/10 від 28.10.2013 року, № 18/11 від 18.11.2013 року, № 25/11 від 25.11.2013 року, № 17/12 від 17.12.2013 року, № 01/10 від 01.10.2013 року, № 07/02 від 07.02.2014 року, № 05/02 від 05.02.2014 року, № 18/03 від 18.03.2014 року, №19/03 від 19.03.2014 року, № 20/03 від 20.03.2014 року).

ТОВ "Ваго Телеком" одержало від вищевказаного контрагента податкові накладні, які містять усі необхідні реквізити, передбачені положеннями норм чинного законодавства. Зі свого боку ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" здійснило оплату поставленого товару у повному обсязі.

Податкові накладні були виписані за першою подією, тобто в момент отримання товару, як це передбачено чинним податковим законодавством України. Сума ПДВ за вищезазначеними накладними була віднесена позивачем до податкового кредиту у Декларації з податку на додану вартість.

З вищезазначеного вбачається, що сторонами за договором належним чином були виконані взяті на себе зобов'язання.

Однак, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова у своєму акті дійшло висновку, що у ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" відсутнє право на податковий кредит через те, що ФОП ОСОБА_3 не було задекларовано суму 140 537,29 грн.

Суд звертає увагу на те, що Державною фіскальною службою України при розгляді скарги позивача на спірні рішення, встановлено та визнано той факт, що підпорядкованою їй Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова неправомірно було встановлено порушення ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України та визначено збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 140 537 грн. та застосовано штрафних санкцій у розмірі 35 135 грн. по взаємовідносинам із ФОП ОСОБА_3, а "висновок акту перевірки №669/20-30-22-01/36989226 від 16.09.2015 року про завищення товариством податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ФОП ОСОБА_3 є недоведеним та не забезпечений належною доказовою базою".

Крім того, судом встановлено, що ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" мало взаємовідносини з ТОВ "СТЕМФОРД" (код 38912050), у зв"язку з чим відповідач зазначає, що договір, що був укладений з ТОВ "СТЕМФОРД" до перевірки надано не було. Однак, це не відповідає дійсності, оскільки до перевірки були надані всі первинні документи та документи бухгалтерського обліку, в тому числі договір № 2014/1 від 03.01.2014 року, укладений між ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" та ТОВ "СТЕМФОРД" та всі видаткові, податкові накладні, розрахункові документи тощо, що зокрема підтверджується наданими до матеріалів справи документами.

Щодо взаємовідносин з ТОВ "СТЕМФОРД" суб'єкт владних повноважень в акті перевірки стверджує про відсутність факту реального вчинення господарської операції через акт ДПІ у Печерському районі м. Києва № 920/26-55-222-01/38912050 від 28.03.2015 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "СТЕМФОРД" з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з постачальниками та покупцями за період з 01.12.2013 року по 28.02.2014 року. Тому, внаслідок взаємовідносин ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" з ТОВ "СТЕМФОРД", в порушення п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" безпідставно завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 192 284,67 грн., у тому числі за березень 2014 року в сумі 192 28,67 грн.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Необхідно зазначити, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Також суд акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов"язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, господарські операції між ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" та його контрагентами мали реальний характер, діяльність підприємства позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Також, відповідач посилається на порушення ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" п.2.8., п.2.10 Постанови Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" в частині перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах в сумі 31 346,35 грн., з чим суд також не погоджується, з огляду на таке.

Як зазначено в акті перевірки, згідно з видатковими касовими ордерами від 05.07.2013 року № 21 та від 24.06.2014 року № 16 з каси підприємства видані готівкові кошти в сумах 17 341,84 грн. та 14 004,51 грн. відповідно. Підстава - надання фінансової допомоги засновнику підприємства та повернення фінансової допомоги.

Як свідчать виписки з банківського рахунку, 05.07.2013 року та 24.06.2014 року в установі банку отримані готівкові кошти в сумах 21 482,96 грн. і 14 004,51 грн. для виплати заробітної плати за червень 2013 та червень 2014 року.

На думку відповідача, готівкові кошти в сумах 17 341,84 грн. та 14 0004,51 грн., отримані в банку для виплати заробітної плати і не використані за призначенням та не повернені до банку, тобто не вважаються виданими з каси. І тому, суми перевищення ліміту залишку готівки в касі на кінець робочого дня 05.07.2013 року та 24.06.2014 року складають 17 341,84 грн. і 14 004,51 грн. відповідно, що є на думку перевіряючи порушенням норм п.2.8 Положення № 637.

Однак, суд не погоджується з даними доводами ДПІ оскільки вони не відповідають дійсності та положенням чинного законодавства України, а саме: як передбачено п.5.9 Положення № 637: Готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

А як вбачається з наданих до матеріалів справи письмових доказів, зазначені грошові кошти були використані на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства, тому в діях ТОВ "ВАГО ТЕЛЕКОМ" відсутні ознаки порушення норм п.2.8. Положення № 637.

Крім того, у зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування податку на додану вартість, необхідно прийти до висновку про відсутність підстав застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції, передбаченої п.п.57. ст. 57 Податкового кодексу України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, висновки податкового органу про порушення ТОВ «ВАГО ТЕЛЕКОМ» норм Податкового кодексу України не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи, оскільки доводи, які викладені ДПІ у Дзержинському районі міста Харкова в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, п.2.8.,п.2.10. Постанови Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» і тому, зазначені вище податкові повідомлення-рішення, що були прийняте на підставі даного акту перевірки є незаконними та підлягають скасуванню.

А від так, суд не може погодитися, що оскаржувані рішення є законними та обгрунтованими.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржувані рішення, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачу підлягають поверненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 156505,07 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 29.09.2015 року № 0000662201, № 0000672201, № 0000682201, № 0000692201 та від 03.03.2016 року №0000131401 Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, прийняті щодо товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГО ТЕЛЕКОМ".

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі міста Харкова, код: 37999628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГО ТЕЛЕКОМ" (61051, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 339, код ЄДРПОУ: 30990063) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 156505,07 (сто п'ятдесят шість тисяч п'ятсот п'ять) грн. 07 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 25.04.2016 року.

Суддя Самойлова В.В.