Ухвала суду № 57369113, 29.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2016 р. м. Київ К/800/41553/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької Т.М., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Бруй О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2015 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року

у справі №821/930/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Омарант» (надалі - ТОВ «Омарант»)

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області (надалі - ДПІ у м.Херсоні)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

В березні 2015 року ТОВ «Омарант» звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Херсоні від 11.11.2014 року №0003342200.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду м. Києва від 12.05.2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2015 року, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що ДПІ у м.Херсоні проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Омарант» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період серпень 2014 року, валютного та іншого законодавства за період серпень 2014 року, за результатами якої складено акт від 30.10.2014 року № 372/21-03-22-01/39255705.

Проведеною перевіркою, на думку податкового органу, встановлено порушення ТОВ «Омарант» п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за серпень 2014 року на загальну суму 3743847 грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки ДПІ у м.Херсоні прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.11.2014 року № 0003342200, згідно з яким ТОВ «Омарант» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 4679808,75 грн., з яких за основним платежем на 3743847 грн., за штрафними санкціями на 935961,75 грн.

Висновки відповідача, що стали підставою для нарахування грошового зобов'язання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, ґрунтуються на наявності акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Нафтова компанія «Партнер» яким не підтверджено реальність здійснення господарських відносин у зв'язку з відсутністю підприємства за юридичною адресою, відсутності товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості нафтопродуктів, що свідчить лише про документування ТОВ «Омарант» господарських операцій з ТОВ «Нафтова компанія «Партнер», без реального постачання нафтопродуктів, з метою отримання податкової вигоди.

Також відповідач не визнав право на формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ПАТ «Укртатнафта» та ПП «Еталон» в сумі 40794,93грн., у зв'язку з тим, що отримані податкові накладні від цих контрагентів не зареєстровані в Єдиному державному реєстрі податкових накладних.

Надаючи оцінку обставинам у справі, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

Так, згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих норм вбачається, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є реальне виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ТОВ «Омарант» (покупець) та ТОВ «Нафтова компанія «Партнер» (постачальник) у серпні 2014 року було укладено договори на поставку нафтопродуктів від 01.08.2014 року № ДГ-00073, від 13.08.2014 року № ДГ-00128, від 15.08.2014 року № ДГ-000129, від 21.08.2014 року № ДГ-000130, від 27.08.2014 року № ДГ-000187, від 29.08.2014 року № ДГ-00131, та додаткові угоди до них від 01.08.2014 року. №140831000000039, №140831000000164, від 13.08.2014 року №140831000000165, від 15.08.2014 року №140831000000166, від 21.08.2014 року №140831000000167, від 27.08.2014 року №140831000000230, від 29.08.2014 року №140831000000168,

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт постачання нафтопродуктів на адресу позивача підтверджується на належним чином оформленими первинними документами, які зазвичай складаються за наслідками виконання договірних зобов'язань, у зв'язку з чим нарахування зобов'язань згідно спірного податкового повідомлення-рішень є неправомірними. Крім того, зазначили, що не є підставою для збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Втім, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв'язку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Однак у справі, що переглядається, судами не виконано наведених процесуальних вимог.

Так, в обґрунтування неправомірності формування податкового обліку за наслідками господарських операцій позивача з ТОВ «Нафтова компанія «Партнер» ДПІ у м. Херсоні посилається на те, що місцем складання та підписання розглядуваних договорів є м.Дніпропетровську, однак до перевірки не надано авансові звіти про витрати на відрядження директора ТОВ «Омарант» для підписання договорів на придбання нафтопродуктів у ТОВ «Нафтова компанія «Партнер», тобто підписання договорів відбувалось без їх фактичної участі.

Також за умовами договорів та актів місцем складання та підписання актів приймання-передачі нафтопродуктів є м. Дніпропетровськ, що також свідчить про те, що підписання акту приймання-передачі посадовими особами ТОВ «Омарант» та ТОВ «Нафтова компанія Партнер» відбувалось без фактичної присутності під час відвантаження нафтопродуктів.

Наведене у даному випадку вимагало від суду ретельно перевірити обставини щодо налагодження ділових стосунків між позивачем та названим постачальником, шляхом встановлення, зокрема, яким чином позивачем було винайдено названого контрагента, з ким саме та у який спосіб контактував позивач при укладенні договору постачання з ТОВ «Нафтова компанія «Партнер», а також щодо фактичного виконання розглядуваних поставок.

Крім того, оцінка правовідносин позивача та ТОВ «Нафтова компанія «Партнер» у даному разі вимагає й ретельної перевірки обставин виконання розглядуваних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, прийняття за кількістю та якістю, яким чином зберігався товар тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають представлені платником первинні документи реальні факти господарської діяльності.

Формальне дотримання платником вимог законодавства не є підставою для визнання податкової вигоди обґрунтованою. Подання необхідних документів не тягне автоматичного виникнення права на формування податкового кредиту, а є лише умовою для підтвердження факту реальності господарських операцій.

Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов'язане донарахування податкових зобов'язань.

Також варто наголосити, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість на формування податкового обліку в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Разом з тим, ч. 4 та ч.5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Виходячи з положень ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Крім того, під час нового розгляду зазначеної позовної заяви, позивачу необхідно визначитись з предметом оскарження податкового повідомлення-рішення, оскільки у Харківському окружному адміністративному суді розглядається аналогічна адміністративна справа (№820/4957/15)

Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.155 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого адміністративного суду є адміністративна справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для повного, достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Приймаючи до уваги те, що сплату судового збору ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.09.2015 року відстрочено до ухвалення судового рішення по суті, несплачена сума судового збору підлягає стягненню.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області - задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року - скасувати та направити справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області судовий збір в сумі 5846,40 (п'ять тисяч вісімсот сорок шість грн. 40 коп.) до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач УДКCУ у Печерському районі, рахунок отримувача 31210255700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету 22030105 «Судовий збір (Вищий адміністративний суд України, 075)».

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ Т.М. Шипуліна