Ухвала суду № 57369125, 14.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2016 р. м. Київ К/800/34532/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача),

Головчук С.В.,

Ліпського Д.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Лохвицькому районі Полтавської області до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Токарі» про стягнення заборгованості,

за касаційною скаргою Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Токарі» на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2015 року,

встановив:

У квітні 2015 року Управління Пенсійного фонду України в Лохвицькому районі Полтавської області звернулось в суд з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Токарі» (далі - СВК «Токарі») про стягнення заборгованості по відшкодуванню пенсій, призначених на пільгових умовах за списком 2 в розмірі 10091,94 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказувало, що у порушення вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідач несвоєчасно сплачує витрати на виплату і доставку пільгових пенсій до Пенсійного фонду України, у зв'язку із чим виникла заборгованість.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2015 року, позов задоволено.

Стягнуто з Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Токарі» на користь Управління Пенсійного фонду України в Лохвицькому районі Полтавської області заборгованість по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пільгових пенсій у сумі 10091,94 грн.

У касаційній скарзі СВК «Токарі», посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що згідно з рішенням загальних зборів колгоспників від 24 лютого 2000 року № 3 колгосп «імені Ілліча» припинив свою діяльність, на базі колгоспу було створено дві юридичні особи - СВК «Токарі» та ТОВ «Лан», які є правонаступниками колгоспу «імені Ілліча» в частині усіх прав і обов'язків, пропорційно вартості майнових паїв, а саме: СВК «Токарі» - 56,027%, ТОВ «Лан» - 43,9873%. Із 12 осіб, що зазначені у розрахунках, 11 осіб працювали у колгоспі «імені Ілліча», а вже після ліквідації почали працювати у ТОВ АФ «Лан» та СВК «Токарі». Крім того, вказує, що постановою Господарського суду Полтавської області від 13 липня 2007 року в аналогічній справі встановлено, що СВК «Токарі» є правонаступником після колгоспу «імені Ілліча» у частці 56,0127%, а ТОВ «Лан» у частці 43,9873%. У зв'язку з цим СВК «Токарі» відшкодовує фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, лише у розмірі 56,0127%.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що СВК «Токарі» перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Лохвицькому районі Полтавської області як платник внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з 20 березня 2000 року.

Колишнім працівникам Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Токарі» призначено пенсії на пільгових умовах за списком № 2.

Згідно з розрахунками фактичних витрат на виплату та доставку пенсій за період лютого-березня 2015 року, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (список 2), направлених СВК «Токарі», понесені позивачем витрати становлять 19141,78 грн. (10066,77 грн. + 9075,01 грн.).

Вказані розрахунки отримані відповідачем належним чином, що підтверджується відмітками про вручення в рекомендованих поштових відправленнях.

Відповідач частково сплатив заборгованість по витратах на виплату і доставку пільгових пенсій у самостійно визначеному розмірі (56,0127% від загальної суми), недоїмка становить 10091,94 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди виходили з того, що відповідач у добровільному порядку заборгованість (недоїмку) по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком 2 не сплатив, що є підставою для задоволення позову.

Апеляційний суд додатково вказав, що рішення господарського суду, де встановлено пропорційну вартість новостворених майнових паїв СВК «Токарі» та ТОВ «Лан» після реорганізації шляхом поділу колгоспу «імені Ілліча» не має значення для вирішення даної справи, оскільки цим рішенням не встановлено, що відповідач є правонаступником саме 56,0127% прав та обов'язків колгоспу.

За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ Закону України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.

Із набранням чинності Законом № 1058-IV (з 1 січня 2004 року) витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на підставі пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII особам, які були зайняті на роботах за списком № 1, покриваються підприємствами та організаціями. Обов'язок підприємств та організацій з відшкодування понесених ПФУ після 1 січня 2004 року витрат на виплату і доставку зазначених пенсій не пов'язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу.

Що ж до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону № 1788-XII, то на момент набрання чинності Законом № 1058-IV питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII, було врегульовано Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР), відповідно до пунктів 1 та 2 статті 1 якого відповідач є платником збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення.

Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону № 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.

Таким чином, понесені УПФ витрати з виплати і доставки пенсій, призначених за списком № 2, мають бути відшкодовані підприємством (підприємствами), на яких працювали пенсіонери.

Порядок відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій встановлений Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за № 64/8663 (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 6.2 Інструкції витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах особам, які мають стаж, що дає право на призначення цих пенсій на декількох підприємствах, покриваються цими підприємствами пропорційно стажу роботи з урахуванням вимог абзацу третього підпункту 1 пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому стаж роботи на останньому підприємстві враховується у повному розмірі, а з попередніх місць роботи осіб він додається до стажу, необхідного для призначення пенсій на пільгових умовах.

Якщо пенсія на пільгових умовах призначена із взаємним зарахуванням періодів роботи, передбачених статтями 13, 14 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", які дали право на цю пільгову пенсію, то відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку цих пенсій здійснюється тими підприємствами, на яких цей стаж було вироблено у розмірах, передбачених частиною 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

В силу частин 2 та 3 статті 107 Цивільного кодексу України після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 5 цієї статті Закону визначено, що юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, які згідно з розподільчим балансом перейшли до іншої юридичної особи - правонаступника. Якщо юридичних осіб - правонаступників, що утворилися внаслідок поділу, більше двох, таку субсидіарну відповідальність вони несуть солідарно.

Згідно з частиною 6 статті 107 Цивільного кодексу України якщо правонаступниками юридичної особи є декілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Учасники (засновники) припиненої юридичної особи, які відповідно до закону або установчих документів відповідали за її зобов'язаннями, відповідають за зобов'язаннями правонаступників, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязі, якщо більший обсяг відповідальності учасників (засновників) за зобов'язаннями правонаступників не встановлено законом або їх установчими документами.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на обсяг відповідальності в спірних правовідносинах впливає період набуття стажу на тому чи іншому підприємстві та розмір переходу за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків внаслідок поділу.

З метою вжиття заходів для з'ясування всіх обставин справи суди мали дослідити і перевірити, на якому з підприємств працював кожний пенсіонер, де і в якому розмірі він набув стаж для призначення пенсії на пільгових умовах, яке саме підприємство надавало довідки про наявний трудовий стаж при призначенні пенсії.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 13 липня 2006 року у справі № 22/99 між тими ж сторонами та з однорідним предметом спору встановлено, із посиланням на протокол зборів колгоспників «імені Ілліча» від 24 лютого 2000 року № 3, що після реорганізації колгоспу пропорційно вартість новостворених майнових паїв СВК «Токарі» становить 56,0127 %, а ТОВ «Лан» - 43,9873 %.

У зв'язку з цим судам необхідно встановити, в яких саме частинах у відсотковому відношенні відповідачу передавались зобов'язання по сплаті сум відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій колишніх працівників при реорганізації шляхом поділу колгоспу «імені Ілліча» та створення СВК «Токарі».

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

В свою чергу підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до частини другої статті 227 КАС України є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Токарі» задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2015 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К.

Головчук С.В.

Ліпський Д.В.