Ухвала суду № 57362768, 18.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №468/1215/14-к 18.04.2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2016 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючої Погорєлової Г.М.

суддів: Гребенюк В.І., Маркової Т.О.

за участі секретарів Георгици Г.В., Кєльїної А.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінального провадження № 12013160080000257 за апеляційною скаргою прокурора відділу прокуратури Миколаївської області Ціоми В.В. на вирок Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2015 року.

Обвинувачений ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Колибаш Вулканештського району Республіка Молдова, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України

Обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Ціома В.В.

обвинувачений ОСОБА_2

захисник ОСОБА_3

Короткий зміст вимог апеляційної скарги прокурора.

Вирок скасувати. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України. Призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Короткий зміст судового рішення суду 1 інстанції.

Вироком Баштанського районного суду Миколаївської області від 22.10.2015 р. ОСОБА_2 виправдано за ст. 286 ч. 2 КК України за недоведеністю вчинення злочину на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України.

_____________

провадження № 11- кп/784/38/16 головуючий у 1 інстанції Янчук С.В.

категорія: ст. 286 ч.2 КК України доповідач суду апеляційної інстанції

Погорєлова Г.М.

Постановлено віднести на рахунок держави процесуальні витрати на проведення експертиз в загальній сумі 7995 грн. 34 коп.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Узагальнені доводи апелянта.

Посилається на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Наводить зміст ст.ст. 2, 94, 337 ч.1, 370, 411 КПК України. Вказує, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.

Вважає, що суд безпідставно визнав недопустимим доказом протокол від 03.11.2013 р. огляду місця ДТП, фототаблицю та схему до нього, в яких відображено фактичну слідову інформацію на місці пригоди, транспортні засоби, які були учасниками пригоди та їх розташування відносно меж проїзної частини. Зазначає, що процесуальні документи складено відповідно до вимог ст. 237 КПК України, із залученням понятих. У ньому водія ОСОБА_2 вказано як учасника пригоди. Зі схемою він ознайомлений. Від нього та понятих зауважень не надійшло. Посилається на показання в суді слідчого ОСОБА_15 стосовно необхідності своєчасного освідування ОСОБА_2 на стан алкогольного сп'яніння, направлення до Баштанської ЦРЛ та продовження огляду за його участі після повернення з лікарні.

Не погоджується з тим, що судом не прийнято до уваги висновок експерта № 157 від 26.02.2014 р. з дослідження обставин ДТП з тих мотивів, що експертне дослідження проведено на підставі вихідних даних, що містяться у вказаному протоколі, фототаблиці та схеми до нього, які визнано недопустимим доказом. Вказує, що судом залишено поза увагою те, що предметом експертного дослідження також були дані слідчих експериментів з водієм ОСОБА_2 та свідком ОСОБА_6 Зазначає, що відповідно до експертної оцінки є неспроможними з технічної точки зору показання водія ОСОБА_2 стосовно розташування місця зіткнення транспортних засобів відносно меж проїзної частини.

Посилається, що судом безпідставно не взято до уваги показання свідка ОСОБА_6 (очевидця ДТП, яка їхала на багажнику велосипеда). Вона вказувала про зустрічний рух автомобіля ВАЗ-2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 та велосипедиста ОСОБА_7, переміщення автомобіля на смугу руху велосипедиста, зіткнення транспортних засобів на смузі руху велосипедиста, контактування автомобіля передньою лівою стороною з переднім колесом велосипеда. Також вказувала, що після цього автомобіль переїхав на свою смугу руху. Тіло ОСОБА_7 побачила на узбіччі. Безпосередньо перед зіткненням транспортних засобів зістрибнула з багажника велосипеда.

Апелянт зазначає, що показання свідка ОСОБА_6 є послідовними та об'єктивно узгоджуються з протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схемою до нього та фотознімками з місця пригоди і в цілому з матеріалами кримінального провадження.

Вказує, що, спростувавши показання свідка ОСОБА_6 стосовно характеру контактування автомобіля ВАЗ та велосипеда висновками експертиз № 162 від 15.05.2014, № 4/4/5 від 16.03.2015, № 4/70 від 11.06.2014, суд за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначив, чому він взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Прокурор наводить окремі міркування щодо декількох висновків експертів.

Порівнює висновок експертів №4/4/5 від 16.03.2015 р. про малоймовірність утворення ушкоджень на тілі та одязі потерпілого при зіткненні автомобіля і велосипеда, що рухалися назустріч, з показаннями в суді експертів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, згідно з якими не виключена можливість їх утворення при зіткненні автомобіля і велосипеда. Стверджує, що експерти не надали відповіді на питання щодо наявності пошкодження на куртці ОСОБА_7, а саме, наявності сліду-відбитку шестикутника на куртці та відсутності тілесного ушкодження на тілі потерпілого в місці відбитку на куртці.

Зазначає, що, приймаючи до уваги висновок комісійної судово-медичної експертизи № 162 від 15.05.2014 р. (проведена за зверненням захисника ОСОБА_3.), суд не враховував, що у зверненні закладено невірні вихідні дані. Не погоджується із зазначенням захисником у зверненні того, що відсутня оглядова, прив'язочна та детальна фотозйомка місця ДТП, осипу лакофарбного покриття та скла з лівої фари автомобіля; відсутня великомасштабна фотозйомка поверхневих частин автомобіля, велосипеда; на схемі до протоколу огляду місця ДТП не зазначено розмір відстані між осипом лакофарбного покриття та скла лівої фари автомобіля; не відображено сліди гальмування автомобіля.

Зазначає, що судом не взято до уваги висновок експерта № 157 від 15.05.2014 р. судової автотехнічної експертизи, згідно з яким з технічної точки зору у даній дорожній ситуації дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п. 11.3, 12.3 ПДР України.

Посилається на висновок комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/70 від 11.06.2014 р., згідно з яким контактування автомобіля з велосипедом носило дотичний характер при зустрічному русі. Повністю виключається фронтальне зіткнення транспортних засобів. Вказує, що судом викривлено висновок експертизи, згідно з яким виключається отримання потерпілим тілесних ушкоджень при ударі руками, ногами. Натомість, судом зазначено, що неможливо отримання потерпілим тілесних ушкоджень при падінні на дорожнє покриття.

Апелянт вважає, що з урахуванням наведеного ним вище та висновків експертиз № 4/70 від 11.06.2014 р., № 4/4/5 від 16.03.2015 р., № 157 від 26.02.2014 р., судом надано неповну оцінку показанням свідка ОСОБА_6 Вважає її показання послідовними, які об'єктивно узгоджуються з обставинами вчиненого злочину і з матеріалами кримінального провадження.

Посилається на неврахування судом висновку експерта № 75 від 08.02.2014 р., відповідно до якого мікрооб'єкт, вилучений під час додаткового огляду автомобіля, є волоссям з голови людини і є збіг з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_7

Зазначає, що не взято до уваги висновок експерта № 2/269 від 12.12.2013 р., відповідно до якого пошкодження рульового керування велосипеда виникли під час ДТП, та висновок експерта № 4/159 від 27.12.2013 р., згідно з яким в момент первинного контактування велосипед розташовувався переднім колесом до лівої частини переднього бамперу автомобіля, на що вказують наявні сліди нашарування чорного кольору, які можуть характеризуватися як ознака контактування з гумою.

Вказує, що з оглянутих в суді фотознімків з місця ДТП за участі експерта ОСОБА_9 видно, що на детальному фотознімку передньої правої частини автомобіля (права частина бамперу, який пофарбовано у сірий колір) вбачається відлущення лакофарби сірого кольору внаслідок ДТП, частини осипу якої виявлено на місці ДТП. Однак, вказані докази судом не враховано.

Апелянт робить висновок, що суд безпідставно визнав суперечливими докази сторони обвинувачення, надав доказам неправильну оцінку та безпідставно інтерпретував їх в користь сторони захисту, чим порушив передбачені ст. 94 КПК України правила оцінки доказів.

Узагальнений виклад позиції іншого учасника судового провадження.

Захисник ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Погоджується з визнанням судом недопустимим доказом протоколу огляду місця ДТП, схеми та фототаблиці до нього через порушення слідчим вимог ст. 237 КПК України при складанні процесуальних документів. Вважає безпідставними твердження прокурора в цій частині. Докладно наводить документальні дані щодо часу освідування ОСОБА_2 в лікарській установі в іншому населеному пункті. Порівнюючи їх із зазначеним в протоколі часом проведення процесуальної дії, вказує на недостовірність показань слідчого ОСОБА_15 про продовження огляду за участі водія ОСОБА_2 після його повернення з лікарні.

Докладно наводить недоліки фіксування об'єктів на місці ДТП.

Звертає увагу на невідповідність інформації про сліди нашарування чорного кольору на лівій бічній частині автомобіля ОСОБА_2, яка була виявлена експертами при порівнянні фотознімків автомобіля при огляді місця ДТП 03.11.2013 р. та фотознімків при огляді автомобіля 06.12.2013 р. Вказує, що сліди нашарування зафіксовані експертом при проведенні транспортно-трасологічної експертизи № 4/159, тоді як вони були відсутні при огляді місця ДТП.

Вказує, що на цій підставі експерти-криміналісти при проведенні комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/70 дійшли висновку, що дана слідова інформація на автомобілі виникла після ДТП і не може бути орієнтуючою для надання висновку про характер контактування транспортних засобів між собою (сторінка 16 висновку т.1 а.с. 216-236). Аналогічного висновку дійшли експерти при проведенні повторної комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/4/5 від 16.03.2015 р. (т.2 а.с. 192-207).

Захисник докладно наводить недоліки досудового провадження. Зазначає, що слідчим ОСОБА_15 не були вилучені з місця ДТП частини лакофарби та скла, не проведено їх експертне дослідження, а тому стороною обвинувачення не доведено належність осипу лакофарби та залишків скла, які зазначені на схемі ДТП, автомобілю під керуванням ОСОБА_2 Також не було вилучено одяг потерпілого та не проведені імунологічні і мікробіологічні дослідження на наявність елементів автомобіля, а тому стороною обвинувачення не доведено заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому саме автомобілем під керуванням ОСОБА_2

Порівнюючи показання свідка ОСОБА_6 на слідчому експерименті 17.01.2014 р. та в судовому засіданні 14.10.2014 р., з висновком транспортно-трасологічної експертизи № 4/159 від 27.12.2013 р., згідно з яким не виявлено видимих пошкоджень та деформацій аварійного характеру велосипеда (т.1 а.с.160-172), з висновком судово-медичного експерта № 140 (т.2 а.с. 120-122), згідно з яким локалізація тілесних ушкоджень у потерпілого свідчить про найбільш вірогідне розташування потерпілого правою поверхнею тіла до автомобіля в момент первинного контакту, захисник погоджується з оцінкою судом показань свідка ОСОБА_10 стосовно контактування передньою лівою частини автомобіля з переднім колесом велосипеда, як сумнівних та таких, що спростовуються висновками експертиз. Звертає увагу на те, що при такому розташуванні автомобіля і велосипеда, як встановлено на слідчих експериментах, потерпілий був би розташований до автомобіля лівою поверхнею тіла Вказує на категоричний висновок комісійної судово-медичної експертизи № 162 від 15.05.2014 р. (т. 2 а.с. 63- 89), згідно з яким тілесні ушкодження ОСОБА_7 не могли виникнути при встановленому контакті автомобіля та велосипеда, тобто, за умов і обставинах, на які вказує свідок ОСОБА_6 в протоколі слідчого експерименту від 17.01.2014 р. Посилається на показання в суді експерта ОСОБА_9 про імовірність зіткнення автомобіля під керуванням ОСОБА_2 та велосипеда тільки на мінімальних швидкостях (до 8 км/год), як дотичного - з обов'язковим відкиданням велосипеда праворуч. Однак на слідчих експериментах встановлена інша швидкість автомобіля - 40 км/год.

Викладене, на думку захисника, повністю спростовує встановлені слідчим експериментом з свідком ОСОБА_6 обставини, які були покладені в обґрунтування обвинувального акту.

Заперечуючи на твердження прокурора про надання невірних вихідних даних для проведення комісійної судово-медичної експертизи № 162 від 15.05.2014 р. за зверненням сторони захисту, вказує, що експертам були надані всі наявні у захисника матеріали справи, в т.ч. протокол огляду місця ДТП, схема до нього, копії всіх експертиз, проведених на той час досудовим слідством.

Захисник докладно аналізує досліджені в суді докази стосовно механізму виникнення тілесних ушкоджень у потерпілого, посилаючись на

- судово-медичну частину висновків комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/70 від 11.06.2014 (т. 1 а.с. 216-236), відповідно до яких в момент зіткнення ОСОБА_7 перебував у сидячому положенні, звернений задньої правої поверхнею тіла до транспортного засобу;

- висновки повторної судової комплексної комісійної транспортно- трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/4/5 від 16.03.2015 р. (т. 2 а.с. 192-207), згідно з якими утворення ушкоджень на трупі потерпілого і на його одязі є можливим за умови зіткнення однонаправлено рухаючихся велосипедиста з якимось тупим твердим предметом, з пласкою рельєфною поверхнею, яка має вертикально орієнтоване ребро і знаходиться на висоті не менше 110 см від поверхні покриття дороги (з урахуванням висоти сидіння та наявних ушкоджень на тілі). При цьому велосипедист знаходиться ліворуч від травмуючого предмета (стор. 22 експертизи). Звертає увагу на те, що в обвинувальному акті вказано про зустрічний рух транспортних засобів.

Захисник зазначає, що не спростовані показання водія ОСОБА_2 про відсутність зіткнення автомобіля з велосипедом, рух автомобіля по своїй смузі руху, які ним надані в ході слідчого експерименту (а.с. 18-31 т.2).

Посилається, що розташування тілесних ушкоджень потерпілого та пошкоджень на його одязі, розташування механічних пошкоджень на автомобілі, відсутність пошкоджень аварійного характеру на велосипеді, неспіврозмірність висоти транспортних засобів наявним тілесним ушкодженням та пошкодженням на одязі потерпілого, наявні ушкодження на тілі та одязі потерпілого й механізм їх утворення повністю спростовують показання свідка ОСОБА_6 та твердження прокурора в апеляційній скарзі про послідовність її показань і їх узгодженість з матеріалами кримінального провадження.

Не погоджується з доводами прокурора про неврахування судом висновку молекулярно-генетичної експертизи № 75 від 08.02.2014 р. (а.с. 186-193 т.1), згідно з яким мікрооб'єкт, вилучений 06.12.2013 в ході огляду автомобіля в лівій передній фарі, є волоссям з голови потерпілого. Зазначає, що цей мікрооб'єкт виявлено через місяць після ДТП при огляді транспортних засобів експертом -автотехніком. Однак, при огляді місця ДТП 03.11.2013 р. не було зафіксовано будь-яких об'єктів в лівій передній фарі автомобіля. Вказує, що за час зберігання речових доказів в Баштанському райвідділі міліції автомобіль зазнав певних змін, яких не було при первинному огляді автомобіля. Не тільки вилучено мікрооб'єкт, а і виявлено нашарування чорного кольору на лівій бічній частині переднього бампера. Звертає увагу на те, що згідно з протоколом огляду транспортного засобу від 16.12.2013 р., виявлено декілька мікрооб'єктів - ворсинки (т.1 а.с.182-183). Однак, експерту в пакунку надано 1 мікрооб'єкт, схожий на волосся. Вказані обставини ставлять під сумнів можливість занесення мікрооб'єкту - волосся з голови ОСОБА_7, до розбитої фари автомобіля під час та в умовах ДТП.

Звертає увагу на те, що за висновком повторної комплексної комісійної транспортної та судово-медичної трасологічної експертизи № 4/4/5 від 16.03.2015 р. (т.2 а.с. 192-207) виключається можливість утворення тілесних ушкоджень на голові потерпілого при ударі о фару автомобіля при зустрічному русі та швидкості близько 40 км/год. (пункт 4 висновків).

Наводить п. 5 цього висновку, згідно з яким тіло потерпілого після отримання тілесних ушкоджень змінювало своє положення - перегорталося і переміщувалося. Зазначає про перебування на місці ДТП сторонніх осіб протягом 2 годин до приїзду працівників. Вважає про можливість створювати та спотворювати докази.

Захисник зазначає, що стороною захисту та стороною обвинувачення було надано суду 4 висновки судово-медичних експертиз: судово-медична експертиза № 149 від 23.12.2013 (а.с. 131-135 т. І), згідно якої неможливо встановлення більш точного пофазного механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому; 3 комісійні судово-медичні експертизи з протилежними висновками з цього питання. На підставі ст. 332 КПК України судом проведено повторну судову комплексну комісійну транспортно-трасологічну та судово-медичну експертизу № 4/4/5 від 16.03.2015 р. На підставі дослідження тілесних ушкоджень, пошкоджень на одязі потерпілого (раніше не досліджувався), пошкоджень транспортних засобів експертами встановлено інший механізм та умови утворення тілесних ушкоджень потерпілого. Експерти дійшли висновку, що виявлені на автомобілі пошкодження суперечать можливості утворення тілесних ушкоджень у потерпілого та слідів на його одязі. Встановлені характерні ознаки травмуючого предмета, яким заподіяні тілесні ушкодження потерпілому. Вказує, автомобіль ОСОБА_2 цим ознакам не відповідає.

Вказує, що обставини кримінального провадження в суді досліджені належним чином. Виправдувальний вирок ухвалено обґрунтовано, за недоведеністю вчинення злочину ОСОБА_2 - на підставі п.2 ч. І ст. 373 КПК України.

Встановлені судом 1 інстанції обставини.

Суд визнав недоведеним пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення, згідно з яким 03.11.2013 р., приблизно о 18 год. 00 хв., ОСОБА_2 керував на підставі довіреності технічно справним автомобілем марки ВАЗ 2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 у стані середнього ступеню алкогольного сп'яніння та здійснював рух зі швидкістю 40 км/год. по сухій асфальтованій проїзній частині дороги, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку та на якій відсутня суцільна лінія дорожньої розмітки і відповідні дорожні знаки, греблі центральної с. Новоіванівка Баштанського району Миколаївської області, що з'єднує вулиці Одеську та Братів Осадчих населеного пункту.

В порушення вимог п. 11.3 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_2 виїхав на зустрічну смугу руху, виїзд на яку можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу. Він неправомірно рухався по ній зі сторони вул. Братів Осадчих у напрямку вул. Одеської.

В зазначений час назустріч транспортному засобу, яким керував ОСОБА_2, зі сторони вул. Одеської у напрямку вул. Братів Осадчих, по крайній правій смузі, як того вимагають Правила дорожнього руху України, рухався велосипед «Аист» під керуванням ОСОБА_7

Водій ОСОБА_2, неправомірно рухаючись по зустрічній смузі та наближаючись до велосипеду, в порушення п.12.3 Правил дорожнього руху України, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити небезпеку та перешкоду руху, а саме велосипед «Аист» та ОСОБА_7 на ньому, не вжив заходів до зменшення швидкості свого транспортного засобу аж до повної його зупинки, хоча міг і був зобов'язаний це зробити. Внаслідок цього допустив зіткнення передньою лівою частиною автомобіля з велосипедом під керуванням ОСОБА_7

В результаті порушення водієм ОСОБА_2 п. 2.9 «а», 11.3, 12.3 Правил дорожнього руху України сталася дорожньо - транспортна пригода, внаслідок якої водій велосипеду ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, від яких загинув на місці пригоди через гостру крововтрату на ґрунті травматичного розриву аорти.

Дії обвинуваченого органом досудового розслідування кваліфіковано за ст. 286 ч.2 КК України.

Виправдовуючи ОСОБА_2 за недоведеністю вчинення ним зазначеного злочину на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України, суд вказав, що стороною обвинувачення не надано суду достатньої сукупності належних та допустимих доказів, які б дали можливість прийняти відповідне процесуальне рішення щодо винуватості ОСОБА_2 поза розумним сумнівом.

Доведеність порушення обвинуваченим п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху є підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора Ціоми В.В. на підтримку апеляційної скарги, заперечення обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3, вивчивши матеріали кримінального провадження, провівши на підставі ст. 404 ч.3 КПК України повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, у обсязі, про який заявили клопотання сторона обвинувачення та сторона захисту, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах відповідно до ст. 404 ч.1 КПК України, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 337 КПК України судовий розгляд здійснюється в межах висунутого обвинувачення, що охоплює наведені в обвинувальному акті фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди стосовно швидкості руху автомобіля, напрямку руху транспортних засобів, характеру їх контактування між собою, а також наслідки, що настали та причинно-наслідковий зв'язок між порушенням правил безпеки дорожнього руху і цими наслідками. З наслідками безпосередньо пов'язано встановлення механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому. Однак, вказану істотну обставину кримінального провадження взагалі не зазначено у висунутому ОСОБА_2 обвинуваченню відповідно до обвинувального акту.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду 1 інстанції про те, що не встановлено достатньої сукупності допустимих доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 в суді поза розумним сумнівом.

Обвинувачений ОСОБА_2 не визнав вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України.

Не заперечує, що у вказані час і місце керував автомобілем з вказаною швидкістю. Однак, стверджує, що рухався по правій проїзній частині дороги. На зустрічну смугу руху не виїжджав. Приблизно на середині греблі почув удар в лівий бік автомобіля та звук скла, що розсипалося. Зупинив автомобіль. Увімкнув габаритні ліхтарі. Вийшов з автомобіля. Побачив, що розбито скло передньої лівої фари. В цей час з-за кущів з протилежного боку від напрямку руху автомобіля прибігла ОСОБА_6 Сказала: «Ти його збив». На її прохання дав їй запальничку. Вона побігла на протилежний бік дороги. В тому напрямку в районі стовпа телефонної лінії бачив силует людини, що лежала на узбіччі та якою виявився загиблий ОСОБА_7

Через декілька хвилин неподалік зупинився автомобіль під керуванням ОСОБА_13. Попросив його привезти фельдшера ОСОБА_14, який мешкає поруч - приблизно за 300 м. Його ОСОБА_13 привіз протягом декількох хвилин. За порадою ОСОБА_14 уїхав на автомобілі додому, щоб уникнути агресивної поведінки з боку знайомих ОСОБА_6, які прийшли невдовзі. Повернувся на місце пригоди по приїзду працівників ДАІ. Місце розташування автомобіля на проїзній частині дороги їм показав ОСОБА_14, який звертав увагу на те, що на момент його приїзду тіло загиблого було холодним.

Стверджує, що під час руху на автомобілі не бачив попереду ані велосипед, ані велосипедиста ОСОБА_7, ані пасажира на задньому сидінні велосипеда ОСОБА_6

Вважає, що ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, від яких помер, за інших невстановлених органом досудового розслідування обставинах.

Апеляційний суд погоджується з визнанням судом 1 інстанції недопустимим доказом фактичних даних, які містяться в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схемі та фототаблиці до нього (т.1 а.с. 105-129), в яких зафіксована фактична слідова інформація на проїзній частині дороги в районі греблі центральної в с. Новоіванівка Баштанського району Миколаївської області, а також транспортні засоби, які були учасниками пригоди та їх розташування відносно меж проїзної частини.

Так, в протоколі зазначено, що процесуальна дія проведена 03.11.2013 року, у період з 21 год. 00 хв. до 23 год. 40 хв., слідчим ОСОБА_15 за участі понятих, спеціаліста (фельдшера) та учасника пригоди - водія ОСОБА_2.

Обвинувачений ОСОБА_2 заперечує участь в проведенні огляду, присутність при складанні процесуальних документів, їх підписання 03.11.2013 р. Вказує, що по приїзду працівників міліції на місце пригоди був направлений для проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння. Після забору крові, в м. Баштанка чекав на приїзд слідчого, який надав йому адресу, за якою йому необхідно було прибути наступного дня. Після цього на місце пригоди 03.11.2013 р. не повертався. Протокол огляду місця пригоди та схему до нього підписав у слідчого в його робочому кабінеті в м. Миколаєві 04.11.2013 р.

Свідок ОСОБА_15 в суді 1 інстанції не заперечував, що направив ОСОБА_2 для проходження освідування перед тим, як на місці пригоди почав фіксувати фактичну слідову інформацію та робити вимірювання. Однак, стверджував, що ОСОБА_2 після освідування повернувся на місце пригоди. В його присутності було проведено вимірювання, складено схему. Там же ОСОБА_2 підписав протокол огляду місця пригоди та схему до нього.

Досліджені судом документальні дані свідчать, що обвинуваченого ОСОБА_2 направлено слідчим ОСОБА_15 на освідування 03.11.2013 р., о 21 год. 35 хв. Біологічний матеріал (кров) у ОСОБА_2 відібрано для токсикологічного дослідження 03.11.2013 р., о 22 год. 40 хв. Медичний огляд проведено в Баштанській ЦРБ 03.11.2013 р., о 22 год. 53 хв. (т.1 а.с. 178-181). Таким чином, документально підтверджена відсутність ОСОБА_2 на місці пригоди 03.11.2013 р. з 21 год. 35 хв. по 22 год. 40 хв., тобто, саме в період проведення огляду місця пригоди.

Є голослівними як твердження свідка ОСОБА_15, так і прокурора в апеляційній скарзі про продовження огляду місця пригоди за участі обвинуваченого ОСОБА_2 після його повернення з лікарні, з урахуванням незначного проміжку часу - 47 хв., між закінченням медогляду ОСОБА_2 - 22 год. 53 хв. та закінченням огляду місця пригоди - 23 год. 40 хв. Вказана обставина ставить під обґрунтовані сумніви саму можливість повернення ОСОБА_2 з іншого населеного пункту до закінчення огляду місця пригоди.

Фактично в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 03.11.2013 р. містяться недостовірні відомості про проведення процесуальної дії за участі водія ОСОБА_2

Таким чином, ОСОБА_2, якого в протоколі зазначено учасником пригоди та якого в ньому вказано учасником процесуальної дії, був позбавлений можливості брати безпосередню участь в проведенні огляду місця пригоди, бути обізнаним про фактичні дані на місці пригоди, знайомитися з текстом протоколу, робити заяви, висловлювати зауваження і доповнення, чим були істотно порушено його права, передбачені ст.ст. 237 ч.4, 104 ч.ч. 4, 5 КПК України. Зокрема, обвинувачений послідовно стверджував, що про виявлення велосипеда на місці пригоди він дізнався лише наступного дня від слідчого. Наведене вказує на необізнаність обвинуваченого стосовно істотної фактичної обставини, яка у його відсутність була зафіксована в протоколі.

Формальне дотримання слідчим ОСОБА_15 вимог ст. 237 КПК України щодо правил здійснення огляду, залучення понятих, спеціаліста, відсутність у них зауважень на протокол огляду та схему до нього, не усуває порушених прав обвинуваченого ОСОБА_2, як і подальше ознайомлення його з цими процесуальними документами та їх підписання, з огляду на те, що в них були зафіксовані невідомі йому дані, зокрема, фактична слідова інформація.

Висновок експерта № 157 від 26.02.2014 р. з дослідження обставин ДТП (т.1 а.с. 196-203) ґрунтується на вихідних даних - фактичній слідовій інформації, яка характеризує обставини пригоди та міститься в протоколі огляду місця ДТП від 03.11.2013 р. і схемі до нього. У зв'язку з визнанням недопустимим доказом фактичних даних, які містяться у вказаному протоколі та схемі до нього, висновок експерта № 157 як похідний від цих фактичних даних обґрунтовано не прийнято до уваги судом 1 інстанції.

Є непереконливими доводи прокурора про неправильність такого висновку суду з посиланням на те, що предметом експертного дослідження також були показання ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_6 під час проведення слідчого експерименту. Використовуючи даний висновок № 157, прокурор посилається на експертну оцінку як неспроможних з технічної точки зору показань ОСОБА_2 щодо розташування місця зіткнення транспортних засобів відносно меж проїзної частини.

Однак, з дослідницької частини висновку експерта вбачається, що місце первинного контактування автомобіля і велосипеда експертом визначено на підставі сукупної транспортно-трасологічної оцінки пошкоджень та слідів транспортних засобів, положення слідів і об'єктів на місці ДТП. Таким чином, відображена в протоколі від 03.11.2013 р. огляду місця ДТП і схемі до нього фактична слідова інформації на місці ДТП експертом врахована в рівній мірі з іншими наданими йому відомостями, а відтак, вона мала істотне значення для висновку експерта.

З урахуванням викладеного, є неприйнятними доводи апелянта в цій частині. Висновки суду стосовно оцінки наведених доказів відповідають положенням ст.ст. 86, 87 ч.1 КПК України.

Не погоджуючись з оцінкою судом 1 інстанції показань свідка ОСОБА_6 (очевидця пригоди) стосовно характеру контактування транспортних засобів (лівою передньою частиною автомобіля з переднім колесом велосипеда) як сумнівних та таких, що спростовуються висновками експертів, прокурор в апеляційній скарзі майже дослівно навів її показання відповідно до тексту протоколу від 17.01.2014 р. проведеного з нею слідчого експерименту (т.2 а.с. 2-3). Вказує на послідовність її показань, узгодженість з об'єктивними даними, які містяться в протоколі огляду місця ДТП від 03.11.2013 р., схемі та фототаблиці до нього, та узгодженість в цілому з матеріалами кримінального провадження.

З цього приводу апеляційний суд зауважує, що прокурор не навів показань свідка ОСОБА_6 в судовому засіданні, порівнюючи які з її показаннями на слідчому експерименті можна було б зробити висновок про послідовність або непослідовність показань свідка. Разом з тим, відомості, які містяться на технічному носії інформації, свідчать, що в судовому засіданні 14.10.2014 р. свідок ОСОБА_6 стала стверджувати, що не бачила, як відбулося зіткнення автомобіля і велосипеда. Таким чином, вона змінила показання стосовно істотної обставини кримінального провадження.

Є недоречним посилання прокурора на узгодженість показань свідка ОСОБА_6 на слідчому експерименті з даними протоколу огляду місця ДТП, фототаблиці та схеми до нього з огляду на обґрунтоване визнання їх недопустимим доказом судом 1 інстанції. Не відповідає дійсності посилання прокурора на узгодженість показань свідка ОСОБА_6 в цілому з матеріалами кримінального провадження, оскільки ряд досліджених судом 1 інстанції доказів, навпаки, суперечать наведеним прокурором показанням свідка стосовно обставин пригоди. Крім того, надані прокурором та отримані за зверненням сторони захисту досліджені судом 1 інстанції докази також містять суперечності стосовно істотних обставин справи.

Сутність показань свідка ОСОБА_6 на слідчому експерименті 17.01.2014 р. полягає в тому, що 03.11.2013 р., приблизно о 19 год., у темний час доби, їдучи на задньому багажнику велосипеда під керуванням ОСОБА_7 по проїзній частині греблі центральної в с. Новоіванівка Баштанського району Миколаївської області, вона побачила, що автомобіль ВАЗ 2109 реєстраційний номер НОМЕР_1, який рухався назустріч, виїхав на смугу руху велосипеда та наближається до них. Зістрибнула з велосипеда. Крикнула ОСОБА_7 прийняти вправо. В цей момент відбулося зіткнення автомобіля і велосипеда. Автомобіль контактував передньою лівою частиною з переднім колесом велосипеда. Після зіткнення автомобіль переїхав на свою смугу руху. Тіло ОСОБА_7 побачила на узбіччі. Він помер одразу. На місце знаходження велосипеда уваги не звернула. Потім на місце пригоди привезли ОСОБА_14 - місцевого фельдшера. ОСОБА_2 уїхав с місця ДТП на вказаному автомобілі. Він повернувся, коли приїхали працівники міліції (т.2 а.с. 1-7). Таким чином, в цих показаннях свідок ОСОБА_6 прямо вказувала на учасника ДТП - ОСОБА_2, зазначаючи марку та реєстраційний номер автомобіля, яким дійсно 03.11.2013 р. керував обвинувачений.

Однак, згідно з відомостями, які містяться на технічному носії інформації, свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні 14.10.2014 р. показала, що вона не розуміється на марках автомобілів. Зазначила лише те, що автомобіль, який рухався назустріч велосипеду, був кольору кави.

Показала, що сиділа на багажнику велосипеда правим боком до ОСОБА_7 Зустрічний автомобіль переміщувався на проїзній частині з одного боку в іншій. Відповідно переміщувався («виляв») і велосипед під керуванням ОСОБА_7 Коли автомобіль безпосередньо наблизився до них, то велосипед рухався по своїй смузі руху, по краю проїзної частині, майже по узбіччю. Зістрибнула з велосипеда в бік проїзної частини. Крикнула ОСОБА_7 прийняти вправо. Як тільки велосипед від'їхав від неї, через 2-3 сек. почула 2 удари. Автомобіль проїхав позаду - між нею та узбіччям, переїхав на свою смугу руху та зупинився. Побачила, що ОСОБА_7 лежить на правому узбіччі (за напрямком руху велосипеда). Він просив про допомогу. Потім перестав подавати ознаки життя.

Підходила до автомобіля, який знаходився на протилежному боці дороги. За кермом автомобіля був ОСОБА_2 В автомобілі було розбито скло фари. В подальшому на місце пригоди прибули інші особи.

Свідок ОСОБА_6 в суді стала стверджувати, ще не бачила, як відбулося контактування автомобіля і велосипеда. Їй невідомо, чи переїжджав автомобіль через велосипед, тіло потерпілого. Велосипед виявили на дорозі в протилежному напрямку від місця, де лежав ОСОБА_7 Пошкоджень на велосипеді не бачила.

Таким чином, свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомила ряд інших обставин пригоди у порівнянні з її свідченнями на слідчому експерименті. А саме на її показаннях на слідчому експерименті в значній мірі ґрунтується версія сторони обвинувачення.

Є обґрунтованим висновок суду про те, що свідчення ОСОБА_6 на слідчому експерименті стосовно контактування автомобіля передньою лівою частиною з переднім колесом велосипеда, спростовуються

- висновком експертів № 162 від 15.05.2014 р. комісійної судово-медичної експертизи, згідно з яким наявні у потерпілого тілесні ушкодження не могли виникнути при встановленому контакті автомобіля і велосипеда, тобто, за умов і обставинах, на які вказує свідок ОСОБА_6 в протоколі слідчого експерименту від 17.01.2014 р. (т.2 а.с. 63-89);

- висновком повторної судової комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/4/5 від 16.03.2015 р. (проведена на підставі ухвали суду 1 інстанції від 24.12.2014 р), згідно з яким на підставі дослідження тілесних ушкоджень потерпілого, пошкоджень на його одязі, слідової інформації на обох транспортних засобах встановлено інший механізм та умови утворення тілесних ушкоджень потерпілого. Експертами встановлені характерні ознаки травмуючого предмета - тупий твердий предмет з пласкою рельєфною поверхнею, яка має вертикально орієнтоване ребро і знаходиться на висоті не менше 110 см від поверхні покриття дороги. Експерти дійшли висновку про те, що виявлені на автомобілі пошкодження суперечать можливості утворення наявних на потерпілому тілесних ушкоджень та слідів на його одязі, оскільки мінімальна висота слідоутворюючого об'єкта становить 110 см над рівнем опорної поверхні, а висота наявних на автомобілі пошкоджень становить 72 см. Велосипед не носить ознак пошкоджень, характерних для контактування із іншим транспортним засобом (т.2 а.с. 192-207);

- висновком № 4/70 від 11.06.2014 р. судової комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи, в судово-медичної частини висновків якого зазначено, що вмомент зіткнення потерпілий перебував в сидячому положенні, звернений задньої правої поверхнею тіла до транспортного засобу (т.1 а.с. 216-236). Однак, за показаннями свідка ОСОБА_6 на слідчому експерименті в момент контактування транспортних засобів потерпілий сидів на велосипеді, який рухався.

У зв'язку з посиланням суду у вироку на висновки експертів № 162, № 4/4/5, № 4/40, прокурор в апеляційній скарзі вказує, що за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку суд не зазначив, чому він взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Таке твердження прокурора є хибним, оскільки усі наведені висновки експертиз не підтверджують утворення тілесних ушкоджень потерпілого при встановленому контакту автомобіля і велосипеда, на який вказує свідок ОСОБА_6 в протоколі слідчого експерименту від 17.01.2014 р. При цьому, висновок експертів № 162 прямо виключає таку можливість. Висновок експертів № 4/4/5 вказує на характерні ознаки травмуючого предмета, які відсутні в автомобілі ОСОБА_2 Висновок експертів № 4/70 зазначає про інше взаємне розташування потерпілого та автомобіля в момент їх контактування.

В апеляційній скарзі прокурор наводить окремі міркування стосовно деяких висновків експертів, не даючи їм оцінки по суті.

Стосовно висновку експертів №4/4/5 від 16.03.2015 р. (т.2 а.с. 192-207) за змістом доводів прокурора він вбачає протиріччя в тому, що у висновку зазначено про малоймовірність утворення ушкоджень на тілі потерпілого та пошкоджень на його одязі при зіткненні автомобіля і велосипеда, що рухалися назустріч, тоді як під час допиту в суді експерти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 таку можливість не виключили. Однак, поняття «малоймовірність» та «не виключена можливість» не є суперечливими по суті. Прокурор також стверджує, що експерти не надали відповіді на питання щодо відповідності пошкоджень на одязі потерпілого ушкодженням на його тілі, а саме, наявності сліду-відбитку шестикутника на куртці потерпілого ОСОБА_7 та відсутності ушкодження на його тілі в місці цього відбитку на куртці. Це твердження прокурора є недостовірним, оскільки суперечить даним технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове засіданні від 27.05.2015 р. у 1 інстанції. В ньому, експерт ОСОБА_8 навпаки зазначила, що сліду-відбитку, який має форму шестикутника і розташований на куртці-дублянці ОСОБА_7 у верхній треті спинки на ділянці 17х15 см. (по правому краю ділянки), відповідає тілесне ушкодження у виді обширного садна у верхній частині спини потерпілого справа. Експерт ОСОБА_8 звернула увагу на те, що ушкодження у потерпілого в області спини і ушкодження його внутрішніх органів знаходяться в одній проекції. Це вказує на одночасне їх заподіяння від значної сили тупого твердого предмета. Аналогічні показання з цього приводу експертом ОСОБА_8 надані і в апеляційному суді.

Стосовно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 162 від 15.05.2014 р. (т.2 а.с. 63-89), проведеної за зверненням захисника, прокурор вказує, що захисником зазначені невірні вихідні дані для експертного дослідження. Приймаючи до уваги цей висновок, суд вказану обставину не врахував. За змістом доводів прокурор не погоджується з недоліками фіксування об'єктів на місці пригоди в протоколі огляду місця ДТП від 03.11.2013 р. і в схемі до нього, на які вказала захисник у зверненні.

З такими твердженнями прокурора апеляційний суд не погоджується, оскільки з дослідницької частини висновку експертів № 162 та супровідного листа експертної установи від 15.05.2014 р. на адресу захисника (т.2 а.с. 62), вбачається, що у розпорядженні експертів були відповідні матеріали досудового провадження у ксерокопіях. Про неможливість проведення експертизи за поставленими запитаннями експерти захисника не повідомляли. Експертами надано висновок в межах своєї компетенції, з використанням спеціальних знань саме в області судової медицини. Доводи прокурора в цій частині не мають безпосереднього відношення до цієї області спеціальних знань.

Посилаючись на висновок експерта № 157 від 26.02.2014 р. з дослідження обставин ДТП (т.1 а.с. 196-203), прокурор вказує, що з технічної точки зору в даній дорожній ситуації дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п. 11.3, 12.3 Правил дорожнього руху України. Прокурор зазначає, що цей пункт висновку не прийнято судом до уваги. Однак, як зазначено вище, мотиви такого рішення судом у вироку наведені і апеляційний суд з ними погоджується.

Згідно з приписами ст. 17 ч.2 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

З огляду на версію сторони обвинувачення, вирішальним є встановлення фактичної слідової інформації на місці дорожньо-транспортної пригоди, обох транспортних засобах, одязі потерпілого, а також характеру контактування транспортних засобів між собою та механізму утворення тілесних ушкоджень потерпілого, тобто, встановлення, насамперед, об'єктивних даних, сукупність яких беззаперечно доводила б участь саме автомобіля під керуванням ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді, під час якої велосипедист ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди.

Однак, не містять таких достатніх та беззаперечних даних надані стороною обвинувачення та досліджені судом докази, сукупність яких викликає розумний сумнів щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині.

Розумний сумнів викликає зазначене в обвинуваченні контактування велосипеда, на якому рухався ОСОБА_7, з автомобілем, яким керував обвинувачений ОСОБА_2, насамперед, за наявною слідовою інформацією на обох транспортних засобах.

Прокурор в апеляційній скарзі посилається на висновок експерта № 2/269 від 12.12.2013 р. технічного стану транспортного засобу (експерт НДЕКЦ ОСОБА_16.), відповідно до якого пошкодження рульового керування велосипеда виникли під час ДТП (т.1 а.с. 138-142). Однак, із дослідницької частини висновку вбачається, що експертом було виявлено лише зміщення кута напрямку руля велосипеда відносно напрямку передньої вилки. Як зазначив експерт, враховуючи, що виникнення цього пошкодження рульового керування в процесі нормальної експлуатації транспортного засобу маловірогідне, а причин, які могли би обумовити його виникнення до моменту ДТП з технічної точки зору не виявлено, та на підставі обставин справи, відомих з постанови слідчого, можна дійти висновку, що вказане пошкодження виникло під час ДТП, імовірно внаслідок падіння велосипеда. Таким чином, висновок експерта про виникнення пошкодження рульового керування велосипеда під час ДТП, не є категоричним і у тому числі ґрунтується на факті ДТП за участі велосипедиста, як встановленому і зазначеному в постанові слідчого про призначення експертизи. Крім того, експертом зазначено про імовірність виникнення вказаного пошкодження на велосипеді за механізмом падіння, що ніяк не вкладається у версію сторони обвинувачення про зіткнення транспортних засобів.

Прокурор посилається на встановлення висновком транспортно-трасологічної експертизи №4/159 від 27.12.2013 р. (т.1 а.с.160-172, експерт НДЕКЦ ОСОБА_9.) розташування транспортних засобів в момент первинного контактування - правим переднім колесом велосипеда до лівої частини переднього бампера автомобіля. Однак, експертом у висновку (пункт 1) вказано, що таке контактування транспортних засобів є імовірним. В дослідницькій частини висновку дійсно зазначено, що при огляді експертом автомобіля на передній частині поверхні бампера наявні сліди фарби блакитного кольору, ідентифікація яких експертним шляхом неможлива, а на бічній поверхні - наявні сліди нашарування чорного кольору, що можуть характеризуватися як ознака контактування з гумою (сторінка 3 висновку). З висновку також вбачається, що експерту не надавалися для дослідження фотознімки автомобіля під час огляду місця ДТП 13.11.2013 р. (т.1 а.с. 160-161).

Разом з тим, з висновку комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/70 від 11.06.2014 р. (експерти НДЕКЦ ОСОБА_9, ОСОБА_17, судово-медичний експерт ОСОБА_18.) вбачається, що під час вивчення експертами-автотехніками матеріалів справи та ознайомлення з фотоматеріалами огляду місця ДТП, було встановлено про відсутність слідів нашарування чорного кольору на бічній поверхні лівої частини переднього бампера автомобіля, які були виявлені під час проведення транспортно-трасологічної експертизи № 4/159 від 27.12.2013 р. Таким чином, експерти дійшли висновку про те, що дана слідова інформація на автомобілі виникла після ДТП і не може бути орієнтуючою для надання висновку про характер контактування транспортних засобів між собою (сторінка 16 висновку, т.1 а.с. 216-236).

Зазначена обставина судом перевірена. Допитаний в порядку ст. 356 КПК України експерт ОСОБА_9 в судовому засіданні 03.12.2014 р. у 1 інстанції роз'яснив протиріччя між висновками № 4/159 та № 4/70 в цій частині, посилаючись на фотоматеріали, на яких видно про відсутність сліду нашарування чорного кольору на бічній поверхні лівої частини переднього бампера автомобіля під час огляду місця ДТП 13.11.2013 р. (фото № 12 - т.1 а.с. 126) та про наявність цього сліду на час огляду ним автомобіля при проведенні експертного дослідження № 4/159 27.12.2013 р. (малюнок 1.20 - т. 1 а.с. 172). В судовому засіданні було безпосередньо продемонстровано і сам фотоматеріал. В апеляційному суді експерт ОСОБА_9 надав аналогічні показання стосовно зазначеної обставини.

Таким чином, показання експерта ОСОБА_9 відповідають матеріалам кримінального провадження і зазначене протиріччя усунено.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на неврахування судом доказу - відлущення лакофарби сірого кольору внаслідок ДТП. Вказує, що відлущення лакофарби видно на детальному фотознімку передньої правої частини автомобіля (права частина бамперу, який пофарбовано у сірий колір). Зазначає, що частину осипу лакофарби сірого кольору виявлено на місці ДТП. Однак, лише відповідний висновок експерта може бути належним доказом встановлення ідентичності лакофарби на автомобілі, яким керував ОСОБА_2, осипу лакофарби на місці пригоди. Можливість проведення такого експертного дослідження втрачена, оскільки осип лакофарби з місця ДТП не вилучалась.

З висновку повторної судової комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/4/5 від 16.03.2015 р. (т.2 а.с. 192-207) вбачається, що автомобіль ВАЗ-2109 реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2, має сліди та пошкодження ударно-механічного аварійного характеру, які розташовані в передній лівій частині автомобіля, а саме: на передньому бампері автомобіля, лівій фарі головного світла, лівій передній частині капота та передній частині крила лівого переднього колеса. При цьому, максимальна висота пошкоджень автомобіля від рівня опорної поверхні складає 0,72 м. (т.2 а.с. 198).

Видимих пошкоджень та деформацій аварійного характеру велосипеда при його не виявлено, а ознаки контактування конкретних транспортних засобів носять поверхневих характер. При цьому, пошкодження лівої частини переднього бамперу автомобіля за своїми ознаками можуть належати сторонньому предмету, який перевищує міцність такого об'єкту, як велосипед.

Керуючись результатами дослідження велосипеда та автомобіля та проаналізувавши сукупність на них зовнішніх ознак, можна дійти висновку, що фронтальне зіткнення транспортних засобів повністю виключається. При фронтальному зіткненні об'єктів, маса та міцність яких має значну різницю, на велосипеді, за умови фронтального зіткнення, з таким об'єктом, як автомобіль, мають бути значні механічні ушкодження, які в ході огляду не виявлено.

Відповідно до ознак, наявних на вивчених транспортних засобах, неможливо однозначно зробити висновок про ковзне (дотичне) контактування транспортних засобів. Пошкодження та сліди на лівій частині бампера автомобіля не відповідають характеру пошкоджень іншого транспортного засобу Ознакою дотичного контактування даних транспортних засобів, для надання імовірнісного висновку, може бути пошкодження велосипеда - обід переднього колеса має незначну деформація, тобто, зміну геометричних пропорцій у виді «вісімки».

В ході вивчення пошкоджень автомобіля ВАЗ-2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 та визначення, що пошкодження такого характеру не могли виникнути при контактуванні досліджуваних транспортних засобів, а також вивчення матеріалів справи, не встановлено причину їх виникнення. Враховуючи казані вище пошкодження, з точки зору транспортної трасології їх не можна розглядати як ознаки, які виникли під час даного ДТП від контактування конкретних транспортних засобів (т.2 а.с. 198-198-зв).

Таким чином, зазначений висновок експерта, яким повністю виключається фронтальне зіткнення транспортних засобів, а їх дотичне контактування розглядається лише як імовірне, встановлення неможливості виникнення наявних на автомобілі пошкоджень при контактуванні досліджуваних транспортних засобів, не встановлення експертним шляхом та за матеріалами кримінального провадження причини їх виникнення, відсутність на велосипеді пошкоджень, характерних для контактування з іншим транспортним засобом, не підтверджує версію сторони обвинувачення про зіткнення транспортних засобів.

В обґрунтування цієї версії прокурор посилається на висновок молекулярно-генетичної експертизи № 75 від 08.02.2014 р. (т.1 а.с. 186-193), відповідно до якого наданий на дослідження мікрооб'єкт є волоссям з голови людини. Генетичні ознаки епітеліальних клітин піхвових оболонок цибулин волосся збігаються з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_7

Згідно з протоколом огляду автомобіля ВАЗ-2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 від 06.12.2013 р. на скляних краях розбитої передньої лівої фари виявлено ворсинки чорного кольору, зовнішнє схожі на волосся, які вилучено та поміщено до паперового пакету (т.1 а.с. 182). При цьому, у наданому експерту пакеті заходився лише 1 мікрооб'єкт (т. 1 а.с. 188).

При огляді місця ДТП 13.11.2013 р. не було зафіксовано будь-яких об'єктів в лівій передній фарі автомобіля. Таким чином, мікрооб'єкт виявлено майже через місяць після огляду місця ДТП та під час зберігання автомобіля в Баштанському райвідділі міліції.

Оцінюючи вказаний доказ за правилами ст. 94 КПК України, у взаємозв'язку з іншими наведеними вище доказами, апеляційний суд відмічає, що цей доказ не узгоджується з висновком комісійної судово-медичної експертизи № 162 від 15.05.2014 р., відповідно до якого при зазначеному в п. 1 висновку механізмі контактування велосипеда і автомобіля, потерпілий не повинен контактувати головою з лівою фарою автомобіля У п.1 цього висновку механізм контактування транспортних засобів зазначено: швидкість руку автомобіля 40 км/год.; зіткнення автомобіля, у тому числі лівою фарою, з переднім колесом велосипеда (т.2 а.с. 63-89).

Не узгоджується вказаний доказ і з висновком повторної комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/4/5 від 16.03.2015 р., відповідно до якого забита рана в правій тім'яно-потиличній області могла утворитися, як у 1 фазі (тобто, під час первинного удару в область спини праворуч тупим твердим предметом з переважаючою поверхнею, що має ребро та рельєфну поверхню), так і при падінні на тверду поверхню (т.2 а.с. 202-зв.). Допитана в суді в порядку ст. 356 КПК України у 1 інстанції в судовому засіданні 27.05.2015 року експерт ОСОБА_8 показала, що у випадку прямого удару частинами автомобіля в голову потерпілого з урахуванням значної маси автомобіля і достатньої швидкості руху - 40 км/год., обов'язково б утворилися в проекції забитої рани переломи кісток черепу, крововиливи під оболонки та в речовину мозку, крововиливи в шлуночки мозку. Аналогічні показання надані експертом ОСОБА_8 і в апеляційному суду.

Допитаний в апеляційному суді експерт ОСОБА_19, який проводив первинну судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_7 та дійшов висновку, що за локалізацією тілесних ушкоджень найбільш вірогідно в момент первинного контактування потерпілий був звернений до автомобіля правою поверхнею тіла (висновок № 149 від 23.12.2013 р., т.1 а.с. 131-135). Також вказав, що у випадку удару частинами автомобіля в голову потерпілого були б ушкоджені і кістки черепу.

Стосовно зазначеного висновку експерта ОСОБА_19 апеляційний суд приймає до уваги те, що експерт не визначив більш конкретно місце первинного контакту і пофазне заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. З показань експерта в апеляційному суді вбачається, що у його розпорядженні не було необхідних даних для такого висновку. Разом з тим, його висновок в частині імовірного первинного контактування, по суті не суперечить проведений в подальшому повторній комплексній комісійній транспортно-трасологічній та судово-медичній експертизі № 4/4/5 від 16.03.2015 р. (т.2 а.с. 192-207)

За участі експерта ОСОБА_18 проведено 2 експертизи: висновок комісійної судово-медичної експертизи № 19-к від 04.04.2014 р. за матеріалами кримінального провадження (т. 1 а.с. 204-213) та висновок комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/70 від 11.06.2014 р. (т.1 а.с. 216-236), які містять суперечності стосовно механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілого. Так, за висновком експертизи № 19-к первинний удар виступаючими частинами автомобіля (лівою фарою) припав в область верхньої третини правого стегна. Садна в області спини і голови утворилися внаслідок відкидання потерпілого, падіння його на дорожнє покриття і просування по ньому. А за висновком експертизи № 4/70 в момент зіткнення потерпілий знаходився у сидячому положенні, звернений задньою правою поверхнею тіла до транспортного засобу. Первинний удар виступаючими частинами автомобіля прийшовся у тім'яно-потиличну область голови і задню праву поверхню грудної клітини, що призвело до утворенню ушкоджень у виді рани тім'яно-потиличної області голови (при ударі о фару), саден в області спини потерпілого праворуч, множинних переломів ребер з ушкодженням легень.

Допитаний в апеляційному суді в порядку ст. 356 КПК України експерт ОСОБА_18 протиріччя у висновках вказаних експертиз пояснив тим, що на час проведення експертизи № 4/70 був ознайомлений з висновком молекулярно-генетичної експертизи з дослідження мікрооб'єкту - волосся, виявленого у фарі автомобіля. Вважав встановленим фактом те, що це волосся з голови потерпілого. Ця обставина і людина на велосипеді не узгоджувалися між собою. При такому взаємному розташуванні за будь-яких варіантах зіткнення - волосся не могло потрапити у фару автомобіля. Зрозумів, що механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілого не такий, як описано у висновку експертизи № 19-к. Тому у висновку № 4/70 вказав, що в момент зіткнення потерпілий знаходився у сидячому положенні.

Таким чином, експерт ОСОБА_18 при наданні висновку № 4/70 із зазначеного питання, виходив не з самих судово-медичних даних, а у вирішальній мірі обґрунтував його висновком молекулярно-генетичної експертизи, тоді як з урахуванням наведених вище обставин є сумнівною можливість занесення волосся потерпілого до розбитої лівої фари автомобіля, яким керував ОСОБА_2, під час та в умовах ДТП.

Висновок № 19-к експерт ОСОБА_18 в апеляційному суді фактично не підтримав. У суді 1 інстанції з приводу проведених експертиз його не допитано.

Апеляційний суд також зауважує що в порівнянні з даними первинного огляду місця ДТП від 13.11.2013 р., автомобіль в подальшому зазнав змін не тільки в частині виявлення у лівій фарі мікрооб'єкту, але і в частині виявлення нашарування на бічній поверхні лівої частини переднього бампера.

Повторно дослідивши на підстави ст. 404 ч.3 КПК України обставини, встановлені під час кримінального провадження, допитавши експертів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, з'ясувавши їхню кваліфікацію з досліджуваних питань, достатність відомостей, на підставі яких готувався висновок, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок повторної комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/4/5 від 16.03.2015 р. (т.2 а.с. 192-207), наданий цими експертами. Лише вказаною експертизою досліджені предмети одягу потерпілого, на яких об'єктивно відобразилася важлива фактична слідова інформація. Лише під час проведення даного експертного дослідження співставлені пошкодження на предметах одягу та механізм їх утворення; тілесні ушкодження потерпілого та механізм їх утворення; фактична слідова інформація на обох транспортних засобах.

На підставі сукупних даних експерти припускають наступний механізм утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_7:

1 фаза - первинний удар в область спини праворуч - тупим твердим предметом з переважаючою поверхнею, що має ребро та рельєфну поверхню. При цьому утворилися переломи ребер, розрив тканини правої легені, розрив низхідного відділу аорти, загальні ознаки струсу у виді крововиливів в тканину довкола коренів легень та підтримуючого зв'язочного апарату печінки;

2 фаза - відкидання тіла вперед і дещо ліворуч на тверде покриття дороги зі зміщенням тіла обличчям вниз, на що вказує наявність переривчатого обширного садна на обличчі, повздовжніх саден на передньо-внутрішній поверхні правого колінного суглобу і гомілки, пошкоджень на передньо-внутрішній поверхні правої половини штанів з ознаками значного стерття тканини, що утворилося при ковзному зміщенні тіла по жорсткій поверхні в напрямку ззаду наперед справа наліво.

Лоскутні пошкодження на внутрішній поверхні шкарпетки, в нижній третині внутрішній поверхні правої половини штанів та садно в ділянці внутрішньої кісточки правої гомілки могли утворитися внаслідок зачеплення тканини та наступного зміщення ноги в напрямку знизу догори спереду назад відносно зачіпляючого предмета. Зазначені ушкодження могли утворитися під час відкидання тіла з велосипеда.

Поперековий перелом лівої стегнової кістки міг утворитися як при викиданні з велосипеду, так і при падінні на тверду поверхню.

Забита рана в правій тім'яно-потиличній області могла утворитися як у 1 фазі - при дотичній дії тупого твердого предмету, що має ребро, так і при падінні на такий.

Зазначений механізм утворення ушкоджень на трупі і пошкоджень на одязі є можливим при умові одно направлено рухаючихся велосипеда з якимось тупим твердим предметом з пласкою рельєфною поверхнею, яка має вертикально орієнтоване ребро і знаходиться на висоті не менше 110 см від поверхні покриття дороги (з урахуванням висоти сидіння та наявних ушкоджень на тілі). При цьому, велосипедист знаходився ліворуч від травмуючого предмета.

Маловірогідна можливість утворення тілесних ушкоджень на трупі і пошкоджень на його одязі при зіткненні автомобіля і велосипедиста, що рухалися назустріч один одному.

В ході проведення експертного, транспортно-трасологічного дослідження встановлено, що під час розгляду усіх наявних ознак, вихідних даних та матеріалів справи, напряму та локалізації тілесних ушкоджень потерпілого, а також слідової інформації на йог одязі, можна дійти висновку, що пошкодження, виявлені на автомобілі пошкодження, суперечать можливості утворення наявних на потерпілому тілесних ушкоджень та слідів на його одязі, оскільки мінімальна висота слідоутворюючого об'єкта становить 110 см над рівнем опорної поверхні, а висота наявних на автомобілі пошкоджень становить 72 см. Велосипед не носить ознак пошкоджень, характерних для контактування із іншим транспортним засобом.

Тіло потерпілого після отримання тілесних ушкоджень змінювало своє положення - перегорталося і переміщувалося (т.2 а.с. 192-207).

Допитані в апеляційному суді експерти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зазначені висновки підтвердили та роз'яснили. Експерт ОСОБА_8 вказала, що травмуючим предметом може бути автомобіль, але не легковий, а з вагонним типом кузова.

З наведених вище мотивів апеляційний суд не погоджується з висновком експертизи № 19-к від 04.04.2014 р. (т. 1 а.с. 204-213) та висновком комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/70 від 11.06.2014 р. (т.1 а.с. 216-236) щодо механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, проведених за участі експерта ОСОБА_18

Висновок судово-медичного експерта ОСОБА_19 № 149 від 23.12.2013 р.( т.1 а.с. 131-135) в частині імовірного первинного контактування, по суті не суперечить висновку повторної комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/4/5 від 16.03.2015 р. в цій частині (т.2 а.с. 192-207).

Висновок № 162 від 15.05.2014 р. комісійної судово-медичної експертизи (т.2 а.с. 63-89), яка вказала на утворення тілесних ушкоджень потерпілого внаслідок сильних травматичних впливів тупих твердих предметів, неможливості їх утворення при встановленому контакті автомобіля і велосипеда, також узгоджується з висновком повторної комплексної комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/4/5 від 16.03.2015 р. (т.2 а.с. 192-207)

Апеляційний суд зауважує, що усі наведені вище висновки судово-медичних експертиз (медичні частини висновків) вказують на автомобільну травму у потерпілого. За своїм характером заподіяні йому тілесні ушкодження є множинними, масивними, сочетаними. Смерть потерпілого настала внаслідок гострої крововтрати на грунті травматичного розриву аорти (висновок № 149 від 23.12.2013 р., т.131-135).

Оцінивши безпосередньо досліджені докази за правилами ст. 94 КПК України, у їх сукупності та взаємозв'язку, враховуючи загальну засаду кримінального провадження - презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини (поза розумним сумнівом), обов'язки доказування, які за загальними правилами покладаються на слідчого, прокурора відповідно до ст.ст. 91, 92 КПК України, а також положення ст. 62 ч. 3 Конституції України про необхідність тлумачити усі сумніви щодо доведеності вини особи на її користь, апеляційний суд дійшов висновку про те, що надані стороною обвинувачення докази беззаперечно не доводять висунуте ОСОБА_2 обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Велосипедисту ОСОБА_7 заподіяна важка автомобільна травма, внаслідок якої він помер. ОСОБА_2 рухався на автомобілі ВАЗ-2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 по дорозі на ділянці місцевості, на який було виявлено тіло ОСОБА_7 На цій же ділянці місцевості вказаний автомобіль під час руху зазнав пошкоджень скла у лівій фарі головного світла.

Разом з тим, ОСОБА_2 заперечує порушення ним п.п. 11.3, 12.3 Правил дорожнього руху та причетність до дорожньо-транспортної пригоди.

Фактична слідова інформація на місці дорожньо-транспортної пригоди, обох транспортних засобах, предметах одягу потерпілого, механізм утворення виявлених на них пошкоджень, тілесні ушкодження потерпілого та механізм їх утворення, зокрема свідчать, що велосипед, який за версією обвинувачення контактував з автомобілем під керуванням ОСОБА_2, не має пошкоджень аварійного характеру і його виявлено на місці пригоди у протилежному напрямку від місця виявлення тіла потерпілого; само тіло потерпілого після отримання тілесних ушкоджень змінювало своє положення і не встановлено, за яких обставин; не встановлено причину пошкоджень на автомобілі - скла в лівій передній фарі; встановлена неспіврозмірність висоти транспортних засобів наявним тілесним ушкодженням та пошкодженням на одязі потерпілого, суперечливі відомості у експертних висновках щодо напрямку руху транспортних засобів (зустрічний або одно направлений) дають обґрунтовані підставі апеляційному суду вважати, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості обвинуваченого в суді.

Можливість їх отримати вичерпані, з огляду на те, що після інкримінованої ОСОБА_2 події сплинув значний час (майже 2 років 6 місяців). У кримінальному провадженні проведені чисельні експертизи, в тому числі повторні, комісійні, комплексні та з усіх питань, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. З місця пригоди не вилучалися об'єкти, які могли би містити додаткову фактичну слідову інформацію.

Стороною обвинувачення не наведено доводів на користь протилежного.

Висновки суду про недоведеність вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, є обґрунтованими. Виправдувальний вирок ухвалено на підставі п.2 ч. І ст. 373 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування виправдувального вироку, також не встановлено.

Є голослівними твердження прокурора про порушення судом 1 інстанції передбачених ст. 94 КПК України правил оцінки доказів через надання переваги доказам сторони захисту. Матеріали кримінального провадження свідчать, що сторона захисту скористалась рівним зі стороною обвинувачення правом на збирання та подання до суду доказів та клопотань законними засобами (ст. 22 КПК України).

Зазначаючи про неповноту судового розгляду, прокурор не наводить обставин у сенсі ст. 410 КПК України, які б могли про це свідчить.

Не має істотного значення для правильного вирішення справи неточне викладення судом висновку комісійної транспортно-трасологічної та судово-медичної експертизи № 4/70 від 11.06.2014 р. стосовно однієї обставини - неможливості утворення у потерпілого множинних переломів ребер справа та зліва по декільком анатомічним лініям від ударів руками, ногами, про що зазначає прокурор.

З урахуванням викладеного, відсутні правові підстави для скасування ухваленого судом 1 інстанції виправдувального вироку відносно ОСОБА_2 та для ухвалення відносно нього обвинувального вироку, про що просить апелянт.

Керуючись ст.ст. 405, 419, 424, 425, 426,532 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Вирок Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2015 року відносно ОСОБА_2 залишити без зміни, апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Миколаївської області Ціоми В.В. - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 3-х місяців з дня її проголошення.

Головуюча

Судді