Постанова № 57368173, 14.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2016 р. Cправа№ 910/20158/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Слюсар С.В.

відповідача - Краснокутська Т.О., Жуков Д.О.

третьої особи - не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «КМ Техно»

на рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2015 р.

у справі № 910/20158/15 (судді - Турчин С.О., Комарова О.С., Спичак О.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»

до Дочірнього підприємства «КМ Техно»

третя особа Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі - позивач) звернулось з позовом до Дочірнього підприємства «КМ Техно» (далі - відповідач) про визнання недійсним договору № УГВ 6757/19-12 від 12.12.2012 р. p з додатками та додатковими угодами до нього.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015 р. у справі № 910/20158/15 було залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/20158/15 від 08.12.2015 р. позов задоволено повністю; визнано недійсним договір про надання послуг № УГВ 6757/19-12 від 12.12.2012 р. з додатками та додатковими угодами, укладений між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», та Дочірнім підприємством «КМ Техно».

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2015 р., Дочірнє підприємство «КМ Техно» подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» було схвалено оcпорюваний договір, зокрема, було підписано ряд додаткових угод до цього договору, акти приймання-передачі виконаних робіт та здійснено часткову оплату, у зв'язку із чим даний договір не може бути визнаний недійсним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/20158/15, а розгляд справи призначено на 10.03.2016 р.

В судовому засіданні 10.03.2016 р. було оголошено перерву до 24.03.2016 р.

В судовому засіданні 24.03.2016 р. було оголошено перерву до 31.03.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2016 р. було відкладено розгляд справи до 14.04.2016 р.

В засідання суду, призначене на 14.04.2016 р., представник третьої особи не з`явився, однак 12.04.2016 р. через відділ документального забезпечення надав письмові пояснення та просив суд розглядати справу без участі Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

12.12.2012 р. між Дочірньою компанією «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі - замовник), та Дочірнім підприємством «КМ Техно» (далі - виконавець) було укладено договір № УГВ6757/19-12 про надання послуг (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується надати замовнику послуги по реалізації проекту по побудові комплексної автоматизованої системи управління на базі функціональних прикладних програм SAP, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати ці послуги відповідно до умов цього договору.

В подальшому, між сторонами були укладені угоди про внесення змін та доповнень до договору, а саме: № 1 від 25.01.2013 р., № 2 від 07.03.2013 р., № 3 від 18.03.2013 р., № 4 від 27.05.2013 р., № 5 від 13.06.2013 р., № 6 від 25.09.2013 р., № 7 від 04.11.2013 р., № 8 від 17.12.2013 р., № 9 від 20.01.2014 р.

Згідно з п. 1.2 договору, в редакції додаткової угоди № 3 від 18.03.2013 р., сторони визначають перелік, опис, етапність, строки надання та вартість послуг, які надаються за договором в додатку № 1, додатку № 2, додатку № 3, додатку № 4, додатку № 5 до договору, які складають його невід'ємну частину.

Як передбачено п. 2.1 договору, в редакції додаткової угоди № 5 від 13.06.2013 р., загальна вартість за цим договором становить 58 986 155,70 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору послуги надаються пофазно відповідно до етапів, визначених в додатку № 2 до договору. Передача та приймання наданих послуг по відповідній фазі здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання відповідного акту передачі-приймання наданих послуг.

Згідно з п. 2.2 договору, у редакції додаткової угоди № 3 від 18.03.2013 р., замовник має оплатити загальну вартість послуг, визначену у п. 2.1 договору, згідно графіку проведення платежів, що є додатком № 5 до цього договору. При цьому, якщо акт приймання-передачі наданих послуг сторонами не підписаний, відповідна дата оплати, зазначена в додатку № 5, продовжується до підписання сторонами такого акту приймання-передачі наданих послуг.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2015 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 9.1 договору).

Відповідно до п. 6.6.5 Статуту ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» угода, сума якої перевищує 5 000 000,00 грн вчиняється виключно після погодження із засновником - Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

12.12.2012 р. позивач звернувся до НАК «Нафтогаз України» з листом № 19/1-01/1-6408, в якому просив погодити укладення договору з ДП «КМ Техно» про надання послуг щодо реалізації проекту по побудові комплексної автоматизованої системи управління на базі функціональних прикладних програм SAP на суму 62 161 034,28 грн.

27.12.2012 р. листом № 28-7259/1.10-12 НАК «Нафтогаз України» повідомила позивача, що оскільки річний фінансовий план ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» не є затверджений (погоджений) у встановленому порядку, то укладення договору та проведення оплат до затвердження річного фінансового плану ДК «Укргазвидобування» неможливе.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, договір укладений з боку ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» без необхідного обсягу цивільної дієздатності, у зв'язку із чим, суперечить положенням ч. 2 ст. 203 ЦК України, ст. 241 ЦК України та в силу приписів ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Як передбачено ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. № 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як передбачено ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Так, підставою для визнання недійсним договору позивач вказує те, що спірний договір укладений з боку ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» без необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки, НАК «Нафтогаз України» не надавала погодження на укладення договору про надання послуг № УГВ 6757/19-12 від 12.12.2012 р.

Встановлено, що з боку Дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» договір підписано заступником директора Сабіровим Е.М. на підставі довіреності № 2-312д від 25.07.2012 р., а з боку Дочірнього підприємства «КМ Техно» - виконавчим директором підприємства Примак В.С.

Пунктом 1.3 Статуту ДК «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», в редакції чинній на час укладення спірного договору, засновником ДК «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Відповідно п. 3.2 Статуту ДК «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», в редакції чинній на час укладення спірного договору, компанія має право вчиняти від свого імені будь-які правочини, набувати майнові та немайнові права, нести зобов'язання, бути позивачем та відповідачем у суді, в тому числі у судах інших держав. Угоди із нерезидентами можуть укладатись лише за погодженням із Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України».

Згідно з п. 6.1 статуту керівництво господарською діяльністю компанії здійснює директор компанії.

Відповідно до п. 6.5 Статуту директор укладає, вчиняє від імені компанії всі правочини (угоди, договори, контракти), з урахуванням особливостей, передбачених цим Статутом, в томі числі пунктами 3.2, 6.6 цього Статуту. Директор в межах чинного законодавства може делегувати окремі свої повноваження заступникам директора або іншим працівникам Компанії.

Як передбачено ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно зі ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Встановлено, що довіреністю № 2-312д від 25.07.2012 р. Дочірня компанія «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» уповноважила члена комісії з припинення діяльності Компанії, заступника директора з економічної та обліково-розрахункової діяльності Сабірова Е.М. представляти інтереси Компанії в органах державної влади і управління, в місцевих судах, господарських судах, в Верховому Суді України та третейському суді, в інших державних органах, підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форми власності, з усіма правами, наданими чинним законодавством України.

Довіреністю № 2-312д від 25.07.2012 р. Сабірову Е.М. для вчинення вищевказаних повноважень були надані права, зокрема, укладати, підписувати, змінювати та розривати договори, у тому числі кредитні угоди, договори про заставу рухомого майна та контролювати їх виконання.

Відповідно до п. 6.6 Статуту виключно після письмового погодження із засновником Компанією вчиняється угода, сама якої перевищує 50 000 000,00 грн.

Згідно з п. 6.8 Статуту ДК «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» правочини, вчинені директором або уповноваженою особою з перевищенням компетенції, встановленої цим Статутом, визнаються недійсними з моменту їх укладення згідно із чинним законодавством.

Таким чином, укладення договору № УГВ6757/19-12 про надання послуг від 12.12.2012 р., сума якого становить 62 161 034,28 грн, могло бути здійснене після відповідного погодження засновника позивача - НАК «Нафтогаз України».

Як було встановлено вище, 12.12.2012 р. позивач звернувся до НАК «Нафтогаз України» з листом № 19/1-01/1-6408 з проханням погодити укладення договору з ДП «КМ Техно» про надання послуг щодо реалізації проекту по побудові комплексної автоматизованої системи управління на базі функціональних прикладних програм SAP на суму 62 161 034,28 грн.

Однак, 13.12.2012 р. НАК «Нафтогаз України» в листі № 28-6941/1.10-12 звернулась до позивача з проханням не розпочинати закупівлю обладнання та програмного забезпечення без надання його належного обґрунтування.

27.12.2012 р. НАК «Нафтогаз України» листом № 28-7259/1.10-12, підписаним заступником голови правління Кацубою О.В., повідомила позивача, що оскільки річний фінансовий план ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» не затверджений (погоджений) у встановленому порядку, тому укладення договору та проведення оплат до затвердження річного фінансового плану ДК «Укргазвидобування» неможливе.

Таким чином, засновником позивача - НАК «Нафтогаз України» не було надано письмового погодження для укладення договору з ДП «КМ Техно» про надання послуг на суму 62 161 034,28 грн.

Враховуючи те, що Статутом ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» визначено обов'язковість письмового погодження із НАК «Нафтогаз України» вчинення правочину, сума якого перевищує 50 000 000,00 грн, тому відсутність такого погодження свідчить про перевищення особою, що підписала правочин, повноважень, встановлених Статутом ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України».

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що договір № УГВ6757/19-12 про надання послуг від 12.12.2012 р. підписаний від імені ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» всупереч та в порушення пп. 6.6.5. п. 6.6. Статуту ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України», ч. 2 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання недійсним договору згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень.

Встановлено, що відповідач був обізнаний з обмеженнями директора позивача та уповноважених ним осіб щодо укладення спірного договору, оскільки договір № УГВ6757/19-12 про надання послуг від 12.12.2012 р. від імені ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» підписав заступник директора Сабіров Е.М., що діяв на підставі довіреності № 2-312д від 25.07.2012 р. Дана довіреність була видана директором ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» Борисовим Ю.С., який діяв на підставі Статуту ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України».

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про визнання недійсним договору № УГВ 6757/19-12 від 12.12.2012 р. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що відсутнє погодження НАК «Нафтогаз України» на укладення між позивачем та відповідачем договору № УГВ6757/19-12 про надання послуг від 12.12.2012 р.

Стосовно доводів відповідача про те, що третьою особою було схвалено опорюваний правочин, у зв'язку із чим останній не може бути визнаний недійсним, судова колегія вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як передбачено п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Так, між сторонами були укладені додаткові угоди до договору № УГВ6757/19-12 про надання послуг від 12.12.2012 р.

Також, на виконання умов договору між сторонами були підписані акти передачі-приймання наданих послуг, а саме:

- № УГВ6757/19-12-4 від 03.03.2014 р. на суму 11 857 809,69 грн;

- № УГВ 6757/19-12-2 від 12.03.2013 р. на суму 2 728 977,96 грн;

- № УГВ6757/19-12-4 від 11.11.2013 р. на суму 7 689 962,46 грн;

- № УГВ 6757/19-12-1 від 20.02.2013 р. на суму 5 078 766,00 грн;

- №УГВ 6757/19-12-3 від 12.07.2013 на суму 2433412,80 грн.

В свою чергу, ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» здійснювались часткові оплати по договору № УГВ6757/19-12 про надання послуг від 12.12.2012 р., що підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи.

Разом з тим, підписання додаткових угод до договору та вказаних вище актів передачі-приймання наданих послуг за спірним договором від імені ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» здійснювалось заступником голови правління ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» Сабіровим Е.М. на підставі довіреностей.

Здійснення часткових оплат вчинялись також виключно ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України».

Підписання угод, актів та часткові оплати здійснювались безпосередньо позивачем, тобто особою, яка не мала відповідного письмового погодження на укладення договору № УГВ6757/19-12 про надання послуг від 12.12.2012 р. та на здійснення таких оплат.

Крім того, річними фінансовими звітами ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не схвалював спірний правочин з додатковими угодами.

В матеріалах справи відсутні докази наявності погоджень НАК «Нафтогаз України» на час укладення додаткових угод, підписання актів, здійснення часткових оплат та взагалі відсутні належні докази того, що НАК «Нафтогаз України» було схвалено вказаний правочин.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2015 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Дочірнього підприємства «КМ Техно» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «КМ Техно» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2015 р. у справі № 910/20158/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/20158/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран