Ухвала суду № 57344649, 14.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2016 року м. Київ К/800/39509/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2015 року

у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 ( далі - ФОП ОСОБА_4) до Шепетівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області ( далі - Шепетівська ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області) про визнання протиправними та скасування акту і вимоги,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними і скасувати акт перевірки та вимогу про сплату боргу від 20 листопада 2014 року № Ф-0017881701/134-17. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у листопаді 2014 року Шепетівською ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області проведено позапланову виїзну перевірку, за результатами якої йому надіслано вимогу від 20 листопада 2014 року № Ф-0017881701/134-17 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску. Підставою такого рішення стало, те, що позивач використовував працю найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та у 2013-2014 роках виплачував їм винагороду без утримання податків. Посилаючись на те, що перевірку проведено з порушенням вимог податкового законодавства, а виплата винагороди працівникам здійснювалась за цивільно-правовими угодами, просив суд задовольнити позов.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ). Вказує, що суди не дали належної правової оцінки обставинам справи та наданим позивачем доказам про те, що особи, які у нього працювали, здійснювали перевезення за цивільно-правовими, а не трудовими, угодами і кошти були їм виплачені на підставі актів виконаних робіт.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ФОП ОСОБА_4 зареєстрований як платник податків у Полонському відділенні Шепетівської ОДПІ, з 2011 року перебував на спрощеній системі оподаткування і основними видами його діяльності є: діяльність таксі, пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.

Згідно з наказом Шепетівської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області від 30 жовтня 2014 року № 554 у листопаді 2014 року відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) за період з 01 січня 2011 року по 30 жовтня 2014 року; єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та дотримання іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи Міндоходів.

Підставою такої перевірки стали відомості, зазначені у листі старшого слідчого Лінійного відділу на станції Хмельницький Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці від 28 жовтня 2014 року №6/5326 про те, що у зв'язку із розслідуванням кримінального провадження від 08 серпня 2014 року №42014240290000005, передбаченого частиною 1 статті 172, частиною 1 статті 175, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, по факту порушення законодавства про працю ФОП ОСОБА_4, виникла потреба провести розрахунок сум недоотриманих державою обов'язкових податкових платежів та зборів, за умови отримання найманою особою заробітної плати під час виконання трудових обов'язків за періоди: з 21 травня 2013 року по 06 серпня 2014 року, з 13 травня 2013 року по 06 серпня 2014 року та з 05 березня по 10 квітня 2014 року.

За результатами цієї перевірки, Шепетівською ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області складено акт від 20 листопада 2014 року №1831/17-020/НОМЕР_1 та направлено позивачу вимогу від 20 листопада 2014 року № Ф-0017881701/134-17 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 14853,60 грн.

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, під актом державного чи іншого органу, яке може бути оскаржене до суду, слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який безпосередньо породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772), згідно з яким акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 17 КАС України.

За наведених обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що правові наслідки для позивача можуть створювати лише рішення контролюючого органу, прийняті на підставі такого акту, а тому вимога позивача щодо скасування акту перевірки від 20 листопада 2014 року задоволенню не підлягає, оскільки цей документ не порушує прав платника податків.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 10 вересня 2013 року (справа № 21-237а13).

Відповідно до підпункту 14.1.180. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

При цьому, за приписами підпункту 168.1.1 пункту 168.1. статті 168 цього Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

За визначенням, наведеним у пункті 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ).

Отже, із змісту наведених норм видно, що податкові агенти зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що їй виплачуються та несуть відповідальність за невиконання цього обов'язку.

Статтею 7 Закону № 2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску, згідно з пунктом 1 частини 1 якої, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Як встановлено судами, ФОП ОСОБА_4, здійснюючи господарську діяльність використовував найману працю громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, без офіційного їх оформлення, на підставі трудових угод (а.с. 41- 43), а із виплаченої цим особам заробітної плати, не перерахував до бюджету єдиний внесок, чим порушив вимоги пункт 1 частини 1 статті 7 та частини 5,7 статті 8 Закону № 2464-VІ.

Вказані обставини щодо перебування ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у трудових відносинах з позивачем підтверджені копіями трудових угод, протоколами допиту цих осіб, в яких вони повідомили про перебування у трудових відносинах з позивачем та отримання заробітної плати, висновками акту перевірки Держінспекції з питань праці у Хмельницькій області №22-19-19/479 та висновками акту перевірки 20 листопада 2014 року №1831/17-020/НОМЕР_1, які підтверджені первинними документами.

Крім того, під час судового засідання у суді апеляційної інстанції представник ФОП ОСОБА_4 погодився з тим, що позивач не нарахував і не сплатив єдиний внесок при виплаті заробітної плати та не утримав єдиний внесок із виплаченої заробітної плати.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та визнали правомірною податкову вимогу від 20 листопада 2014 року № Ф-0017881701/134-17 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Доводи касаційної скарги про відсутність трудових відносин з окремими працівниками спростовані матеріалами справи і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України, якщо суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Д.В. Ліпський Ю.К. Черпак