Ухвала суду № 57358312, 19.04.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/8335/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

19 квітня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., КУШТАНА Б.П.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах, а також діє від імені та в інтересах дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4, до ОСОБА_5 та Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області про скасування рішення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах, а також діє від імені та в інтересах дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4, предявили зазначений позов до ОСОБА_5 і Виконкому Ужгородської міськради. Від імені та в інтересах усіх позивачів діяв адвокат ОСОБА_6 Позов мотивувався наступним.

На підставі рішення Виконкому Ужгородської міськради від 19.12.1985 ОСОБА_1 зі складом сімї, до якого окрім неї входили чоловік ОСОБА_7 і доньки ОСОБА_2 та Маряна, був 23.12.1985 виданий ордер № 005800 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_1 31.08.2006 уклала із ТОВ «Добробут» договір найму щодо цієї квартири. Однак, у подальшому за позовом ОСОБА_5 (доньки ОСОБА_1Я.) Ужгородський міськрайонний суд ухвалив 20.11.2006 заочне рішення, яким ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було визнано такими, що втратили право користування указаним жилим приміщенням зі зняттям їх з реєстрації.

Користуючись необізнаністю позивачів із фактом ухвалення такого судового рішення, ОСОБА_5 після його ухвалення звернулася до Ужгородського міськвиконкому із заявою про укладання з нею як із єдиною особою, яка має право на користування жилим приміщенням, договору найму вищевказаної квартири. Пунктом 1.4. рішення Виконкому Ужгородської міськради від 24.01.2007 № 6 заяву ОСОБА_5 задоволено, вирішено укласти з нею договір найму на двокімнатну квартиру № 107 житловою площею 25 кв. м по вул. Гулака-Артемовського, 14/41. Як єдиний наймач квартири ОСОБА_5 отримала і право на її приватизацію.

Довідавшись про заочне рішення Ужгородського міськрайсуду від 20.11.2006, позивачі домоглися його скасування, у подальшому ухвалою Ужгородського міськрайсуду від 17.01.2008 позов ОСОБА_5 про визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, було залишено без розгляду.

Таким чином, підстава, на якій ґрунтувалося рішення про укладання із ОСОБА_5 договору найму квартири, перестала існувати, а договір найму, що був укладений із ОСОБА_1, не є розірваним, тому позивачі повинні бути зареєстровані у спірній квартирі. Оспорюючи законність приватизації ОСОБА_5 квартири (останнє судове рішення від 08.05.2014), позивачі раніше не оспорювали дійсність рішення виконкому щодо укладання з нею договору найму квартири. Вважають, що внаслідок предявлення раніше вимог щодо частини належних їм прав, позовна давність переривалася щодо вимог, які стосуються усіх прав позивачів, тому після переривання перебіг позовної давності почався з 09.05.2014.

Посилаючись на ці обставини, позивачі просили поновити строк подачі заяви, початок строку рахувати з 09.05.2014, скасувати пункт 1.4. рішення Виконкому Ужгородської міської ради Закарпатської області від 24.01.2007 № 6 про укладення договору найму на квартиру АДРЕСА_2 з гр-кою ОСОБА_5.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 27.11.2015 провадження в справі закрито з підстави, передбаченої ст. 205 ч. 1 п. 1 ЦПК України, внаслідок підвідомчості справи адміністративному суду.

ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_8, оскаржила ухвалу суду, вказує на порушення судом норм процесуального права. Так, суд не врахував субєктного складу сторін у справі, а також підстав та предмету позову, суті спору про право цивільне. Тобто, попри участь у справі як однієї зі сторін субєкта владних повноважень, спір є не публічно-, а цивільно-правовим. Просить ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката ОСОБА_8, які апеляцію підтримали, позивача ОСОБА_3, яка просить апеляцію ОСОБА_1 задовольнити, представника відповідача ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_9, який вважає скаргу необґрунтованою, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, суд приходить до такого.

Закриваючи ухвалою від 27.11.2015 (а.с. 34) провадження в справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачі оскаржують рішення органу місцевого самоврядування, спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Погодитись із таким вирішенням процесуального питання не можна, оскільки свого висновку суд дійшов без урахування дійсних обставин справи та з порушенням норм процесуального права.

Як убачається з матеріалів справи, позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 поставили питання про визнання недійсним пункту 1.4. рішення Виконкому Ужгородської міськради від 24.01.2007 № 6 про укладення із ОСОБА_5 договору найму квартири АДРЕСА_3, що було прийняте на підставі заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20.11.2006 про визнання позивачів такими, що втратили право користування указаним жилим приміщенням зі зняттям їх з реєстрації (а.с. 2-4, 6, 11). Рішенням Ужгородського міськвиконкому від 28.03.2007 № 93 спірну квартиру було передано ОСОБА_5 у приватну власність у порядку приватизації державного житлового фонду (а.с. 16).

Позивачі предявили позов, що розглядався судом першої інстанції, з метою поновлення їхніх житлових прав (права користування квартирою № 107 у будинку № 14/41 по вул. Гулака-Артемовського в м. Ужгороді), які, виходячи з правової позиції позивачів, були порушені ОСОБА_5 і Ужгородським міськвиконкомом. Сторона позивачів ґрунтувалася, зокрема, на факті скасування заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20.11.2006 і залишення відповідного позову без розгляду, а відтак, на зникненні підстави для прийняття виконавчим органом місцевого самоврядування оспорюваного рішення та на чинності рішень і документів, в т.ч., договору найму квартири, що укладався у із ОСОБА_1 у 2006 році.

Отже, позивачі по суті поставили питання про позбавлення ОСОБА_5 права одноосібного користування спірною квартирою, правовстановлюючим документом (актом) щодо якого є оспорене рішення виконавчого органу місцевого самоврядування, що матиме наслідки і для вирішення питання про право власності на квартиру. За обставинами справи, за ініціативою позивачів має місце спір щодо права користування вищевказаною квартирою та, відповідно, права на набуття її в подальшому у власність (приватизацію). Відповідно до ст.ст. 1, 9, 13, 15, 31, 51, 58, 61, 191 ЖК України, ст.ст. 11, 15, 16, 382, 383, 386, 396, 398, 810 ЦК України, житлові права громадян виникають, зокрема, з фактів одержання ордера на жиле приміщення (квартиру), укладання договору найму житла (квартири) і включають, серед іншого, й право на приватизацію квартири, що належить до державного житлового фонду; виконавчий комітет міської ради є органом, уповноваженим приймати рішення щодо надання житла; особа вправі в порядку, встановленому законом, захищати свої житлові права, особа, яка має речове право на чуже майно (у т.ч., право користування жилим приміщенням на підставі договору), має право на відповідний захист за правилами, встановленими для захисту права власності; житлові спори вирішуються відповідно до закону.

Попри те, що виконавчий комітет міської ради як виконавчий орган місцевого самоврядування вирішуючи питання щодо надання жилого приміщення діє як субєкт владних повноважень, реалізуючи відповідні повноваження, передбачені законами України (зокрема, ст. 15 ЖК України), цей орган одночасно здійснює і повноваження щодо управління державним житловим фондом, який перебуває в його віданні (зокрема, ст.ст. 5, 13, 18 ЖК України), управляє власністю (нерухомим майном, житловим фондом), що належить територіальній громаді, яка через цей орган реалізує своє право власності, в т.ч., право передачі у найм громадянам належних їй жилих приміщень (ст. 1, ст. 2 ч. 2, ст.ст. 169, 172, 327 ЦК України, наведені вище та інші норми законодавства). Виконком міської ради у межах своїх повноважень приймає рішення, що породжують відповідні цивільні, в даному випадку житлові, права і обовязки.

Таким чином, має місце спір між фізичними особами з одного боку та виконавчим органом місцевого самоврядування й фізичною особою з іншого боку про право цивільне з приводу права користування жилим приміщенням, який відповідно до ст. 15 ч. 1 п. 1 ЦПК України розглядається, а захист цивільних прав сторін у якому здійснюється за правилами цивільного судочинства способами, передбаченими законом, на що участь у справі субєкта владних повноважень як такого не впливає. Спір не належить до тих, що передбачені ст. 17 ч. 2 п. 1 КАС України, як про це помилково зазначив суд в ухвалі. Відповідачем за позовом є й фізична особа, що з огляду на суть і характер спірних правовідносин, підстави та предмет позову, теж вказує на відсутність підстав для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства (ст. 3 ч. 1 п.п. 1, 8, 9 КАС України). Тож доводи сторони про те що такий спір є приватно-правовим (спором про право цивільне), а не публічно-правовим, вірні.

Виходячи з наведеного, на підставі ст. 311 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію, доводи якої щодо правової природи спору та відсутності підстав для закриття провадження в справі заслуговують на увагу, слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити до того ж суду для продовження розгляду.

Керуючись ст. 307 ч. 2 п. 4, ст. 311 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2015 року скасувати, справу для продовження розгляду направити до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді