Ухвала суду № 57347178, 20.04.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/2127/15

Головуючий у 1-й інстанції: Данилюк У.Т.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

20 квітня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Матохнюка Д.Б. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Хмельницького об'єднаного міського військового комісаріату Хмельницької області, Хмельницького обласного військового комісаріату про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Хмельницького об'єднаного міського військового комісаріату Хмельницької області та Хмельницького обласного військового комісаріату, в якому просить зобов'язати Хмельницький об'єднаний міський військовий комісаріат Хмельницької області виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за не видане харчування в розмірі 1198,16 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням позивач оскаржив його до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, просить скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Хмельницький обласний військовий комісаріат подав заперечення на апеляційну скаргу позивача, в яких просить суд апеляційної інстанції відмовити ОСОБА_2 у задоволенні апеляційної скарги і залишити без змін постанову суду першої інстанції. Поряд з тим, відповідач заявив клопотання про розгляд справи за відсутності свого представника (вх. №4262/16 від 14.04.2016).

Хмельницький об'єднаний міський військовий комісаріат також скористався правом регламентованим положеннями статті 191 КАС України щодо надання письмових заперечень на апеляційну скаргу. В своїх запереченнях відповідач зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає (№4355/16 від 18.04.2016).

В судове засідання призначене на 20 квітня 2016 року сторони не прибули, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи у відповідності до частини 4 статті 196 КАС України.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції у відповідності до пунктів 1, 2 частини 1 статті 197 КАС України проводить розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. При цьому, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у відповідності до вимог частини 6 статті 12 та частини 1 статті 41 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 з 18 березня 2014 року по 29 травня 2014 року проходив військову службу у Хмельницькому об'єднаному міському військовому комісаріаті на підставі Указу в.о. Президента України від 17 березня 2014 року "Про часткову мобілізацію" та наказу військового комісара Хмельницького об'єднаного міського військового комісаріату від 18 березня 2014 року №7.

Наказом командира військової частини А4239 від 09.03.2015 №10-РС позивача звільнено у запас на підставі пункту 4 Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 15.01.2015 №15/2015.

25 березня 2015 року позивач звернувся до Хмельницького обласного військового комісаріату із заявою, в якій просив виплатити йому грошову компенсацію за неодержане харчування у період з 18 березня 2014 року по 30 травня 2014 року.

Листом Хмельницького обласного військового комісаріату від 09 квітня 2015 року №9/768 позивачу у відповідь на його заяву роз'яснено порядок продовольчого забезпечення громадян, які призвані на військову службу у зв'язку з оголошенням мобілізації та проходять військову службу у військових комісаріатах Збройних Сил України. Зазначено, що відповідно до роз'яснень тимчасово виконуючого обов'язки начальника Тилу Збройних Сил України від 16 жовтня 2014 року № 341/4/10307т та тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командувача військ оперативного командування "Північ" розмір грошової компенсації замість норм харчування призваним по мобілізації військовослужбовцям становить 17,62 грн. за добу, виплата якої розпочинається з жовтня 2014 року.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що статус позивача станом на 09.04.2015 (дата звернення позивача з вимогами щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення) не дозволяв йому отримати зазначену компенсацію. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що позивач не звертався безпосередньо до військової частини А0553 м. Хмельницький з вимогою про отримання грошової компенсації за продовольче забезпечення, тоді як Хмельницький обласний військовий комісаріат перебуває на продовольчому забезпеченні у військовій частині А0553 м. Хмельницький.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступних міркувань.

Із змісту статті 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 9-1 вказаного Закону продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

17 березня 2014 року в.о. Президента України виданий Указ №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затверджений Законом України від 17 березня 2014 року №1126 "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".

18 березня 2014 року на підставі вказаного Указу Хмельницьким об'єднаним міським військовим комісаріатом призвано громадян на військову службу по мобілізації та зараховано у розпорядження військового комісара Хмельницького обласного військового комісаріату.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 квітня 2014 року № 111 "Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період" установлено, що з 18 березня 2014 року військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, грошове забезпечення виплачується в порядку та розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.

29 березня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №426 "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації", якою затверджено норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та встановлений вичерпний перелік військовослужбовців, які мають право на харчування за рахунок держави, однак положення вказаної постанови не передбачають права військовослужбовців на компенсацію за неотримане продовольче забезпечення.

Відповідно до пункту 1.10 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 09 грудня 2002 року військовослужбовці, які прибули у військову частину, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини.

Відповідно до пункту 2.3 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09 грудня 2002 року №402 (далі - Положення), у Збройних Силах України забезпечення харчуванням військовослужбовців та інших категорій за встановленими нормами здійснюється за рахунок держави. Уточнення вартості норм харчування проводиться Головним продовольчим управлінням, виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування, і доводиться ним до військ (сил) не частіше одного разу на квартал. Військовослужбовцям та іншим категоріям норми харчування видаються через відповідні їдальні або замість установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.

Отже, Положенням про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час від 09 грудня 2002 року № 402 передбачено право на отримання грошової компенсації за продовольче забезпечення виключно військовослужбовцям.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу командира військової частини А4239 від 09.03.2015 №10-РС позивача демобілізовано.

ОСОБА_2, відповідно до Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" №15/2015 від 14.01.2015, затвердженого Законом України від 15 січня 2015 року №113-VІІІ та відповідно до наказу командира військової частини В2233 від 11.03.2015 №71, звільнений в запас та з 11 березня 2015 року виключений зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення. Позов подано до суду 02 червня 2015 року.

Тобто, на час звернення до суду щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення, позивач був звільнений з військової служби, тобто не мав статусу військовослужбовця.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що статус позивача станом на дату звернення з вимогами щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення (09.04.2015) не дозволяв йому отримати зазначену компенсацію.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що з метою упорядкування продовольчого забезпечення Збройних Сил України у разі оголошення мобілізації та призову громадян на військову службу на виконання розпорядження начальника тилу оперативного командування "Північ" від 20 березня 2014 року №186/19/4/32 на продовольче забезпечення (харчування) районні (міські) військові комісаріати за територіальним принципом зараховуються до обласних військових комісаріатів. Обласні військові комісаріати, які не відображені у договорах на закупівлю послуг харчування і не мають особових рахунків в об'єднаних центрах забезпечення тилу Збройних Сил України, зараховуються на продовольче забезпечення до визначених військових частин, дислокованих в обласних центрах.

Згідно телеграми т.в.о. начальника штабу - першого заступника командувача військ оперативного командування «Північ» від 20 вересня 2014 року №186/19/3/284, військові комісари, командири військових частин, до яких закріплені на продовольче забезпечення обласні військові комісаріати, міські військові комісаріати, районні військові комісаріати, згідно з вимогами керівних документів мають забезпечити харчуванням, а саме гарячою їжею громадян, які призвані на військову службу безпосередньо до військоматів у зв'язку з оголошенням мобілізації, шляхом надання послуг з харчування суб'єктами господарювання на підставі договорів, укладених Міністерством оборони України із суб'єктами господарювання. За умови неможливості організувати трьохразове харчування у пунктах постійної дислокації, замість установленої норми харчування виплачувати грошову компенсацію, про що оголошувати у наказах. Розмір грошової компенсації замість норми харчування № 1 - загальновійськова становить 17,62 грн. на добу. Розрахунок на виплату грошової компенсації замість встановлених норм харчування здійснювати за робочі дні крім вихідних, святкових днів, перебування у відпустці чи на лікуванні.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, Хмельницький обласний військовий комісаріат перебуває на продовольчому забезпеченні у Військовій частині А 0553 (м. Хмельницький).

А ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, а ні під час її розгляду в суді апеляційної інстанції суду не надано доказів звернення позивача безпосередньо до військової частини А0553 м. Хмельницький з вимогою про отримання грошової компенсації за продовольче забезпечення.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до висновку, що на момент звернення позивача щодо отримання грошової компенсації замість продовольчого забезпечення, як Закон №2011-ХІІ від 20.12.1991, так і Постанова Кабміну України №426, не передбачали такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 2.3. Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 року № 402, не підлягає застосуванню, оскільки стосується тільки військовослужбовців, а не осіб звільнених з військової служби.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2013 року (№ 21-38а13), постанові від 31 березня 2015 року (№21-79а15), в якій Верховним Судом України було висловлено позицію, що відсутність у Закон №2011-ХІІ відповідного права військовослужбовців є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення грошової компенсації.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з Хмельницького об'єднаного міського військового комісаріату Хмельницької області на його користь компенсації за неотримані норми харчування задоволенню не підлягає, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Доводи та мотиви, викладені позивачем у апеляційній скарзі, не ґрунтуються на законі, були перевірені судом першої інстанції їм дана належна правова оцінка.

Відповідно до вимог статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючийсуддя Боровицький О. А. Судді Матохнюк Д.Б. Сапальова Т.В.