Ухвала суду № 57369525, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року м. Київ К/800/68439/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача не з'явився від відповідачаСперкач С.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології 2010»на постанову та ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2013 Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014у справі № 826/15777/13-а

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології 2010»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології 2010» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №12926552203 від 09.07.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ПВКФ «Проксин» у січні та лютому 2012 року, за результатами якої складено акт №9/26-55-22-03/37100186 від 19.06.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 140 722 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №12926552203 від 09.07.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 211 083 грн. (у тому числі, 140 722 грн. - основний платіж, 70 361 грн. - штрафні санкції).

Підставою для визначення позивачу спірних сум грошових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст. 228, ст.626, ст.629, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 Цивільного кодексу України, в результаті чого укладений позивачем правочин з ПВКФ «Проксин», за висновком відповідача, є нікчемним та не спрямованим на реальне настання правових наслідків. Вказана позиція обґрунтована висновками акта перевірки ПВКФ «Проксин» №520/22.2.9/20576423 від 22.03.2013, в якому зазначено про нікчемність всіх правочинів з контрагентами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, за встановлених обставин справи, дійшли висновку, що поданими позивачем доказами не підтверджено факт реального здійснення спірних операцій з ПВКФ «Проксин».

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Оскільки згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно наданих позивачем письмових пояснень, платник податків придбав роботи у ПВКФ «Проксин» для виконання своїх зобов'язань за умовами договорів на виконання підрядних робіт перед рядом замовників.

Дослідивши надані позивачем докази, судами попередніх інстанцій встановлено, що найменування підрядних робіт, визначених договорами між позивачем і замовниками, співпадає з таким у додаткових угодах, укладених між позивачем та ПВКФ «Проксин», проте, вартість підрядних робіт є різною.

Так, дослідивши надані позивачем копії укладених з замовниками договорів, актів приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в), довідок про вартість виконаних будівельних робіт (форма №КБ-3), судами попередніх інстанцій встановлено, що вони розкривають фактичний зміст і обсяг господарських операцій.

Разом з тим, судами встановлено, що надані позивачем акти виконаних робіт, складені між позивачем (як замовником) та ПВКФ «Проксин» (як підрядником), окрім найменування і загальної вартості робіт (з ПДВ), не містять інших відомостей про їх натуральні, кількісні і вартісні вимірники (складові), та не розкривають зміст і обсяг робіт та їх фактичний результат.

Досліджуючи обставини справи щодо фактичного здійснення спірних операцій позивача з ПВКФ «Проксин», судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно актів виконаних робіт ПВКФ «Проксин» здійснював одночасно підрядні роботи в різних віддалених регіонах України, зокрема, 24.01.2012 - у м. Марганці Дніпропетровської області та в м. Хмельницькому; 01.02.2012 - у смт. Первомайське, Миколаївської області та в м. Кіровоград; 03.02.2012 - у с. Ягідне, Харківської області та у м.Одеса; 06.02.2012 - у с. Колпитів Волинської області та у м. Києві; 14.02.2012 - у с. Нова Ушиця Хмельницька область, с. Петрівськ, Одеська область та в м. Одесі.

При цьому, судами попередніх інстанцій зазначено, що матеріали справи не містять будь-яких даних про те, що у контрагента позивача наявні необхідні спеціалісти для виконання специфічних підрядних робіт - із очищення від забруднень систем опалення, водопостачання і водовідведення, їх ремонту чи переобладнання, а також щодо наявності відповідного професійного обладнання.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованою позицію судів попередніх інстанцій про те, що посилання позивача на статус ПВКФ «Проксин» - платника ПДВ, як і на те, що позивач не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, не доводить обставини фактичного здійснення спірних операцій, як і не спростовує можливість допущення порушень вимог податкового законодавства безпосередньо позивачем.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відсутність окремих первинних документів та/або певні недоліки в їх оформленні, як і відсутність окремих дозволів на здійснення певного виду господарської діяльності та/або свідчення щодо відсутності у контрагента позивача фактичної можливості здійснювати спірну господарську операцій (відсутність спеціальних трудових ресурсів, обладнання) не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною. Однак, при цьому, з врахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин даної справи, вважає вірними висновки цих судів, зроблені за результатами дослідження всіх наявних у справі доказів, наданих позивачем на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту, що обставини фактичного здійснення спірних господарських операцій ними не підтверджено.

Враховуючи вищенаведене, колегія судів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки поданими позивачем доказами не підтверджено факт реального здійснення господарських операцій з його контрагентом ПВКФ «Проксин».

Доводи касаційної скарги вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології 2010» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний