Постанова № 57360901, 22.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 квітня 2016 року письмове провадження № 826/25741/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Євросоя» до про Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Євросоя» (далі - позивач або ТОВ «Євросоя») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач або ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.10.2015 № 0007492207.

Обґрунтовуючи заявлений адміністративний позов представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «Євросоя» не порушувало вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит по взаємовідносинам з контрагентом.

Представник відповідача направивши до суду заперечення, в якому просив суд відмовити в його задоволенні позову, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення законними та обґрунтованим з підстав факту нереальності господарських операцій з контрагентом, що позбавляє позивача права на формування податкового кредиту по таким операціям.

Зважаючи на клопотання представника позивача, з урахуванням вимог ч.4 ст. 122 КАС України, суд перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена документальна позапланова перевірка позивача щодо з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з АФГ «Таврія» за період з 08.09.2014 року по 01.09.2015 року, за результатами якої складено акт від 22.10.2015 року № 654/1-26-50-22-07/39379581 (далі - Акт), яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду р.19 Декларації з ПДВ, та сумою від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду р.20.4 Декларації з ПДВ на суму 1 311 300 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 10.10.2015 року № 0007492207.

Підставою для прийняття зазначеного спірного акту індивідуальної дії, став висновок податкового органу про нереальний характер операцій позивача з контрагентом - АФГ «Таврія», сформований виходячи з наступного.

Між позивачем (Покупець) та АФГ «Таврія» (Постачальник) укладено договір поставки від 12.05.2015 року № 278, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати (поставити), в обумовлений цим договором строк, Товар, у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар і сплатити за нього грошову суму, передбачену цим договором.

Відповідачем стверджується, що позивач не проводив оплату АФГ «Таврія» за отриманий товар. Станом на 01.09.2015 року кредиторська заборгованість по розрахункам з АФГ «Таврія» становить 4 748 763,80 грн.

В ході перевірки також встановлено, що транспортування товару здійснювалося за договором перевезення від 20.01.2015 року №165, укладеного між позивачем та ФОП Гулак. Станом на кінець періоду, що перевірявся, кредиторська заборгованість по розрахунках з ФОП ОСОБА_1 становить 71 415,00 грн.

Виходячи з Акту перевірки та заперечень відповідача вбачається, що поставка реально не могла відбутися з огляду на фактичну неможливість здійснити транспортування з урахуванням часу та залучених засобів (при середній швидкості ТЗ 80 км/год, автомобіль перебував у дорозі 14,3 години ((570км.+570км.)/80 км/год), без врахування завантаження та розвантаження товару. Час прибуття (вибуття) ТЗ для завантаження і розвантаження встановити неможливо, так як ТОВ «Євросоя» в порушення Правил перевезення не зазначено час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження).

Також відповідачем зазначається про фактичну неможливість розмістити придбану сою в складських приміщеннях, в які здійснювалося її розвантаження (за адресою розвантаження ТОВ «Євросоя» орендує виробниче приміщення загальною площею 354,7 кв.м.). В травні 2015 року (місяць поставки) на підприємстві обліковувалася соя в кількості 319,08 тон. В травні 2015 року надійшло сої 898 129 тон., в т.ч. 819 549 тон від АФГ «Таврія», використано на виробництво - 498,66 тон., залишок станом на 31.05.2015 рік становить 718 549 тон.).

Разом з цим, Відповідач ґрунтує свою позицію на податковій інформації відносно АФГ «Таврія», в якій зафіксовано відсутність адміністративно господарських можливостей на виконання операцій; не можливість фактичного здійснення господарських операцій з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного; в ході перевірки даних згідно підсистеми АС «Податковий блок», Перегляд результатів співставлення «Архів електронної звітності» не встановлено факт передачі товарів (послуг) АСГ «Таврія» за період: травень, червень, липень, серпень 2015 року з контрагентами у зв'язку із відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товарів, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання, а також інших первинних документів.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про те, що реальність вчинення господарських операцій між позивачем та АФГ «Таврія» відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, отже у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Відповідно до пункту 56.1. статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, що діяла на момент здійснення спірних відносин).

Згідно підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити, що статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту та витрат підприємства у податковому обліку.

Між тим, наявність податкових накладних, видаткових накладних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку, є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки право на його оформлення надають лише реальні господарські операцій, за результатами яких платник податків формує податковий кредит та витрати.

В ході судового розгляду, судом були досліджені та оцінені надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з АГФ «Таврія» для підтвердження їх реальності, в результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, отже виходячи з їх сукупного аналізу такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору поставки, позивачем долучено до матеріалів справи зокрема наступні первинні документи: податкові накладні, виписані Позивачу АФГ «Таврія» на загальну суму 1 311 000 грн., видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

Судом встановлено, що оплата за поставлений товар була проведена шляхом укладення договорів про відступлення права вимоги від 10.06.2015 року №532 та від 07.07.2015 року №601, згідно яких АФГ «Таврія» (Цедент) відступає ТОВ «Діалант» (Цесіонер), а Цесіонер набуває право вимоги, що належить Цедентові на суму 3 119 036,20 грн., і стає новим кредитором у зобов'язанні, яке виникло між Цедентом та ТОВ «Євросоя» (Боржник) за договором поставки №278 від 12.05.2015 року.

Також судом встановлено, що транспортування товару проводилося ФОП Гулак згідно договору перевезення від 20.01.2015 року №165, укладеного з позивачем. На виконання перевезення були оформлені відповідні товарно-транспортні накладні. Судом підтверджено, що розрахунки за транспортування проводилися у безготівковій формі, і загалом позивачем було перераховано грошові кошти на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 у сумі, обумовленій договором.

Місцем поставки Товару згідно наявних в матеріалах справи документів було АДРЕСА_1

В ході дослідження первинної документації суд встановив, що за наведеною адресою позивач орендує в ТОВ «НИВААГРО» складське та виробниче приміщення з устаткуванням для переробки сої, загальною площею 354,7 кв.м., з яких складське приміщення - 88,5 кв.м. та виробниче приміщення - 266,2 кв.м. (договір оренди від 31.12.2014 року №8 з додатками).

Виробниче приміщення, згідно акту приймання-передачі майна від 01.02.2015 року, складеного до договору оренди від 31.12.2014 року №8 та додаткової угоди від 23.01.2015 року, виробничі приміщення площею 266,2 кв.м. складають: екструдер Е-500.00.00.000-01, маслопрес ПМ-5, Бетонована площадка під бункер, Бетонована площадка під ектрудер і маслопрес, Бункер з несучими конструкціями (3 позиції), Електрощиток роздільний, Норії (2 позиції).

Поставлена від АФГ «Таврія» соя, засобами використання обладнання, яке орендується позивачем у ТОВ «НИВААГРО», була перероблена позивачем на олію соєву, що підтверджується актами на списання сировини у виробництво за травень-червень 2015 року.

Матеріалами справи також підтверджується, що зберігання виробленої з сої соєвої олії здійснювалося в резервуарі МР-50, який відповідно до договору оренди від 06.11.2014 року №14 орендується позивачем у ТОВ «Альфа 77».

Суд критично відноситься до тверджень відповідача відносно неможливості здійснити фактичну поставку з урахуванням часу та залучених засобів, оскільки розрахунки відповідача по швидкості руху по відношенню до фактичної відстані від точок прийняття та видачі товару не можуть вважатися належним доказом, так як відповідач об'єктивно не міг знати реальної швидкості з якою рухався ТЗ, та відповідачу невідомі (що підтверджується Актом перевірки) час вибутті (прибуття) ТЗ. Наведена у розрахунку швидкість 80км.ч. є об'єктивно непідтверджена. Разом з цим, повноваження відповідача обмежуються адмініструванням податків та здійсненням податкового контролю, та жодним разом не розповсюджується на експертно-технічну практику. Дану позицію суд розповсюджує також і на зауваження відповідача відносно неможливості здійснити розміщення придбаної сої в орендованих позивачем резервуарах.

При цьому, наявність первинних документів щодо взаємовідносин позивача з контрагентом відповідачем не заперечується, проте на його думку, такі первинні документи складені формально по операціям, які фактично не здійснювалися з метою штучного формування податкового кредиту підприємства. Проте, вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом наданих позивачем первинних документів, відповідачем же не наведено.

В той же час, суд вважає, що без надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з контрагентом, в основу висновків акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідачем, фактично, покладена інформація, достовірність якої не доведена у встановленому законом порядку.

Всупереч вимог Податкового кодексу України відповідач не спростував законність дій платника податків (позивача), а лише зазначив про нереальність господарських операцій позивача з контрагентом, тобто, фактично, податковим органом заміщено обов'язок спростування презумпції законності дій та рішень платника податків на обов'язок доводити податковому органу права на податковий облік певних операцій.

При цьому, зазначені в акті перевірки обставини здебільшого стосуються господарської діяльності контрагента позивача і жодним чином не доводять недобросовісності позивача та відсутності реальності господарських операцій.

Слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку або права визнавати нікчемними вчинені ним правочини.

Також, суд притримується позиції, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинам з постачальником, який був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платник податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність, ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Таким чином, на виконання вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом, за наслідками яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з АФГ «Таврія».

Крім зазначеного, суд також не залишає поза увагою, що за правилами пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49, пункту 109.1. статті 109 Кодексу, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес АД" проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та формування витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 року № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 року № К/800/9087/13).

За таких обставин, висновки відповідача, покладені в основу прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення від 10.10.2015 року № 0007492207 є помилковими, внаслідок чого такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішення суб'єкта владних повноважень, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до яких, зокрема, відносяться прийняття рішень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем не доведено правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросоя» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 10.10.2015 року № 0007492207.

Судові витрати по судовому збору у розмірі 19669,50 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросоя» за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій