Постанова № 57368258, 19.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2016 р. Справа № 917/228/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Шутенко І.А.,

при секретарі Фільшиній Н.І.,

за участю представників:

прокурор Захарова Н.О. на підставі службового посвідчення від 10.04.2015р. №032956,

від 1-го відповідача не зявився,

від 2-го відповідача не зявився,

від 3-го відповідача ОСОБА_1 за довіреністю від 23.03.2016р. № 261,

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів не зявились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області, (вх.№704П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2016р. у справі № 917/228/15,

за позовом Виконуючого обовязки прокурора м. Кременчука,

до 1) Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області,

2) Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області,

3) Приватного акціонерного товариства "Київстар",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1) Міністерства освіти та науки України,

2) Державної санітарно-епідеміологічної служби України,

про визнання недійсним п.1.5 рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 590 від 01.11.2013 р.; визнання недійсним договору про оренду індивідуально визначеного майна; зобов'язання ПрАТ "Київстар" звільнити нежитлове приміщення та повернути Кременчуцькому міжшкільному навчально-виробничому комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2015 року виконуючий обов'язки прокурора м. Кременчука, виступаючи в інтересах держави, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області, з позовом про визнання недійсним п. 1.5 рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №590 від 01.11.2013 року; визнання недійсним договору про оренду індивідуально визначеного (нерухомого) майна від 01.11.2013р. № 21, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Кременчука; зобов'язання Приватне акціонерне товариство "Київстар" звільнити нежитлове приміщення (частину даху) площею 20 кв. м, вартістю 54038,00 грн. та повернути Кременчуцькому міжшкільному навчально-виробничому комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.01.2016 р. у справі №917/228/15 (суддя Тимошенко О. М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський при прийнятті рішення у справі дійшов висновку, що предмет спірного договору оренди, яким є частина структурного елементу нерухомого майна - дах Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області, не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій діяльності, у звязку з чим розміщення на ньому телекомунікаційного обладнання жодним чином не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються в закладі освіти.

Крім того, на думку суду, прокурором не доведено, що рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 01.11.2013р. №590 та укладений між 1-м та 2-м відповідачем договір оренди суперечить інтересам держави і суспільства, вимогам чинного законодавства.

Заступник прокурора Полтавської області з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2016 р. у справі № 917/228/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов виконуючого обовязки прокурора м. Кременчука у повному обсязі.

Прокурор при обґрунтуванні підстав для визнання недійсним спірного договору оренди посилається на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", відповідно до яких обєкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно повязані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням, зазначаючи при цьому, що діяльність ПрАТ "Київстар" не повязана з навчальним-виховним процесом навчального закладу.

Також, апелянт зазначає, що Державними санітарними нормами і правилами захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань, затвердженими наказом Міністерства охорони здоровя України від 01.08.1996р. №239, регламентовано, що в окремих випадках допускається розміщення антен передавальних радіотехнічних засобів на дахах житлових, громадських та інших будинків, а також передавачів на дахах нежитлових виробничих будинків за умови дотримання вимог (п. 1.4.2). Проте, відповідачем в супереч положень вищезазначеного нормативно-правового акту не доведено наявності обставин необхідності розміщення телекомунікаційного обладнання саме на обєкті закладу освіти.

Окрім цього, на думку апелянта, з положень статей 41, 143 Конституції України, глави 58 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 8, ст.ст. 283, 287 Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про оренду державного і комунального майна", "Про освіту" випливає, що виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області у правовідносинах щодо розпорядження майном комунальної власності діє як орган, через який держава та територіальна громада реалізовує повноваження власника комунального майна. Разом з тим, через відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області у вказаних спірних правовідносинах є відповідачем у справі, заступник прокурора міста звертається до суду в інтересах держави, як позивач, і виступає від імені держави у спірних правовідносинах.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.2016р. апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

Заступником прокурора Харківської області подано оригінал платіжного доручення на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2016р. у справі №917/228/15 (вх.№ 3377 від 28.03.2016р.).

У запереченнях на апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Київстар" просить апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області залишити без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2016р. у справі №917/228/15 без змін (вх.№ 3778 від 07.04.2016р.).

Обґрунтовуючи свою позицію у справі, відповідач зазначає, що положеннями статті 61 Закону України "Про освіту", а також Постанови Кабінету Міністрів України № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної власності", якою конкретизується дозвільний перелік платних послуг, що можуть надаватися закладами системи освіти, визначена можливість відповідних закладів надавати в оренду площі, що не використовуються в навчальному процесі та отримувати від цього дохід.

Таким чином, ПрАТ "Київстар" зазначає, що частина даху Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 ніяким чином не використовувалась орендодавцем в навчальному процесі та укладенні договору, та всупереч твердженням позивача, сприяє поліпшенню навчального процесу, оскільки кошти, отримані навчальним закладом, можуть бути спрямовані на вдосконалення навчання вихованців.

У відзиві на апеляційну скаргу виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області просить апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області залишити без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2016р. без змін, розгляд справи здійснити без участі його представника (вх. №3776 від 07.04.2016р.).

Так, Кременчуцька міська рада Полтавської області, з посиланням на положення 12 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що, оскільки спірні правовідносини склалися у сфері реалізації субєктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, позовна вимога про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради не підлягає розгляду в господарському суді.

Крім того, 1-й відповідач звертає увагу, що у відповідності до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про загальну середню освіту" міжшкільний навчально-виробничий комбінат не є загальноосвітнім та належить до інших закладів середньої освіти, на які не поширюються положення Державних санітарних правил і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організацій навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001р. № 63.

Заступником прокурора Полтавської області подано додаткові письмові пояснення у справі (вх. №4132 від 18.04.2016р.), в яких він додатково зазначає, що Міністерство освіти і науки України, Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації, Департамент освіти виконавчого комітету Кременчуцької міської ради не можуть виступати органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки їх контрольна функція спрямована виключно на реалізацію єдиної державної політики в галузі освіти, а не управління майном комунальної власності.

Таким чином, через відсутність органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, заступник прокурора міста Кременчука звернувся до суду в інтересах держави як позивач і діє в спірних правовідносинах від імені держави.

У відзиві на апеляційну скаргу Кременчуцький міжшкільний навчально-виробничий комбінат № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області просить апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області залишити без задоволення (вх.№ 4139 від 18.04.2016р.).

Також, Кременчуцьким міжшкільним навчально-виробничим комбінатом № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області надано додаткові документи у справі (вх.№ 4140 від 18.04.2016р.).

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.04.2016р. у звязку із тимчасовою непрацездатністю судді Бородіної Л.І. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Білоусової Я.О., судді Шутенко І.А.

В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2016 р. у справі №917/228/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов виконуючого обовязки прокурора м. Кременчука у повному обсязі.

Представник ПрАТ "Київстар" заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив суд рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2016р. у справі № 917/228/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників 1-го та 2-го відповідачів, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування господарським судом Полтавської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 01.11.2013р. № 590 "Про надання згоди на укладення та продовження договорів оренди на приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука" (п. 1.5) надано згоду на продовження договору оренди на приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука, між Кременчуцьким міжшкільним навчально-виробничим комбінатом №2 Кременчуцької міської ради Полтавської області та територіальною громадою міста Кременчука.

На підставі вищевказаного рішення, укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука від 01.11.2013 № 21, згідно умов якого Кременчуцький міжшкільний навчально-виробничий комбінат № 2 надає ПАТ "Київстар" у строкове платне користування частину даху площею 20 кв.м, розміщеного за адресою: м. Кременчук, Полтавська область, вул. Маршала Жукова, 140, що знаходиться на балансі Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку та становить 54038,00 грн. без ПДВ. Майно передається в оренду для розміщення базової станції стільникового зв'язку.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі акту прийому-передачі від 01.11.2013р. зазначений об'єкт оренди передано орендарю.

Прокурор, вважаючи, що дії виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області в частині прийняття п. 1.5 рішення від 01.11.2013р. № 590 "Про надання згоди на продовження договорів оренди на приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука" порушують вимоги Закону України "Про оренду державного та комунального мйна" та Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу, затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001р. № 63, які прийняті на виконання Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", мають наслідком порушення прав дітей, у звязку з чим звернувся до господарського суду Полтавської області з даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, прокурор, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 3 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу, затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001р. № 63, зазначає про наявність підстав для визнання недійсним п.1.5 рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №590 від 01.11.2013 р. та договору про оренду індивідуально визначеного майна від 01.11.2013р. № 21 згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, зазначає наступне.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до наданих учасниками судового процесу документів у справі, будівлі Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 (Полтавська область, м. Кременчук, вул. Маршала Жукова, будинок 140) належать на праві власності територіальній громаді міста Кременчука в особі Кременчуцької міської ради на підставі свідоцтва про право власності від 23.09.2011р. та передані навчальному закладу на праві оперативного управління.

Зважаючи на те, що предметом договору оренди є майно, яке знаходиться в комунальній власності, спірні правовідносини регулюються відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (надалі - Закон).

Відповідно до частини 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 Господарського кодексу України,ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Предметом оренди за спірним договором є індивідуально визначене нерухоме майно, що відповідає обєктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 284 Господарського кодексу України та ст. 10 Закону, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), Цивільний кодексу України і Господарський кодекс України не містять.

Відповідно до аналізу змісту статей 759 - 762 Цивільного кодексу України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено умови, які є істотними для договорів оренди державного та комунального майна.

Згідно з статтею 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Судова колегія, розглянувши умови спірного договору від 01.11.2013р. № 11 дійшла висновку, що під час укладення договору сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання-передачі орендованого майна.

Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір оренди укладено на підставі рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 01.11.2013р. № 590 "Про надання згоди на укладення та продовження договорів оренди на приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука", який є уповноваженим представником власника нерухомого майна - предмету договору.

Окрім цього, приписами ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за N 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про позашкільну освіту" додатковими джерелами фінансування позашкільного навчального закладу є: кошти, одержані за надання додаткових освітніх послуг, роботи, виконані позашкільним навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян, доходи від реалізації власної продукції, від надання в оренду приміщень, обладнання, що не оподатковуються і спрямовуються на соціальні потреби та розвиток навчального закладу.

Проте, передача в оренду обєктів освіти можлива у разі відсутності законодавчо визначених заборон.

Так, прокурор у позові, зазначає, що при укладенні спірного договору було порушено положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту".

Згідно з цієї норми об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про позашкільну освіту" система позашкільної освіти - освітня підсистема, що включає державні, комунальні, приватні позашкільні навчальні заклади; інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний та позанавчальний час (загальноосвітні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про загальну середню освіту" міжшкільний навчально-виробничий комбінат - навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці.

Відповідно до п 1.1 Статуту Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області останній є правонаступником міжшкільного навчально-виробничого комбінату Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області.

Згідно з п. 6.1 Статуту матеріально-технічна база комбінату включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, інші матеріальні цінності, вартість яких відображено в балансі.

Відповідно до п. 2.6 Статуту навчання учнів здійснюється у міжшкільних навчально-виробничих майстернях, лабораторіях комбінату, виробничих майстернях та інших навчальних закладах Міністерства освіти науки України, навчальних господарствах, цехах підприємств різних форм власності, на будівельних майданчиках.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спірного договору оренди від 01.11.2013 № 21 є частина даху Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області по вул. Маршала Жукова, 140, площею 20,0 кв.м, яка надана для розміщення базової станції стільникового зв'язку на два роки і одинадцять місяців.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до матеріалів справи дах комбінату, який є верхнім структурним елементом нерухомого майна, що забезпечує захист приміщення від зовнішнього впливу навколишнього природного середовища, не використовується у навчально-виховному процесі учнів, вихованців та слухачів комбінату.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В свою чергу, прокурором не доведено використання майна, яке є предметом спірного договору, в освітніх цілях відповідного навчального закладу, що спростовує твердження апелянта, що передача частини даху Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області в оренду ПрАТ "Київстар" має наслідком порушення його цільового використання.

Щодо твердження прокурора про порушення при укладенні спірного договору положень п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001р. № 63, судова колегія зазначає наступне.

В преамбулі вказаних ДСанПіН зазначено, що ці "ДСанПіН поширюються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-II, І-Ш ступенів, спеціалізовані школи І, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, що проектуються, будуються, реконструюються та ті, що існують незалежно від типу, форми власності і підпорядкування".

Разом з тим, статтею 28 Закону України "Про освіту" встановлено, що система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Згідно з ст. 4 Закону Україну "Про загальну середню освіту" систему загальної середньої освіти становлять: загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту.

Статтею 9 Закону Україну "Про загальну середню освіту" встановлено типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти.

Так, відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом (I ступінь - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, II ступінь - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, III ступінь - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту, як правило, з профільним спрямуванням навчання), та особливостей учнівського контингенту існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів.

Згідно приписів частини другої статті 9 Закону Україну "Про загальну середню освіту" міжшкільний навчально-виробничий комбінат не входить до переліку загальноосвітніх навчальних закладів та є іншим навчальним закладом системи загальної середньої освіти.

Також, Статутом Кременчуцького міжшкільного навчально-виробничого комбінату № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області (т. 2, а.с. 35-47), в якому відсутнє положення про віднесення 2-го відповідача до загальноосвітніх навчальних закладів, а в п. 1.1 Статуту лише зазначено, що комбінат є позашкільним навчальним закладом освіти, що здійснює професійну підготовку учнів 10-12 класів та незайнятої молоді.

15.07.2008р. Кременчуцьким міжшкільним навчально-виробничим комбінатом №2 Кременчуцької міської ради Полтавської області отримано ліцензію серії ЛВ №420198 на надання освітніх послуг, пов'язаних з одержанням професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до професійно-технічного навчання, перепідготовки, підвищення кваліфікації.

Враховуючи, що положення ДСанПіН 5.5.2.008-01 не поширюються на міжшкільні навчально-виробничі комбінати, яким є 2-й відповідач, посилання прокурора на вказаний нормативно-правовий акт при обґрунтування заявлених у справі вимог є необґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, субєктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать субєктам цивільного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту субєктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Це означає, що особа має право предявити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову; зміна підстав чи предмету позову виходить за межі компетенції суду, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини другої статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Перевіривши наявні матеріали справи, судова колегія встановила, що прокурором не доведено обставини того, що розміщення телекомунікаційного обладнання на даху комбінату погіршує соціально-побутові умови осіб, які в ньому навчаються.

Також, матеріали справи містять витяг з санітарного паспорту на радіотехнічний об'єкт, розташований за адресою: м. Кременчук, вул. Маршала Жукова, 140, затвердженого в.о. начальника Головного управління Держсанепідемслужби у Полтавській області та в.о. Головного Державного санітарного лікаря Полтавської області, відповідно до якого існуюча забудова знаходиться поза встановленою зоною обмеження забудови і негативний вплив електромагнітного випромінювання на стан здоровя населення виключається (т.1, а.с. -35-39)

Таким чином, господарський суд апеляційної інстанції, зважаючи на подані прокурором до матеріалів справи документи, дійшов висновку, що саме лише посилання прокурора на вплив влаштованої на даху навчального закладу базової станції стільникового зв'язку на стан здоровя дітей, які навчаються в Кременчуцькому міжшкільному навчально-виробничому комбінаті № 2 Кременчуцької міської ради Полтавської області, без надання належних доказів, якими підтверджують відповідні обставини, в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України не можуть вважатися доведеним стороною фактом порушення відповідних прав та законних інтересів, є передчасним.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що з позовом до місцевого господарського суду звернувся прокурор без визначення органу, в інтересах якого він діє та не зазначив у чому саме полягає порушення інтересів держави.

Відповідно до статті 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до частини 1 статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Приписами статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Як встановлено судовою колегією майно, яке є предметом спірного договору, знаходяться у віданні територіальної громади в особі Кременчуцької міської ради.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що оскільки даний спір стосується розпорядження нерухомим майном, саме цей орган місцевого самоврядування є органом, який здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому, спірний договір було укладено за наявності згоди власника відповідного майна на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 590 від 01.11.2013 "Про надання згоди на укладення та продовження договорів оренди на приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука".

Враховуючи зазначене, судова колегія дійшла висновку, що заступником прокурор Полтавської області в порушення вимог ст. 1 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності порушення інтересів держави, а також охоронюваних законом прав дітей укладенням спірного договору, за захистом яких останній звернувся до суду з даним позовом, у звязку з чим місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору про оренду індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Кременчука від 01.11.2013р. № 21.

Окрім цього, відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду Укрїни від 26.01.2000 р. N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

На підставі наявних у справі документів судова колегія дійшла висновку, що прокурором не доведено обставини того, що рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 01.11.2013р. № 590 прийнято з перевищення відповідним органом наданих йому Законом повноважень, не суперечить інтересам держави та суспільства, а також вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим у господарського суду відсутні правові підстави для визнання його недійним.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимоги позивача про зобов'язання ПрАТ "Київстар" звільнити приміщення та повернути його Кременчуцькому міжшкільному навчально-виробничому комбінату №2 Кременчуцької міської ради Полтавської області є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним договору про оренду індивідуально визначеного (нерухомого) майна № 21. Враховуючи, що місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсним, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, зазначені вимоги прокурора є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо посилання Кременчуцької міської ради Полтавської області щодо можливості розгляду даної справи лише в порядку адміністративного судочинства, судова колегія зазначає наступне.

Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009р. N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Відповідно до положень ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ст.ст. 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Оспорюване рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 590 від 01.11.2013 року не є рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері реалізації управлінських функцій, перегляд яких віднесено до компетенції адміністративних судів.

Прийняття виконавчим комітетом зазначеного рішення не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, оскільки в даному випадку мова йде про правомірність орендних правовідносин, тобто спір є господарським.

У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу майна у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою майна в оренду має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду, у звязку з чим апеляційна скарга заступника прокурора Полтавської області не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2016р. у справі № 917/228/15 підлягає залишенню без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2016р. у справі №917/228/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 25.04.2016р.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Шутенко І.А.