Ухвала суду № 57369183, 20.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" квітня 2016 р. м. Київ К/800/62023/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Диби Ю.Д.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллтоп»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року

у справі № 826/4868/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллтоп»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллтоп» (далі - ТОВ «Веллтоп») звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування наказу від 09 квітня 2014 року № 1210.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі позивач просив скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, ДПІ ТОВ «Веллтоп» надіслано запити, у яких на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України з метою контролю за дотриманням вимог податкового законодавства викладено прохання протягом 10 робочих днів з дня надходження запиту надати пояснення та їх документальне підтвердження щодо порядку відображення в бухгалтерському та податковому обліках господарських відносин з ТОВ «Кесеф-Інвест», формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість згідно виписаних ТОВ «Кесеф-Інвест» накладних, актів виконаних робіт (послуг), податкових накладних за листопад та грудень 2013 року.

Позивачем у відповідь на вищевказані запити надіслано до податкового органу пояснення та їх документальне підтвердження.

На підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України ДПІ видано наказ від 09 квітня 2014 року № 1210 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Веллтоп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських відносин із ТОВ «Кесеф-Інвест» за період з 01 листопада 2013 року по 31 грудня 2013 року.

На підставі вказаного наказу відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Веллтоп», за наслідками якої складено акт від 16 квітня 2014 року № 1146/26-55-22-10-36087018.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що наказ є актом індивідуальної дії одноразового використання, відповідно до якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією відповідачем певних владних повноважень та можливим порушенням охоронюваних законом інтересів позивача, він вичерпує свою дію фактом його виконання, а саме, проведенням відповідної перевірки, і його не може бути скасовано після здійснення зазначених дій.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

В той же час, наведених вимог судами попередніх інстанцій не дотримано з огляду на таке.

Особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 79 Податкового кодексу України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок.

Як зазначено у пункті 79.1 зазначеної вище статті, документальна невиїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

У підпункті 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, який був правовою підставою для проведення перевірки у цій справі (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), передбачено, що перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, з наведеної норми слідує, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

Суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді.

У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному оцінки не надали та не перевірили чи усунуті факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, наданими позивачем поясненнями та документальними підтвердженнями.

Варто відмітити й те, що право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої, а відмова розглядати позовну вимогу про скасування наказу про проведення перевірки з тих підстав, що він вичерпав свою дію фактом проведенням відповідної перевірки свідчить про недотримання положень статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, якою визначено право особи на справедливий суд, адже невиконання податковим органом вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таке правозастосування ґрунтується на правовій позиції, що викладена в постанові Верховного Суду України від 27 січня 2015 року № 21-425а14 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 43075087).

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллтоп» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак