Постанова № 57343797, 20.04.2016, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/3535/13-a

20 квітня 2016 р.м.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Чепенюк О.В.,

при секретарі судового засідання Кухар О.Л.,

за участю представника позивача Сойки Г.Є.,

представника відповідача Ханаса Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернополі про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України в місті Тернополі (далі - УПФУ в місті Тернополі) звернулося до суду з адміністративним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернополі (далі - Фонд, відповідач) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення заборгованості.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.03.2016 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.02.2015 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.04.2016 року допущено процесуальне правонаступництво позивача, замінено УПФУ в місті Тернополі його правонаступником Тернопільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі - ТОУ ПФУ ТО, позивач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не прийнято до заліку суми витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, а також суми витрат на виплату пенсій у зв'язку з відсутністю особових справ потерпілих, та суми витрат на виплату допомоги на поховання, оскільки смерть потерпілого не пов'язана із страховим випадком державного соціального страхування за період з червня 2013 року по листопад 2013 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 3815,98 грн. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, а тому звернувся з адміністративним позовом до суду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, просила позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав з підстав, наведених у запереченнях на адміністративний позов від 27.12.2013 року (а. с. 25 - 27) та пояснив, що позивачем при складанні актів щомісячної звірки витрат за особовими рахунками потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, не було надано розрахунків таких витрат, а також належних доказів на підтвердження права цих осіб на отримання таких виплат саме за рахунок Фонду, зокрема, належно оформлених актів про нещасний випадок на виробництві за встановленими формами, в окремих випадках - особових справ потерпілих, а також не доведено право осіб на отримання пенсії та інших виплат саме за рахунок органів державного соціального страхування.

Представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази у справі, оглянувши пенсійні справи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з таких підстав.

Судом встановлено, що УПФУ в місті Тернополі та відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернополі було підписано акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з червня по листопад 2013 року (а. с. 9, 11, 13, 15, 17, 19).

При складанні таких актів відповідачем не прийняті до відшкодування суми витрат позивача за вказаний період на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, суми витрат на виплату пенсій у зв'язку із відсутністю особових справ потерпілих, суми витрат на виплату допомоги на поховання, оскільки смерть потерпілого не пов'язана із страховим випадком державного соціального страхування.

Як вбачається з таблиць розбіжностей за вказаний період (а. с. 10, 12, 14, 16, 18, 20) та розрахунку (а. с. 28), при складанні актів щомісячної звірки, між Фондом та УПФУ в місті Тернополі виникли наступні розбіжності.

Фондом не прийнято до відшкодування витрати по громадянину ОСОБА_3, як громадянину держав-учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, з червня по вересень 2013 року на суму 367,20 грн., що включає 315,08 грн. основної пенсії та 52,12 грн. цільової виплати. Такі розбіжності виникли у зв'язку з тим, що відповідно до висновку від 20.12.1996 року (а. с. 37), що міститься у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_3, не встановлено вини роботодавця у нещасному випадку (а. с. 36).

Також не прийнято до відшкодування витрати по громадянину ОСОБА_4, як громадянину держав-учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, за період з червня по листопад 2013 року на суму 900,00 грн., оскільки не встановлено вини роботодавця у нещасному випадку, що підтверджується висновком від 01.02.1988 року (а. с. 35).

Фонд відмовився відшкодовувати УПФУ в місті Тернополі витрати на виплату пенсії громадянину ОСОБА_5, як громадянину держав-учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну, за період червня - липня, вересня - листопада 2013 року на суму 550,80 грн., з яких 531,06 грн. - основна пенсія і 4,20 грн. - витрати на її виплату і доставку, 19,74 грн. - цільова виплата, 0,17 грн. - витрати на її виплату і доставку, у зв'язку з тим, що наявний в матеріалах пенсійної справи акт про нещасний випадок на виробництві не відповідає встановленій формі.

В матеріалах пенсійної справи громадянина ОСОБА_6 відсутній оригінал акту про нещасний випадок на виробництві, а також не встановлено наявності вини роботодавця у нещасному випадку (а. с. 31-33). Наведене стало підставою для відмови позивачу у прийнятті до відшкодування витрат на виплату пенсій за період з червня по листопад 2013 року на суму 716,40 грн.

Судом також встановлено, що Фондом не було враховано до відшкодування суми допомоги на поховання громадян ОСОБА_7, виплаченої у серпні 2013 року у розмірі 183,60 грн., ОСОБА_3 - у жовтні 2013 року на суму 183,60 грн., ОСОБА_8, виплаченої у листопаді 2013 року у розмірі 300,00 грн., ОСОБА_9, виплаченої у листопаді 2013 року у розмірі 300,00 грн., ОСОБА_10, виплаченої у серпні 2013 року у розмірі 300,00 грн. Як вбачається з оглянутих судом пенсійних справ зазначених громадян, у перерахованих випадках не встановлено причинного зв'язку смерті осіб з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у матеріалах пенсійних справи відсутні відповідні висновки медичних закладів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховую обґрунтованість вимог та заперечень сторін по кожній з позовних вимог.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій щодо неприйняття до заліку суми витрат пенсій та зобов'язання відповідача включити в акти щомісячної звірки витрати за особовими справами потерпілих, то суд виходить за наступного

Спільною постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №5-4/4 від 04.03.2003 року затверджено Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі - Порядок), який передбачає правило підписання актів звірок між органами Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

У разі незгоди на підписання актів чи включення та відшкодування сум грошових коштів (витрат) з боку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань України у судовому порядку в судах адміністративної юрисдикції повинні вирішуватись вимоги про стягнення зазначених сум витрат, а не вимоги про зобов'язання включення зазначених сум витрат до щомісячних актів звірок, підписання додаткових актів звірки чи зобов'язання прийняти до зарахування відповідних витрат.

Крім цього, відповідно до вимог п. 4, 5 Порядку, управління Пенсійного Фонду України в районах та містах області та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у цих населених пунктах проводять звірку сум витрат, про що складають відповідний акт звірки, який подають Головному управлінню ПФУ та обласному управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування. Останні в свою чергу узгоджують суми що підлягають відшкодуванню і подають свою довідку відповідно до Пенсійного Фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Фонд соціального страхування на централізованому рівні до 25 числа, наступного за звітним, перераховує відповідні кошти Пенсійному Фонду України.

Отже, відповідно до вимог Порядку №5-4/4 Фонд соціального страхування від нещасних випадків перераховує кошти Пенсійному Фонду України на підставі даних, що зазначені в акті щомісячної звірки, тобто, порядок відшкодування Фондом сум виплачених пенсій передбачено лише на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України Пенсійному фонду України.

Порядок № 5-4/4, на який посилається управління ПФУ, обґрунтовуючи позовні вимоги, не регулює спірні відносини, які виникли у цьому випадку, оскільки встановлене цим Порядком правило щодо оформлння актів звірки розрахунків підлягає застосуванню лише за відсутності спору.

У разі наявності спору та незгоди включити окремі суми до актів звірки розрахунків з боку Фонду вимоги про стягнення таких сум мають вирішуватись у судах адміністративної юрисдикції шляхом пред'явлення органами Пенсійного фонду України позову про стягнення цих сум, а не шляхом пред'явлення вимог про зобов'язання включити певні суми коштів в акти звірки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.06.2015 року у справі № 2-а-9505/10/1370.

Що стосується вимоги позивача про стягнення на його користь відповідні суми витрат на виплату пенсій, то суд зазначає наступне.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ (стаття 4 Основ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (стаття 12 Основ).

За пенсійним страхуванням згідно з пунктом 1 статті 25 цих Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.

Відповідно до пункту 4 цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ є Фонд.

Частиною другою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) визначено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Сфера дії цього Закону поширюється на ту категорію інвалідів, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій яким виник спір.

За змістом частини другої статті 2 Закону № 1105-XIV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Підпунктом "а" статті 27 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували цьому Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров я потерпілого.

Як убачається з абзацу сьомого пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1105-XIV Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України від 14.10.1992 року № 2694-XII "Про охорону праці", які ліквідуються.

Таким чином, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами ПФУ - відшкодувати останньому витрати, є Фонд.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.11.2011 року у справі № 21-361а11., 12.06.2012 року у справі № 21-165а12, від 21.05.2013 року № 21-129а13.

Водночас, відповідно до частин другої та сьомої статті 13 Закону № 1105-XIV, в редакції, чинній нас виникнення спірних правовідносин, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Відповідно до абзацу першого статті 14 Закону № 1105-XIV нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Судом встановлено, що згідно з Актом про нещасний випадок на виробництві № 13 щодо ОСОБА_3, то такий стався під час нічної зміни; ОСОБА_11, працюючи кочегаром, отримав раптовий удар в голову, нанесений невідомою особою; причини нещасного випадку: хуліганські дії сторонньої особи; діагноз: забій головного мозку, перелом кісток (а. с. 36). З даного акту не вбачається пов'язаність пошкодження здоров'я з впливом небезпечного виробничого фактора чи середовища, чи вини підприємства. Відповідно до висновку, затвердженого начальником міського відділу Пенсійного фонду України 20.12.1996 року, після вивчення матеріалів пенсійної справи ОСОБА_11 не встановлено вини роботодавця в пошкодженні здоров'я пенсіонера (а. с. 37).

Щодо наданої позивачем копії Акту про нещасний випадок на виробництві № 1 по пенсіонеру ОСОБА_4, то такий не містить вказівки на те, що нещасний випадок стався у процесі виконання потерпілим трудових обов'язків, а також відсутня дата складання акту, підписи членів комісії по розслідуванню нещасного випадку та особи, якою затверджено акт, з зазначенням дати підписання. Таким чином вказаний акт не відповідає встановленій формі (а. с. 34). Відповідно до висновку, затвердженого керівником органу соціального забезпечення Тернопільського міськвиконкому 01.02.1988 року, після вивчення матеріалів пенсійної справи ОСОБА_4 не встановлено вини роботодавця в пошкодженні здоров'я пенсіонера (а. с. 35).

З наявної в матеріалах справи копії Акту про нещасний випадок на виробництві № 4, затвердженого 07.10.1988 року головним інженером Дубровицького районного агропромислового об'єднання Держагропром встановлено, що нещасний випадок на виробництві з ОСОБА_5 стався в період проходження практики 06.08.1988 року, акт оформлено 07.10.1988 року (а. с. 38). Вказаний акт не відповідає встановленій формі Н-1, що затверджена Постановою Президії всесоюзної центральної ради професійних спілок від 13.08.1982 року №11-6, яка діяла на час оформлення такого акта.

Щодо документів, які надані позивачем для підтвердження підстав для відшкодування пенсії, виплаченої ОСОБА_6, то суд звертає увагу, що в матеріалах пенсійної справи відсутній оригінал акту про нещасний випадок на виробництві, лише копія такого акту №1 від 30.06.1994 року, зі змісту якої не вбачається наявності вини роботодавця в нещасному випадку.

Враховуючи вище наведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено і належними та допустимими доказами не підтверджено обов'язку відповідача відшкодувати виплачені суми по вказаних громадянах, оскільки не надано належним чином оформлених актів розслідування нещасного випадку, з яких би вбачалась наявність вини роботодавця в нещасному випадку, що є обов'язковою умовою відшкодування шкоди Фондом по випадках, що сталися до набрання чинності Законом № 1105-XIV.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ТОУ ПФУ ТО в частині стягнення з відповідача суми витрат пенсій громадянам держав-учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну та суми витрат на виплату пенсій у зв'язку з відсутністю особових справ потерпілих.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на виплату допомоги на поховання по ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, то суд виходить з наступного.

Відповідно до частини восьмої статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 року №826, і регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або самого застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 цього Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 зазначеного Порядку).

Згідно з абзацом другим частини дев'ятої статті 34 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Зі змісту частини четвертої статті 26 Основ, частини другої статті 24 Закону №1105-XIV убачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

Аналіз норм Закону №1105-XIV, який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання частини восьмої статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Слід зазначити також, що положення пункту 4 Порядку, яким зобов'язано Фонд відшкодовувати Пенсійного фонду України витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону №1105-XIV. Так, зокрема, стаття 21 цього Закону пов'язує виникнення такого обов'язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.04.2013 року у справі № 21-108а13.

При розгляді справи судом не встановлено, а в матеріалах пенсійних справ відсутні будь-які докази, що свідчать про наявність причинного зв'язку смерті осіб ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з одержаним трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутній обов'язок відшкодовувати виплачені УПФУ в місті Тернополі суми допомоги на поховання, оскільки смерть потерпілих не пов'язана із страховим випадком державного соціального страхування.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, відтак, в позові слід відмовити повністю

Керуючись статтями 2, 11, 71, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернополі про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення заборгованості відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений 22 квітня 2016 року.

Головуючий суддя Чепенюк О.В.

копія вірна

Суддя Чепенюк О.В.