Постанова № 57368232, 20.04.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2016 р. Справа № 917/36/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І. В.;

при секретарі Марченко В.О.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (договір про надання правової допомоги від 28.12.2015р., свідоцтво №981 від 05.07.2012р.),

відповідача ОСОБА_2 (дов.№б/н від 13.04.2016р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Полтавський дослідний механічний завод" (вх.№760 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 09 лютого 2016 року у справі №917/36/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин", с.Обільне, Мелітопольський район, Запорізька область,

до Дочірнього підприємства "Полтавський дослідний механічний завод", м.Полтава, Полтавська область,

про стягнення 151928,83 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 09 лютого 2016 року (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Полтавський дослідний ливарно-механічний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" заборгованості за договором купівлі-продажу №12 від 21.01.2015р. у розмірі 151928,83 грн., з яких: 79952,00 грн. - основний борг, 33116,93 грн. - пеня, 2467,92 грн. - 3% річних та 36391,98 грн. інфляційних втрат. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Полтавський дослідний ливарно-механічний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" 1800,00 грн. - послуги адвоката. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Полтавський дослідний ливарно-механічний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" 2278,92 грн. - судовий збір.

ДП "Полтавський дослідний механічний завод" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 09 лютого 2016 року у справі №917/36/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що пунктом 3.1 договору купівлі-продажу №12 від 12.01.2015р. передбачено, що покупець робить 100% передоплату кожної погодженої партії на підставі рахунку, дійсного до вказаної дати дії, виставленого з боку продавця. Апелянт вважає, що позивач, у порушення умов договору, без здійснення відповідачем 100% передоплати, здійснив поставку товару, а тому дані правовідносини регулюються за загальними правилами чинного законодавства, зокрема, ст.692, ст.712 Цивільного кодексу України. На думку апелянта, оскільки останнє відвантаження товару здійснено 23.03.3015 року, то строк оплати вартості отриманого відповідачем товару настав 23.03.2015р., і саме з цієї дати повинен здійснюватись розрахунок пені, 3% річних та інфляційних. Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено процесуальне право, оскільки суд не задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розглянув справу за відсутності відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 20.04.2016р. представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає її незаконною та необґрунтованою з підстав, зазначених у відзиві (вх.№3512) на апеляційну скаргу. Просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 21 січня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" та Дочірнім підприємством "Полтавський дослідний механічний завод" укладений договір купівлі-продажу №12, відповідно до умов якого продавець (ТОВ "Мелітопольський завод автотракторних запчастин") виготовляє продукцію (товар) і поставляє в асортименті, кількості згідно із заявкою покупця, а покупець (ДП "ПДМЗ") зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору. Підтвердженням факту погодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є приймання покупцем товару за видатковою накладною, виданої покупцем, яка після підписання її сторонами має юридичну силу специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що покупець здійснює 100% передоплату кожної узгодженої партії на підставі рахунку, дійсного до вказаної дати, виставленого з боку продавця.

Відповідно до п.4.2 договору основою для відкриття замовлення є заявка покупця у письмовому або факсовому вигляді, яка спрямовується до 20 числа місяця попередньому початку виконання замовлення.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що товар відвантажується згідно з рахунком впродовж 13 робочих днів після зарахування грошових коштів на рахунок продавця згідно з п.3.1 і отримання заявки п.4.2. Продавець залишає за собою право дострокового відвантаження товару згідно з п.3.1.

Згідно з п.4.5 договору момент постачання вважається момент проставляння підпису довіреного представника покупця на видатковій накладній на постачання товару.

Відповідно до п.4.6 договору підпис представника покупця на видатковій накладній або оплата рахунку є вираженням згоди покупця з вказаними в них номенклатурою і цінами на товар.

Згідно з п.7.1 за порушення строків оплати належно поставленої партії товару, покупець сплачує продавцю господарську санкцію у вигляді штрафу в розмірі 1% за кожен день від суми нездійсненого в строк платежу.

З матеріалів справи убачається, що покупець листом №39 від 26.02.2015р. зробив заявку ТОВ "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" на товар (а.с.13).

06 березня 2015 року продавець виставив покупцю - ДП "ПДМЗ" рахунок №86 від 06.03.2015р. на загальну суму 156384,00 грн., який за умовами договору необхідно сплатити протягом трьох днів до 09.03.2015р. (а.с.12).

Покупцем передоплати по рахунку не здійснено.

Судом встановлено, що, незважаючи на відсутність передоплати, ТОВ "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" виготовило та передало у власність покупця продукцію на загальну суму 156384,00 грн., що підтверджується накладними №102 від 11.03.2015р., №139 від 23.03.2015р. та довіреностями №94 від 10.03.2015р., №110 від 20.03.2015р. (а.с.14-а.с.17).

Покупцем поставлена продукція оплачена частково у розмірі 76432,00 грн., що підтверджується виписками банку по рахунку (а.с.18-а.с.23).

Відповідач у порушення умов договору №12 від 21 січня 2015 року оплату решти вартості товару не здійснив, у результаті чого утворилась заборгованість за даним договором у розмірі 79952,00 грн.

З матеріалів справи убачається, що у листах №151 від 22.05.2015р., №191 від 02.07.2015р., №241 від 24.09.2015р. відповідач підтверджує наявність заборгованості по рахунку №86 від 06.03.2015 року та просить ТОВ "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" відстрочити сплату по ньому (а.с.24-а.с.26).

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, місцевий господарський суд виходив з наступного.

Пунктом 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із статтями 526 - 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач у порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар у встановлені у договорі строки, у результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 79952,00 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 79952,00 грн. основного боргу.

Щодо заявленої позивачем до стягнення суми пені у розмірі 33116,93 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст.199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1 договору № 12 від 21.01.2015 року передбачено, що за порушення термінів оплати належно поставленої партії товару, покупець сплачує продавцю господарську санкцію у вигляді штрафу у розмірі 1%, за кожен день від суми нездійсненого у строк платежу.

Визначений у п.7.1 договору штраф, який нараховується у відсотках за кожен день прострочення від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за своєю правовою природою є пенею, яка може бути стягнута лише у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду України від 07.11.2011 року по справі №5002-2/5109-2010, від 24.10.2011 року у справі №25/187.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення пені у розмірі 33116,93 грн. у відповідності до п.7.1 договору, з урахуванням суми нездійсненого в строк платежу, який був дійсний до 09.03.2015р.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає, що, здійснивши перевірку розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2467,92 грн. 3% річних та 36391,98 грн. інфляційних втрат, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивача в цій частині відповідно до вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу №12 від 21.01.2015р. у розмірі 151928,83 грн., з яких: 79952,00 грн. - основний борг, 33116,93 грн. - пеня, 2467,92 грн. - 3% річних та 36391,98 грн. інфляційних втрат підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1800,00 грн. у якості витрат за надання адвокатських послуг колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Як убачається з матеріалів справи, 28.12.2015р. між ТОВ «Мелітопольський завод автотракторних запчастин» (замовник) та адвокатом, ОСОБА_1 (адвокат), укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого адвокат зобов'язується надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобовязаний оплатити надані послуги у порядку та строки обумовлені сторонами.

У п.2.1.1 договору про надання правової допомоги сторонами зазначено, що вартість підготовки процесуальних документів становить: - позовної заяви 600 грн., письмові пояснення, додаткові обґрунтування, клопотання 400 грн., апеляційна скарга, заперечення на апеляційну скаргу 800 грн. (а.с.43).

У підтвердження виконання сторонами своїх зобов'язань за вказаним договором представником позивача надано засвідчену копію квитанції №20 від 20.01.2016р. на суму 1800,00 грн. (а.с.45).

У матеріалах справи також наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №981 від 05.07.2012 року (а.с.43), а також акт про виплату адвокату гонорару (винагороди) від 20.01.2016р. (а.с.44).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що витрати позивача по оплаті послуг адвоката у сумі 1800,00 грн. є документально підтвердженими та співрозмірними з розміром стягуваної заборгованості.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено процесуальне право, оскільки суд не задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розглянув справу за відсутності відповідача.

Такі доводи апелянта є необґрунтовані, з огляду на наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, який кореспондується з обовязком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Матеріалами справи підтверджується, що позовну заяву на адресу відповідача направлено позивачем 30.12.2015р. (а.с.7-а.с.8).

Колегія суддів зазначає, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання ухвалою господарського суду Полтавської області від 13.01.2016р. про порушення провадження у справі, розгляд якої призначено на 09.02.2016р., тобто відповідач був обізнаний про наявність судового спору.

Також, відповідач не був позбавлений права подати відзив на позовну заяву.

Відповідач звернувся до місцевого господарського суду з клопотаннями (вх.№1506, №1507) про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що представник відповідача перебуває 09.02.2016р. (день судового засідання у даній справі) у іншому місті у звязку з службовою необхідністю.

Доказів в обґрунтування заявлених клопотань суду першої інстанції не надав.

З матеріалів справи убачається, що угода №08/02 про надання правової допомоги укладена між адвокатом ОСОБА_3 та ДП «Полтавський дослідний механічний завод» 08.02.2016р., тобто за день до дати слухання справи (а.с.38).

Господарський процесуальний кодекс України не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть зявитися у судове засідання та представляти інтереси відповідача відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України, а тому відповідач, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був направити іншого представника чи вирішити питання про направлення у відрядження свого представника в інший строк, оскільки на час направлення свого представника у відпустку відповідач був повідомлений про те, що позовна заява призначена до розгляду на 09.02.2016р.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно залишив без задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, як необґрунтовані, оскільки сторони завчасно повідомлені про час та місце розгляду справи, а відповідач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні.

Згідно зі ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом першої інстанції у повній мірі зясовані та правильно оцінені обставини у справі та прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим, у звязку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не убачає. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, - колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Полтавський дослідний механічний завод" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 09 лютого 2016 року у справі №917/36/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 25.04.2016 року.

Головуючий суддя О.А.Пуль

Суддя Я.О.Білоусова

Суддя І.В.Тарасова