Рішення № 57362764, 22.04.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/12341/13-ц 22.04.2016 22.04.2016 22.04.2016

Провадження №22-ц/784/801/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа №490/12341/13-ц

провадження № 22ц-784/801/2016 Головуючий у першій інстанції: Гуденко О.А.

категорія 27 Доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лівінського І.В.,

суддів: Данилової О.О.,Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Тищенко Л.С.,

за участю: представника позивача ОСОБА_3,

представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника відповідача - ОСОБА_6

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року

за позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернулось з позовом до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позивач зазначав, що 6 червня 2005 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" уклав зі ОСОБА_7 кредитний договір, за яким надав останньому кредит у розмірі 80000 доларів США на споживчі цілі, строком до 5 червня 2025 року зі сплатою 12 % річних.

Для забезпечення виконання зобов'язань по даному кредитному договору 6 червня 2005 року з відповідачем укладено договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_7 порушує кредитні зобов'язання, позивач, уточнивши свої вимоги, просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитом, яка утворилась станом на 25 січня 2016 року у розмірі 97717,67 доларів США, що еквівалентно 2422632 грн.50 коп., та складається із: заборгованості за кредитом - 69366,57 доларів США, заборгованості по процентам - 16165,17 доларів США, заборгованості по комісії - 2240 доларів США, пені за порушення умов договору - 9945,93 доларів США, звернути стягнення на вказаний предмет іпотеки, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Крім того, позивач просив виселити з квартири усіх мешканців.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року позов в частині вимог про виселення залишено без розгляду.

Рішенням того ж суду від 11 лютого 2016 року позов задоволено частково. Постановлено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №NKVPGK04040034 від 6 червня 2005 року, яка утворилась станом на 25 січня 2016 року у розмірі 87 771,74 доларів США, що еквівалентно 2 176 051 грн. 37 коп., та складається із: заборгованості за кредитом - 69 366,57 доларів США, заборгованості по процентам - 16165,17 доларів США, заборгованості по комісії - 2240 доларів США, а також пені в розмірі 100 000 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 133,20 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною 1 800 000 грн., з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Крім того, суд стягнув з відповідача судовий збір.

В апеляційній скарзі представник відповідача посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, із матеріалів справи вбачається, що 6 червня 2005 року між банком та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір №NKVPGK04040034, відповідно до якого банк надав останньому у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності кредит у розмірі 80000 доларів США на споживчі цілі, строком до 5 червня 2025 року зі сплатою 12 % річних.

6 червня 2005 року на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором сторони уклали іпотечний договір, за яким ОСОБА_7 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв.м., житловою площею 62,4 кв.м.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_7 кредитних зобов'язань, станом на 25 січня 2016 року заборгованість за кредитом становить 69366,57 доларів США, заборгованості по процентам - 16165,17 доларів США, заборгованості по комісії - 2240 доларів США.

Доказів на спростування такої заборгованості відповідач суду не надав.

Отже, судом правильно визначено загальний розмір заборгованості по спірному кредиту - 87 771,74 доларів США, що еквівалентно 2 176 051 грн. 37 коп.

Крім того, суд зменшив пеню до 100000 грн.

Рішення в частині зменшення розміру пені сторони не оскаржували, а тому в цій частині колегія суддів рішення не перевіряє.

Доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи належних документів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів, спростовується наданими позивачем доказами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 надано кредитні кошти за його заявою на видачу готівки від 7 червня 2005 року (а.с. 18). Такий порядок видачі коштів відповідає вимогам глави 3 розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Національного банку України № 337 від 14 серпня 2003 року, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Зокрема, згідно п. 4 видача готівки іноземної валюти фізичним особам здійснюється за заявою на видачу готівки з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку.

Свого підпису на вказаній заяві відповідач не заперечував.

Доводи апелянта щодо договору купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за договорами про іпотечні кредити, укладених позивачем в 2007 році з іноземною компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», а також щодо договору викупу (відступлення) прав вимоги, укладеним цими ж сторонами в 2011 року, виходять за межі предмету спору по даній справі, оскільки стосуються обставин недійсності вказаного договору 2011 року, а тому не можуть бути достатньою обставиною для скасування рішення суду.

Твердження апеляційної скарги про нікчемність п. 1.1 кредитного договору в частині встановленої комісії, з посиланням на ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону 2011 року), не можуть братись до уваги, оскільки на момент укладення кредитного договору вказаний Закон (у редакції, чинній із 1993 року) такої норми не містив.

Під час укладення кредитного договору позичальник був ознайомлений з усіма його умовами, які передбачали, зокрема, сплату банкові щомісячної комісії та погодився з ними.

Таким чином, на момент укладення кредитного договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору.

Доводи апелянта про те, що кредитодавцем не була оприлюднена у письмовій формі інформація, яка передбачена Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», не можуть братись до уваги, оскільки до спірних правовідносин сторін даний Закон не може бути застосовуваний.

Відповідно до положень ст. 589, 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у встановлений строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.

Не встановлено судом і підстав для відмови у звернені стягнення, передбачених ч. 3 ст. 39 Закону № 898-IV.

За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що порушення відповідачем взятих зобов'язань за договором кредиту, через яке утворилась зазначена вище заборгованість, є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Водночас, визначаючи спосіб звернення стягнення, суд першої інстанції не звернув належної уваги на положення ст.ст. 36, 38 Закону № 898-ІV, а також умови іпотечного договору.

Так, відповідно до п. 26 цього договору сторони зазначили право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону № 898-ІV.

Такий спосіб відповідає вимогам абз. 2 ч. 3 ст. 36 Закону № 898-ІV.

Згідно ч. 5 ст. 38 Закону № 898-ІV дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Отже, відповідно до зазначеної норми право продажу предмета іпотеки повинне здійснюватись іпотекодержателем від свого імені, а не від імені відповідачів - іпотекодавців, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавців.

Крім того, визначаючи початкову ціну предмету іпотеки, суд першої інстанції не звернув належної уваги на правові позиції Верховного Суду України.

Так, згідно правової позиції, яка міститься у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року № 6-1205цс15, та яка прийнята пізніше з цього питання, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону № 898-IV і положенням пункту 4 частини першої статті 215 Цивільного процесуального кодексу України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення в частині визначення способу звернення стягнення та початкової ціни предмету іпотеки слід змінити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, зазначивши спосіб звернення стягнення шляхом продажу банком від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону № 898-ІV, за початковою ціною, яка має визначатись на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на момент продажу.

Керуючись статями 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року в частині визначенням способу звернення стягнення на предмет іпотеки та початкової ціни предмету іпотеки змінити, зазначивши спосіб звернення стягнення шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною, яка має визначатись на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на момент продажу.

Рішення суду в іншій частині залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді О.О. Данилова

Н.О. Шаманська