Постанова № 57343452, 19.04.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/302/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю: секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Погарської О.Ю.,

представника третьої особи - Пелих Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Територіальне управління Державної судової адміністрації в Полтавській області про скасування постанови, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

11 березня 2016 року ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції (надалі по тексту - відповідач, Київський ВДВС) в якому визначив наступні позовні вимоги:

- скасувати постанову державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції від 21 січня 2016 року у виконавчому провадженні ВП № 49880887;

- зобов'язати Київський відділ Державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції на виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року негайно відкрити виконавче провадження;

- стягнути з відповідача на користь позивача заподіяну моральну шкоду в сумі 5000 грн (з урахуванням адміністративного позову (зміни предмету та підстав позову), що надійшли до суду 08 квітня 2016 року).

В обґрунтування своїх вимог посилався на направлення ним 12 січня 2016 року виконавчого листа від 04 січня 2016 року № 816/2247/15, виданого Полтавським окружним адміністративним судом, відповідачеві для примусового виконання. Станом на дату звернення з даним позовом відповідачем не надіслано постанови про відкриття виконавчого провадження та не вчинені дії передбачені Законом України "Про виконавче провадження", спрямованих на повне виконання зазначеного судового рішення по справі № 816/2247/15. Постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) від 21 січня 2016 року вважає, такою, що порушує його права на належне виконання судового рішення, що набрало законної сили.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити в повному обсязі. В письмових запереченнях та додаткових поясненнях відповідач посилався на винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийняті до провадження виконавчого документа) від 21 січня 2016 року з підстав непідвідомчості такого виконавчого документу Київському ВДВС. Як наслідок, ним не вчинялись жодні дії, а така постанова разом з виконавчим листом направлена на адресу позивача, яка станом на дату розгляду справи вже отримана позивачем.

Ухвалою суду від 11 квітня 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Територіальне управління Державної судової адміністрації в Полтавській області.

Представник третьої особи у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити в повному обсязі. В своїх поясненнях посилалася на належне виконання вказаного вище судового рішення в межах виконавчого провадження, відкритого 11 квітня 2016 року відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 20 січня 2016 року на адресу відповідача надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття до виконання виконавчого листа від 04 січня 2016 року № 816/2247/15, виданого Полтавським окружним адміністративним судом /а.с. 27-28, зв. ст. 29/.

21 січня 2016 року Київським ВДВС винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийняті до провадження виконавчого документа), відповідно до якого встановлено пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за підвідомчістю виконання рішення /а.с. 29/.

Вказана постанова направлена позивачеві 01 квітня 2016 року, що підтверджується реєстром на відправлення рекомендованої кореспонденції за 30 березня 2016 року /а.с. 32/.

Вважаючи постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийняті до провадження виконавчого документа) протиправною, та за необхідне зобов'язати відповідача вчинити дії та стягнути моральну шкоду, позивач звернувся до суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (надалі - Закон № 606-ХІV).

Так, згідно пункту 1 частини 2 статті 17 вказаного Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Відповідно до частин 1-2 статті 19 того ж Закону України Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника.

Так, позивачем направлено до Київського ВДВС заяву від 12 січня 2016 року разом з примірником виконавчого листа від 04 січня 2016 року № 816/2247/15, виданого Полтавським окружним адміністративним судом, відповідно до якої просив прийняти до виконання такий виконавчий документ, на підставі якого: «Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (ідентифікаційний код 26304855) на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3986 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят шість) гривень. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (ідентифікаційний код 26304855) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію на суму утриманих грошових коштів загалом в розмірі 3986 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят шість) гривень відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (ідентифікаційний код 26304855) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію на суму утриманих у грудні 2006 року грошових коштів в розмірі 332 (триста тридцять дві) гривні відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"».

Частиною 2 статті 21 Закону № 606-ХІV визначено, що на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими:

1) боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи;

2) сума зобов'язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Згідно з частиною 3 тієї ж статті встановлено, що інші виконавчі провадження, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби, можуть передаватися до відділів примусового виконання рішень в установленому Міністерством юстиції України порядку.

Суд зауважує, що боржником у вказаному виконавчому листі визначено Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, що входить до складу територіальних підрозділів Державної судової адміністрації України.

Виходячи з викладеного, не знаходить свого підтвердження посилання позивача на відповідність його звернення до Київського ВДВС із заявою про виконання вказаного вище виконавчого документа лише з підстав знаходження Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в межах території Київського району м. Полтави.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 26 Закону № 606-ХІV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Частиною 2 тієї ж статті встановлено, що про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

Так, 21 січня 2016 року відповідачем винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийняті до провадження виконавчого документа) ВП № 49880887.

Постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником у десятиденний строк з дня її надходження у порядку, встановленому цим Законом.

Вказаним правом позивач скористався, однак в ході судового розгляду суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності винесення такої постанови.

При цьому, суд звертає увагу на той факт, що вимоги позивача випливають з його суб'єктивного сприйняття факту обов'язкового відкриття виконавчого провадження відповідачем та подальшого (похідного від вказаного факту відкриття) порушення відповідачем його прав на належне вчинення дій, направлених на примусове виконання такого виконавчого документа.

Так, вимоги позивача, крім іншого, полягають у зобов'язанні Київського ВДВС на виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року негайно відкрити виконавче провадження.

Зважаючи, що доказами, наведеними вище, встановлено правомірність винесення відповідачем постанови від 21 січня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийняті до провадження виконавчого документа) ВП № 49880887 та відсутність у Київського ВДВС повноважень на відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного судового рішення, суд не знаходить підстав і для задоволення вимог позивача щодо негайного відкриття провадження саме Київським ВДВС.

Також, відповідно до пояснень представника третьої особи нарахування та виплати індексації на суму утриманих грошових коштів, що були предметом розгляду у справі № 816/2247/15 позивачу перераховані 05 жовтня 2015 року та 24 грудня 2015 року.

Вказаний факт позивачем в ході судового розгляду не спростований та підтверджений наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями платіжних доручень, списків перерахувань в банк та розрахунком щодо перерахування суми коштів позивачу визначеній в таких документах /а.с.64-79/. В той же час, суд звертає увагу, що наявність неузгодженостей в частині розміру відшкодованої суми не є предметом розгляду у цій справі, тому судом не досліджується.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до залученого до матеріалів справи примірника постанови про відкриття виконавчого провадження від 11 квітня 2016 року ВП № 50792807, відкритого відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, що ОСОБА_1 не заперечувалось, виконавчий лист знаходиться на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, який направлений до нього самим же позивачем після отримання оскаржуваної постанови.

Таким чином, вимога ОСОБА_1 зобов'язати Київський ВДВС Полтавського міського управління юстиції на виконання Постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року негайно відкрити виконавче провадження одночасно в той же час, як ОСОБА_1 направлено виконавчий лист по вказаній постанові суду до іншого органу виконавчої служби, а саме - відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області є необґрунтованими та безпідставними.

Надаючи оцінку викладеному, суд враховує, що згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 25 листопада 1997 року №6-зп (у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_4 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи)) зазначив: "частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.".

Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Тобто, умовою для звернення особи до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб таких органів є наявність у позивача суб'єктивного переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

У свою чергу, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею такого права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона може розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків такої особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

При цьому, виходячи з наведених вище положень частини другої статті 55 Конституції України, особа-позивач на власний розсуд визначає, чи порушені її права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Водночас задоволення відповідних позовних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 в частині скасування постанови державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції від 21 січня 2016 року у виконавчому провадженні ВП № 49880887 та зобов'язання Київського відділу Державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції на виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2015 року негайно відкрити виконавче провадження.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача заподіяну моральну шкоду в сумі 5000 грн, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно частини 1 статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зважаючи на відсутність підстав для задоволення вимог позивача у вказаній вище частині позовних вимог та ненадання належних та допустимих доказів, які б свідчили про заподіяння моральних страждань позивачу внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, наслідки таких страждань та причинно-наслідковий зв'язок між діями (бездіяльністю) та наслідками, - суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (частина 1); в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2).

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повністю довів правомірність прийнятого ним рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Територіальне управління Державної судової адміністрації в Полтавській області про скасування постанови, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 22 квітня 2016 року.

Суддя І.Г. Ясиновський